ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 753/15479/22

провадження № 61-11410 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бронетанковий завод» (далі - ТОВ «Київський бронетанковий завод») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2011 року вона працювала на різних посадах у державному підприємстві «Київський ремонтно-механічний завод». Наказом від 17 серпня 2012 року № 163 державне підприємство «Київський ремонтно-механічний завод» перейменовано у державне підприємство «Київський бронетанковий завод». Наказом від 21 лютого 2022 року № 95 державне підприємство «Київський бронетанковий завод» перейменовано

у ТОВ «Київський бронетанковий завод».

Наказом відповідача від 01 червня 2020 року № 111 її переведено на посаду начальника адміністративно-господарського відділу.

Наказом ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 27 серпня 2022 року № 727К

її звільнено з посади начальника адміністративно-господарського відділу на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з втратою довір`я до працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, про що 27 серпня 2022 року у трудовій книжці зроблено запис № 10.

Позивач вважала вищевказаний наказ про її звільнення незаконним, оскільки вона не є матеріально-відповідальною особою у розумінні положень КЗпП України. У серпні 2022 року з керівництвом ТОВ «Київський бронетанковий завод» нею було досягнуто згоди про звільнення за угодою сторін, про що вона вказала у відповідній заяві від 18 серпня 2022 року. Таким чином, наказ про її звільнення є незаконним, тому на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вищезазначеними протиправними діями відповідача її було завдано моральної шкоди.

Строк на звернення до суду з цим позовом нею пропущено не було, оскільки вона не отримувала копії оспорюваного наказу про звільнення. Крім того, посилалася на продовження дії строку на звернення до суду для вирішення трудового спору на час карантинних обмежень.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 27 серпня 2022 року

№ 727К про її звільнення з роботи, поновити її на посаді начальника адміністративно-господарського відділу, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 серпня 2022 року по день ухвалення судом рішення та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 рокупозов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка, як керівник адміністративно-господарського відділу, здійснювала безпосереднє прийняття рішення щодо відповідних цивільно-правових угод шляхом їх підписання, визначення вартості робіт, їх оплату, вказані обставини підтверджують безпосереднє обслуговування позивачем товарних цінностей, як наслідок грошових коштів.

Таким чином, зважаючи на результати службової перевірки, проведеної роботодавцем, якою встановлено протиправність дій позивачки, та докази, що вона є матеріально-відповідальною особою, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення позивачки на підставі пункту 2 частини першої

статті 41 КЗпП України. Отже, відсутні докази завдання позивачці моральної шкоди діями роботодавця.

Доводи позивачки про неотримання копії оскаржуваного наказу про звільнення, які вона вважала обґрунтованою підставою відсутності пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, спростовуються тим, що 07 вересня 2022 року листом № 1832/93 відповідач направив позивачці трудову книжку та витяг з наказу про звільнення, що нею отримано 14 вересня 2022 року під особистий підпис. Проте позовну заяву направлено до суду засобами поштового зв`язку лише 26 грудня 2022 року. Отже, позивачкою без поважних причин пропущено строк звернення до суду, визначений положеннями статті 233 КЗпП України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року змінено у частині мотивів для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Положенням № 35 про адміністративно-господарський відділ, затвердженим наказом відповідача

від 27 серпня 2020 року № 176, яке згідно з пунктом 1.7 є також посадовою інструкцією начальника адміністративно-господарського відділу, свідчить, що позивач, як працівник, не відноситься до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності. Виконання операцій, які пов`язані з обслуговуванням цінностей, не становить основний зміст трудових обов`язків позивача, тобто виконання нею вказаних дій не носить відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

При цьому, договір про повну, чи часткову індивідуальну, чи колективну матеріальну відповідальність між позивачем і відповідачем укладено не було.

Отже, винних, умисних дій ОСОБА_1 у межах спірних правовідносин не вчиняла.

Видаючи оспорюваний наказ про звільнення позивачки з роботи у зв`язку з вчиненням нею винних дій, які дають підстави для втрати довір`я до неї, відповідач діяв всупереч вимогам трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 не відноситься до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності

07 вересня 2022 року листом № 1832/93 відповідач направив позивачці трудову книжку та витяг з наказу про звільнення, які нею отримані 14 вересня 2022 року під особистий підпис, тоді як позов подано до суду засобами поштового зв`язку

26 грудня 2022 року. Отже, позивачкою без поважних причин пропущено строк на звернення до суду з цим позовом. З клопотанням про поновлення строку установленого статтею 233 КЗпП України, позивачка не зверталася і доказів поважності його пропуску не надавала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/15479/22 з Дарницького районного суду м. Києва.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вірно встановив факт порушення прав позивачки при звільненні у зв`язку зі втратою довір`я, оскільки вона не відносилася до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, договір про індивідуальну, чи колективну матеріальну відповідальність з нею не укладався. Відсутні докази вчинення позивачкою винних дій.

Проте апеляційний суд дійшов помилкового висновку про сплив строку на звернення до суду для вирішення трудового спору, тому що відсутні докази отримання позивачкою копії наказу про звільнення. Апеляційний суд помилково зазначив, що рекомендоване повідомлення про вручення та лист відповідача

від 07 вересня 2022 року є належними доказами, які підтверджують початок перебігу строку на звернення до суду, а саме з моменту отримання позивачкою наказу про звільнення, оскільки вказаний лист від 07 вересня 2022 року не дає можливості перевірити зміст поштового відправлення. Отже, неможливо встановити, чи дійсно такі документи були направлені позивачці та отримані нею,

а рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення без опису вкладення є неналежним доказом вказаних обставин.

Доводи особи, яка подала відзив

У серпні 2023 року ТОВ «Київський бронетанковий завод» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що позивачкою подано до суду позов з пропуском строку визначеного законом на звернення до суду для вирішення трудового спору, оскільки 14 вересня 2022 року позивачка отримала лист відповідача з додатками, а саме з наказом про звільнення та трудовою книжкою,

а цей позов нею подано у грудні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 серпня 2011 року ОСОБА_1 працювала на різних посадах у державному підприємстві «Київський ремонтно-механічний завод».

Наказом від 17 серпня 2012 року № 163 державне підприємство «Київський ремонтно-механічний завод» перейменовано у державне підприємство «Київський бронетанковий завод».

Наказом від 21 лютого 2022 року № 95 державне підприємство «Київський бронетанковий завод» перейменовано у ТОВ «Київський бронетанковий завод».

Наказом відповідача від 01 червня 2020 року № 111 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника адміністративно-господарського відділу.

Наказом виконуючого обов`язки директора ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 12 серпня 2022 року № 215-ВР призначена службова перевірка за актом можливого привласнення грошових коштів, належних товариству окремими працівниками адміністративно-господарського відділу (а.с. 180, т. 1).

Згідно з висновком службової перевірки ТОВ «Київський бронетанковий завод» ОСОБА_3 , яка працювала на посаді бухгалтера їдальні, пояснила, що угоди від імені її чоловіка ОСОБА_4 підписані особисто нею. ОСОБА_4 ремонтні роботи на холодильному обладнанні заводу не виконував, грошових виплат особисто не отримував. Метою укладання цивільно-правових угод було отримання додаткових нарахувань для збільшення розміру пенсії ОСОБА_4 . Ремонтні роботи на холодильному обладнанні виконувались іншою особою, а саме ОСОБА_5 . Готівкові кошти з каси ТОВ «Київський бронетанковий завод» у якості заробітної плати ОСОБА_4 отримувала ОСОБА_3 та передавала начальнику адміністративно-господарського відділу. Декілька разів гроші із банківської картки знімала ОСОБА_3 особисто та передавала їх начальнику транспортно-адміністративного відділу - ОСОБА_6 , а після його смерті передала вказану банківську картку начальнику адміністративно-господарського відділу - ОСОБА_1 .

Начальник адміністративно-господарського відділу - ОСОБА_1 не змогла згадати та документально підтвердити кількість витрачених грошових коштів, одержаних нею в якості заробітної плати ОСОБА_4 , за період її перебування на посаді начальника адміністративно-господарського відділу. У службовій записці від 18 серпня 2022 року ОСОБА_1 повідомляла про отримані та витрачені нею кошти за квітень-липень 2022 року.

Згідно зі службовою запискою головного бухгалтера ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 18 серпня 2022 року, починаючи з 01 лютого 2018 року по 30 червня 2022 року ОСОБА_4 нарахована заробітна плата у розмірі 273 250,91 грн. та виплачено 219 966,48 грн.

Разом із тим встановлено, що відсутні належні докази витрат грошових коштів, отриманих, як заробітна плата ОСОБА_4 , посадовими особами адміністративно-господарського відділу саме на господарські потреби

ТОВ «Київський бронетанковий завод». Факт виплати посадовими особами адміністративно-господарського відділу грошових коштів за цивільно-правовими угодами, укладеними від імені ОСОБА_4 , за надані послуги з ремонту холодильного обладнання підприємства підтверджується лише поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Укладеним цивільно-правовим угодам притаманні ознаки фіктивності, оскільки отримані на їх підставі готівкові кошти ТОВ «Київський бронетанковий завод», якщо і могли бути використані, у тому числі для закупівлі товарів та послуг, проте не відносяться до предмету цих угод.

Отже, встановлено факт безконтрольного та нецільового використання грошових коштів підприємства бухгалтером їдальні - ОСОБА_3 у розмірі 107 467,50 грн та начальником адміністративно-господарського відділу - ОСОБА_1 у розмірі 112 498,75 грн на підставі фіктивних цивільно-правових угод за період часу з 01 лютого 2018 року по 30 червня 2022 року (а.с. 175-179, т. 1).

Цивільно-правові угоди на виконання тимчасової роботи підписувалися начальником адміністративно-господарського відділу Максютою В. В. та ОСОБА_4 (а.с. 184, 187, 188-191, 198, т. 1).

Відповідно до пункту 1 наказу виконуючого обов`язки директора ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 27 лютого 2022 року № 238-ВР матеріали зазначеної службової перевірки підлягають направленню до правоохоронних органів для прийняття відповідного рішення щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з метою проведення досудового розслідування та перевірки встановлених фактів.

01 вересня 2022 року копії зазначених матеріалів направлені до правоохоронних органів, якими відкрито кримінальне провадження за частиною четвертою

статті 191 КК України №12022100020002861.

18 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою

до ТОВ «Київський бронетанковий завод» про її звільнення за угодою сторін,

з 19 серпня 2022 року.

Наказом ТОВ «Київський бронетанковий завод» від 27 серпня 2022 року № 727К ОСОБА_1 звільнено з посади начальника адміністративно-господарського відділу на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з втратою довір`я до працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та товарні цінності, про що 27 серпня 2022 року у трудовій книжці зроблено запис № 10.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (стаття 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода

між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

У пункті 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довір`я (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо);

2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі

№ 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100 цс 16.

Виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах: від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20

(провадження № 61-4858 св 21), від 22 вересня 2021 року у справі № 127/28968/19 (провадження № 61-17666 св 20), від 22 лютого 2022 року у справі № 450/3836/19 (провадження № 61-12912 св 21), від 08 лютого 2023 року у справі № 546/243/20 (провадження № 61-10843 св 22).

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 Положення № 35 про адміністративно-господарський відділ, затвердженого наказом відповідача від 27 серпня 2020 року

№ 176, до основного завдання підрозділу, у тому числі відноситься забезпечення вирішення питань, спрямованих на підвищення рівня побутового обслуговування працівників підприємства, здійснення керівництва роботою підпорядкованих підрозділів: їдальні, гуртожитку, господарського відділу, пункту охорони здоров`я.

Згідно з підпунктом 4.7. пункту 4 Положення № 35 про адміністративно-господарський відділ до функцій підрозділу, у тому числі відноситься своєчасно забезпечувати усі підрозділи підприємства організаційною технікою, меблями, побутовими предметами, а також необхідними бланками і формами для виробничої та службової діяльності підприємства. Організовувати облік майна, здійснювати контроль за його правильною експлуатацією та ремонтом, періодично проводити інвентаризацію всього майна.

Відповідно до пункту 4.36.2. Положення № 35 про адміністративно-господарський відділ обов`язки щодо запобігання і протидії корупції у діяльності підприємства - не використовувати свої посадові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке майно або кошти підприємства в приватних інтересах.

У підпункті 7.5. пункту 7 Положення № 35 про адміністративно-господарський відділ передбачено, що адміністративно-господарський відділ несе відповідальність за правильне використання грошових і матеріальних коштів, виділених за кошторисом на господарсько-побутове забезпечення усіх підрозділів підприємства.

Отже, апеляційний суд, вказуючи про те, що позивачка не відносилася до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності,

у порушення вищевказаних положень закону і поданих товариством актів не звернув уваги на зазначені пункти Положення № 35 про адміністративно-господарський відділ, аналіз яких свідчить про те, що ОСОБА_1 , як керівник адміністративно-господарський відділу, є матеріально відповідальною особою, оскільки безпосередньо нею в якості замовника здійснювалося укладення відповідних цивільно-правових угод на виконання тимчасової роботи, що підтверджується їх копіями (а.с. 184, 187, 188-191, 198, т. 1).

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що вчинення корисливих правопорушень, навіть не пов`язаних з виконанням трудових обов`язків, також надає власникові право звільнити працівника за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, про що й роз`яснював судам Пленум Верховного Суду України у пункті 28 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тобто втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх втрати. До подібних правових висновків Верховний Суд дійшов у постанові

від 13 листопада 2019 року у справі № 477/428/17 (провадження

№ 61-16278 св 18).

При цьому роботодавець довів, а позивачка це визнала, що, як керівник адміністративно-господарського відділу, укладаючи договори, вона визначала вартість товару, оплату, відповідала за витрачені кошти, отримувала незаконно кошти від інших працівників за роботи, які певний працівник не виконував, витрачала ці кошти на власний розсуд.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що позивачка, як керівник адміністративно-господарського відділу, здійснювала безпосереднє прийняття рішень щодо відповідних цивільно-правових угод шляхом їх підписання, визначення вартості робіт, їх оплату, вказані обставини підтверджують обслуговування ОСОБА_1 товарних цінностей, грошових коштів.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, зважаючи на результати службової перевірки і докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є матеріально відповідальною особою, її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку із втратою довір`я, відповідає положенням трудового законодавства, так як ТОВ «Київський бронетанковий завод» встановлено факт безконтрольного та нецільового використання ОСОБА_1 грошових коштів товариства.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою безпідставно пропущено строк звернення до суду, визначений положеннями статті 233 КЗпП України, оскільки, встановивши необґрунтованість позовних вимог слід відмовити у їх задоволенні саме з цих підстав, так як лише при встановленні доведеності позовних вимог та пропуску строку без поважних причин, суд відмовляє у позові у зв`язку з пропуском установленого законом строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Отже, районний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском без поважних причин строку звернення до суду для вирішення трудового спору можливо лише у разі обґрунтованості позовних вимог.

Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такої відмови.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та про зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 рокускасувати.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 лютого 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішенняДарницького районного суду м. Києва від 14 лютого

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець