№ 753/11142/16-к - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/11142/16-к

провадження № 51-3844км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016100020002682, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Єкатеринбург Російської Федерації, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у цьому АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року та вирок Київського апеляційного суду від 5 травня 2021 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду від 15 жовтня 2019 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК та призначено йому покарання:

за ч. 2 ст. 125 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік;

за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 70 ККпризначено ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Покладено на ОСОБА_8 обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 моральну шкоду на користь:

- ОСОБА_9 - у сумі 10 000 грн.

- ОСОБА_10 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 - у сумі 100 000 грн.

За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 13 березня 2016 року близько 2:00 на першому поверсі другого під`їзду будинку АДРЕСА_3 , на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли в результаті конфлікту, дістав з кишені розкладний ніж та завдав один цілеспрямований удар лезом ножа ОСОБА_11 у живіт, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої поверхні черевної стінки.

Крім того, у цей же період ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, за вищевказаною адресою, на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли в результаті словесного конфлікту, дістав з кишені розкладний ніж та завдав один цілеспрямований удар лезом ножа ОСОБА_9 у стегно, чим заподіяв останньому легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, у вигляді колото-різаної рани поверхні лівого стегна у середній третині. Після чого ОСОБА_8 ще двічі вдарив ножем у ліве передпліччя ОСОБА_9 , чим завдав дві подряпини на передній поверхні лівого передпліччя у середній - нижній третинах, в підлопатковій ділянці зліва.

Вироком Київського апеляційного суду від 5 травня 2021 року частковозадоволено апеляційні скарги прокурора, потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та законного представника останнього - ОСОБА_10 , вирок щодо ОСОБА_8 у частині звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК - скасовано. Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК вирок змінено: ОСОБА_8 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ч. 5 ст. 74 КК; виключено з мотивувальної та резолютивної частин вироку призначення йому остаточного покарання на підставі ст. 70 КК. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_8 вважається засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вирок суду апеляційної інстанції просить скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі. Вирок суду першої інстанції, на думку захисника, підлягає скасуванню на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник ОСОБА_6 послався на те, що матеріали провадження не містять:

- документів медичного характеру, на підставі яких здійснювалися судово-медичні експертизи, зокрема відсутні:

- медична документації щодо ОСОБА_11 (медична картка стаціонарного хворого № 9568/24048 з Київської міської клінічної лікарні № 2 на ім`я ОСОБА_11 ), що з огляду на положення частини 12 статті 290 КПК, виключає допустимість залучення як доказів як самої вказаної медичної документації, так і висновків експерта;

- витяги з ЄРДР з підтвердженням факту внесення відомостей до ЄРДР;

- постанови про призначення слідчих груп та груп прокурорів у відповідних провадженнях;

- постанови про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень;

- належне повідомлення про підозру ОСОБА_8 за обома епізодами, а отже йому не висунуто обвинувачення у встановленому законом порядку.

Під час судового розгляду вказані обставини не перевірені, вирок винесено з порушенням норм кримінального процесуального закону.

Водночас захисник ОСОБА_6 посилається на те, що захисниками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які здійснювали захист ОСОБА_8 на різних стадіях кримінального провадження, фактично не надавалась належна та ефективна правова допомога як під час досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду, а саме, на думку адвоката ОСОБА_6 , цими захисниками:

- у ході судового розгляду не заявлено жодного ані усного, ані письмового клопотання щодо здійснення захисту засудженого, зокрема про проведення слідчого експерименту в порядку ст. 240 КПК із залученням судово- медичного експерта для перевірки версій висунутих стороною обвинувачення та версії ОСОБА_8 ;

- не звернута увагу судів попередніх інстанцій на те, що у матеріалах судової справи відсутня медична документація, на яку посилається експерт КМК бюро СМЕ у висновку № 1098/Е від 8 червня 2016 року, відсутній висновок токсилогічного аналізу крові № 2121 від 13 березня 2016 року, згідно з яким етиловий спирт в крові ОСОБА_8 не виявлено;

- не вжито заходів щодо проведення в порядку ст. 356 КПК допиту експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_15 для роз`яснення висновку № 1098/Е СМЕ від 8 червня 2016 року щодо встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень заподіяних ОСОБА_8 та щодо підстав ненадання у висновку оцінці встановленого ОСОБА_8 діагнозу «множинні забої м`яких тканин голови»;

- не вжито жодних заходів щодо встановлення місцезнаходження та отримання карти виїзду швидкої медичної допомоги з метою надання медичної допомоги ОСОБА_8 після побиття його потерпілими, а також долучення її до матеріалів провадження як доказу;

- жодного разу не ініціювалось порушення кримінального провадження щодо потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 за фактом завдання ними умисного тілесного ушкодження ОСОБА_8 за ст. 125 КК;

- не вжито заходів щодо проведення належних допитів підзахисного, потерпілих для перевірки версії засудженого;

- не звернуто увагу суду першої інстанції на те, що долучені до матеріалів справи у ході судового розгляду на підставі заяви потерпілих та їх представника ОСОБА_16 від 6 лютого 2019 року докази, отримані не у спосіб передбачений КПК, а на адвокатський запит, без дотримання вимог статей 84-87 КПК, без рішення суду про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів в порядку статей 159-164 КПК;

- не звернуто увагу судів на те, що відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016100020002682 від 13 березня 2016 року слідчим ОСОБА_17 до ЄРДР внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, у той же день, слідчим ОСОБА_18 також внесені відомості до ЄРДР про вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто органом досудового розслідування зареєстровані два кримінальних провадження в ЄРДР за фактом вчинення кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 125 та за ч. 1 ст. 121 КК, однак у цьому реєстрі не зазначено за якими номерами в ЄРДР зареєстровані ці два кримінальні провадження, а до суду стороною обвинувачення не надано та не долучено постанову прокурора про об`єднання матеріалів досудового розслідування у порядку ст. 217 КПК в одне провадження за єдиним реєстраційним номером 12016100020002682, що, на думку захисника, унеможливлює розгляд судової справи по суті, так як судом не встановлено, у якому саме із двох проваджень ОСОБА_8 набув статусу підозрюваного, а у подальшому обвинуваченого, що є грубим порушенням його права на захист;

- не звернуто увагу судів на те, що у реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016100020002682 відсутні дані про наявність постанов про призначення слідчим судово-медичних експертиз потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 щодо встановлення ступеню тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, а також відсутні дані про наявність висновку судово-медичної експертизи № 1160/Е від 8 червня 2016 року щодо виявлення у ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень та наявність висновку судово-медичної експертизи № 1237 від 7 червня 2016 року щодо встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_11 , як наслідок судами безпідставно долучені ці висновки СМЕ до провадження та покладено їх в основу оскаржуваних вироків. При проведені СМЕ № 1160/Е від 8 червня 2016 року експертом досліджувалась електрофотокопія (а не оригінали медичної документації), висновок експерта № 685 від 14 березня - 25 квітня 2016 року без зазначення якого саме експерта, в якій галузі, якої установи та довідки слідчого у іншому кримінальному провадженні № 12016100020002695, притому, що ухвала суду про надання дозволу на тимчасовий доступ та вилучення цих документів відсутня в матеріалах кримінального провадження, судово-медична експертиза у кримінальному провадженні № 12016100020002695 щодо ОСОБА_9 проведена з порушенням вимог КПК.

На думку захисника, у випадку зазначення захисниками ОСОБА_8 вказаних вище доводів, вони б були перевірені та підтверджені судами першої та апеляційної інстанцій, і їм було б надано належну оцінку. Як наслідок, судами ці докази залишені поза увагою, та за їх відсутності захистом не спростовано версію потерпілих про те, що засуджений ОСОБА_8 під час вчинення кримінальних правопорушень, перебував у стані алкогольного сп`яніння, та про те, що потерпілі під час конфлікту не наносили удари та не заподіювали тілесні ушкодження ОСОБА_8 .

Захисник ОСОБА_6 також наполягає на тому, що:

- засудження не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити;

- висновки суду першої інстанції в частині показань свідків та потерпілих, які нібито вказують на ОСОБА_8 , як на особу, яка причетна до вчинення злочинів, є також неспроможними, оскільки такі показання не можуть безпосередньо свідчити про наявність умислу засудженого на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим, а лише свідчать про перебування потерпілого у зазначений час у зазначеному місці;

- мали місце процесуальні порушення під час оцінки та дослідження доказів, які ставлять під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 121 КК;

- судами не враховані обставини в їх сукупності та безпідставно надана перевага одним доказам над іншими, що підтверджується необґрунтованим відхиленням доводів ОСОБА_8 про те, що у останнього не було умислу наносити удари ножем потерпілим, він захищався від собаки потерпілого та від нападу самих потерпілих, які перебували у стані алкогольного сп`яніння;

- у вироку суду не наведено мотивів щодо того, яким чином заява потерпілих про злочин, протоколи огляду місця події підтверджують висунуте ОСОБА_8 обвинувачення та спростовують доводи останнього щодо його версії події;

- зміст оскаржуваних рішень не відповідає положенням п. 3 ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 418 КПК, оскільки у цих рішеннях не зазначено найменування (номер) кримінального провадження.

Адвокат ОСОБА_6 також вказує, що захисник ОСОБА_14 неодноразово без поважних причин не з`являлась на апеляційний розгляд справи, у день винесення вироку судовий розгляд провадження проводився без участі захисника, що, на думку адвоката, свідчить про грубе порушення права ОСОБА_8 на захист, та згідно з положеннями ч. 1 ст. 412 КПК перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Водночас захисник ОСОБА_6 посилається на те, що суд апеляційної інстанції:

- скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення засудженого ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання, не навів переконливих мотивів на підтвердження свого висновку про те, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді реального позбавлення волі буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину;

- безпідставно не взяв до уваги відшкодування ОСОБА_8 в повному розмірі матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_11 , у тому числі під час знаходження у статусі безробітного. Жодним чином не проаналізував характер взаємовідносин засудженого та потерпілих на момент вчинення правопорушення, не взяв до уваги що за майже шість років після події засуджений довів своєю фактичною поведінкою виправлення без ізоляції від суспільства, а отже призначене ОСОБА_8 покарання з застосуванням ст.75 КК досягло цілей та мети покарання;

- не взяв до уваги, що ізоляція обвинуваченого від суспільства на даний час може мати винятково тяжкі наслідки для засудженого у зв`язку із незадовільним станом його здоров`я;

- не врахував інтереси потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди, так як на даний час в місцях позбавлення волі засудженні не забезпечені роботою, не мають заробітку, тому, на думку захисника, потерпілі будуть фактично на 5 років позбавлені можливості отримати відшкодування моральної шкоди за рішенням суду;

- при ухвалені рішення всі доводи засудженого ОСОБА_8 ретельно не перевірив, не врахував необхідність дотримання прав обвинуваченого на ефективну правову допомогу, докази ретельно не дослідив та постановив незаконне і необґрунтоване рішення без викладення у ньому аналізу і ґрунтовних мотивів його прийняття відповідно до положень ст. 370 КПК, вирок суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Від потерпілих та їх представників надійшло заперечення на касаційну скаргу, у яких вони зазначили, що вважають, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 подана з формальних надуманих підстав та має бути залишена без задоволення. Засуджений ОСОБА_8 з моменту вчинення злочину мав декілька адвокатів-захисників, що зумовлює узгодження позиції захисту у справі з підписанням договору правової допомоги. Тому нарікання на начебто неналежний захист у процесі є надуманою суб`єктивною підставою. Підтвердженням цього є те, що обвинуваченим ОСОБА_8 вирок в апеляційному порядку не оскаржувався і цілком влаштовував останнього. Інші доводи формального надуманого характеру касаційної скарги не спростовують законність судових вироків. На сьогодні, ОСОБА_8 переховується від відбуття покарання. У матеріалах справи є листи Дарницького управління поліції ГУ НП в м.Києві від 16 та 24 червня 2021 року про виїзд ОСОБА_8 на початку травня 2021 року, після ухвалення вироку, зі своєї адреси проживання, з приводу чого вживаються оперативно-розшукові заходи з встановлення місцезнаходження й затримання останнього. Договір правової допомоги з ОСОБА_8 щодо касаційного оскарження вироків підписано під час його переховування 25 червня 2021 року. З огляду на притягнення раніше, перед вчиненням злочину, ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство, передбачене ст.173 КУпАП, та, у період судового розгляду кримінального провадження, за керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП, потерпілі та їх представники вважають, що призначене покарання судом є повною мірою адекватним й справедливим.

У судовому засіданні:

- захисники підтримали вимоги касаційної скарги;

- прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, при розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із тих фактичних обставин, які встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Крім цього, відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

З урахуванням вищенаведених положень, не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи касаційної скарги про те, що:

- доводи обвинуваченого про здійснення нападу на нього самими потерпілими нічим не спростовано, а протилежні показання потерпілих є суперечливими і не узгоджуються з іншими доказами;

- показань потерпілих недостатньо для того, щоб поза розумним сумнівом дійти висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 121 КК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень ґрунтується на сукупності зібраних доказів, досліджених судом і оцінених із точки зору достатності та взаємозв`язку, а саме показаннях:

- самого обвинуваченого ОСОБА_8 , який свою винуватість у вчиненні злочину визнав частково, не заперечував, що його діями були завдані тілесні ушкодження потерпілим, проте зазначив, що відбивався від собаки ножем, який підібрав на підлозі, але дісталось хлопцям. ОСОБА_8 вказав, що не вживав спиртних напоїв, від потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , було чутно запах спиртного. У кого випав ніж та куди він подівся йому не відомо. Він також звертався за медичною допомогою, лікування проходив вдома. Також ОСОБА_8 вказав, що у нього не було умислу наносити удари ножем потерпілим;

- потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_11 про те, що вони спускались в ліфті і коли ліфт відчинився вони побачили ОСОБА_8 , який висловився в їх бік нецензурно та запитав чому вони так довго їхали. Коли ОСОБА_9 хотів вийти з ліфту, ОСОБА_8 штовхнув його, а потім взяв за шию та почав душити. ОСОБА_11 схопив ОСОБА_8 , але останній вдарив його в живіт ножем. У ОСОБА_11 , пішла кров, запаморочилось в голові. ОСОБА_11 крикнув, що у ОСОБА_8 ніж. Собака в цей час відбігла від них. ОСОБА_8 не падав, вони з ОСОБА_9 , захищались. Коли вибігли на вулицю, люди викликали швидку і поліцію;

- свідка ОСОБА_19 про те, що 13 березня 2016 року йому зателефонував його син ОСОБА_9 , сказав, що його та його друга ОСОБА_11 підрізали. Свідок також вказав, що їхня собака не агресивна, коли був конфлікт біля ліфту вона втекла на третій поверх. Його сина ОСОБА_19 відвезли в лікарню на Червоний хутір, де йому зашивали ногу, після він лікувався 6 місяців. Обвинувачений не цікавився станом здоров`я його сина ОСОБА_20 ;

- свідка ОСОБА_21 , сусіда потерпілого ОСОБА_9 про те, що в будинку живуть власники собак, але випадків агресії собак не було.

- законного представника потерпілого ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_22 .

В основу вироку суд першої інстанції поклав і зібрані та досліджені ним письмові докази, зокрема:

- дані протоколу огляду місця події від 13 березня 2016 року, згідно з яким було оглянуто під`їзд № 2 будинку АДРЕСА_4 , та виявлено поруч з ліфтом а також в самому ліфті на підлозі та на його стінках плями бурого кольору, на 14 поверсі, приблизно в 2 метрах від входу на підлозі, виявлено слід взуття зі слідами бурого кольору;

- дані протоколу огляду місця події від 13 березня 2016 року, згідно з яким у приміщенні кабінету № 3 на вул. Російській, 54 у м. Києві, в присутності понятих у ОСОБА_8 вилучено штани, на яких виявлено плями бурого кольору, кросівки з плямами бурого кольору;

- дані протоколу огляду речей ОСОБА_9 від 12 травня 2016 року;

- висновок експерта № 1160/Е від 8 червня 2016 року, згідно з яким при зверненні за медичною допомогою 13 березня 2016 року о 02:30 у ОСОБА_9 мали місце ушкодження у виді: 2 подряпин на передній поверхні лівого передпліччя у середній - нижній третинах, в підлопатковій ділянці зліва; колото-різана рана на передній поверхні лівого стегна у середній третині. Локалізація, морфологія вищевказаних ушкоджень, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що спричинені вони дією гострого предмету(тів), що має (ть) колото-ріжучі властивості, могли утворитись в термін вказаний у постанові, тобто 13 червня 2016 року. Вказані тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- висновок експерта № 1237 від 7 червня 2016 року в якому зазначено, на момент первинно відомого звернення ОСОБА_11 за медичною допомогою 13 березня 2016 року о 01:49, у нього мало місце проникаюче колото-різане поранення поверхні черевної порожнини, а характер та морфологічні властивості виявленого при вивченні медичної документації ушкодження з врахуванням огляду потерпілого свідчать про те, що воно утворилось внаслідок травмуючої дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, за давністю могло утворитись у вказаний в постанові термін, тобто 13 березня 2016 року. Вказані ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції дослідив зазначені вище докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів на предмет допустимості та належності і обґрунтовано поклав їх в основу вироку. Як вбачається з матеріалів провадження сторона захисту у суді першої інстанції посилалася на те, що умислу заподіювати тілесні ушкодження потерпілим у ОСОБА_8 не було, він лише оборонявся від нападу, при цьому не ставилась під сумнів допустимість і належність зібраних у провадженні доказів.

За частинами 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Проте на стадії кримінального провадження, коли суди мали право перевіряти докази і встановлювати фактичні обставини, сторона захисту не висувала доводів щодо належності та допустимості доказів, зокрема про те, що матеріали провадження не містять:

- документів медичного характеру, на підставі яких здійснювалися судово-медичні експертизи, зокрема відсутня медична документації щодо ОСОБА_11 (медична картка стаціонарного хворого № 9568/24048 з Київської міської клінічної лікарні № 2 на ім`я ОСОБА_11 ), а також під час експертизи №1160/Е досліджувались електрофотокопія медичних документів а не їх оригінали;

- висновків експерта;

- витяги з ЄРДР з підтвердженням факту внесення відомостей до ЄРДР;

- постанови про призначення слідчих груп та груп прокурорів у відповідних провадженнях;

-постанови про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень;

- підтвердження належного повідомлення про підозру ОСОБА_8 за обома епізодами.

У зв`язку з зазначеними обставинами судами першої та апеляційної інстанцій не проводилася перевірка (щодо наявності чи відсутності порушень під час проведення слідчих дій) в цій частині.

Водночас доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань про те, що в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, матеріали кримінального провадження в цій частині не відкривалися.

Разом з тим, не погоджуючись з доводами касаційної скарги в цій частині, в суді касаційної інстанції прокурор надав стороні захисту копії процесуальних документів.

Крім цього, судом першої інстанції в основу вироку покладено висновкисудово-медичних експертиз №1160/Е від 8 червня 2016 року (щодо виявлення у ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень) та № 1237 від 7 червня 2016 року (щодо виявлення тяжких тілесних ушкоджень у ОСОБА_11 ), які були призначені відповідно до закону, чинного на момент їх проведення, на підставі постанов слідчих.

Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Як убачається з матеріалів провадження, в ході збирання доказів на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення виду та ступеня тяжкості заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичних експертиз.

За вказаних обставин об`єктивних підстав не довіряти результатам експертиз та вважати їх висновки недостовірними у суду першої інстанції не було, оскільки зазначені експертизи проведено особами, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок,

Безпідставними є і доводи захисника про те, що долучені до матеріалів справи у ході судового розгляду на підставі заяви потерпілих та їх представника ОСОБА_16 від 6 лютого 2019 року докази, отримані у позапроцесуальний спосіб, з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати суду медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю. Тобто, медична документація може бути отримана в інший спосіб, також передбачений КПК, а саме - добровільно надана безпосередньо потерпілою особою або медичною установою на його (його представника) запит.

За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження та про які є відомості у висновку експерта, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, або ж у порядку, передбаченому ст. 332 КПК клопотання про проведення експертиз, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експертам для дослідження медичних документів не встановлено. Тому посилання захисника на стадії касаційного перегляду вироку на недопустимість висновків експерта з вказаних підстав є необґрунтованими.

Посилаючись у касаційній скарзі на те, що у реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016100020002682 відсутні дані про наявність постанов про призначення слідчим судово-медичних експертиз потерпілим щодо встановлення ступеню тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, дані про наявність висновку судово-медичної експертизи № 1160/Е від 8 червня 2016 року щодо виявлення у ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень та наявність висновку судово-медичної експертизи № 1237 від 7 червня 2016 року щодо встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень отриманих ОСОБА_11 , захисник не зазначає, яким чином зазначені обставини перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, з урахуванням того, що:

- у судах попередніх інстанцій сторона захисту не посилалася на тещо такі матеріали їй не відкривалися;

- зазначені висновки експертиз досліджувалися у суді першої інстанції і сторона захисту не була позбавлена можливості знайомитись з ними і надавати свої пояснення;

- сторона захисту не оспорює тяжкість заподіяних потерпілим тілесних ушкоджень;

- засуджений визнав себе винуватим у заподіяні потерпілим вказаних тілесних ушкоджень ножем.

Водночас у висновках експертиз зазначені постанови на підставі яких, проводились ці експертизи та сторона захисту таких доводів у судах першої та апеляційної інстанції не висувала.

При цьому Судом також враховується практика ЄСПЛ, з урахуванням якої, не у всіх випадках, коли мають місце певні дефекти реалізації кримінально-правових механізмів, рішення, прийняте саме на основі процесуальних підстав, може відповідати загальним стандартам справедливого судового рішення.

Так у справі «R.B. проти Естонії» (заява № 22597/16) було констатовано порушення позитивних зобов`язань держави щодо статей 3 і 8 Конвенції у зв`язку з тим, що спосіб, у який кримінально-правові механізми в цілому були реалізовані у цій справі були дефектними, що призвело до вирішення справи на основі процесуальних підстав.

Водночас, Суд зазначає, що межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за Конвенцією не піддається точному визначенню. Тим не менш, застосовані принципи є схожими. Зокрема, в обох контекстах слід брати до уваги справедливий баланс, який необхідно встановити між конкуруючими інтересами окремого індивіда та суспільства в цілому; при цьому в будь-якому разі береться до уваги свобода розсуду, якою користується держава («Palomo Sa?nchez та інші», § 62; «Eweida та інші проти Сполученого Королівства» №№ 48420/10, 36516/10, 51671/10, рішення від 15 січня 2013 року).

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається у касаційній скарзі захисник, з урахуванням вищезазначеного, не є тими істотними порушеннями, які б в цілому вплинули на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості у вчинених злочинах, правильність кваліфікації дій, відповідність вимогам закону призначеного покарання і перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а відтак суттєво вплинули на загальну справедливість судового рішення.

Суд першої інстанції дав оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що у нього не було умислу наносити удари ножем потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , що він просто захищався від собаки, та з урахуванням зібраних у кримінальному провадженні доказів поставився до цих показань критично, оскільки вони спростовувалися зібраними у справі доказами, а саме показаннями потерпілих ОСОБА_23 та ОСОБА_11 .

Водночас, посилаючись на те, що у матеріалах судової справи відсутня медична документація щодо ОСОБА_8 , відсутній висновок токсилогічного аналізу крові № 2121 від 13 березня 2016 року, згідно з яким етиловий спирт в крові ОСОБА_8 не виявлено, не допитано експертів для роз`яснення висновку № 1098/Е СМЕ від 8 червня 2016 року щодо встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень заподіяних ОСОБА_8 та щодо встановлення місцезнаходження та отримання карти виїзду швидкої медичної допомоги з метою надання медичної допомоги ОСОБА_8 після побиття його потерпілими, а також долучення її до матеріалів провадження як доказу, захисник не зазначає, яким чином вказане вплинуло на законність прийнятого рішення притому, що сам засуджений не заперечував, що саме його діями було заподіяно тілесні ушкодження потерпілим, каявся у вчиненому. Разом з тим, посилаючись на заподіяння йому тілесних ушкоджень потерпілими у судових засіданнях суду першої інстанції відповідних документів не надав та не зазначив про неможливість надання таких доказів суду.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_8 своїми умисними діями вчинив кримінальні порушення, передбачені ч. 2 ст. 125 та ч. 1 ст. 121 КК.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_8 за касаційними скаргами прокурора та потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і законного представника ОСОБА_10 погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, викладених у вироку, визнав такі висновки обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними у провадженні доказами у їх сукупності. При цьому стороною захисту вирок першої інстанції у апеляційному порядку не оскаржувався.

Доводи у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 про те, що захисниками ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які здійснювали захист ОСОБА_8 на різних стадіях кримінального провадження, фактично не надавалась належна та ефективна правова допомога як під час досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду не є обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Як убачається з матеріалів провадження, інтереси ОСОБА_8 на різних стадіях кримінального провадження представляли три професійні захисники.

Об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_8 у матеріалах справи не міститься. Під час розгляду кримінального провадження обвинувачений жодного разу не заявляв про неналежне виконання захисниками своїх обов`язків. Не заявляла про це сторона захисту у судах першої та апеляційної інстанції.

Посилаючись у своїй касаційній скарзі на те, що у день винесення вироку судовий розгляд провадження у суді апеляційної інстанції проводився без участі адвоката ОСОБА_14 , захисник ОСОБА_6 не зазначає, яким чином це порушило право обвинуваченого на захист, при тому що участь захисника у цьому провадженні не є обов`язковою, у зазначеному судовому засіданні надавалося обвинуваченому останнє слово та був проголошений вирок, захисник була повідомлена про час проведення судового засідання, а обвинувачений не заявляв клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з відсутністю його захисника.

Зі змісту п.78 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Артур Пархоменко проти України» від 16 лютого 2017 року вбачається, що при розгляді справи в цілому з метою оцінки впливу процесуальних недоліків на досудовому етапі на загальну справедливість кримінального провадження, при необхідності слід враховувати такий невичерпний перелік факторів, який випливає з практики Суду:

(a) Чи був заявник особливо вразливим, наприклад через вік чи розумову здатність.

(b) Правові рамки, що регулюють досудове провадження, та прийнятність доказів під час судового розгляду; коли застосовується правило виключення, особливо малоймовірно, що провадження в цілому буде вважатися несправедливим.

(d) Якість доказів і чи обставини, в яких вони були отримані, ставлять під сумнів їх надійність та точність, беручи до уваги ступінь і характер будь-якого примусу.

(e) Якщо докази були отримані незаконно, незаконність, про яку йдеться, і, якщо вона випливає з порушення іншої статті Конвенції, характер виявленого порушення.

(f) У випадку заяви, характер заяви та чи він був негайно відкликаний або змінений.

(g) Використання доказів, зокрема, чи складали вони невід`ємну або значну частину доказів, на яких ґрунтувалася засудження, а також силу інших доказів у справі.

(h) Чи оцінювання вини було здійснене професійними суддями або присяжними, а у випадку останнього - змістом будь-яких наказів присяжних.

(i) Вагомість суспільних інтересів у розслідуванні та покаранні за конкретне порушення

(j) інші відповідні процесуальні гарантії, передбачені національним законодавством та практикою.

Зокрема, з урахуванням вищезазначеного, у даній кримінальній справі Судом приймається до уваги:

- відсутність жодних факторів, які б вказували на те, що ОСОБА_8 був особливо вразливим під час проведення досудового розслідування чи розгляду справи в суді та був позбавлений можливості отримувати реальну правову допомогу за участі безпосередньо обраних ним захисників;

- з наданих матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_8 , маючи трьох захисників, був позбавлений можливості під час розгляду справи по суті чи перегляду його скарги оспорювати достовірність доказів або його можливість в цій частині була обмеженою;

- не має жодних ознак, які б могли свідчити про порушення права на захист при оцінці якості доказів, які суд сприймав безпосередньо та які були покладені в основу вироку;

- докази у справі були оцінені та оцінюються професійними суддями;

- сила доказів, які суд сприймав безпосередньо, показання самого ОСОБА_8 та показання потерпілих, з урахуванням інших доказів, які в цілому узгоджувалися між собою - є суттєвою;

- громадський інтерес у переслідуванні злочину, у якому обвинувачений ОСОБА_8 а саме - завданні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_11 - є сильним.

У рішенні від 2 березня 2017 у справі «Мороз проти України» ЄСПЛ зазначено, що тест на оцінку сумісності обмеження доступу до адвоката з правом на справедливий суд складається з двох етапів. На першому етапі Суд повинен оцінити, чи існували переконливі причини для обмеження. На другому етапі вона повинна оцінювати упередження, спричинені правам захисту, обмеженням у даному випадку. Іншими словами, Суд повинен вивчити вплив обмеження на загальну справедливість провадження та вирішити, чи справи в цілому були справедливими.

Водночас, посилаючись у своїй касаційній скарзі на порушення права на захист обвинуваченого під час досудового розслідування, судового розгляду та апеляційного перегляду, захисник обмежившись загальними фразами про таке порушення, за наявності встановлених судом обставин щодо причетності ОСОБА_8 до вчинених правопорушень, не зазначив, яка саме шкода була спричинена загальній справедливості судового розгляду, при тому що сам ОСОБА_8 не заперечував, що саме його діями були завдані тілесні ушкодження потерпілим, не оспорював тяжкість тілесних ушкоджень і на підтвердження своєї позиції судам попередніх інстанцій не надав жодного доказу та не навів обґрунтувань про те, яким чином захищаючись від собаки, наніс близько чотирьох ударів ножем двом особам, при тому, що дані про ушкодження у собаки відсутні.

Відтак відсутні підстави для висновку про те, що в обставинах цієї справи була порушена загальна справедливість цього розгляду.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що порушення вимог кримінально-процесуального закону на які посилається у касаційній скарзі захисник, з урахуванням добутих по справі доказів, не є тими істотними порушеннями які б в цілому вплинули на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчинених ним правопорушеннях, правильність кваліфікації його дій, відповідність вимогам закону при призначенні йому покарання і перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Щодо доводів касаційної скарги в частині скасування судом апеляційної інстанції рішення місцевого суду про звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК Суд зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції погодившись з видом та розміром призначеного ОСОБА_8 покарання, дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме про безпідставне звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та ухвалив у цій частині свій вирок, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК.

Захисник ОСОБА_6 не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів свого рішення у цій частині. Проте, такі доводи захисника є безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи покаранняОСОБА_8 , послався у вироку на те, що останній частково відшкодував завдану шкоду, що визнав обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК, відсутність обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 , а також на дані про особу ОСОБА_8 , який вперше притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, за місцем проживання характеризувався позитивно, щиро розкаявся та вибачився перед потерпілими.

З урахуванням наведеного та посилаючись на позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції статей обвинувачення, у виді позбавлення волі, з звільненням від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку, вважаючи таке покарання необхідним, достатнім і справедливим для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо виду та строку призначеного ОСОБА_8 покарання. Проте, дійшов висновку, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів свого висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, а мотивуючи своє рішення, обмежився формальним перерахуванням даних, що характеризують особуобвинуваченого, обставин, що пом`якшують відповідно до статті 66 КК покарання, а саме часткове відшкодування шкоди, та врахувавши відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК обтяжують покарання.

Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції:

- недостатньо врахував характер протиправних дій обвинуваченого, тяжкість спричинених наслідків, та вчинення злочину щодо неповнолітнього, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про підвищений суспільно небезпечний характер дій обвинуваченого ОСОБА_8 ;

- не узяв до уваги позицію потерпілих про призначення обвинуваченому покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі;

- залишив поза увагою те, що обвинувачений свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав частково;

- безпідставно врахував те, що він щиро розкаявся у вчиненому, притому, що не визнав щире каяття обставиною, яка пом`якшує покарання.

Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки за встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, даних, які б вказували на явну несправедливість призначення засудженому реального покарання, яке є мінімальним за санкцією ч. 1 ст. 121 КК, не вбачається.

З урахуванням наведеного посилання захисника на те, що суд не взяв до уваги відшкодування ОСОБА_8 в повному розмірі матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_11 та те, що за майже шість років після події засуджений довів своєю фактичною поведінкою виправлення без ізоляції від суспільства з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та обставин справи, не є тими обставинами, які б істотно вплинули на законність прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення у частині призначеного покарання та висновку про відсутність підстав для звільнення від його покарання.

Разом з тим, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ізоляція обвинуваченого від суспільства на даний час може мати винятково тяжкі наслідки для засудженого у зв`язку із незадовільним станом його здоров`я, а також надання до суду касаційної інстанції медичної документації на підтвердження стану здоров`я ОСОБА_8 в цілому не спростовує обґрунтованість висновків судів в частині призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк, який є мінімальним за санкцією ч. 1 ст. 121 КК, та не позбавляє можливості останнього, за наявності для того обґрунтованих підстав, вирішувати питання щодо звільнення його від покарання за хворобою в порядку, передбаченому ст. 84 КК.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та обставини справи, підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону при скасуванні вироку місцевого суду у частині звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК немає.

Водночас, захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення всі доводи засудженого ОСОБА_8 ретельно не перевірив, не врахував необхідність дотримання прав обвинуваченого на ефективну правову допомогу, докази ретельно не дослідив та постановив незаконне і необґрунтоване рішення без викладення у ньому аналізу і ґрунтовних мотивів його прийняття відповідно до положень ст. 370 КПК. Однак, як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_8 вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції не оскаржував, захисник ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційні скарги, в яких, посилаючись на їх необґрунтованість, просила залишити їх без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 - без змін.

Суперечать змісту судових рішень і доводи у касаційній скарзі захисника про те, що у цих рішеннях не зазначено найменування (номер) кримінального провадження.

Отже, даних, які би свідчили, що у провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, не встановлено.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі захисника.

Керуючись статтями 369 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року з наступними змінами, внесеними вироком Київського апеляційного суду від 5 травня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3