№ 752/9502/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 752/9502/22

провадження № 61-272 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: державний нотаріус Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області Савченко Марина Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Терехова Катерина Іванівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марінова Людмила Сергіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія»

на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (далі - ТОВ «УМК») звернулося до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Сквирської районної державної нотаріальної контори Київської області Савченко М. А. (далі - державний нотаріус Савченко М. А.), в якому просило:

- визнати недійсними:

договори дарування земельних ділянок від 04 січня 2021 року та від 24 січня

2021 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кадастрові номери земельних ділянок: 3221483301:01:017:0012; 3221483301:01:017:0026, 3224083200:03:020:0028, 3221483301:01:017:0093, які розташовані за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі;

договір дарування житлового будинку від 24 січня 2021 року, укладений

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 3221483301:01:017:0026, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності

на вищевказані земельні ділянки та житловий будинок, припинивши відповідне право останньої на це майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04 січня 2021 року та 24 січня 2021 року

між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана),

дружиною дарувальника, було укладено чотири договори дарування земельних ділянок та один договір дарування житлового будинку, за якими дарувальник передав безоплатно у приватну власність, а обдаровувана прийняла безоплатно

у приватну власність нерухоме майно, а саме: земельні ділянки (кадастрові номери: 3221483301:01:017:0012; 3221483301:01:017:0026; 3224083200:03:020:0028; 3221483301:01:017:0093), які розташовані у селі Іванковичі Васильківського району Київської області; житловий будинок, розташований на земельній ділянці

з кадастровим номером 3221483301:01:017:0026 по

АДРЕСА_1 .

Укладенню цих договорів дарування, на думку позивача, передувало те, що 07 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Банк Восток» (далі - ПАТ «Банк Восток») було укладено договір поруки № КК2020-0201/П.3, за яким ОСОБА_1 узяв на себе зобов`язання відповідати в повному обсязі за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» (далі - ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД») усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201, як існуючих на дату укладення цього договору, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому.

06 вересня 2021 року між ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (первісний боржник),

товариством з обмеженою відповідальністю «Рок трейд» (далі - ТОВ «Рок трейд») (новий боржник) та ПАТ «Банк Восток» (кредитор) було укладено договір про заміну боржника в зобов`язанні (переведення боргу), відповідно до якого здійснено заміну зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникло

з кредитного договору від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201, з урахуванням змін, внесених згідно з договорами про внесення змін, а також усіх додаткових угод

до нього.

У зв`язку зі зміною боржника за кредитом, 06 вересня 2021 року між ПАТ «Банк Восток» (кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору поруки від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201/П.3, за умовами якого: сторони дійшли згоди розірвати договір поруки від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201/П.3; з моменту укладення цього договору про розірвання, зобов`язання сторін за договором поруки припиняються, після підписання цього договору сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань відповідно

до договору поруки; цей договір про розірвання вступає в дію з моменту його підписання представниками сторін та скріплення печатками.

06 вересня 2021 року між банком та ОСОБА_1 укладено новий договір поруки № КК2021-0201/П.4, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати в повному обсязі за виконання ТОВ «Рок Трейд» усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201, а також усіх договорів про внесення змін до нього.

Крім того, у цей самий день, 06 вересня 2021 року, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Восток» укладено договір поруки № КК2021-0164/П.2, за яким ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання відповідати в повному обсязі за виконання товариством

з обмеженою відповідальністю «Овруч стоун» (далі - ТОВ «Овруч стоун») усіх зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0164, що укладений між указаним товариством та ПАТ «Банк Восток».

17 січня 2022 року між ПАТ «Банк Восток» (клієнт) та ТОВ «УМК» (фактор) було укладено договір факторингу № КК2020-0201 та договір факторингу № КК2021-0164, відповідно до яких на умовах, установлених цими договорами, та відповідно

до глави 73 ЦК України фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитним договором від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201 та за кредитним договором від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0164, з урахуванням всіх змін та доповнень.

У цей самий день, 17 січня 2022 року, між ПАТ «Банк Восток» (клієнт) та ТОВ «УМК» (фактор) було укладено договір відступлення права вимоги за договором поруки

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0201/П.4, а також укладено договір відступлення права вимоги за договором поруки від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164/П.2.

Позивач уважав, що дії ОСОБА_1 щодо безоплатного відчуження ним усього свого майна на користь своєї дружини при наявному у нього зобов`язанні

за договором поруки та солідарній відповідальності за зобов`язаннями

ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», як його керівника, не можуть вважатися добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Вищевказані договори дарування є фіктивними та такими, що порушують його законні права, оскільки вчинені ОСОБА_1 без наміру створення правових наслідків, а лише з метою приховання належного останньому нерухомого майна

та ухилення від виконання грошового зобов`язання.

При цьому факт реального виконання таких договорів не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

З урахуванням наведеного, ТОВ «УМК» просило суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року позовну заяву ТОВ «УМК» передано на розгляд до Васильківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня

2023 року за клопотанням ТОВ «УМК» залучено до участі у справі в якості третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Терехову К. І.

(далі - приватний нотаріус Терехова К. І.), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марінову Л. С. (далі - приватний нотаріус Марінова Л. С.).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня

2024 року відмовлено у задоволенні клопотання акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення його до участі

у справі в якості третьої особи.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2024 року у складі судді Ковбеля М. М. позов ТОВ «УМК» задоволено.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 24 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:017:0012).

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 24 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:017:0026).

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 04 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 3224083200:03:020:0028).

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 04. Січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 3221483301:01:017:0093).

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 24 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який розташований

на земельній ділянці, кадастровий номер: 3221483301:01:017:0026, за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221483301:01:017:0093, площею 0,1763 га, розташовану за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі (номер запису про право власності 56062237 від 04 січня 2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2187798832214), та припинено право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224083200:03:020:0028, площею 2,901 га, розташовану за адресою: Київська область, Сквирський район, Кривошиїнська сільська рада (номер запису про право власності 56062495 від 04 січня 2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 656485032240), та припинено право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221483301:01:017:0012, площею 0,2186 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 56281111 від 24 січня

2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2274565732214),

та припинено право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221483301:01:017:0026, площею 0,3174 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 56281107 від 24 січня

2021 року), та припинено право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку.

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами: погріб «Г»,

погріб «Д», погріб з шийкою «К», літня кухня «Б», сарай «в», господарчий блок «В», альтанка «Ж», баня «З», альтанка «Л», розташований на земельній ділянці, кадастровий номер: 3221483301:01:017:0026, за адресою: АДРЕСА_1 , що має наступні характеристики: площа земельної ділянки: 0,3174 га; цільове призначення:

для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (номер запису про право власності: 241413871, виданим державним нотаріусом Савченко М. А.), та припинено право власності ОСОБА_2 на цей житловий будинок.

Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ТОВ «УМК» понесені судові витрати у розмірі 25 825,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані договори дарування є фіктивними та такими, що порушують законні права ТОВ «УМК», оскільки вчинені ОСОБА_1 без наміру створення правових наслідків, а лише з метою приховання належного останньому нерухомого майна та ухилення від виконання грошового зобов`язання.

Районний суд указав, що факт реального виконання таких договорів не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

Дії ОСОБА_1 щодо безоплатного відчуження ним усього свого майна

на користь своєї дружини при наявному у нього зобов`язанні за договором поруки та солідарній відповідальності за зобов`язаннями ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД»,

як його керівника, не можуть вважатися добросовісними.

Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо фраудаторності правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Парчевського В. Ю., задоволено.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня

2024 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «УМК» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 38 737,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, так як позивач не довів, що його права

та законні інтереси, як заінтересованої особи, порушені оспорюваними договорами і в результаті визнання їх недійсними вони будуть захищені та відновлені.

Апеляційний суд надав оцінку укладеним між сторонами у справі договорам, а також іншим договорам, на які посилалися сторони, й виходив із того, що позивачем

не доведено належними та допустимими доказами порушення своїх права оспорюваними договорами дарування, зокрема, на момент їх укладення, а саме на цей момент визначається недійсність правочину.

Позивачем не надано доказів, що при укладенні оспорюваних договорів дарування

дії відповідачів були направлені виключно для мети приховання майна

від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

На день укладення оспорюваних договорів були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном, майно не мало жодних обтяжень, не перебувало під арештом, заставою, не існувало вимог щодо виконання ним будь-яких зобов`язань, чи рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами і строк виконання основного зобов'язання ще не наступив.

Сам по собі факт укладення оспорюваних правочинів між подружжям

не є беззаперечним доказом їх фіктивності та відсутності наміру створення правових наслідків чи вчинення недобросовісних дій, умислу в діях обох сторін правочину немає. Тим більше, районний суд установив, що договори реально виконані.

Крім того, кредитні договори були забезпечені не лише договорами поруки, укладеними з ОСОБА_1 , а й іпотечними договорами, договорами застави

іншими договорами поруки, за якими поручителями, у тому числі й майновими,

були ТОВ «Овруч Стоун» та ТОВ «Рок Трейд».

Апеляційний суд звернув увагу на те, що 06 вересня 2021 року між ПАТ «Банк Восток» (кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору поруки від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201/П.3, згідно з яким сторони узгодили, що зобов'язання сторін за договором поруки припинилися і сторони не мають невиконаних зобов`язань.

При цьому на дату укладення між позивачем та ОСОБА_1 нових договорів поруки від 06 вересня 2021 року, право вимоги за якими набув позивач, передане

за оспорюваними договорами дарування майно (земельні ділянки та житловий будинок), ОСОБА_1 уже не належало. Зазначене свідчить про те, що оспорені договори дарування були реально виконані.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі щодо фраудаторності правочину.

Розподіл судових витрат у частині судового збору здійснено на підставі

статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У січні 2025 року ТОВ «УМК» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права

без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2025 року відкрито касаційне провадження

у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 16 січня 2025 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «УМК» мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки про відмову у задоволенні позову товариства, неправильно застосував норми права й не врахував правові позиції Верховного Суду.

Усі юридичні особи, за виконання кредитних зобов`язань яких поручався

ОСОБА_1 , були підзвітні й підконтрольні останньому. ОСОБА_1

був директором та кінцевим бенефіціаром ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД», пов`язаною та афілійованою особою з ТОВ «Рок трейд», кінцевим бенефіціаром ТОВ «Овруч стоун».

ОСОБА_1 під час дії кредитного договору та договору поруки безоплатно відчужив усе своє майно на підставі договорів дарування дружині - ОСОБА_2 . Ці договори є фіктивними та такими, що направлені на невиконання

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором поруки. Під час укладення оспорених договорів дарування договір поруки від 07 грудня 2020 року, хоча і з первісним кредитором, а не з товариством, був чинним. Незважаючи на те, що рішення господарського суду про стягнення боргу ухвалено пізніше укладених договорів дарування, але рішення суду ґрунтується на договорі поруки з ОСОБА_1 .

У ОСОБА_1 , як поручителя, наявні боргові зобов`язання перед ТОВ «УМК», тому укладення ним договорів дарування з дружиною порушує права товариства, як правонаступника первісного кредитора. Товариство вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним.

Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду, у тому числі, щодо фраудаторності правочинів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Парчевський В. Ю., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Апеляційний суд вірно вирішив спір, надав оцінку всім фактичним обставинам. Товариство посилається судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною.

Крім того, ОСОБА_1 поніс та очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає

20 000,00 грн. Докази їх понесення будуть надані додатково.

Фактичні обставини справи

07 грудня 2020 року між ПАТ «Банк Восток» (банк) та ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (позичальник), за підписом керівника товариства ОСОБА_1, було укладено кредитний договір № КК2020-0201, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) шляхом відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії з максимальним розміром 40 000 000,00 грн,

а позичальник зобов`язався сплатити за користування кредитом проценти

та повернути кредит у порядку і в строк до 06 червня 2021 року.

На забезпечення виконання позичальником ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» зобов`язань за вказаним кредитним договором 07 грудня 2020 року між ПАТ «Банк Восток»

та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № КК2020-0201/П.3, відповідного до умов якого поручитель відповідає перед кредитором в тому самому обсязі, що і позичальник, зокрема, за повернення кредиту, сплату процентів

за користування кредитом, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату неустойки згідно з умовами кредитного договору, проте максимальний обсяг відповідальності поручителя складає 44 200 000,00 грн.

28 січня 2021 року шляхом укладення між банком та позичальником, за підписом керівника товариства ОСОБА_1, договору про внесення змін № 1

до кредитного договору № КК2020-0201, максимальну суму кредитного ліміту збільшено до 122 000 000,00 грн. Було змінено графік зменшення кредитного ліміту, а саме період поступового повернення коштів було скасовано, натомість кредитний ліміт діяв із 28січня до 06 червня 2021 року.

Договором про внесення змін № 3 до кредитного договору, який було укладено

07 червня 2021 року, було збільшено період чинності ліміту кредитної лінії, ліміт

по кредитній лінії діяв до 06 вересня 2021 року.

06 вересня 2021 року між ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (первісний боржник),

ТОВ «Рок трейд» (новий боржник) та ПАТ «Банк Восток» (кредитор) було укладено договір про заміну боржника в зобов`язанні (переведення боргу), відповідно до умов якого цим договором регулюються відносини, пов`язані із заміною зобов`язаної сторони (первісного боржника) у зобов`язанні, що виникає з кредитного договору

від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201, з урахуванням змін, внесених згідно

з договорами про внесення змін до кредитного договору від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені протягом строку дії кредитного договору, укладеного між первісним боржником

та кредитором, за умовами якого первісному боржнику було надано кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом

122 000 000,00 грн, на строк по 06 вересня 2021 року, зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 10 % річних.

Станом на дату укладення цього договору заборгованість первісного боржника перед кредитором за кредитним договором складається із заборгованості

за кредитом у сумі 65 000 000,00 грн.

З моменту укладення даного договору, позичальником за кредитним договором стає новий боржник, а первісний боржник втрачає всі права та обов`язки

за кредитним договором.

№ КК2020-0201, а також усіх договорів про внесення змін до нього.

У цей самий день, 06 вересня 2021 року, між банком та ТОВ «Овруч Стоун» укладено кредитний договір № КК2021-0164, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії з максимальним розміром 40 000 000,00 грн, а позичальник зобов`язався сплатити за користування кредитом проценти та повернути кредит у порядку і в строки, визначені цим договором.

На забезпечення виконання позичальником - ТОВ «Овруч Стоун», зобов`язань

за вказаним кредитним договором, 06 вересня 2021 року між ПАТ «Банк Восток»

та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № КК2021-0164/П.2

На момент укладення вищевказаних договорів ОСОБА_1 був директором

та кінцевим бенефіціаром ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД»; пов`язаною та афілійованою особою з ТОВ «Рок трейд» у відповідності до підпунктів «а», «б», «в»

підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України, пункту 1 частини першої

статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства»; кінцевим бенефіціаром

ТОВ «Овруч стоун».

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» (фактор) та ПАТ «Банк Восток» (клієнт) укладено договір факторингу № КК2020-0201, за умовами якого відповідно до глави 73

ЦК України фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги)

до боржника за кредитним договором від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201

з усіма змінами, доповненнями та додатками.

Пунктом 1.2 договору факторингу визначено, що в наслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитному договорі

та набуває права грошових вимог клієнта за кредитним договором, включаючи право вимагати від боржника належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржника за кредитним договором від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201 з усіма змінами, доповненнями та додатками.

Згідно з пунктом 6.3 договору факторингу від 17 січня 2022 року № КК2020-0201

з моменту переходу до фактора прав вимоги, відповідно до пункту 6.2.2

цього договору, фактор заміняє клієнта у кредитному договорі та набирає всіх прав (в тому числі прав грошової вимоги) клієнта за цим кредитним договором. Разом

з правами вимоги до фактора переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, пред`явлення претензій боржнику щодо заборгованості, права на звернення до суду за місцем, визначеним чинним законодавством, право на всі суми, які фактор одержить

від боржника на виконання йому вимог. Одночасно з даним договором сторони укладають відповідні договори відступлення прав вимоги за договорами забезпечення, права вимоги за якими переходять до фактора одночасно з правом вимоги за кредитним договором на підставі відповідних актів прийому передачі прав вимоги, підписання яких сторонами здійснюється одночасно з актом приймання-передачі прав, зазначеного у додатку № 2 до даного договору.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» було укладено договір

про відступлення права вимоги за договором поруки від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0201/П.4, відповідно до якого банк відступив на користь ТОВ «УМК» право вимоги до поручителя за кредитним договором від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201, а саме до ОСОБА_1

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» укладено договір факторингу № КК2021-0164, за умовами якого відповідно до глави 73 ЦК України фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату,

а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитним договором від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164 з усіма змінами, доповненнями та додатками.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» укладено договір

про відступлення права вимоги за договором поруки від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0161/П.2, відповідно до якого банк відступив на користь ТОВ «УМК» право вимоги до поручителя за кредитним договором від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0164, а саме до ОСОБА_1

04 січня 2021 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) було укладено 2 договори дарування, а саме:

договір дарування земельної ділянки, площею 0,1764 га, кадастровий номер 3221483301:01:017:0093, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: Київська область, Васильківський район, село Іванковичі, посвідчений приватним нотаріусом Маріновою Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 1;

договір дарування земельної ділянки, площею 2,901 га, кадастровий номер 3224083200:03:020:0028, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Київська область, Сквирський район, Кривошиївська сільська рада, посвідчений приватним нотаріусом Маріновою Л. С., зареєстрований в реєстрі за № 2.

24 січня 2021 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарована) було укладено 3 договори дарування, а саме:

договір дарування земельної ділянки, площею 0,2186 га, кадастровий номер 3221483301:01:017:0012, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом

Тереховою К.І., зареєстрований в реєстрі за № 69;

договір дарування земельної ділянки, площею 0,3174 га, кадастровий номер 3221483301:01:017:0026, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тереховою К. І., зареєстрований в реєстрі за № 68;

договір дарування житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тереховою К. І., зареєстрований в реєстрі

за № 67.

Рішенням Господарського суду м. Києві від 07 вересня 2022 року у справі

№ 910/2790/22, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМК» 56 126 388,89 грн основного боргу, на підставі договору поруки

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0201/П.4, та суму сплаченого судового збору

у розмірі 841 895,83 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17 квітня 2023 року у справі

№ 910/2526/22, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМК» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 30 000 000,00 грн

та процентами в розмірі 591 666,66 грн, що виникла на підставі договору поруки

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164/П.2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, Верховному Суду належить вирішити, чи відносяться оспорені позивачем договори дарування, укладені поручителем, до конструкції фраудаторного правочину. Верховний Суд дійшов висновку, що оспорені договори дарування відповідають вимогам закону.

А тому касаційна скарга ТОВ «УМК» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ТОВ «УМК» звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, які укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 04 січня 2021 року та 24 січня 2021 року.

ТОВ «УМК» пред`явлено позов із підстав 1) фіктивності правочину та 2) порушення принципу добросовісності в діях ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,

які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203

ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає,

що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду,

а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити

ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є: наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що обидві сторони правочину не мали наміру створити правові наслідки

на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України:

від 24 вересня 2014 року у справі № 6-116цс14; від 21 січня 2015 року у справі

№ 6-197цс14; від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

Указані правові висновки у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, провадження

№ 14-260цс19, у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, провадження № 12-60гс21.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги

чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи,

які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять

до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 06 вересня 2021 року

між ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» (первісний боржник), ТОВ «Рок трейд» (новий боржник) та ПАТ «Банк Восток» (кредитор) було укладено договір про заміну боржника у зобов`язанні (переведення боргу), відповідно до якого позичальником за кредитним договором стає новий боржник, а первісний боржник втрачає всі права та обов`язки за кредитним договором.

У зв`язку з заміною боржника, 06 вересня 2021 року між ПАТ «Банк Восток» (кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору поруки від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201/П.3, за умовами якого: сторони дійшли згоди, що з моменту укладення цього договору про розірвання, зобов`язання сторін за договором поруки припиняються, після підписання цього договору сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань відповідно до договору поруки; цей договір про розірвання вступає в дію з моменту його підписання представниками сторін та скріплення печатками.

Тобто вказаним договором кредитор та поручитель узгодили, що між ними не існує невиконаних зобов`язань за договором поруки від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201/П.3 та з 06 вересня 2021 року вказана порука припинилася.

06 вересня 2021 року ОСОБА_1 уклав з банком новий договір поруки

№ КК2021-0201/П.4, за умовами якого зобов`язався перед кредитором відповідати в повному обсязі за виконання ТОВ «Рок Трейд» усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201, а також усіх договорів про внесення змін до нього.

06 вересня 2021 року, між банком та ТОВ «Овруч Стоун» укладено кредитний договір № КК2021-0164, а ОСОБА_1 на підставі укладеного в цей самий день, тобто

06 вересня 2021 року, договору поруки, зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання ТОВ «Овруч Стоун» зобов`язань за вказаним кредитним договором.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» (фактор) та ПАТ «Банк Восток» (клієнт) укладено договір факторингу № КК2020-0201, відповідно до якого банк відступив на користь товариства право вимоги до нового боржника ТОВ «Рок трейд» за кредитним договором від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201 з усіма змінами, доповненнями та додатками.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» було укладено договір

про відступлення права вимоги за договором поруки від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0201/П.4.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» укладено договір факторингу № КК2021-0164, за умовами якого банк відступив на користь товариства право вимоги до боржника ТОВ «Овруч Стоун» за кредитним договором

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164 з усіма змінами, доповненнями

та додатками.

17 січня 2022 року між ТОВ «УМК» та ПАТ «Банк Восток» укладено договір

про відступлення права вимоги за договором поруки від 06 вересня 2021 року

№ КК2021-0161/П.2, відповідно до якого банк відступив на користь товариства право вимоги до поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164.

Отже, з 17 січня 2022 року до ТОВ «УМК» перейшло право вимоги (товариство набуло статусу кредитора) до ТОВ «Рок трейд» та ТОВ «Овруч Стоун» за кредитним договором від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201 та кредитним договором

від 06 вересня 2021 року № КК2021-0164, а також до поручителя ОСОБА_1

за договорами поруки від 06 вересня 2021 року № КК2021-0201/П.4

та КК2021-0164/П.2.

А оспорювані ТОВ «УМК» договори дарування були укладені у січні 2021 року і після взяття ОСОБА_1 на себе зобов`язань відповідати перед первісним кредитором - ПАТ «Банк Восток» за виконання ТОВ «ТД «Агроімпорт ЛТД» всіх його зобов`язань, що виникли за кредитним договором від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201.

Однак, 06 вересня 2021 року між ПАТ «Банк Восток» та ОСОБА_1 було укладено договір про розірвання договору поруки від 07 грудня 2020 року

№ КК2020-0201/П.3, згідно із яким з моменту укладання цього договору зобов`язання сторін за договором поруки припиняються, а після підписання цього договору сторони не мають одна до одної невиконаних зобов`язань відповідно

до договору поруки.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування, були відсутні судові рішення про стягнення

з ОСОБА_1 , як поручителя, заборгованості за договором поруки від 07 грудня 2020 року № КК2020-0201/П.3. І, більше того, строк виконання основного зобовязання - до 06 червня 2021 року, тобто після укладення оспорюваних договорів дарування.

Договори поруки від 06 вересня 2021 року № КК2021-0201/П.4, № КК2021-0164/П.2, за якими ОСОБА_1 зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань нових боржників ТОВ «Рок Трейд» та ТОВ «Овруч Стоун» і за якими до позивача перейшло право вимоги за договорами факторингу, були укладені після оспорюваних договорів дарування.

Таким чином, на дату укладення між позивачем та ОСОБА_1 договорів поруки (вересень 2021 року), право вимоги за якими набув позивач, передане за оспорюваними договорами майно (земельні ділянки та житловий будинок), ОСОБА_1 уже не належало.

Тому суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки про те, що позивачем

не доведено порушення оспорюваними договорами дарування, саме на момент

їх укладення, його прав чи охоронюваних законом інтересів, як заінтересованої особи.

Крім того, позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваних договорів

дії відповідачів були направлені виключно для мети приховання майна

від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.

Отже, на час укладення оспорюваних договорів дарування були:

1)відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном,

2)на майно не було накладено обтяжень,

3)майно не перебувало під арештом чи заставою,

4)не існувало вимоги щодо виконання ним будь-яких зобов`язань або рішення суду про стягнення з нього заборгованості за кредитними договорами,

5)не настав строк, тобто обов`язок виконання основного зобов'язання. Більше того, як установлено судом апеляційної інстанції,

6) відповідні кредитні договори були забезпечені не лише договорами поруки, укладеними з ОСОБА_1 , а кредитні зобов`язання були забезпечені також іпотекою, заставою, порукою, де поручителями є ТОВ «Овруч Стоун», ТОВ «Рок Трейд».

Позивачем не надано доказів неможливості звернення стягнення на предмети іпотеки і застави та недостатності вартості їх предметів для погашення заборгованості.

Апеляційний суд вірно врахував усі фактичні обставини справи й зробив обґрунтовані висновки про те, що позовні вимоги товариства задоволенню

не підлягають.

Оспорюваними договорами дарування не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, як нового кредитора.

Суд апеляційної інстанції надав правову оцінку доводам позивача і наданим ним доказам, на підтвердження вчинення відповідачами фіктивних правочинів, і вірно відхилив їх, так як вони не підтверджують існування умислу на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, що ними обумовлювалися. Доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують, вони зводяться

до припущень, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України)

та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України),

та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України,

так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц, провадження

№ 14-260цс19, сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:

- фіктивного (стаття 234 ЦК України);

- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України);

- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228

ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться

до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника,

на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

У справі, яка переглядається, не встановлено обставин, які б дозволяли кваліфікувати оспорювані правочини як фраудаторні.

На час укладення оспорюваних договорів були відсутні обмеження щодо розпорядження ОСОБА_1 належним йому майном, договорами не порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, як нового кредитора.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивачем не надано доказів вчинення фіктивних правочинів за умислом обох сторін

та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договорів дарування

без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися. При цьому

на час укладення вказаних правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною

не перебувало.

Як уже зазначалося у цій постанові, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований

як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті,

що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідки. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду

з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність

в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17, провадження

№ 61-46674св18).

Установлено, що позивач ні в позовній заяві, ні в касаційній скарзі, ні в інших звернення до суду (пояснення тощо) жодним чином не наводить мотивів (аргументів) умислу контрагента ОСОБА_1 за оспореними договорами дарування, тобто іншої сторони договору, на укладення, на думку позивача, нікчемного правочину.

Крім того, при оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених

на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення

як 1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України).

Тобто одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину

як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3 13 ЦК України), не допускається.

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно, чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13

ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника,

чи зменшується обсяг його майна.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22, провадження № 61-12123св24.

Позивач також не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, оспорюваними правочинами права позивача не порушені.

Судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального права

при вирішенні спору, зокрема норми ЦК України, що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою

для скасування чи зміни судового рішення.

Посилання касаційної скарги на численні судові рішення Верховного Суду, в яких досліджувалися конструкції фраудаторного правочину, є безпідставними та нерелевантними до обставин цієї справи. Так, Верховний Суд неодноразово досліджував й аналізував конструкцію фраудаторного правочину і завжди констатував, що обставини, які відносяться (можуть відноситися) до конструкції фраудаторного правочину, повинні бути позивачем доведені в кожній конкретній справі і ці обставини (умови) не є незмінними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, чи його зміни, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду апеляційної інстанції слід залишити

без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, розподіл судових витрат касаційним судом

не здійснюється.

Верховний Суд ураховує, що у відзиві на касаційну скаргу вказано,

що ОСОБА_1 поніс та очікує понести судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції, зазначено попередній (орієнтовний) розмір цих витрат.

Разом із цим, указано, що докази понесення витрат на правничу допомогу будуть надані додатково у визначений процесуальним законом спосіб.

Тому розподіл витрат на правничу допомогу за розгляд справи у Верховному Суду

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець