Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 752/8433/19

провадження № 61-5719св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Голосіївська районна у місті Києві державна адміністрація,

треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчук Наталії Петрівни на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Мазура Ю. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування розпорядження.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 22 листопада 2010 року по 18 серпня 2017 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у ОСОБА_2 була дитина від першого шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вказував на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 забрала дітей та проживала з ними у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що під час проживання дітей із ОСОБА_2 він їх бачив тільки

у школі чи у дитячому садочку, оскільки остання перешкоджала йому

у спілкуванні з дітьми та не надавала можливості бачитись з ними. На початку червня 2018 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 поїхала відпочивати до Туреччини, а їхніх дітей залишила зі своєю старшою дочкою ОСОБА_5 , яка є неповнолітньою, а тому вважав, що діти перебувають у небезпеці. З цього приводу він звернувся до працівників Бородянського відділення поліції Ірпінського відділу поліції ГУ НП в Київській області та у їх присутності забрав дітей до місця свого проживання, де забезпечив їм належний догляд, харчування та піклування. Діти йому розповіли, що ОСОБА_5 та баба їх часто били, ображали та принижували, між всіма дорослими у будинку, де вони перебували із матір`ю, часто виникали сварки, які супроводжувалися нецензурною лайкою та бійкою.

Також зазначав, що 09 січня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій просила визначити їй способи

у вихованні та спілкуванні із малолітніми дітьми.

20 березня 2019 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації він заперечував проти графіку, який запропонувала ОСОБА_2 , надав членам комісії письмові пояснення та висновки психологів, однак його пояснення не були враховані комісією.

Вказував, що за рекомендацією комісії з питань захисту прав дітей Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією прийняте розпорядження від 09 квітня 2019 року № 220, яким визначено порядок зустрічей ОСОБА_2 з малолітніми дітьми таким чином: щопонеділка з 16 год 00 хв. до 19 год 00 хв., щосереди з 16 год 00 хв.

до 19 год 00 хв., перша та третя субота місяця з 12 год 00 хв до 18 год 00 хв. неділі.

Вважав, що вказане розпорядження підлягає скасуванню, оскільки суперечить інтересам дітей, так як відповідно до визначеного

у розпорядженні порядку зустрічей ОСОБА_2 з малолітніми дітьми неможливо усунути у дітей наслідки ознак психологічного насилля, так як вони будуть перебувати в оточенні тих людей, які чинили щодо них психологічне насилля, не враховано графік навчання дітей, їх відпочинку та підготовки до занять, а також відвідування ними спортивних гуртків.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконним розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 квітня 2019 року № 220 «Про порядок зустрічей ОСОБА_2

з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 квітня 2019 року № 220 «Про порядок зустрічей ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 » є законним, обґрунтованим та прийняте з урахуванням якнайкращих інтересів дітей.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 квітня 2019 року № 220 «Про порядок зустрічей ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 », оскільки вказане розпорядження є законним, обґрунтованим та прийняте з урахуванням якнайкращих інтересів дітей.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

05 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойчук Н. П. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 15 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 04 березня 2021 року (надійшла до суду 07 квітня 2021 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок психолога ОСОБА_6 від 04 лютого 2019 року та висновок психолога ОСОБА_7 від 02 липня 2018 року.

Також суди не врахували, що визначений оскаржуваним розпорядженням порядок зустрічей матері з дітьми жодним чином не враховує режиму дітей, які є школярами, а саме, час їх навчання, відпочинку, підготовки до уроків та відвідування гуртків й спортивних секцій.

Крім того, повернення дітей на такий тривалий час в оточення, де вчинялося щодо них психологічне насилля, може призвести до негативних наслідків, негативно вплинути на психоемоційний стан дітей, щонайменше потребує психологічної підготовки як дітей, так і ОСОБА_2 та її оточення.

Підставами касаційного оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 2601/18570/12 (провадження № 61-9626св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16 (провадження № 61-12422св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

27 травня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 22 листопада 2010 року по 18 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Після розірвання шлюбу діти проживали з матір`ю ОСОБА_2 , а з 01 червня 2018 року діти проживають разом з батьком ОСОБА_1 .

З вересня 2018 року діти проживають з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 20 вересня 2018 року, за місцем проживання батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , створені належні умови для виховання та розвитку малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Розпорядженням Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 25 липня 2018 року № 353 затверджено висновок служби

у справах дітей та сім`ї райдержадміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року, позов ОСОБА_1 до комісії з питань захисту прав дітей Бородянської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними та визнання незаконним висновку задоволено частково. Визнано незаконними дії комісії з питань захисту прав дітей Бородянської районної державної адміністрації Київської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 20 липня 2018 року з приводу визначення місця проживання малолітніх дітей. В іншій частині позову відмовлено.

Психологами міського центру дитини Служби у справах дітей та сім`ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведена робота з дітьми та їх батьками з метою вивчення психологічного стану малолітніх та їх особистісних характеристик, для з`ясування прихильності дітей до батьків.

Відповідно до висновку психологічного обстеження № 111 від 28 травня 2019 року, складеного двома практичними психологами міського центру дитини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, доброзичлива, щира, чутлива, позитивно спрямована дівчинка. Вона має надійний тип прив`язаності як до батька, так і до матері та однакову потребу в обох батьках. У неї виявлено ознаки психологічної травматизації у зв`язку з розлученням батьків. В емоційному стані ОСОБА_3 на момент діагностики визначався підвищений рівень тривожності, стан напруження, небезпеки, стресу, що посилюється її переховуванням від матері. Наразі потреби дитини в догляді і опіці забезпечує батько, якого дівчинка любить і якому довіряє. ОСОБА_3 відчуває постійну тривогу і небезпеку через необхідність переховуватися від матері. Дівчинка емоційно приєднується до переконань батька, що їх з ОСОБА_4 можуть викрасти. У ОСОБА_3 існує побоювання, що мати може лишати їх ввечері без догляду та уваги, якщо вони до неї повернуться. Потреба дівчинки у присутності мами у її житті лишається незадоволеною. Злата сумує за мамою, потребує материнської любові і ласки. На спільній зустрічі з мамою ОСОБА_3 обіймала маму і плакала, говорила, що хоче, щоб вони всі були разом. ОСОБА_3 важко переживає конфлікт між батьками, відчуває себе у ньому посередником, та перебуває у стані «між двох вогнів». Дівчинка ще не прийняла розлучення батьків, мріє про те, що вони ще будуть жити разом, як раніше.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2, на першому етапі діагностики серед членів родини визначив батька, матір та сестру. Для проведення повного психологічного обстеження та надання результатів щодо психоемоційного стану дитини та особливостей його прив`язаностей необхідне проведення другого етапу діагностики та спільної зустрічі дитини з матір`ю, що не було проведено у зв`язку з неявкою батька, відсутністю його активних контактів.

Враховуючи вказане, психологами рекомендовано, зокрема, створити дітям безпечні комфортні умови проживання з чітким графіком зустрічей та участю того з батьків, який не проживає з дітьми, а також взяти до уваги, що переховування дітей від матері має травматичний вплив на психоемоційний стан дитини ОСОБА_3 і фактично є проявом психологічного насилля по відношенню до неї.

Відповідно до акта обстеження місця проживання від 23 жовтня 2018 року, за місцем проживання матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , створені належні умови для проживання дітей.

Також судами встановлено, що у провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа № 758/9604/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, Бородянська районна державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом із матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 разом з батьком. Рішення у вказаній справі ще не прийнято.

09 квітня 2019 року Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація, розглянувши звернення ОСОБА_2 від 09 січня 2019 року щодо визначення її способів участі у вихованні та спілкуванні

з малолітніми дітьми, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дітей (протокол № 5 від 20 березня 2019 року) прийняла розпорядження № 220, згідно з яким визначено порядок зустрічей матері ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 таким чином: щопонеділка з 16 год 00 хв. до 19 год 00 хв., щосереди з 16 год 00 хв.

до 19 год 00 хв.; перша та третя субота місяця з 12 год 00 хв.

до 18 год. 00 хв. неділі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками; регулювання сімейних відносин має здійснюватися

з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства; кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися

з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі

у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування

є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частинами першою та другою статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, чинної для України з 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага й, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) стверджується, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я

є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Установивши, що при прийнятті розпорядження від 09 квітня 2019 року № 220 «Про порядок зустрічей ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 » Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація діяла в межах чинного законодавства, з урахуванням законних прав та інтересів як дітей, так і їх батьків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного розпорядження незаконним.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок психолога ОСОБА_6 від 04 лютого 2019 року та висновок психолога ОСОБА_7 від 02 липня 2018 року є безпідставними, оскільки суди надали належну правову оцінку цим висновкам та належним чином мотивували відхилення цих доказів, а саме з тих підстав, що психологи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не працюють у відповідній державній спеціалізованій установі та не включені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойчук Наталії Петрівни залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 вересня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 березня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк