Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/16677/15-ц

провадження № 61-30817св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року у складі судді: Вовка Є. І. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 ; третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 травня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір, за яким ТОВ «Український промисловий банк» надало ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі 57 000 доларів США, за умови повернення через 120 місяців - по 04 травня 2016 року, зі сплатою 12,75 % річних. 05 травня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким ОСОБА_1 виступила поручителем ОСОБА_4 щодо виконання ним кредитного договору. 30 червня 2010 року між НБ України, ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, відповідно до умов якого позивач як кредитор набув право вимоги за кредитним договором.

ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав належним чином, у зв`язку із чим станом на 28 липня 2015 року не сплатив кредитору заборгованість, що становить 307 968,03 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 259 789,28 грн, заборгованості за відсотками - 34 703,30 грн та заборгованості за комісією - 13 475,45 грн.

ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 307 968,03 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2017 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк», з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 307 968,03 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за кредитним договором, тому на підставі статті 554 ЦК України заборгованість підлягає стягненню ОСОБА_1 як поручителя.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року у складі судді Вовка Є. І., залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд (скасування) заочного рішення у справі № 753/16677/15-ц.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про дату судового розгляду, у тому числі завчасно. Крім того 10 січня 2017 року ОСОБА_1 була ознайомлена з матеріалами справи.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , яка є солідарним боржником з ОСОБА_2 , за кредитним договором від 05 травня 2006 року на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 63 670,87 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Боржник ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 04 травня 2016 року включно, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Таким чином у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Суд першої інстанції не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором. Тому порука ОСОБА_1 за платежами, що нараховані до 01 березня 2015 року припинилась, оскільки із позовом банк звернувся у кінці серпня 2015 року. Згідно розрахунку наданого позивачем в апеляційному суді, який зроблений станом на березень 2016 року, тобто за межами позовних вимог, що розглядались у суді першої інстанції, заборгованість за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року, за 6 місяців, які передували даті звернення до суду з вимогами до поручителя ОСОБА_1 становить: основна заборгованість за тілом кредиту - 2 355,35 доларів США (51 964,39 грн); заборгованість за відсотками - 530,61 доларів США (11 706,47 грн). Тому апеляційний суд зробив висновок, що солідарний обов`язок поручителя нести відповідальність за невиконання кредитних зобов`язань разом з позичальником може буди покладений на останню за період з 01 березня 2015 року по 28 липня 2015 року, у межах заявлених позовних вимог, шляхом стягнення з нього заборгованості у сумі 63 670,86 грн.

Апеляційний суд вказав, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються. При цьому банк нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит. Компенсація сукупних послуг банку за рахунок споживача є прямим порушенням закону, який діяв під час виконання кредитного договору споживачем. Обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії. Таким чином, вимоги позивача про стягнення комісії за ведення кредиту, яка нараховувалась в порушення вимог закону «Про захист прав споживачів» в період після 2007 року, та з порушенням прав споживача, не підлягає стягненню в судовому порядку.

Аргумент апеляційної скарги про припинення поруки у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя, колегія суддів відхилила, оскільки матеріали справи не містять доказів, що відсотки за кредитом нараховувались не в розмірі, який передбачений кредитним договором.

Аргументи учасників справи

У серпні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно ухвалив заочне рішення, оскільки відповідач була присутня у судовому засідання під час його проголошення. Складений акт від 23 січня 2017 року про відмову ОСОБА_1 заходити до залу судового засідання не відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний не уповноваженою особою. Позбавивши відповідача права взяти участь у процесі, суд першої інстанції порушив конституційні принципи рівності та змагальності сторін та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. На момент ухвалення судом першої інстанції не було повторної неявки відповідача, тому суд першої інстанції порушив вимоги статей 169 224 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).

За кредитним договором № 110/ПВ06 ОСОБА_2 вже було притягнуто до цивільно-правової відповідальності за порушення кредитного зобов`язання. 22 червня 2016 року рішенням апеляційного суду м. Києва у справі № 753/16672/15-ц було задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 (поручителя), третя особа ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 110/ПВ06 і стягнуто із поручителя на користь банку 307 968,03 грн.

Суд першої інстанції не з`ясував розмір заборгованості, яку повинен сплачувати поручитель, та не врахував, що у справі відсутній будь-який розрахунок заборгованості станом на 28 липня 2015 року, у довідці зазначено, загальна заборгованість станом на 28 липня 2015 року складає 294 492,58 грн, з якої неможливо встановити, як саме розраховувалась сума несплачених відсотків за користування кредитом, сума пені та інших штрафних санкцій. Крім того у довідці не зазначені дати та розміри погашення позичальником ОСОБА_2 тіла кредиту та відсотків за його користування. ОСОБА_1 зазначає, що у довідці немає обов`язкових реквізитів офіційного документа, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17 квітня 2003 року.

Матеріали справи не містять доказів отримання поручителем за споживчим кредитом досудової вимоги про необхідність платити прострочену заборгованість, так досудова вимога була направлена 26 серпня 2015 року, а 28 серпня 2015 року банк звернувся з позовом до суду, що є порушенням пункту 6.2. кредитного договору, відповідно до якого позичальник має 15 днів з дати відправлення банком повідомлення для повернення суми заборгованості, та абзацу шостого частини десятої статті 11 Закону «Про захист прав споживачів».

Вважає, що порука припинилася, оскільки у пункті 1.5 кредитного договору передбачено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 10,75% річних, однак згідно позовної заяви заборгованість за договором обчислювалась з урахуванням відсоткової ставки у розмірі 12 % річних, і поручителя про таку зміну відсоткової ставки не було повідомлено. Апеляційний суд із порушенням статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) прийняв від банку розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 05 травня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 110/ПВ-06, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 57 000 доларів США на строк з 05 травня 2006 року по 04 травня 2016 року.

У кредитному договорі № 110/ПВ-06 від 05 травня 2006 року сторони, зокрема, обумовили:

за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку проценти за процентною ставкою 10,75 % річних (пункт 1.5.);

повернення кредиту здійснюється щомісячно частками у розмірі не менш як 475 доларів США (пункт 2.4.);

банк має право переглянути умови кредитування, в тому числі процентну ставку та комісії, про що повідомляє позичальника в письмовій формі за 10 календарних днів до введення в дію зазначених змін (пункти 4.3.3., 6.1.);

погашення кредиту буде здійснюватися позичальником щомісячно, по 10 число, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, частками у розмірі не менше 475 доларів США (пункт 2.4.).

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 05 травня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 110/ПОР/1-06, відповідно до умов якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. У пункті 10 договору поруки сторони встановили, що він діє до повного виконання зобов`язань по кредитному договору боржником та поручителем.

30 червня 2010 року ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Український промисловий банк» та Національний Банк України уклали договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПАТ «Дельта Банку».

На підставі вказаного договору та згідно пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України ПАТ «Дельта Банк» набув права кредитора у зобов`язаннях, що виникли з кредитного договору та договору поруки, укладеними між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Листами від 26 серпня 2015 року банк повідомив позичальника та поручителя про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором, заявивши вимогу про її сплату, а у кінці серпня 2015 року подав позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно довідки, наданої позивачем до суду першої інстанції, боржник ОСОБА_2 станом на 28 липня 2015 року порушив умови кредитного договору і має прострочену заборгованість у розмірі 307 968,03 грн (259 789,28 грн + 34 703,30 грн + 13 475,45 грн), яка складається з: 259 789,28 грн - тіло кредиту; 34 703,30 грн - відсотки; 13 475,45 грн - комісія за ведення кредиту.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем до суду апеляційної інстанції, станом на березень 2016 року, загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 518 715,88 грн, а заборгованість за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року, за 6 місяців, які передували даті звернення до суду з вимогами до поручителя ОСОБА_1 становить: основна заборгованість за тілом кредиту - 2 355,35 доларів США (51 964,39 грн); заборгованість за відсотками - 530,61 доларів США (11 706,47 грн).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналіз змісту рішення апеляційного суду свідчить, що апеляційний суд зробив висновок про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року, за 6 місяців, які передували даті звернення із вимогами до поручителя ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.

Аргумент касаційної скарги про те, що не враховано абзацу шостого частини десятої статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», колегія суддів відхиляє.

У абзаці шостому частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Згідно пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Оскільки ОСОБА_1 є поручителем у спірних відносинах, то посилання на абзац шостий частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд із порушенням статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) прийняв від банку розрахунок заборгованості та виписку по рахунку боржника, з таких підстав.

Тлумачення статей 10 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) свідчить, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення апеляційного суду залишити без змін, поновити виконання рішення апеляційного суду, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук