ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року

м. Київ

справа № 753/16046/22

провадження № 61-10103св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Кронвест»,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Кронвест», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів позики та застави в зв`язку з порушенням прав споживачів.

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Кронвест», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів позики та застави в зв`язку з порушенням прав споживачів.

Дарницький районний суд м. Києва ухвалою від 28 лютого 2024 року, яку Київський апеляційний суд постановою від 11 червня 2024 року залишив без змін, позовну заяву залишив без розгляду.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що у судові засідання, які були призначені на 25 вересня 2023 року о 14:00 год, 12 лютого 2024 року о 12:00 год, 28 лютого 2024 року о 11:30 год, позивач повторно не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, із заявою про розгляд справи за його відсутності не звертався. Про день, час та місце судових засідань повідомлений в установленому законом порядку. В поданих до суду заявах просив не розглядати справу без його участі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Дарницького районного суду м. Києва.

31 липня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник в касаційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач звернувся до суду із заявою про зупинення провадження у справі. У зв`язку з цим позивач не з`явився на судове засідання з поважних причин та зазначив про ці причини в поданому клопотанні.

Звертає увагу, що суд першої інстанції 25 вересня 2023 року задовольнив клопотання про зупинення провадження, однак оскільки таку ухвалу було скасовано, позивач знову подав клопотання про зупинення провадження.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2024 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин такої неявки.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач у судові засідання, які були призначені на 25 вересня 2023 року о 14:00 год, 12 лютого 2024 року о 12:00 год, 28 лютого 2024 року о 11:30 год не з`явився, хочабув належним чином поінформований про дату, час і місце проведення судових засідань.

Зокрема, 12 лютого 2024 року суд першої інстанції оголосив перерву у розгляді справи на підставі клопотання позивача ОСОБА_1 , у якому він просив перенести судове засідання, призначене на 12:00 того ж дня. В подальшому позивач був повідомлений про нову дату, час та місце судового засідання.

Додатково слід зазначити, що у поданому клопотанні про зупинення провадження у справі позивач прямо підтвердив свою обізнаність щодо призначення чергового судового засідання на 28 лютого 2024 року.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивач мав достатньо можливостей для участі в судовому процесі та був своєчасно повідомлений про всі судові засідання відповідно до вимог процесуального законодавства.

Зазначені обставини позивач не заперечував, що додатково підтверджує його обізнаність про перебіг судового розгляду та відсутність порушення його процесуальних прав.

Разом з тим, позивач стверджує про відсутність підстав для залишення позову без розгляду саме з посиланням на чергове клопотання про зупинення провадження, в якому наведенні обставини, які унеможливили присутність позивача в черговому судовому засіданні. Однак такі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.

Процесуальний закон не містить вимог про необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Правове значення в такому випадку має лише факт належного повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторний характер неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 24 травня 2024 року у справі № 1340/3738/18, від 27 червня 2024 року у справі № 450/2265/19 та від 03 липня 2024 року у справі № 459/550/23.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Норми ЦПК України про залишення позову без розгляду сконструйовані таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов`язані з неявкою на засідання суду (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 9901/221/21).

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 640/17803/15-ц та від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій діяли відповідно до вимог процесуального законодавства, ухвалюючи рішення про залишення позову без розгляду. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи. Незважаючи на це, він не скористався своїм правом подати клопотання про розгляд справи за його відсутності, що могло б запобігти ухваленню відповідного процесуального рішення судом.

Також слід зазначити, що подане позивачем клопотання про зупинення провадження у справі не є підставою для автоматичного відкладення судового засідання або неприйняття судом рішення про залишення позову без розгляду. Відповідно до положень ЦПК України, суд оцінює такі клопотання з урахуванням обставин справи та наявності підстав, передбачених законодавством, а не виключно на підставі волевиявлення позивача.

Крім того, з матеріалів справи відомо, що позивач отримував професійну правничу допомогу, проте не забезпечив участі свого представника в судовому засіданні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, залишаючи позов без розгляду, діяли відповідно до норм процесуального права та принципу юридичної визначеності. Доводи касаційної скарги щодо протиправності такого рішення є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за потрібне звернути увагу на те, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача можливості повторно звернутися до суду після усунення причин, які стали підставою для відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів підкреслює, що зазначене положення процесуального законодавства спрямоване на забезпечення балансу між правом особи на судовий захист та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни. Якщо позивач вважає, що він має підстави для повторного звернення до суду, він може подати новий позов, дотримуючись встановлених законом вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров