ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 753/18581/23
провадження № 61-11787св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ», ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Цибульським Володимиром Володимировичем, на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у складі судді Шролик І. С. та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заочного рішення суду першої інстанції
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (далі - ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ»), ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнено з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 41 375,21 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування майнової шкоди 14 477,99 грн. Стягнено з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 800,15 грн. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 273,45 грн.
Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвали суду першої інстанції і постанови апеляційного суду
03 квітня 2024 року до суду першої інстанції від представника ОСОБА_1 - адвоката Цибульського В. В. надійшла заява про долучення доказів понесення витрат на правову (професійну правничу) допомогу та винесення додаткового рішення.
Просив поновити строк на подання заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з ТДВ «СК «Ю.ЕС.АЙ.» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 408,00 грн, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 592,00 грн.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цибульського В. А. про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ухвалення заочного рішення суду 14 лютого 2024 року відбулося за відсутності сторін, повний його текст складено 19 лютого 2024 року. Заочне рішення суду знаходиться у вільному доступі в ЄДРСР, згідно з відомостями якого повний його текст надіслано судом 19 лютого 2024 року, зареєстровано - 19 лютого 2024 року, оприлюднено - 20 лютого 2024 року.
При цьому, в матеріалах справи міститься заява представника позивача - адвоката Цибульського В. В., датована 14 лютого 2024 року, в якій він просить проводити розгляд справи за його відсутності. Вказує, що просить стягнути витрати на правову допомогу та зазначає, що докази понесення витрат будуть долучені протягом 5 днів з дня ухвалення рішення (а. с. 57).
Тобто представник позивача був достовірно обізнаний про ухвалення судом 14 лютого 2024 року заочного рішення, що спростовує наведені ним в заяві про ухвалення додаткового рішення твердження про те, що про результати розгляду у цій справі дізнався 22 березня 2024 року. При цьому представник позивача є адвокатом, а отже наслідки пропуску процесуального строку йому відомі.
Як вбачається зі штампу поштового відправлення із заявою про ухвалення додаткового рішення представник позивача звернувся до суду 27 березня 2024 року, а тому подав докази з пропуском строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Наведені в заяві причини пропуску строку спростовані заявою представника позивача від 14 лютого 2024 року, в якій він зобов`язався подати докази на протязі п`яти днів з дня ухвалення рішення, а тому суд визнає їх неповажними.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, і також відхилив доводи апеляційної скарги про те, що сторона позивача отримала повний текст заочного рішення суду першої інстанції лише 22 березня 2024 року в суді першої інстанції, а тому відповідна заява подана протягом п`яти днів з цього моменту, оскільки факт отримання (ознайомлення) судового рішення не впливає на перебіг строків, встановлених зазначеною нормою процесуального закону, що унеможливлює їх поновлення.
Позивач та його представник достовірно знали, що 14 лютого 2024 року справу може бути розглянуто, не поцікавились результатом розгляду та в порушення вимог процесуального закону не подали на протязі п`яти днів після ухвалення заочного рішення докази понесення судових витрат на правничу допомогу, а відтак, вказане свідчить про пропуск строку без поважних причин.
Аргументи учасників справи
19 серпня 2024 року ОСОБА_1 через представника Цибульського В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не звернули уваги на умови договору від 09 жовтня 2023 року про надання правової допомоги, в п. 4.5 якого вказано, що позивач за фактом отримання рішення суду проводить відповідний розрахунок за надані послуги;
в позові було заявлено про те, що витрати на правову допомогу будуть надані протягом 5-ти днів з дня прийняття рішення у справі; рішення ухвалено без участі сторін, його копія сторонам не надіслана, а про вирішення справи позивачу стало відомо після отримання 22 березня 2024 року повного тексту рішення; акт наданих послуг був підписаний лише 27 березня 2024 року, що було зумовлено відсутністю в м. Києві позивача, послуги оплачені того ж дня - 27 березня 2024 року, того ж дня і подано заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а тому наведені причини пропуску строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є поважними;
сам факт написання заяви про розгляд справи за відсутності сторони не доводить той факт, що дата прийняття рішення буде саме датою написання заяви;
судом апеляційної інстанції прийнято рішення всупереч висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 19 червня 2020 року у справі № 826/24815/15, від 06 жовтня 2020 року у справі № 922/376/20 та від 12 травня 2022 року у справі № 910/908/21.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від09 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України)
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).
У частині п`ятій статті 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17».
У передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)».
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Касаційний суд зауважував, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
У справі, що переглядається:
при залишенні заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду суди вказали, що представник позивача подав докази понесення витрат на правничу допомогу з пропуском строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а саме 27 березня 2024 року. Наведені в заяві причини пропуску строку спростовуються заявою позивача від 14 лютого 2024 року, в якій він зобов`язався подати докази на протязі п`яти днів з дня ухвалення рішення (а. с. 57). Представник позивача був достовірно обізнаний про ухвалення судом 14 лютого 2024 року заочного рішення, яке складено 19 лютого 2024 року та оприлюднено в ЄДРСР 20 лютого 2024 року. Апеляційний суд також зазначив, що факт отримання (ознайомлення) судового рішення не впливає на перебіг строків, встановлених зазначеною нормою процесуального закону, що унеможливлює їх поновлення. Тому суди визнали причини пропуску цього строку неповажними;
у заяві про ухвалення додаткового рішення представник позивача зазначав, що оскільки справу було розглянуто без участі сторони позивача, про наявність судового рішення представнику позивача стало відомо лише 22 березня 2024 року (при отриманні копії судового рішення у приміщення суду), а тому просив поновити строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України (а. с. 72-74); аналогічні доводи викладені стороною позивача в апеляційній скарзі (а. с. 102-107);
у позовній заяві ОСОБА_1 заявив про намір подати докази фактичного понесення витрат на правничу допомогу до судових дебатів або протягом 5 днів з дня винесення рішення у справі;
доказів вручення заочного рішення стороні позивача у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, матеріали справи не містять. Згідно з довідковим листом до справи ОСОБА_1 отримав копію вказаного рішення від 14 лютого 2024 року - 22 березня 2023 року. Згідно з поштовим штемпелем заяву про ухвалення додаткового рішення позивач надіслав 27 березня 2024 року (а. с. 90), тобто протягом п`яти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду;
суди не врахували, що заява про намір сторони подати докази понесених нею судових витрат після ухвалення рішення суду є обов`язковою процесуальною формою, передбаченою частиною восьмою статті 141 ЦПК України, а не зобов`язанням сторони подати такі докази в певний визначений нею строк, оскільки такий строк встановлений законом, не є присічним та може бути поновленим; оприлюднення судового рішення в ЄДРСР згідно з вимогами статті 272 ЦПК України не є доказом вручення судового рішення;
необґрунтованим є висновок судів, що представник позивача був достовірно обізнаний про ухвалення судом 14 лютого 2024 року заочного рішення, оскільки датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 19 лютого 2024 року; доказів того, що позивач (його представник) був достовірно обізнаний про ухвалення судом заочного рішення до 22 березня 2023 року матеріали справи не містять, не підтверджується це і змістом заяви представника позивача від 14 лютим 2024 року, в якій він просить проводити розгляд справи за його відсутності.
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду. Тому оскаржені судові рішення належить скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати та передати справу за заявою позивача про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400 402 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року скасувати та передати справу за заявою представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 липня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко