ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2024 року
м. Київ
справа № 753/14709/22
провадження № 61-14871св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державний науково-дослідний інститут Міністерства внутрішніх справ України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України Вербенський Михайло Георгійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гриценко Іван Іванович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ України (далі - ДНДІ МВС України) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - директор ДНДІ МВС України ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований, тим що наказом від 14 серпня
2002 року № 500 вона була прийнята на службу в органи внутрішніх справ України, а наказом від 06 листопада 2015 року № 78 о/с у зв`язку
з організаційно-штатними змінами в ході реформування МВС була звільнена
з органів внутрішніх справ України у званні майора міліції.
3. Наказом ДНДІ МВС України від 07 листопада 2015 року № 79 о/с вона прийнята на посаду провідного наукового співробітника 3-ого науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України.
4. З моменту активних бойових дій у м. Києві вона евакуювалася за кордон, виїхавши до Швейцарії у м. Берн, та згідно із заявою від 22 серпня 2022 року перебувала у безоплатній відпустці за власний рахунок без грошового утримання.
5. 14 жовтня 2022 року у зв`язку з погіршенням здоров`я, після обстеження в лікарні м. Берн, їй призначили лікування і видали довідку про тимчасову непрацездатність за формою, запровадженою в Швейцарії, при цьому, попередили про заборону виїжджати за межі кантону до повного одужання.
6. Того ж дня о 12 годині вона повідомила про своє захворювання керівника лабораторії, заступника директора інституту, завідувача сектора кадрового забезпечення інституту усно у телефонній розмові та письмово, надіславши їм у месенджерах Viber та WhatsApp відповідні повідомлення разом з медичними документами, виданими на німецькій мові та продубльованими англійською мовою.
7. Не дочекавшись одужання позивачки, ігноруючи її медичні документи, не беручи до уваги поважність причини відсутності на робочому місці, відповідач розпочав службове розслідування, за результатами якого
31 жовтня 2022 року наказом № 77 о/с звільнив її із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин у період із 17 до 31 жовтня 2022 року.
8. Вважає, що її звільнення відбулось незаконно, оскільки вона повідомила керівництво про своє захворювання, надавши належним чином оформлені медичні документи, тому відповідач не мав права її звільняти.
9. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд
визнати незаконним та скасувати наказ від 31 жовтня 2022 року № 77 о/с про її звільнення з посади провідного наукового співробітника 3-го
науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з дати звільнення
31 жовтня 2022 року;
поновити її на посаді провідного наукового співробітника 3-го науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України;
стягнути з ДНДІ МВС України середній заробіток за весь час вимушеного прогулу із 31 жовтня 2022 року, виходячи з розрахунку заробітної плати за один робочий день у розмірі 1 014,54 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
10. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду
від 13 вересня 2023 року, у позові відмовлено.
11. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що ОСОБА_1 не надала до ДНДІ МВС України оформлені
в установленому законом порядку документи, які б підтверджували поважність її відсутності на роботі із 17 до 31 жовтня 2022 року, тому підстав для скасування наказу від 31 жовтня 2022 року № 77 о/с про звільнення немає. За відсутності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, відповідно не підлягають задоволенню і вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Гриценко І. І., просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. 12 жовтня 2023 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гриценко І. І., подав касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва
від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 13 вересня 2023 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які
у грудні 2023 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, зокрема щодо звільнення працівника з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України в умовах воєнного стану, в період його тимчасової непрацездатності та перебування за межами України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Вважає, що суди, відмовляючи в позові, не надали належної правової оцінки і фактично не взяли до уваги обставини викладені у позовній заяві та
у відповіді на відзив, в яких вона зазначала, що визначальним фактором для вирішення питання про законність її звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин відсутності на роботі.
17. Суди повно і всебічно не з`ясували обставини у справі і дійшли помилкового висновку щодо ненадання нею керівництву ДНДІ МВС України інформації щодо причин відсутності на роботі, оскільки такий висновок суперечить не лише змісту наказу про звільнення, а й іншим обставинам.
18. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги роз`яснення Державної служби України з питань праці, щодо правомірності призначення комісією зі соцстрахування допомоги за листком непрацездатності без діагнозу та шифру.
19. Також судами не взято до уваги те, що вона хворіла, проходила медичне обстеження та лікування з одержанням листка про тимчасову втрату працездатності за кордоном, знаходячись в евакуації.
20. Судами залишено поза увагою, що за змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
21. У грудні 2023 року директор ДНДІ МВС УкраїниОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
22. Вказує, що із ОСОБА_1 було узгоджено надання їй відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з продовженням строку воєнного стану за згодою сторін із 24 серпня до 16 жовтня 2022 року, після чого вона
17 жовтня 2022 року мала з`явитися на роботі.
23. Проте позивачка 17 жовтня 2022 року на роботу не вийшла, у зв`язку
з чим, з метою встановлення підстав відсутності працівника на робочому місці було призначено комісію для проведення службового розслідування.
24. Позивачка повідомлялася декілька кілька разів про закінчення відпустки 16 жовтня 2022 року та необхідність стати до роботи із 17 жовтня 2022 року. Крім того, їй було запропоновано прибути не до м. Києва, а до
м. Ужгорода або іншого більш безпечного для неї міста та продовжити роботу у дистанційній формі, проте вона відмовилася від цієї пропозиції і повідомила, що направила заяву про своє захворювання.
25. 17, 18 та 19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, про що складені відповідні акти.
26. Позивачкою не було надано до Центральної поліклініки МВС або сімейного/лікуючого лікаря в Україні медичних документів із зазначенням шифру діагнозу Міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду, перекладених на державну мову, які підтверджують тимчасову втрату працездатності під час перебування за межами України, відповідно нею не отримано листка непрацездатності.
27. З приводу посилань позивачки на Кримінальний кодекс Швейцарії, норми якого нібито забороняють лікарям надавати відомості про захворювання пацієнтів, звертає увагу, що відповідно як до швейцарського так і українського законодавства лікарям заборонено надавати відомості про захворювання пацієнтів без згоди самих пацієнтів.
28. Як на момент звільнення позивачки, так і на момент розгляду справи
в суді у неї був відсутній листок непрацездатності за період із 17 до 31 жовтня 2022 року. У Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я листок непрацездатності ОСОБА_1 також відсутній.
Фактичні обставини справи встановлені судами
29. ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України на підставі наказу від 14 серпня 2002 року № 500, а 06 листопада 2015 року звільнена з органів внутрішніх справ України згідно з наказом № 78 о/к.
30. Наказом ДНДІ МВС України від 07 листопада 2015 року № 79 о/с
ОСОБА_1 прийнята на посаду провідного наукового співробітника 3-ого науково-дослідного відділу науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України.
31. Наказом ДНДІ МВС України від 24 серпня 2022 року № 58 о/с
ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку
з продовженням воєнного стану за згодою сторін з 24 серпня 2022 року
до 16 жовтня 2022 року.
32. 14 та 21 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через месенджер Viber направила відповідачу листи німецькою та англійською мовами, в яких вказувала про неможливість стати до роботи 17 жовтня 2022 року через стан здоров`я.
33. Згідно з актами від 17 жовтня 2022 року, від 18 жовтня 2022 року та
від 19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 була відсутня у ці дні на робочому місці
у приміщенні ДНДІ МВС України на вул. Довнар-Запольського, 8 у м. Києві
із 9 до 18 години.
34. З метою встановлення підстав відсутності позивачки на робочому місці із 17 жовтня 2022 року наказом директора ДНДІ МВС України від 24 жовтня 2022 року № 102 призначено комісію для проведення службового розслідування до 31 жовтня 2022 року.
35. Згідно з поясненнями від 27 жовтня 2022 року завідувача науково-дослідної лабораторії кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повідомлено декілька разів по телефону у період з 07 жовтня 2022 року до 14 жовтня 2022 року про закінчення відпустки 16 жовтня 2022 року, повернення в Україну та необхідність стати до роботи із 17 жовтня 2022 року. Також, їй було запропоновано прибути не до Києва, а до м. Ужгород або іншого більш безпечного для неї міста та продовжити роботу на дистанційній формі. Однак, вона відмовилась від цієї пропозиції і повідомила, що направила заяву про своє захворювання. 17 жовтня 2022 року у месенджері Viber позивачка направила ОСОБА_3 фотокопії власної заяви про захворювання
і неможливість приступити до роботи у період з 14 до 30 жовтня 2022 року
і два листи англійською і німецькою мовами, де не зазначено діагноз пацієнта, а його переклад до відповідача так і не надійшов. 17, 18 та 19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці, про що складені акти.
36. 28 жовтня 2022 року завідувачем науково-дослідної лабораторії ОСОБА_3 в присутності співробітників ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по телефону у месенджері Viber було запропоновано позивачці надати пояснення щодо її відсутності на роботі у період із 17 до 28 жовтня 2022 року. Однак, та відмовилась пояснювати підстави, додавши, що всі обставини виклала у своїй заяві від 17 жовтня 2022 року, що відображено в акті про відмову ОСОБА_1 надати пояснення комісії з проведення службового розслідування щодо її відсутності на робочому місці від 28 жовтня 2022 року.
37. 31 жовтня 2022 року директором ДНДІ МВС України ОСОБА_2 затверджено висновок службового розслідування щодо відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , яким визначено дні відсутності ОСОБА_1 на роботі із 17 до 31 жовтня 2022 року вважати прогулами.
38. 31 жовтня 2022 року наказом № 77 о/с ДНДІ МВС України ОСОБА_1 , провідного наукового співробітника третього науково-дослідного відділу НДЛ кримінологічних досліджень та проблем запобігання злочинності ДНДІ МВС України звільнено за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
40. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
41. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
42. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
43. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
44. Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві,
в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір
є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
45. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права
і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права
і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
46. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України
№ 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер.
47. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.
48. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності,
а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав
і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб
із зазначенням строку дії цих обмежень.
49. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ (далі - Закон
№ 2136-ІХ) (тут і надалі в редакції на час винесення оспорюваного наказу), який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
50. Частинами другою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43 44 Конституції України.
51. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин
в умовах воєнного стану».
52. У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника
з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також
у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина перша статті 5 Закону
№ 2136-ІХ).
53. Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової
і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
54. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один
з таких заходів стягнення догана або звільнення.
55. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
56. Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок,
і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
57. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються
з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
58. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
59. Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити
з того, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
60. Закон № 2136-ІХ не скасовує норми КЗпП України щодо підстав звільнення з ініціативи роботодавця.
61. Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
62. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
63. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
64. Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій вказали, що
ОСОБА_1 не спростувала факту прогулу, а поважність причин її відсутності на робочому місці 17, 18 та 19 жовтня 2022 року не доведено.
65. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно вважали, що ОСОБА_1 , посилаючись на хворобу за кордоном та у зв`язку з цим проходження лікування як підставу неможливості виходу на роботу 17 жовтня 2022 року, не надала до ДНДІ МВС України оформлені
в установленому законом порядку документи, які підтверджують її відсутність на роботі із 17 по 19 жовтня 2022 року з поважних причин.
66. Під час звільнення ОСОБА_1 роботодавець дотримався строку для застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України та порядку його застосування, передбаченого статтею 149 КЗпП України.
67. Відповідачем вживалися заходи для врегулювання ситуації, яка склалася, зокрема позивачці за її заявами неодноразово надавалась відпустка (загалом із 19 травня по 16 жовтня 2022 року), запропоновано дистанційну форму роботи, попереджено про необхідність стати до роботи
17 жовтня 2022 року.
68. Щодо безпекової ситуації в Україні, то вочевидь вона є однаковою для всіх працівників ДНДІ МВС України, які виконують свої посадові обов`язки
в м. Києві.
69. Суди обґрунтовано відхилили посилання позивачки на Кримінальний кодекс Швейцарії, норми якого забороняють лікарям надавати відомості про захворювання пацієнтів, оскільки відповідно як до швейцарського так
і українського законодавства лікарям забороняється надавати відомості про захворювання пацієнтів не взагалі, а без згоди пацієнта. Отже позивачка не мала перешкод, щоб отримати відповідні відомості від лікаря в Швейцарії та надати їх уповноваженим медичним працівникам в Україні.
70. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивачки на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
71. Враховуючи відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивачки на роботі відповідно немає підстав і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
72. З урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження
й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявниці.
73. Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження доказів судами попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскількисуди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотрималися вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
74. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
75. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
76. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення
із неправильним застосуванням норм матеріального права або
із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гриценко Іван Іванович, залишити без задоволення.
2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников