ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

справа № 753/14633/18

провадження № 51-587км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12018100020006707 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Фастівці Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2017 року за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу засудженого залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Верховний Суд постановою від 05 листопада 2020 року скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у цьому суді.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Верховний Суд постановою від 10 листопада 2021 року скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у цьому суді.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, 31 травня 2018 року приблизно о 02:00 на АДРЕСА_2 , умисно, таємно, за допомогою невстановлених предметів від`єднав від стіни будинку зовнішні елементи складових частин 3-х кондиціонерів та заволодів ними, чим завдав потерпілому ОСОБА_7 матеріальні збитки на суму 10 849 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що висновки апеляційного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, є безпідставними і не ґрунтуються на зібраних у провадженні доказах. Стверджує, що судом апеляційної інстанції всупереч вимогам закону, не було прийнято до уваги, та визнано недопустимими докази - висновок спеціаліста від 25 липня 2018 року та протокол огляду місця події від 31 травня 2018 року. Зазначає про те, що суд визнаючи ці докази недопустимими не звернув уваги на те, що висновок спеціаліста є документом у якому було визначено вартість викраденого майна, при цьому визначення розміру вартості викраденого майна у даному випадку не потребувало спеціальних знань, а тому призначення експертизи було не обов`язковим. Також, видача ОСОБА_6 викрутки відбувалось не в умовах його фактичного затримання за підозрою у вчиненні злочину, а в умовах застосування до нього превентивного заходу. Наголошує, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідивши докази у провадженні, а саме протоколи слідчих експериментів визнав їх недопустимими, давши їм іншу оцінку ніж суд першої інстанції, що є порушенням вимог процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу та просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами,

які було досліджено під час судового розгляду й оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Приймаючи рішення про скасування обвинувального вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, суд апеляційної інстанції дотримався зазначених вимог.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Апеляційний суд, врахувавши вказівки наведені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, дослідивши та проаналізувавши докази, зокрема протокол огляду місця події від 31 травня 2018 року, відеозапис до цього протоколу, а також висновок спеціаліста від 25 липня 2018 року, встановив, що висновки суду першої інстанції про наявність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Статтею 185 КК України встановлено кримінальну відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Крадіжка є злочином із матеріальним складом, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони якого є вартість викраденого майна. Саме вартість чужого майна як предмета злочинів проти власності є критерієм розмежування кримінально караного і дрібного викрадення чужого майна.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що матеріали кримінального провадження містять висновок експерта від 18 липня 2018 року про неможливість встановити ринкову вартість викраденого майна.

Будь-яких клопотань у суді апеляційної інстанції від учасників провадження про призначення повторної експертизи для визначення розміру вартості майна не було заявлено.

Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що висновок спеціаліста від 25 липня 2018 року не може бути взятий до уваги, оскільки відповідно до ст. 84 КПК України цей висновок не є джерелом доказів.

Таким чином у цьому провадженні не було встановлено, вартість викраденого майна для доведення поза розумним сумнівом винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України, на що звернув увагу апеляційний суд.

Апеляційний суд дійшовши до зазначеного висновку також врахував позицію, наведену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 листопада 2019 року (справа № 420/1667/18), відповідно до якої імперативність ст. 242 КПК України щодо призначення експертизи для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування.

Крім того, зі змісту протоколу огляду місця події від 31 травня 2018 року вбачалося, що зазначена слідча дія була проведена за участі ОСОБА_6 із зазначенням його процесуального становища, як підозрюваного, із роз`ясненням йому прав, передбачених ст. 42 КПК України. Під час огляду слідчий опитав підозрюваного та вказав про те, що останній добровільно видав викрутку. Водночас, як установлено апеляційним судом, ОСОБА_6 під час цієї слідчої дії перебував у кайданках, тобто фактично був затриманий працівниками поліції, хоча матеріали справи не містять відомостей про затримання його у порядку ст. 208 КПК України.

Враховуючи наведене апеляційний суд обґрунтовано визнав зазначений доказ недопустимим, оскільки вилучення у ОСОБА_6 викрутки відбулось в умовах, коли він фактично був затриманий без дотримання положень, передбачених статями 208 223 КПК України.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідивши докази у провадженні, а саме протоколи слідчих експериментів та визнав їх недопустимими, то колегія суддів звертає увагу на те, що у цьому провадженні не було встановлено вартість викраденого майна, тобто обов`язкової ознаки об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 185 КК України, таким чином доводи прокурора щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , на його думку, через допустимість зазначених доказів є неспроможними.

Доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Докази винуватості ОСОБА_6 , на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені апеляційним судом та згідно зі статтями 86 87 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про недопустимість доказів з огляду на положення статей 86 87 КПК України та вважає, що у зв`язку із зазначеним, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Апеляційний суд з урахуванням доказів, досліджених та проаналізованих з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та необхідність закриття кримінального провадження щодо останнього.

Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивована та обґрунтована, її зміст відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.

Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційної скарги прокурора

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3