Постанова
Іменем України
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 752/9541/19
провадження № 61-17313св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року в складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) (далі - ТОВ «МКТ» (ICTV)), в якому просив:
- визнати недостовірною, такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, та ганьбить честь, гідність, інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_3);
- зобов`язати ТОВ «МКТ» (ICTV) спростувати інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_3);
- зобов`язати ТОВ «МКТ» (ICTV) публічно вибачитись за інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «МКТ» (ICTV) в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса в Інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_3).
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» був сюжет про ОСОБА_1 , в якому з 34 хвилини по 40 хвилину було повідомлено про те, що «37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 інсценізував власну смерть та отримав 10 000 000,00 грн.». В тексті звучать слова шахрайство, аферист і тому подібні. Також в сюжеті йде мова про його матір та зазначено, що вона «начебто упізнала в мерці сина». Зазначив, що в цьому контексті слово «начебто» свідчить про те, що його мати під час впізнання обманювала слідство та інших зацікавлених осіб, і це при тому, що 20 листопада 2015 року органом досудового слідства та прокуратурою винесено три постанови про закриття кримінального провадження, якими було встановлено зовсім протилежне.
З тексту вищезазначеного сюжету не випливає жодних висновків, крім тих, що позивач разом з матір`ю та сестрою вчинив шахрайство в особливо великих розмірах, що є порушенням закріпленої національним законодавством України та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод презумпції невинуватості. Отже, поширена інформація є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема, ганьбить його честь і гідність.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що при розгляді не знайшли підтвердження як підстави для звернення до суду за захистом відповідного цивільного права, зокрема, наявності факту порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів позивача, а також посилання позивача на обґрунтування його вимог. У зв`язку із цим суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МКТ» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 листопада 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки розповсюджена про позивача інформація щодо вчинення ним незаконних дій, є неправдивою та порушує його честь і гідність. Апеляційний суд безпідставно відхилив його клопотання про дослідження доказів, а саме, сюжет програми, в якому міститься недостовірна інформація. Суд апеляційної інстанції при розгляді справи застосував норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, який викладено у постановах Верховного Суду: від 17 січня 2019 року в справі № 757/41083/17-к, від 10 травня 2018 року в справі № 461/3797/17, від 04 березня 2019 року в справі № 760/2753/17-ц, від 08 травня 2018 року в справі № 369/1052/16-ц.
Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
16 лютого 2021 року ОСОБА_1 надіслав до суду клопотання про долучення до справи копії висновка експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз від 27 січня 2021 року № 056/18.
Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень.
Позиції інших учасників
11 лютого 2021 року представник ТОВ «МКТ» (ICTV) - Успенська Г. С. надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому вказувала на її необгрунтованість. Вважає оскаржувані судові рішення законними та просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
25 лютого 2021 року представник ТОВ «МКТ» (ICTV) - Успенська Г. С. надіслала до суду заперечення на клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів та просила відмовити у його задоволенні.
Фактичні обставини, встановлені судами
Із матеріалів справи вбачається, що в мережі Інтернет на веб-порталі «Youtube» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» з 34 по 40 хвилини була поширена інформація щодо ОСОБА_1 .
Під час відтворення в судовому засіданні електронного носія CD фрагменту з вказаної передачі, встановлено, що у передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» містяться висловлювання «за повідомленням прокуратури 37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 два роки тому застрахував власне життя на понад мільйон доларів, після чого загадково зник. За даними прокуратури, інсценувавши власну смерть, аферист хотів позбутися боргів», «матір ОСОБА_1 написала заяву до міліції, а згодом начебто упізнала тіло свого сина у трупі чоловіка, який потрапив під потяг».
Із листа прокуратури Дніпропетровської області від 02 серпня 2019 року № 04/2/5-1480/19 видно, що 07 липня 2015 року прес-службою прокуратури Дніпропетровської області було організовано брифінг начальника управління прокуратури, під час якого останній проінформував присутніх представників засобів масової інформації про хід досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому відносно чоловіка, який з метою отримання 10 мільйонів грн страхових виплат інсценував свою смерть. З посиланням на джерело, у відповіді було зазначено інформацію про те, що у жовтні 2013 року до правоохоронців звернулася жінка з приводу зникнення свого сина, 1978 року народження, якого було оголошено у розшук. Згодом вона впізнала сина у померлій особі, яку було знайдено на одній із залізничних станцій області. З`ясувалося, що незадовго до смерті зниклий чоловік застрахував своє життя від нещасного випадку на суму майже 10 мільйонів грн, яку отримали його мати і сестра. Проте під час розслідування було встановлено, що чоловік насправді не загинув у 2013 році, а разом з матір`ю та сестрою інсценував свою смерть від нещасного випадку для отримання страхових виплат.
У цьому листі також зазначено, що за результатами досудового розслідування 27 листопада 2015 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська направлено у порядку статті 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013042020000317 відносно вказаного вище громадянина, його матері та сестри за ознаками вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Судовий розгляд зазначеного кримінального провадження на час надання цього листа триває.
Отримана під час брифінгу інформація привернула увагу засобів масової інформації, остільки носила резонансний характер щодо наявності обставин необґрунтованого набуття у власність родичами позивача грошових коштів майже на 10 мільйонів грн. та викликала інтерес громадськості і протягом липня-серпня 2015 року розповсюджена різними засобами масової інформації, в тому числі і в мережі Інтернет, зокрема, на телеканалах 1+1, 112.ua, газета «Факти», gazeta.ua.
На брифінгу не було зазначено конкретних даних про відповідну особу, як про це зазначено у сюжеті, проте інформація про особу позивача була висвітлена у інших засобах масової інформації, розміщених невдовзі після її оприлюднення, а саме, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 у інтернет-виданнях, зокрема, газеті «Факти», gazeta.ua.
Встановлено, що виробником оспорюваної інформації, продемонстрованої в сюжеті відповідача в передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2», є ТОВ ТВК «Пілот Продакш». Телепродукт було створено на замовлення TOB «МК ТРК» (ICTV) на підставі договору від 10 травня 2017 року № 32763, майнові авторські права на який набув відповідач.
В оспорюваному сюжеті містяться посилання на те, що фактично джерелом викладеної інформації є дані досудового розслідування, повідомлені прокурором під час брифінгу.
Зі змісту сюжету, що міститься у передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщеній у мережі Інтернет, убачається, що інформація, відображена у створеному сюжеті, доноситься до відома громадськості з посиланням на дані прокуратури, де не стверджується про винуватість у вчинення кримінального правопорушення відповідачем. Посилання на дані досудового розслідування, в контексті тематики сюжету, є оціночними судженнями, сформованими за наслідками дій позивача.
Встановлено, що кримінальне провадження щодо матері та сестри позивача закрито.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України,оскаржуються на підставі пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
У статті 200 ЦК України та статті 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно із статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У частині першій статті 30 «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Судами встановлено, що в оспорюваному сюжеті містяться посилання на те, що фактично джерелом викладеної інформації є дані досудового розслідування, повідомлені прокурором під час брифінгу 07 липня 2015 року.
Зі змісту сюжету, що міститься у передачі «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_1 та розміщеній у мережі Інтернет, убачається, що інформація, відображена у створеному сюжеті, доноситься до відома громадськості з посиланням на дані прокуратури, де не стверджується про винуватість у вчинення кримінального правопорушення позивачем. Посилання на дані досудового розслідування, в контексті тематики сюжету, є оціночними судженнями, сформованими за наслідками дій позивача.
У сюжеті надана оцінка дій позивача, що має юридичну освіту, та за наслідками яких його родичі з причин ніби то його смерті набули у власність грошові кошти на значну суму.
Озвучені в сюжеті висловлювання не містять ствердження про порушення позивачем законодавства, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Крім того, оспорювана інформація не була спотвореною за змістом.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що честь та гідність визнаються найвищими соціальними цінностями та їх порушення, внаслідок поширення про особу недостовірної інформації, надають особі прав вимагати в судовому порядку спростування цієї інформації та визнання її недостовірною.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
При цьому, під час вирішення вимог про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування інформації слід враховувати хто поширював інформацію та за яких обставин мало місце поширення інформації.
Згідно із статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року).
Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Посилання позивача на те, що судом ще не винесено рішення у відповідному кримінальному провадженні, проте розгляд справи триває з 2015 року не свідчать про наявність підстав для задоволення цього позову, оскільки за таких обставин засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості в обговоренні і висвітлені питань, що мають суспільно важливе значення. Висвітлена у сюжеті інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, адже стосуються питань громадського правопорядку, а тому суспільство має бути обізнаним та ознайомленим з такою інформацією.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «МКТ» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці Верховного Суду, яка викладена в наведених ним у касаційній скарзі відповідних постановах є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях судів касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів.
Інші аргументи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук