Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 753/12766/16-ц

провадження № 61-5628св19

ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду:

головуючого Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач Військова частина НОМЕР_1 ,

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київське квартирно-експлуатаційне управління,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Військова частина НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Київське квартирно-експлуатаційне управління, про виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позов обґрунтований тим, що у грудні 2015 року Територіальне управління внутрішнього аудиту військових частин, безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України та Генеральному штабу Збройних Сил України, виявило незаконне проживання ОСОБА_1 у нежилому приміщенні № 16 убудівлі № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 . Підставою для вселення відповідача у вказане приміщення був договір найму службового жилого приміщення від 15 жовтня 2009 року № 10, укладений з в/ч НОМЕР_1 (далі договір найму), згідно з яким ОСОБА_1 надано жиле приміщення для проживання як військовослужбовцю. Строк дії договору закінчився 01 жовтня 2010 року. Будівля № 134а/87 війькового містечка № НОМЕР_2 є нежилою, статусу гуртожитку не має, тому не придатна для проживання. ОСОБА_1 не має жодного відношення до Міністерства оборони України.

Військова частина просила усунути перешкоди в користуванні службовим нежилим приміщенням № НОМЕР_3 у будівлі № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року позов задоволено. Усунено перешкоди в користуванні службовим нежилим приміщенням АДРЕСА_2 у будівлі № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди, на підставі якого відповідач вселилася у спірне приміщення, закінчився 01 жовтня 2010 року. Відповідач у трудових відносинах з Міністерством оборони України не перебуває. Нежила споруда № 134а/87 у військовому містечку № НОМЕР_2 , у якій незаконно проживає відповідач, статусу гуртожитку не має, не є відомчим житловим будинком та належить до нежитлового фонду Міністерства оборони України. Єдиною підставою для вселення, зайняття жилої площі в гуртожитку є спеціальний ордер, що видається власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі прийнятого ним рішення. За відсутності ордера в особи не виникає права на вселення до гуртожитку, тому будь-які дії зі вселення та проживання незаконні. Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР, відповідно до якої осіб, які самоправно зайняли жилі приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Міністерства оборони України на контрактній основі. Суд апеляційної інстанції, врахувавши, що службове жиле приміщення № 16 у побутовому корпусі в/ч НОМЕР_1 убудівлі № 134а/87 це приміщення жилою площею 17,5 кв. м, яке складається зоднієї ізольованої кімнати з опаленням, а кожен поверх побутового корпусу обладнаний водопроводом, гарячим водозабезпеченням, опаленням, санвузлом та душової кабіною, дійшов висновку, що будівля № 134а/87 має всі ознаки приміщення, пристосованого для проживання в ньому. Оскільки відповідач проживала у спірному приміщенні понад сім років, це приміщення безумовно є її житлом. Звернувшись до суду із цим позовом та визначивши його підстави, позивач посилався тільки на положення цивільного законодавства, зокрема статтю 391 ЦК України, що не відповідає вимогам законодавства України стосовно виселення осіб із жилих приміщень. Оскільки спірне приміщення є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , виселення її з нього є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2019 року в/ч НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У квітні 2019 року Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, яка подали касаційні скарги

Касаційна скарга в/ч НОМЕР_1 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення єнезаконним, ухвалене знеправильним застосуванням норм матеріального права іпорушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що договір найму на підставі якого відповідач вселилася у спірне приміщення, закінчився 01 жовтня 2010 року. Наймач зобов`язувалася у місячний термін після закінчення строку дії договору звільнити займане приміщення та подати заяву про зняття з реєстрації за місцем проживання, однак цього не зробила, безпідставно продовжує проживати у спірному приміщенні, чим здійснює перешкоди командуванню військової частини в користуванні службовим нежилим приміщенням, що суттєво впливає на виконання військовою частиною завдань за призначенням.

Порядок надання службового житлового приміщення військовослужбовцям визначений у розділі ІІІ Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (далі Інструкція № 737). Відповідач не надала доказів того, що у зв`язку з характером трудових відносин вона повинна проживати за місцем роботи. Також відповідач не довела, що дотрималася процедури для отримання службового житла, передбаченої Інструкцією № 737. Згідно з довідкою начальника Київського квартирно-експлуатаційного управління від 05 вересня 2018 року № 303/25-5283 відповідач на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, в гарнізоні м. Києва станом на вересень 2018 року не перебуває.

Відповідач з 26 липня 2018 року є військовослужбовцем іншої військової частини, підпорядкованої іншому відомству.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що нежила споруда № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 , в якій проживає відповідач, статусу гуртожитку не має, не є відомчим житловим будинком та належить до нежитлового фонду Міністерства оборони України. Київське квартирно-експлуатаційне управління не видавало спеціального дозволу на проживання в спеціально пристосованій будівлі, який може бути єдиною підставою для вселення в це приміщення.

Доводи відповідача, про те, що вона зареєстрована у спірному приміщенні, безпідставні, оскільки відповідно до листа керівника апарату Дарницької районної вмісті Києві державної адміністрації від 06 вересня 2018 року № 101-7994/41 вінформаційній системі «Реєстр громадян міста Києва» немає відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Касаційна скарга Київського квартирно-експлуатаційного управління мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене знеправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Будівлі військового містечка № НОМЕР_2 , у тому числі і будівля АДРЕСА_3 , є військовим майном, яке перебуває на балансовому обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління, закріплені та відповідно експлуатуються в/ч НОМЕР_1 . Нежитлові приміщення будівлі комбінату побутового обслуговування, що розташований на території військового містечка № НОМЕР_2 , є державною власністю. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Негаторний позов може пред`явити власник або титульний володілець майна. Суд апеляційної інстанції відхилив факти стосовно перешкод у здійсненні власником своїх прав.

Також суд апеляційної інстанції не врахував, що сплив строк дії договору найму, згідно з яким позивач вселилася у спірне приміщення. Цей договір не був пролонгований на новий строк на таких самих умовах, отже, немає правових підстав для проживання відповідача у спірному приміщенні.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 не мала жодних правовідносин зі Збройними Силами України, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, безпідставно застосував норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з яким держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 , поданий через адвоката Семашка Д. М., на касаційну скаргу в/ч НОМЕР_1 мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене здодержанням норм матеріального і процесуального права.

У касаційній скарзі в/ч НОМЕР_1 не вказала, які саме норми матеріального права неправильно застосував суд апеляційної інстанції та які норми процесуального права порушив.

Безпідставними є доводи касаційної скарги в/ч НОМЕР_1 про те, що відповідач не зареєстрована у спірному приміщенні. Вказане спростовується відміткою у паспорті відповідача про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Без дозволу військової частини відповідач не могла б зареєструватися за цією адресою.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що будівля № 134а/87 має всі ознаки приміщення, пристосованого для проживання у ньому, та, враховуючи тривалість проживання відповідача у спірному приміщенні, безумовно є її житлом. Виселення ОСОБА_1 із займаного приміщення, яке є її єдиним житлом, призведе до порушення статті 8 Конвенції.

Звертаючись із цим позовом до суду, на його обґрунтування позивач не зазначив жодної норми ЖК Української РСР, яка передбачала б підстави та порядок виселення з гуртожитку та службового приміщення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що приміщення № 16 у будівлі № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 перебуває на балансі Київського квартирно-експлуатаційного управління. Вказана будівля статусу гуртожитку не має, не євідомчим жилим будинком та належить до нежилого фонду Міністерства оборони України.

Згідно з актом приймання-передачі будинків, споруд і території військового містечка від 4 квітня 2006 року будівлю № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 передано вексплуатацію (оперативне управління) в/ч НОМЕР_1 .

15 жовтня 2009 року між командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір найму, згідно з яким ОСОБА_1 як військовослужбовцю надано службове жиле приміщення № 16 упобутовому корпусі в/ч НОМЕР_1 у будівлі № 134а/87, площею 17,5 кв. м. Строк дії договору встановлено до 01 жовтня 2010 року.

Також суди встановили, що 15 грудня 2015 року Територіальне управління внутрішнього аудиту військових частин, безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України та Генеральному штабу Збройних Сил України, виявило незаконне проживання ОСОБА_1 у нежилому приміщенні № 16 в будівлі № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 .

Відповідно до звіту про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності в/ч НОМЕР_1 від 18 грудня 2016 року № 234/40/82 надано рекомендації про усунення перешкод у користуванні військовим майном.

15 грудня 2015 року відповідача письмово попереджено про необхідність звільнити незаконно зайняте нежиле приміщення.

26 січня 2016 року комісія в/ч НОМЕР_1 встановила та зафіксувала незаконне утримання ОСОБА_1 відомчого нежилого приміщення АДРЕСА_5 , на підтвердження чого складено акт про перевірку фактичного проживання у службовому приміщенні від 26 січня 2016 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження усправі за касаційною скаргою в/ч НОМЕР_1 та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження усправі за касаційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у квітні 2019 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла військовослужбовця ОСОБА_1 , з якою укладено договір найму.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеногоКонституцією Українипринципу верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статті 11 ЦПК Українисуд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповіднодо принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційних скаргу контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до свого житла.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного ісімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»(McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення усправі «Кривіцька та Кривіцький проти України»(KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine) рішення від02грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine) рішеннявід 02 грудня 2010 року).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, єдостатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (справа «Прокопович проти Росії» (Prokopovichv.Russia) рішення від 18 листопада 2004 року).

У цій справі необхідно з`ясувати підставу проживання ОСОБА_1 в житловому приміщенні, правову підставу для її виселення зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, а також, чи буде її виселення втручанням держави у право на повагу до житла, що здійснюється згідно із законом у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine)рішення від 02 грудня 2010 року).

Верховний Суд повинен з`ясувати наскільки чітким і прогнозованим є законодавство України щодо виселення ОСОБА_1 з житлового приміщення, яке надавалося їй як службове і в якому вона проживає, за відсутності у неї іншого житла, та без надання іншого житлового приміщення.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституція України).

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не припинила нести службу в Збройних Силах України та є військовослужбовцем на контрактній основі.

З урахуванням обставин справи до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції застосував Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ЖК Української РСР.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов, виходив з того, що строк дії договору оренди, на підставі якого відповідач вселилася у спірне приміщення, закінчився 01жовтня 2010 року. ОСОБА_1 з Міністерством оборони України в трудових відносинах не перебуває. Нежиласпоруда № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 , в якій незаконно проживає відповідач, не є гуртожитком чи відомчим житловим будинком та належить до нежилогофонду Міністерства оборони України. Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР, відповідно до якої осіб, які самоправно зайняли жилі приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Згідно з частиною третьою статті 116 ЖК Української РСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Суди встановили, що позивач вселилася у спірне приміщення на підставі договору найму службового приміщення від 15 жовтня 2009 року.

Згідно зі статтею 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років.

Згідно з частиною першою статті 822 ЦК України у разі спливу строку договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк. Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.

Відповідно до пункту 1 договору найму наймодавець надає наймачу і членам його сім`ї на термін дії договору службове житлове приміщення у побутовому корпусі військової частини НОМЕР_1 будівля АДРЕСА_6 . Службове житлове приміщення представляє приміщення жилою площею 17,5 кв. м, яка складається з однієї ізольованої кімнати.

Згідно з підпунктом е) пункту 3 договору найму наймач зобов`язується у місячний термін після закінчення терміну дії договору (крім випадку укладення договору на новий термін) та розірвання договору будь-якою стороною звільнити займане приміщення та подати заяву про зняття з реєстрації за місцем проживання.

Відповідно до пункту 9 договору найму договір набирає чинності з дати підписання та діє до 01 жовтня 2012 року.

Незважаючи на те, що договір найму закінчився 2012 року, з попередженням до ОСОБА_1 про звільнення незаконно займаного нею службового приміщення позивач звернувся у січні 2016 року (том 1, а. с. 7), до січня 2016 року до суду не звертався.

Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 11 серпня 2017 року № 103 за період проживання на території ВЧ НОМЕР_1 комунальні послуги ОСОБА_1 сплатила в повному обсязі, заборгованості немає, що свідчить про те, що позивач погоджувався на проживання відповідача, а відповідно до статті 822 ЦК України договір вважається укладеним на новий строк.

За обставинами справи, які встановив суд апеляційної інстанції, випливає, що відповідно до статті 822 ЦК України після закінчення строку договору найму він кожен раз продовжував свою дію.

Отже, правовою підставою вселення і виселення ОСОБА_1 є норми ЦК України, які є чіткими і прогнозованими.

Верховний Суд зазначає, що відсутність посилання у постанові суду апеляційної інстанції на норми ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не вплинуло на розгляд справи по суті і не є підставою для скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не припинила службу вЗбройних Силах України та є військовослужбовцем на контрактній основі.

Згідно з довідкою в/ч НОМЕР_4 від 22 серпня 2018 року № 119/19 ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 зі званням солдат (т.2,а.с. 5).

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач євійськовослужбовцем Міністерства оборони України на контрактній основі, та дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач проживала у спірному приміщенні понад сім років, це приміщення безумовно є її житлом та єдиними місцем проживання, тому виселення її з цього приміщення єпорушенням статті 8 Конвенції.

Верховний Суд зауважує, що втручання у право на повагу до житла буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KryvitskaandKryvitskyyv. Ukraine) рішеннявід 02 грудня 2010 року).

Верховний Суд зазначає, що обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine» від 14 грудня 2017 року).

З огляду на те, що з урахуванням підстав позову, встановлених обставин у цій справі, відсутні правові підстави для виселення ОСОБА_1 , то Верховний Суд зазначає, що не єнеобхідним аналізувати легітимну мету та необхідність втручання у права відповідача (виселення).

Доводи касаційної скарги ВЧ НОМЕР_1 , що нежила споруда № 134а/87 військового містечка № НОМЕР_2 , в якій проживає відповідач, статусу гуртожитку не має, не євідомчим житловим будинком та належить до нежитлового фонду Міністерства оборони України є безпідставними, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом апеляційної інстанції щодо наявності ознак жилого приміщення та придатності до проживання приміщення, у якому проживає позивач на підставі договору найму службового приміщення від 15 жовтня 2009 року № 10 і в якому проживає ще 25 сімей.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ВЧ НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління про сплив строку дії договору найму від 15 жовтня 2009 року № 10, згідно з яким позивач вселилася у спірне приміщення, оскільки після закінчення строку дії договору найму з 2010 року позивач не порушував питання про виселення ОСОБА_1 , отже, договір найму вважається укладеним на новий строк.

Необгрунтованими є доводи касаційної скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління про те, що оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 не перебувала в трудових відносинах зі Збройними Силами України, тому суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, безпідставно застосував норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки на момент розгляду справи ОСОБА_1 є військовослужбовцем.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального іпроцесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко