Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 753/10330/17-ц

провадження № 61-10993св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними спільно набуто майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_3 .

Вважає, що спірне майно придбане за спільні кошти подружжя, а також кошти, які вона позичила у свого сина від попереднього шлюбу, укладеного з ОСОБА_5 .

У січні 2017 року їй стало відомо, що квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , перейшли у власність відповідача на підставі договорів дарування від 05 січня 2016 року, відповідно до яких ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 . Договори дарування квартир є удаваними правочинами, оскільки відповідачем власноручно написано розписку, відповідно до якої ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_2 суму в розмірі 70 000,00 дол. США за дві продані ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_5 .

Подібна ситуація склалася також із квартирою АДРЕСА_3 . Незважаючи на наявність розписки, відповідно до якої ОСОБА_7 (колишній власник квартири) отримала від відповідача 90 000,00 дол. США, договір купівлі-продажу зазначеної квартири вчинений лише за 146 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати договори дарування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 удаваними правочинами; визнати квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , та квартиру АДРЕСА_3 спільно нажитим майном подружжя та поділити спільно нажите майно подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини вказаних квартир.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі судді Цимбал І. К., позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договори дарування квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 удаваними правочинами. Визнано квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 , спільно нажитим майном подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини вказаних квартир. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , яка не брала участі у розгляді справи, подала апеляційну скаргу.

Скаргу обґрунтовувала тим, що з 17 серпня 1996 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 . За час спільного проживання сім`єю придбано, зокрема, квартиру АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 . На початку грудня 2015 року ОСОБА_3 для забезпечення дотримання своїх інтересів, а також інтересів їх неповнолітнього сина, подала позов до Уманського міськрайонного суду Черкаської області про поділ майна подружжя.

Під час судового розгляду вказаної справи ОСОБА_3 дізналась, що 09 грудня 2015 року ОСОБА_6 продав спільно придбану квартиру АДРЕСА_3 , згідно з договором купівлі-продажу від 25 травня 2009 року, переоформивши право власності на свою племінницю ОСОБА_7 , яка 06 січня 2016 року переоформила право власності на ОСОБА_2 , що приходиться ОСОБА_6 двоюрідним братом, за усною домовленістю та за бажанням ОСОБА_6 .

Крім того, ОСОБА_3 дізналась, що 05 січня 2016 року ОСОБА_6 подарував їхнє спільно нажите майно - квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , аналогічно незаконно розпорядившись спільно нажитим майном без згоди іншого з подружжя.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 .

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року у справі № 753/11640/16-ц скасовано судом апеляційної інстанції та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову, при цьому встановлено, що права ОСОБА_3 щодо майна, яке є предметом спору у цій справі № 753/10330/17-ц, не були порушені, оскільки спірні квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_6 .

Отже, оскаржуване судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи ОСОБА_3 , як особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки її права не порушені, адже постановою Київського апеляційного суду у справі № 753/11640/16-ц встановлено, що спірне майно придбано ОСОБА_6 за особисті позичені кошти, які він надалі самостійно повертав стягувачам.

При цьому підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про зупинення апеляційного провадження у справі № 753/10330/17, що переглядається, до закінчення судового розгляду Касаційним цивільним судом Верховного Суду справи № 753/11640/16-ц не вбачається, адже рішення суду у цій справі набрало законної сили. Оскільки статтею 251 ЦПК України передбачено обов`язок суду зупинити провадження у справі лише до набрання рішенням законної сили, а не до закінчення розгляду справи судом касаційної інстанції, то у суду відсутні процесуальні підстави для задоволення цього клопотання.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі колегії суддів, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що ефективне оскарження рішення суду в цій справі можливе серед іншого і після винесення остаточного судового рішення у пов`язаній справі № 753/11640/16ц адже розгляд апеляційної скарги до закінчення судового розгляду справи за позовом ОСОБА_3 може порушити її право на законні сподівання на судових захист від протиправних правочинів та протиправних посягань на її майно.

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року у справі № 753/11640/16-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання недійсним договорів, витребування майна та визнання права власності задоволено.

Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , від 09 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_7 (покупцем), посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І. Ю. Визнано недійсним з моменту вчинення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , від 06 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г. Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 05 січня 2016 року квартири АДРЕСА_1 , що укладені між ОСОБА_6 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованим). Визнано недійсним з моменту вчинення договір дарування від 05 січня 2016 року квартири АДРЕСА_2 , що укладені між ОСОБА_6 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарованим). Витребувано з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 . Витребувано з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Витребувано з володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 . Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на квартири АДРЕСА_6 на АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 . Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про реєстрацію заборони за договорами іпотеки від 13 січня 2016 року № 27805976, що вчинений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І. Ю. на квартиру АДРЕСА_2 та від 13 січня 2016 року № 27807761 приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Чеповицькою І. Ю. на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовуючи рішення, та, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідачем доведено факт купівлі квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , за особисті позичені кошти, які він самостійно повертав стягувачам, а також не встановлено наявність знаходження на території України спільних грошових коштів подружжя та їхньої кількості, необхідної для придбання трьох квартир, а тому права ОСОБА_3 не порушені.

Крім того, суд вказав на те, що позивач не є стороною договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 , від 06 січня 2016 року, та при його укладанні її майнові права не порушені, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним. Суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів дарування квартир АДРЕСА_8 та АДРЕСА_1 , оскільки судом встановлено, що зазначені квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_6 , а права позивача не порушені. Позовні вимоги про витребування майна не підлягають задоволенню, оскільки майнові права позивача ОСОБА_3 не порушено, при цьому позивач у своїх позовних вимогах не зазначила, на користь кого здійснити таке витребування.

Встановивши, що майнові права ОСОБА_3 не порушені відповідачами, суд апеляційної інстанції у постанові від 01 грудня 2020 року дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 .

Постанова Київського апеляційного суду набрала законної сили 01 грудня 2020 року.

Нормативно-правове обґрунтування

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції Українивизначено, що основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 КПК України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Згідно зі статтею 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов`язки цих осіб.

Тобто, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Верховний Суд зазначає, що вирішення такого питання, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 - особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права, інтереси, та (або) обов`язки, чи встановлює, змінює, обмежує, або припиняє права або обов`язки заявника.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_3 зазначила, що оскаржуване рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року порушує її права, оскільки зазначене нерухоме майно належало до спільної сумісної власності її та чоловіка ОСОБА_6 , проте незаконно відчужене останнім у той період, коли вона звернулась до нього з позовом про поділ спільного майна подружжя. Новим власником майна став ОСОБА_2 , тому позбавлення ОСОБА_2 права власності на частину майна унеможливлює віндикацію спірного нерухомого майна за рішенням суду в справі за її позовом про визнання угод недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у разі винесення такого рішення судом.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків». У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Установивши, що постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у справі № 753/11640/16-ц, яка відповідно до вимог статті 384 ЦПК України набрала законної сили з моменту її прийняття, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів, витребування майна та визнання права власності, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження у цій справі за апеляційної скаргою ОСОБА_3 дійшов правильного висновку про відсутність порушених прав та законних інтересів апелянта оскаржуваним нею рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2017 року про поділ майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення та, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції у справі № № 753/11640/16-ц виходив із того, що ОСОБА_6 довів факт купівлі квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , за особисті позичені кошти, які він надалі самостійно повертав стягувачам. Суд не встановив наявність знаходження на території України спільних грошових коштів подружжя ОСОБА_6 та їхньої кількості, необхідної для придбання трьох квартир, а тому права ОСОБА_3 оспорюваними нею договорами не порушені. Крім того, зазначені квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_6 , а права ОСОБА_3 не порушені.

Враховуючи те, що оскаржуване ОСОБА_3 судове рішення не встановлює, не змінює, не обмежує або припиняє права або обов`язки, інтереси та свободи ОСОБА_3 , як особи, яка не була залучена до участі у справі, суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, дійшов правильного висновку про відсутність порушених прав ОСОБА_3 , оскільки постановою Київського апеляційного суду у справі № 753/11640/16-ц встановлено, що спірне майно придбано ОСОБА_6 за особисті позичені кошти, які він в самостійно повертав стягувачам.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.

У своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що з огляду на очевидну суб`єктивність та незаконність, у тому числі оскаржуваної ухвали, вичерпання по суті всіх національних засобів захисту після закінчення касаційного розгляду, ОСОБА_3 вимушена клопотати про розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду. Крім того, аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду по різному застосовує процесуальний закон щодо права особи, що не була залучена до судового розгляду на апеляційне оскарження судового рішення, права апеляційного суду закрити апеляційне провадження.

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити. Судова практика у цій категорії справ є сталою. Позиція про застосування пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України ґрунтується на тлумаченні норм процесуального права, яка залишається незмінною, та залежить від обставин конкретної справи.

Щодо окремої ухвали

У своїй касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив винести окрему ухвалу щодо суддів Київського апеляційного суду Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Кравченко Н. О. за фактом грубого порушення норм процесуального права.

Своє клопотання заявник обґрунтовував тим, що закриваючи апеляційне провадження за означених обставин апеляційний суд легалізував можливість зловживання та приховування майна від поділу шляхом переоформлення прав на нього судовими рішеннями, що не може залишатись без реагування в Правовій Державі.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК Українисуд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Суд касаційної інстанції не встановив порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі, а тому у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.

Керуючись статтями 262 400 401 402 403 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали щодо колегії суддів Київського апеляційного суду відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

УхвалуКиївського апеляційного суду від 13 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик