№ 753/10636/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 753/10636/17-ц

провадження № 61-14001св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

правонаступники ОСОБА_1 : ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним та зустрічним позовами - ОСОБА_3 ,

треті особи за зустрічним позовом: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя», ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»

на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року

у складі судді Трусової Т. О. та постанову Київського апеляційного суду

від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Немировської О. В.,

Чобіток А. О., Ящук т. і.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (далі -

ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк»,

та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 350 000,00 доларів США, строком

до 10 вересня 2038 року, зі сплатою 14,7 % річних.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором 12 вересня 2008 року ОСОБА_5 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , про що між сторонами було укладено договір іпотеки, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Захарченко В. В., реєстровий номер 1714.

Разом із тим того ж дня між банком (кредитором) та ОСОБА_3 (поручителем) і ОСОБА_5 (позичальником) було укладено договір поруки № 204/2008, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався

у повному обсязі та солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання усіх зобов`язань за кредитним договором.

Проте зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_5

не виконувались.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначав, що на момент смерті ОСОБА_5 заборгованість становила 456 904,78 доларів США, яка складалась із: строкової заборгованості за кредитом - 326 648,00 доларів США; простроченої заборгованості за кредитом - 23 352,00 доларів США; поточної заборгованості за процентами - 5 380,42 доларів США; простроченої заборгованості за процентами - 101 524,36 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту - 69 767,30 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів - 298 336,67 грн.

Заявник вважав, що спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини

є боржниками перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що дізнавшись про смерть ОСОБА_5 банк звертався до його спадкоємців з вимогою про погашення заборгованості, яка виконана не була, у зв`язку із чим на думку банку, заборгованість, що виникла на момент смерті ОСОБА_5 повинна бути сплачена його спадкоємцями та поручителем як солідарними боржниками.

Разом із тим ПАТ АБ «Укргазбанк» вважало, що банк як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Ураховуючи зазначене та уточнення позовних вимог, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило суд: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2

та ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором

у розмірі 456 904,78 доларів США та 368 103,97 грн; звернути стягнення

на предмет іпотеки, а саме: квартиру

АДРЕСА_1 .

У лютому 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 , треті особи: приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група «Життя» (далі - ПрАТ «СК «Українська страхова компанія «Життя») та ОСОБА_4 , про визнання правочинів недійсними.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 12 вересня 2008 року він не укладав

та не підписував із ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого

є ПАТ АБ «Укргазбанк», кредитний договір та договір поруки, про існування яких йому стало відомо лише із матеріалів цієї справи.

ОСОБА_5 вважав, що його підписи в оспорюваних договорах підроблені, а паспортні дані особи, яка представлялась від його імені не відповідали його реальним паспортним даним.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_5 просив суд визнати недійсними кредитний договір від 12 вересня 2008 року № 204/2008 та договір поруки

від 12 вересня 2008 року № 204/2008.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року залучено до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_5 ,

а саме: батька ОСОБА_1 та матір ОСОБА_2 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29 грудня 2014 року залучено до участі у справі третю особу ПрАТ «СК «Українська страхова група «Життя».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ АБ «Укргазбанк». Залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_4 .

Справа розглядалась неодноразово судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року

у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог

ПАТ АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки з інших підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено. Рішення дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк».

Зустрічний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір від 12 вересня 2008 року № 204/2008, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_5 .

Визнано недійсним договір поруки від 12 вересня 2008 року № 204/2008, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю правових підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки й відмови у задоволенні первісного позову про стягнення кредитної заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки оспорювані кредитний договір та договір поруки

ОСОБА_5 не укладались, а були підписані від його імені невстановленою особою з використанням підробленого паспорту. У зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором зі спадкоємців померлого ОСОБА_5 та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року змінено

та виключено з рішення посилання на положення статей 228 та 593 ЦК України і статті 17 Закону України «Про іпотеку», вказівку про визнання договору іпотеки припиненим та зазначено в якості правової підстави посилання на положення частини третьої статті 203 ЦК України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки й відмови у задоволенні первісного позову про стягнення кредитної заборгованості і звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки оспорювані кредитний договір та договір поруки

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції було неправильно визначено підставу для визнання недійсними договорів, положення частини першої статті 228 ЦК України та зроблено суперечливий висновок, що оспорювані договори є нікчемними і визнання

їх недійсними судом не вимагається, задовольнивши зазначену зустрічну позовну вимогу, у зв`язку із чим вважав за потрібне змінити рішення суду першої інстанції та виключити з нього посилання на положення статей 228

та 593 ЦК України і статті 17 Закону України «Про іпотеку», вказівку про визнання договору іпотеки припиненим та зазначити правову підставу положення частини третьої статті 203 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду,

ПАТ АБ «Укргазбанк», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини,

що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої

статті 411 ЦПК України), просило скасувати рішення судів першої

та апеляційної інстанцій й передати справу на новий судовий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права,

що призвело до неправильного вирішення справи.

ПАТ АБ «Укргазбанк» вважає, що обставини справи, що мають суттєве значення встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі недопустимих доказів.

Заявник зазначає, що судами не встановлено наявності обвинувального вироку, який би набув законної сили у кримінальному провадженні

№ 420181000000001055, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв`язку із чим, на думку ПАТ АБ «Укргазбанк», посилання

у судових рішеннях на матеріали зазначеного кримінального провадження, як на докази недійсності оспорюваних кредитного договору та договору поруки є порушенням норм цивільного процесуального права, оскільки

ці матеріали є недопустимим доказом у розумінні частини другої

статті 78 ЦПК України.

Також ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_5 не підписував оспорюваний кредитний договір та того, що укладення цього договору не відповідає його внутрішній волі та було відсутнє вільне волевиявлення на вчинення таких дій з боку ОСОБА_5 .

Судами попередніх інстанцій відповідна експертиза у справі

не призначалась, а висновок судової-почеркознавчої експертизи

від 16 жовтня 2018 року № 14707, на думку заявника, є неналежним доказом, оскільки на час проведення цієї експертизи ОСОБА_4 не була учасником справи № 753/10636/17.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи

№ 753/10636/17-ц із Дарницького районного суду м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року справу № 753/10636/17-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , на касаційну скаргу у якому зазначено,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого

є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_5 , укладено кредитний договір

№ 204/2008, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 350 000,00 доларів США для придбання житлової нерухомості - п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 , строком до 10 вересня 2038 року, зі сплатою 14,7 % річних (а. с. 10-15, т. 1).

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань, узятих

за зазначеним кредитним договором, ОСОБА_5 передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , про що між сторонами було укладено договір іпотеки без оформлення заставної від 12 вересня 2008 року № 204/2008, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Захарченко В. В., запис у реєстрі № 1714 (а. с. 16-19, т. 1).

Виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось також порукою згідно з укладеним 12 вересня 2008 року між ВАТ «АБ «Украгазбанк» (кредитором), ОСОБА_3 (поручителем)

та ОСОБА_5 (позичальником) договором поруки № 204/2008, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався у повному обсязі

та солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання усіх зобов`язань за кредитним договором (а. с. 20, 21, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 140, т. 1).

Згідно з наданим ПАТ АБ «Укргазбанк» розрахунком на момент смерті ОСОБА_5 існує заборгованість у розмірі 456 904,78 доларів США

та 368 103,97 грн, яка складається із: строкової заборгованості за

кредитом - 326 648 доларів США; простроченої заборгованості за

кредитом - 23 352,00 доларів США; поточної заборгованості за процентами -

5 380,42 доларів США; простроченої заборгованості за процентами -

101 524,36 доларів США; пені за несвоєчасне погашення кредиту -

69 767,30 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 298 336,67 грн

(а. с. 222-224, т. 1).

Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняли спадкоємці за законом першої черги: батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 .

На підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Третьою київською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу № 515/2011

(а. с. 113-142, т. 3).

До складу спадщини увійшла 1/4 частина квартири

АДРЕСА_2 .

25 листопада 2014 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало нотаріусу вимогу (претензію) до спадкоємців ОСОБА_5 про виконання зобов`язань

за кредитним договором (а. с. 128, т. 3).

Постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва

від 19 січня 2009 року було порушено кримінальну справу за фактом підроблення та використання завідомо підробленого документа

та заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах особою, яка надала документи на ім`я ОСОБА_5 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 358 КК України та присвоєно реєстраційний номер 54-2594

(а. с. 216, т. 3).

Відповідно до матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 листопада 2018 року

№ 42018100000001055 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України

ОСОБА_4 , яка є власницею квартири

АДРЕСА_1 , 19 листопада 2008 року звернулась

із заявою про заволодіння невстановленими особами належною

їй квартирою.

Кримінальна справа № 50-5473 була порушена 05 березня 2009 року

за фактом заволодіння групою невстановлених осіб грошовими коштами відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (далі -

ВАТ «Райффайзен банк Аваль») в особливо великих розмірах, підроблення документів та їх використання, за частиною другою та частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 190 КК України та за фактом неналежного виконання службовими особами ВАТ «Райффайзен банк Аваль» своїх службових обов`язків, що спричинило тяжкі наслідки за частиною другою статті 367 КК України. В ході слідства із СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві витребувана кримінальна справа № 54-2594, а також кримінальна справа з СВ Шевченківського РУГУ МВС України № 10-16407, порушена за частиною першою статті 358 КК України. Зазначені кримінальні справи були об`єднані в одне провадження з кримінальною справою

№ 50-5473, що слідує із постанови Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2010 року.

З матеріалів кримінальної справи № 50-5473 було виділено та завершено розслідування відносно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

ОСОБА_19 , ОСОБА_20 . Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2013 року зазначені особи були визнанні винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 190, частиною другою та частиною третьою статті 358 КК України щодо заволодіння грошовими коштами закритого акціонерного товариства «Кредит Європа банк», заволодіння грошовими коштами ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», заволодіння грошовими коштами родини ОСОБА_21 , замах

на заволодіння квартирами по АДРЕСА_3 , замах на заволодіння грошовим коштами ОСОБА_22 .

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва

від 09 лютого 2009 року в провадженні Дніпровського РУ ГУ МВС України

в м. Києві знаходиться кримінальна справа № 54-2594, порушена прокуратурою Дніпровського району м. Києва 19 січня 2009 року за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України,

в ході розслідування якої було встановлено, що 12 вересня 2008 року невстановлена особа звернулась до Дарницького відділення № 51

ВАТ АБ «Укргазбанк», що розташоване за адресою: вул. Празька, 5, м. Київ,

та надала документи на ім`я ОСОБА_5 із заявою про видачу кредиту

на придбання квартири АДРЕСА_1 . На підставі цих документів було укладено кредитний договір. Крім того, особа, яка назвалась ОСОБА_23 , підробила

та використала завідомо підроблений документ про придбання ним

у ОСОБА_4 зазначеної квартири, чим завдано останній матеріальної шкоди. Також в постанові зазначено, що 18 листопада 2008 року

ОСОБА_4 зателефонували з банку та повідомили, що належну

їй квартиру передано банку в заставу (а. с. 33, т. 2).

Згідно із листом прокуратури м. Києва від 28 червня 2015 року кримінальна справа № 54-2994, яка була раніше об`єднана з кримінальною справою

№ 50-5473 була виділена в окреме провадження та того ж дня було зупинено слідство на підставі пункту 3 статті 206 КПК України (1960 року)

(а. с. 199, т. 3).

Третя особа у справі ОСОБА_4 не заявляла самостійних вимог у справі позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 12 вересня 2008 року та про визнання недійсним договору іпотеки від 12 вересня

2008 року, проте надала висновок № 14707 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 16 жовтня 2018 року, згідно якого підпис від імені ОСОБА_4 у технічній копії останньої сторінки договору купівлі-продажу зазначеної квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Захарченко В. В., виконаний

не ОСОБА_4 , а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,

що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначених у статті 203 цього Кодексу в частинах третій та п`ятій визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований

на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою

та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин

і вимог (статей 12 81 ЦПК України), встановивши, що ОСОБА_5

не укладались оспорювані кредитний договір та договір поруки, а були підписані від його імені невстановленою особою з використанням підробленого паспорту, тобто було відсутнє волевиявлення учасника правочину, яке б відповідало його внутрішній волі, яка мала бути спрямована на реальне настання певних правових наслідків, що обумовлені таким правочином, обґрунтовано вважав, що за відсутності відповідного волевиявлення учасника правочину - такий правочин не спричиняє виникнення у цієї особи як прав, так і обов`язків, обумовлених змістом такої домовленості, а тому наявні правові підстави для визнання недійсними кредитного договору від 12 вересня 2008 року № 204/2008, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_5 , та договору поруки від 12 вересня 2008 року № 204/2008, укладеного між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_3

та ОСОБА_5 .

При цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав за потрібне змінити рішення суду першої інстанції та виключити з нього посилання

на положення статей 228 та 593 ЦК України і статті 17 Закону України «Про іпотеку», вказівку про визнання договору іпотеки припиненим та зазначити як правову підставу посилання на положення частини третьої

статті 203 ЦК України, оскільки судом першої інстанції було неправильно визначено як підставу для визнання недійсними договорів положення частини першої статті 228 ЦК України та зроблено суперечливий висновок про те, що оспорювані договори є нікчемними і визнання їх недійсними судом не вимагається, задовольнивши зазначену зустрічну позовну вимогу.

Посилання касаційної скарги на те, що не було проведено почеркознавчу експертизу на предмет визначення належності підпису ОСОБА_23

в оспорюваних кредитному договорі та договорі поруки й на відсутність вироку у кримінальній справі, в якому було б встановлено факт укладення кредитного договору та договору поруки з іншими особами, а не

з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , є необґрунтованими, виходячи

з наступного.

У постанові Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду

від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження

№ 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі,

є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку

та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду

від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження

№ 61-10814св19) зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено,

що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили

і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано врахував допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок

у кримінальній справі не ухвалений.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які

за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,

не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною другою статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким,

що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання

до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність

за завідомо неправдивий висновок.

У цьому випадку, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність

за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі

№ 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Матеріали справи свідчать про те, що ПАТ АБ «Укргазбанк» станом

на листопад 2008 року було відомо про те, що ОСОБА_5 не укладав кредитного договору та договору іпотеки, а це зробила невстановлена особа за підробленими документами, а квартира, яка є предметом іпотеки,

не належала ОСОБА_5 і фактично банк визнавав цю обставину в своїй заяві до Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Саме від працівників банку ОСОБА_4 дізналась про укладення від її імені договору купівлі-продажу належної їй квартири

АДРЕСА_1 , яка того ж дня була передана в іпотеку банку за договором, укладеним з ОСОБА_5

19 січня 2009 року за заявою ВАТ КБ «Укргазбанк» було порушено кримінальну справу № 54-2594 за фактом підроблення та використання завідомо підробленого документа та заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене в особливо великих розмірах особою, яка надала документи на ім`я ОСОБА_5 за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 та частиною третьою статті 358 КК України.

01 листопада 2011 року було відкрито Третьою київською державною нотаріальною конторою спадкову справу після смерті ОСОБА_5 . Заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_23 подали його батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2

25 листопада 2014 року банк подав до спадкової справи вимогу (претензію) про обов`язок спадкодавця ОСОБА_5 (а. с. 128, т. 3).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

З урахуванням конкретних, встановлених у цій справі обставин про те,

що у банку діяла злочинна група, сам банк у своїй заяві до міліції про порушення кримінальної справи щодо заволодіння групою невстановлених осіб грошовими коштами банку в особливо великих розмірах

з використанням підроблених документів та про неналежне виконання службовими особами банку своїх службових обов`язків, і фактично визнав

у своїй заяві факт укладення спірних договорів від імені ОСОБА_5

за підробленими документами, і тих обставин, що спадкодавець ОСОБА_5 звертався при житті саме з вимогою про визнання недійсними зазначених договорів, та перевіряючи обставини у межах заявлених спадкодавцем доводів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання спірних договорів недійсними за зустрічними вимогами спадкодавця.

Отже, ураховуючи зроблений судами попередніх інстанцій обґрунтований висновок щодо недійсності кредитного договору, суди правильно вважали,

що до спадкоємців після смерті ОСОБА_5 у складі спадщини не входять обов`язки за зазначеним договором.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій,

та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо

їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року

та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович