Постанова
Іменем України
17 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 753/13012/19
провадження № 61-5044св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Шнирьова Галина Миколаївна, Служба у справах дітей Дарницької в м. Києві районної державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотарісус Шнирьова Г. М., Служба у справах дітей Дарницької в м. Києві районної державної адміністрації, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що він є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (колишня ОСОБА_3), ОСОБА_4 від імені яких за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 05 січня 2005 року за реєстром № 72 та 19 лютого 2005 року за реєстром № 2687 діяв ОСОБА_7 , неповнолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діяла за нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 19 січня 2005 року за реєстром № 745, згодою батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 від імені якої за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 19 січня 2005 року за реєстром № 760, діяв ОСОБА_9 - продавці, і з другої сторони ОСОБА_10 - покупець, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення свої дій, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, уклали договір про таке: «продавці» ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 продали, а «покупець» - ОСОБА_10 купив належну продавцям квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказану квартиру 27 січня 2016 року за ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.
На дату укладання спірного договору в квартирі проживали та були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_8 , малолітній ОСОБА_1 .
Зазначав, що під час укладення договору купівлі-продажу, у порушення Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», зазначений договір не був погоджений у встановленому порядку відповідним органом опіки та піклування, що призвело до порушень житлових прав малолітнього ОСОБА_1 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року за реєстровим номером № 677, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шнирьовою Г. М.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. При цьому районний суд посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-396цс15.
Суд першої інстанції вважав, що є підстави для застосування строку позовної давності на підставі заяви ОСОБА_12 , оскільки перебіг строку позовної давності почався з лютого 2015 року, однак позивач звернувся до суду з цим позовом лише 27 червня 2019 року.
Крім того, суд зазначив, що положення частини четвертої статті 261 ЦПК України, на яку посилався позивач, застосуванню не підлягають, з огляду на те, що оспорений правочин вчинено тоді, коли дитина була малолітня, а не неповнолітня, її інтереси захищають батьки (частина перша статті 39 ЦПК України (2004 року), частина перша статті 59 ЦПК України (у редакції з 15 грудня 2017 року), які і звертаються до суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції постанови.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до 01 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується.
Оскільки малолітній син співвласника квартири ОСОБА_13 - ОСОБА_1 майнових прав щодо квартири АДРЕСА_1 не мав (мав лише право користування), отже, для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року дозволу органу опіки і піклування законом не вимагалось.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів порушення свого права.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності для неповнолітнього ОСОБА_1 ще не розпочався і як наслідок не може бути пропущений/поновлений та зазначив, що такі доводи не впливають на правильність висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , у цій справі, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 жовтня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , мотивована тим, що відсутність дозволу органу опіки та піклування на відчуження квартири спричинило порушення прав та інтересів ОСОБА_1 .
Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що на момент вчинення правочину дозвіл органу опіки та піклування не вимагався.
При цьому посилається на положення частини четвертої статті 261 ЦПК України, у якій визначено, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 464/1723/14-ц (провадження № 61-22593св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 вересня 2000 року № НОМЕР_1 , квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить ОСОБА_6 та членам його сім`ї: ОСОБА_14 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (том 1, а. с. 133).
07 листопада 2003 року ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_14 прийняла в дар ј частину квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування (том 1, а. с. 134).
13 листопада 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 укладено шлюб. Після одруження дружиною змінено прізвище на ОСОБА_15 (том 1, а. с. 142).
22 лютого 2005 року ОСОБА_3 (колишня ОСОБА_3), ОСОБА_4 , від імені яких за довіреностями, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 05 січня 2005 року за реєстром № 72 та 19 лютого 2005 року за реєстром № 2687 діяв ОСОБА_7 , неповнолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка діяла за нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 19 січня 2005 року за реєстром № 745 згодою батьків - ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ,. від імені якої за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. 19 січня 2005 року за реєстром № 760, діяв ОСОБА_9 - продавці, і з другої сторони ОСОБА_10 покупець, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод і розуміючи значення свої дій, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, уклали договір, за яким продавці ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 продали, а покупець - ОСОБА_10 купив належну продавцям квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 127-131).
Продаж квартири здійснено за 124 964,00 грн, які ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , діючи за довіреностями, повністю одержали від покупця ОСОБА_10 до моменту укладення цього договору.
Відповідно до довідки Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України № 533 від 27 липня 2005 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 (з 25 серпня 1999 року), ОСОБА_4 (з 25 серпня 1999 року), ОСОБА_8 (з 25 серпня 1999 року) та ОСОБА_1 (з 22 червня 2004 року).
Згідно зі свідоцтвом про зміну імені, виданим 08 липня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінив ім`я на ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації зміни імені 12 лютого 2009 року зроблено відповідний запис за № 09.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказану квартиру 27 січня 2016 року зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу.
На дату укладання спірного договору в квартирі були зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , неповнолітня ОСОБА_8 та проживав малолітній ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі № 753/7390/16-ц, позов ОСОБА_16 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловим приміщенням задоволено.
Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення (том 1, а. с. 50-51, 52-54).
Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2017 року залишено без змін (провадження № 61-21165св18) (том 1, а. с. 55-59).
Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 753/7390/16-ц, виданого Дарницьким районним судом міста Києва від 24 травня 2017 року, закінчено на підставі виконання рішення суду у повному обсязі 23 серпня 2019 року (том 1, а. с. 245-250).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною шостою статті 203 ЦК України визначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , підставою визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2005 року зазначав відсутність дозволу органу опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу квартири, право користування у якій мав неповнолітній ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 22 лютого 2005 року неповнолітній ОСОБА_1 не мав права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а мав право користування зазначеною квартирою.
Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства» регулює право дитини на майно. Згідно із частиною третьою цієї статті батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
Тобто вимоги вказаної статті регулюють правовідносини щодо належного на праві власності майна дитини й не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого в дитини є право користування.
01 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до статті 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
До набрання чинності цим Законом законодавство України не передбачало обов`язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право на користування.
Отже, до 01 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у рішенні від 20 січня 2010 року у справі № 6-18828св09. Цей правовий висновок не змінювався.
У зв`язку з викладеним, посилання касаційної скарги на норми законодавства, які діють після 01 січня 2006 року й відповідні судові рішення Європейського суду з прав людини є безпідставними.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
Встановивши, що позивач не довів порушення свого права суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та застосування наслідків позовної давності.
Посилання заявника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 464/1723/14-ц (провадження № 61-22593св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від справи № 753/13012/19.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк