№ 753/16119/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 753/16119/19

провадження № 61-11426 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Преміум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черкасова Наталія Борисівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діленян Ліана Размиківна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева Ольга Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Дмитро Васильович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у складі судді Заставенко М. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Преміум» (далі - ПАТ «КБ «Преміум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черкасова Н. Б., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діленян Л. Р., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська І. А., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський В. С., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушева О. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Д. В., про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду від 14 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі 753/591/17, задоволено його позов до ОСОБА_7 , третя особа - ПАТ «КБ «Преміум», про звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким звернуто стягнення на нежиле приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , які були предметом іпотеки згідно з договором від 11 червня 2009 року.

На стадії виконання зазначеного рішення суду перевіркою відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що ПАТ «КБ «Преміум» у період розгляду справи, у повній мірі володіючи інформацією про те, що зазначене нерухоме майно перебуває в іпотеці ОСОБА_1 і є предметом судового розгляду, спочатку зареєструвало своє право власності на вказані об`єкти, а потім відчужило їх третім особам. Укладаючи договори купівлі-продажу, ПАТ «КБ «Преміум» вказувало, що предмети договорів належать банку на праві приватної власності та не перебувають в спорі, що повністю суперечить дійсним обставинам та свідчить про обман з боку ПАТ «КБ «Преміум».

Вказував, що єдиною метою здійснення таких дій від імені ПАТ «КБ «Преміум» є виведення активів з метою їх збереження від звернення стягнення за наявними грошовими зобов`язаннями іпотекодавця ОСОБА_7 за договором позики перед ОСОБА_1 , створення видимості належної юридичної форми відчуження майна, що свідчить про фіктивність таких договорів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войтовського В. С. від 07 квітня 2017 року про реєстрацію права власності нежилого приміщення № 230 в літ. А, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 за ПАТ «КБ «Преміум» на підставі дублікату іпотечного договору № 31/КЛ»14/3 від 25 квітня 2014 року;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Поляка Д.В. від 29 березня 2017 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «Преміум» на підставі іпотечного договору № 53/КЛ/14/3-2 від 20 червня 2014 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення АДРЕСА_3 , укладений 19 липня 2018 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л. Р., та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 11 квітня 2017 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черкасовою Н. Б., та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 04 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О. О., та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на це майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року у цій справі у вигляді накладення арешту на нежиле приміщення № 230а, загальною площею 152,7 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 66436280000, та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , та накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 389633263101, та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2018 року, укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 , від 11 квітня 2017 року, укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 , та від 04 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для визнання вказаних правочинів недійсними з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України. Позивачем не доведено обставин фіктивності оспорюваних правочинів та не надано доказів, які б свідчили про те, що оспорювані правочини були укладені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами. На час укладення та посвідчення оспорюваних договорів купівлі-продажу нежилого приміщення № 230 в літ. А в будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 при перевірці інформації у Держаному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна були відсутні дані про обтяження вказаних об`єктів нерухомого майна, а також дані про ОСОБА_1 як іпотекодержателя вказаного майна.

Також суд зазначив, що без одночасного припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на спірне нерухоме майно обраний позивачем спосіб захисту не може захистити його порушене право. Належним способом захисту мало бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, а не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суд першої інстанції та зазначив, що позивач ОСОБА_1 є кредитором божника ОСОБА_9 і іпотекодержателем нерухомого майна - нежилого приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та квартири АДРЕСА_2 , за укладеним з ОСОБА_9 договором іпотеки від 11 червня 2009 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, яке набрало законної сили після перегляду апеляційним судом 01 квітня 2019 року у справі № 753/591/17, задоволено позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки за договором від 11 червня 2009 року.

ПАТ «КБ «Преміум» є іпотекодержателем спірного нерухомого майна за договорами іпотеки, укладеними із ОСОБА_7 25 квітня 2014 року та 20 червня 2014 року. У 2017 році банк задовольнив свої вимоги іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмети іпотеки.

Отже, реєстраційні дії, які є предметом позову, були вчинені у березні-квітні 2017 року на підставі договорів іпотеки, укладених між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_7 , вказані договори не оспорювалися і були чинними на час державної реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Преміум» на спірне нерухоме майно, судового рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки на користь ОСОБА_1 на час проведення державної реєстрації за банком не існувало. Крім того, на час державної реєстрації права власності за ПАТ «КБ «Преміум» на іпотечне майно в державних реєстрах були відсутні відомості про обтяження цього майна за договором іпотеки від 11 червня 2009 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Після скасування 02 лютого 2016 року апеляційним судом рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року у справі № 0418/7066/2012 про зобов`язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек запису про обтяження за договором іпотеки від 11 червня 2009 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , позивач не вчиняв дій, направлених на виконання вказаного судового рішення, а також дій, пов`язаних з відновленням відповідних записів про обтяження, не надав суду доказів про наявність у нього перешкод чи інших об`єктивних причин неможливості виконання цього рішення, а тому відсутні підстави вважати, що при здійсненні реєстраційних дій щодо переходу права власності на предмети іпотеки у реєстратора були відсутні підстави для відмови у їх вчиненні.

Посилаючись на те, що позивач не був стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу, суд дійшов висновку що зазначені ним обставини введення в оману не можуть бути підставою для визнання правочинів недійсними. Позивачем не доведено обставин фіктивності цих правочинів та не надано суду доказів, які б свідчили про те, що вони були вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами. Також судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що оспорювані правочини були направлені на уникнення відповідальності перед ОСОБА_1 як кредитором. Врахувавши вказані обставини, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо обрання позивачем неналежного способу захисту його прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 753/16119/19 із Дарницького районного суду м. Києва.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на час реєстрації за собою права власності на об`єкти нерухомого майна - нежиле приміщення № 230 в літ. А, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , а також на час їх подальшого відчуження на підставі оспорюваних правочинів, ПАТ «КБ «Преміум» в повній мірі володів інформацією про те, що вказані об`єкти нерухомого майна перебувають в іпотеці ОСОБА_1 і є предметами судового спору. ПАТ «КБ «Преміум», нехтуючи вимогами статті 9 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими відчужувати предмет іпотеки іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, відчужив спірні об`єкти нерухомого майна ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не отримавши на це згоди іпотекодержателя ОСОБА_1 , зазначивши у договорах купівлі-продажу завідомо неправдиву інформацію про те, що спірне майно не перебуває у спорі, чим ввів в оману покупців щодо статусу майна. Вказані обставини залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.

Також суди попередніх інстанцій проігнорували доводи позивача про те, що факт відсутності у Державному реєстрі іпотек запису про обтяження зазначеного нерухомого майна іпотекою вже досліджений судом і йому надана належна правова оцінка та не звернули увагу на те, що дійсність договору іпотеки від 11 червня 2009 року, а отже і права ОСОБА_1 як іпотекодержателя, були встановлені ще у 2014 році рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2014 року, залишеним без змін судовими рішеннями послідуючих інстанцій (справа № 6-30615св14), тому є безпідставними висновки апеляційного суду про те, що права позивача як попереднього іпотекодержателя, встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі 753/591/17 за позовом ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто вже після вчинення реєстраційних дій у 2017 році, які є предметом спору. Крім того, під час розгляду справи 753/591/17 ПАТ «КБ «Преміум» не по повідомив суд про зміну статусу предметів позову після оформлення свого права власності на них, а також про зміну свого процесуального статусу третьої особи після відчуження предметів позову, чим також ввів суд в оману.

Посилаючись на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі 662/373/15-ц про те, що на суд покладено обов`язок надати правовому кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_10 та у вересні 2021 року від ПАТ «КБ «Преміум» до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких кожен окремо зазначив, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин, тому просили залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 грудня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9 укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 (позикодавець) передав ОСОБА_9 (позичальник) грошові кошти в сумі 600 000 дол. США, що на час укладення угоди становило еквівалент у розмірі 4 560 000 грн. Повернення боргу передбачалось не пізніше 10 грудня 2012 року будь-яким зручним для сторін способом.

У забезпечення виконання зобов`язання з повернення позики за договором від 10 грудня 2008 року між ОСОБА_9 (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодержатель) 11 червня 2009 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. та зареєстрований в реєстрі з № 3453, відповідно до якого ОСОБА_9 передав в іпотеку належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна: нежиле приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, загальною площею 152,7 кв. м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , оцінене сторонами в сумі 4 500 000 грн; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 53,3 кв. м, оцінену сторонами в сумі 60 000 грн (а. с. 22, т. 1).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договору позики від 10 грудня 2008 року та договору іпотеки від 11 червня 2009 року. Вказане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року (справа № 6-30615св14).

Із рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року у справі № 0418/7066/2012 убачається, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2010 року задоволено позов ОСОБА_11 до ОСОБА_9 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ. Вказаним рішенням за ОСОБА_11 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 та нежиле приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , які були предметом іпотеки за договором іпотеки від 11 червня 2009 року. Посилаючись на обставини, встановлені у вказаній справі, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

08 листопада 2012 року ухвалив рішення про задоволення позову ОСОБА_11 про зобов`язання приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вербу В. М. виключити з Державного реєстру іпотек запис з порядковим номером № 8796068 від 11 червня 2009 року про обтяження квартири АДРЕСА_2 та нежилого приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , внесеного на підставі договору іпотеки від 11 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

Рішенням апеляційного суду м. Дніпропетровська від 02 лютого 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2016 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року у справі № 0418/7066/2012 скасованота ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 .

Разом з тим, 10 грудня 2012 року ОСОБА_11 на підставі укладеного з ОСОБА_7 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Ю. Г., передала у власність ОСОБА_7 нежиле приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 . Державна реєстрація цього права здійснена 24 травня 2013 року.

Крім того, 13 грудня 2012 року ОСОБА_11 на підставі укладеного з ОСОБА_7 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Ю. Г., передала у власність ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 . Державна реєстрація цього права здійснена 20 червня 2014 року.

Зазначені обставини були встановлені заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року у справі № 753/591/17, яким задоволено частково позов ОСОБА_1 ; звернуто стягнення на предмети іпотеки за договором іпотеки від 11 червня 2009 року, укладеним між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , а саме нежиле приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та квартиру АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ОСОБА_7 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» (а. с. 13-17, 18-21, т. 1).

Разом з тим, 25 квітня 2014 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір № 31/КЛ/14/3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 264, предметом якого є нежиле приміщення № 230 в літ. А в будинку АДРЕСА_1 . Сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 2 265 911,84 грн (а. с. 24-29, т. 1).

20 червня 2014 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір № 53/КЛ/14/З-2 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . Сторони оцінили предмет іпотеки в сумі 505 772,04 грн, зазначивши що ринкова вартість предмету іпотеки складає 632 215,05 грн (а. с. 140-145, т. 2).

21 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 453, яким на користь ПАТ КБ «Преміум» звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 (а. с. 139, т. 2).

29 березня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «КБ «Преміум» (а. с. 155, т. 2).

07 квітня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 230 в літ. А в будинку АДРЕСА_1 за ПАТ «КБ «Преміум». Підстава виникнення права власності: дублікат іпотечного договору № 31/КЛ/14/3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською І. А. 09 липня 2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 745 (а. с. 65, т. 2).

11 квітня 2017 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черкасовою Н. Б., за яким до ОСОБА_3 перейшло право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Ціна договору визначена сторонами в розмірі 633 000 грн (пункт 3 договору) (а. с. 32-33, т. 1).

04 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1041. Ціна договору визначена сторонами в розмірі 463 471 грн (пункт 2.1. договору). При цьому ринкова вартість предмету договору відповідно до звіту про оцінку майна від 28 серпня 2018 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності, становить 458 900 грн (пункт 2.4. договору) (а. с. 34-35, т. 1).

19 липня 2018 року між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 230 в літ. А в будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л. Р. та зареєстрований в реєстрі за № 1147. Ціна договору визначена сторонами в розмірі 2 367 300,42 грн (пункт 2.1. договору). При цьому ринкова вартість предмету договору відповідно до звіту про оцінку майна від 18 липня 2018 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності, становить 2 359 830 грн (пункт 2.2. договору) (а. с. 30-31, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора про визнання за ПАТ «КБ «Преміум» права власності на предмети іпотеки- приміщення АДРЕСА_3 , та квартиру АДРЕСА_2 ,та визнати недійсними всіх наступних договорів купівлі-продажу цього майна з підстав введення ПАТ «КБ «Преміум» в оману іншу сторону договору та/або з підстав фіктивності цих договорів, як таких, що направлені на уникнення відповідальності перед ним як кредитором.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що визнання правочину недійсним є одним з визначених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина перша статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державній реєстрації прав підлягають: право власності; речові права, похідні від права власності, зокрема, іпотека; заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 є кредитором божника ОСОБА_9 і іпотекодержателем нерухомого майна - нежилого приміщення № 230 в літ. А - виставка-продаж будівельних товарів, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , та квартири АДРЕСА_2 , за укладеним з ОСОБА_9 договором іпотеки від 11 червня 2009 року.

ПАТ «КБ «Преміум» є іпотекодержателем спірного нерухомого майна за договорами іпотеки, укладеними із ОСОБА_7 25 квітня 2014 року та 20 червня 2014 року. Банк задовольнив свої вимоги іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмети іпотеки, яке зареєстровано 29 березня 2017 року та 07 квітня 2017 року.

Установивши, що права позивача як попереднього іпотекодержателя на спірне нерухоме майно встановлені рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року, яке набрало законної сили після перегляду апеляційним судом 01 квітня 2019 року у справі № 753/591/17, яким задоволено позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмети іпотеки, тобто після вчинення реєстраційних дій, що є предметом цього спору; після скасування 02 лютого 2016 року апеляційним судом рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 листопада 2012 року у справі № 0418/7066/2012 про зобов`язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек запису про обтяження за договором іпотеки від 11 червня 2009 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , позивач не вчиняв дій, направлених на виконання вказаного судового рішення, а також дій, пов`язаних з відновленням відповідних записів про обтяження, не надав суду доказів про наявність у нього перешкод чи інших об`єктивних причин неможливості виконання цього рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що при здійсненні реєстраційних дій щодо переходу права власності на предмети іпотеки за банком у реєстратора були відсутні підстави для відмови у їх вчиненні, а наведені позивачем обставини не дають підстав для їх скасування.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Установивши, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 19 липня 2018 року, укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_2 , від 11 квітня 2017 року, укладеного між ПАТ «КБ «Преміум» та ОСОБА_3 , та від 04 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені позивачем обставини введення в оману під час укладення цих правочинів не можуть бути підставою для визнання правочинів недійсними. Позивачем не доведено обставин фіктивності цих правочинів та не надано суду доказів, які б свідчили про те, що вони були вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими договорами. Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оспорювані договори купівлі-продажу були реальними, обумовлена ціна об`єктів нерухомості відповідала оцінці, проведеній в установленому порядку, та їх умови були виконані сторонами.

Судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що оспорювані правочини були направлені на уникнення відповідальності перед ОСОБА_1 як кредитором, ураховуючи той факт, що судове рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки на користь позивача набрало законної сили у квітні 2019 року і на час вчинення у 2017 році оспорюваних позивачем реєстраційних дій не існувало.

Установивши, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про визнання за ПАТ «КБ «Преміум» права власності на нерухоме майно, визнання недійсними правочинів з відчуження цього майна на користь третіх осіб з підстав введення їх в оману та/або з підстав фіктивності цих договорів, як таких, що направлені на уникнення відповідальності перед позивачем як кредитором, не зможуть захистити його порушене право, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов загалом правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку обранням ним неналежного способу захисту своїх прав.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович