Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 753/1908/15-ц

провадження № 61-5815св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва, ОСОБА_5 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Глухівської державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Дар`я Валентинівна, приватний нотаріус Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюк Ростислав Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бахмут Ірина Михайлівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва, ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Глухівської державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В., приватний нотаріус Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюк Р. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М., про визнання довіреностей недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування арешту на квартиру, визнання недійсними електронних торгів, скасування акта про реалізацію квартири, визнання права власності на квартиру, витребування майна.

На обґрунтування позову посилався на таке. Він є сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1. У квітні 2002 року ОСОБА_6 зник з постійного місця проживання за невідомих обставин, про що Дарницьким районним відділом національної поліції в м. Києві відкрито кримінальні провадження від 16 липня 2009 року № 12013110020008568 та № 12013110020008567.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року ОСОБА_6 визнано безвісно відсутнім з квітня 2002 року.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року ОСОБА_6 оголошено померлим.

На підставі свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 . У встановлений законом строк позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. відкрита спадкова справа № 56776941, проте постановою від 22 січня 2015 року нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів. Отримавши інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо про те, що 03 грудня 2013 року на підставі довіреності від 23 жовтня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р. В., виданої ОСОБА_3 в порядку передовіри, який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності посвідченої державним нотаріусом Глухівської державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В., відповідач ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з відповідачем ОСОБА_2 .

Договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М.

У період перебування справи в провадженні суду, незважаючи на наявність ухвали суду про забезпечення позову, Дніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві в рамках виконавчого провадження № 47122941 10 квітня 2015 року було складено акт опису та арешту майна: квартири АДРЕСА_1 , а надалі відбулись електронні торги, переможцем яких визнано ОСОБА_5 06 серпня 2015 року складено акт державного виконавця про реалізацію арештованого майна.

Оскільки його батько довіреностей не підписував і нікого не уповноважував на продаж свого майна, майно вибуло з володіння ОСОБА_6 поза його волею, а отже, договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_6 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_2 необхідно визнати недійсним.

Також, оскільки позивач є єдиним спадкоємцем після померлого, то має право заявити вимогу про визнання за ним права власності на квартиру в порядку спадкування за законом.

Державний виконавець в межах виконавчого провадження зі стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 грошових коштів, не мав права на реалізацію спірної квартири, оскільки остання не є власністю боржника, на яке може бути звернено стягнення. Враховуючи, що порушена процедура реалізації майна на електронних торгах, то такі торги мають бути визнані недійсними, акти про реалізацію квартири, опису та арешту майна підлягають скасуванню, а майно - витребуванню на користь власника.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням доповнених позовних вимог, позивач просив: визнати довіреність від 06 серпня 2009 року, видану ОСОБА_3 від імені ОСОБА_6 та посвідчену державним нотаріусом Глухівської державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В., зареєстровану в реєстрі під № 1801, недійсною з моменту вчинення цього правочину; визнати довіреність від 23 жовтня 2013 року, видану ОСОБА_3 , що діяв від імені ОСОБА_6 в порядку передовіри що посвідчена приватним нотаріусом Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р. В., якою уповноважено ОСОБА_4 розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 недійсною (нікчемною) з моменту вчинення цього правочину; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня 2013 року квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 , що діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М. 03 грудня 2013 року № 451; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом; скасувати арешт, накладений на зазначену квартиру у виконавчому провадженні № 47122941; визнати недійсними електронні торги, проведені 30 липня 2015 року з продажу спірної квартири, оформлені протоколом № 104340; скасувати акт від 06 серпня 2015 року про реалізацію квартири, затверджений в. о. начальника відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва Клименком Р. В.; витребувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсними: довіреність від імені ОСОБА_6 , видану ОСОБА_3 06 серпня 2009 року за реєстровим № 1801, посвідчену державним нотаріусом Глухівської районної державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В; довіреність, видану ОСОБА_3 , що діяв від імені ОСОБА_6 , в порядку передовіри, 23 жовтня 2013 року за реєстровим № 217, ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р. В. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між представником ОСОБА_6 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 03 грудня 2013 року за реєстровим № 451, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М.; скасовано арешт, накладений на зазначену квартиру, у виконавчому провадженні № 47122941. Визнано недійсними електронні торги проведені 30 липня 2015 року з продажу спірної квартири, оформлені протоколом № 104340; скасовано акт про реалізацію вказаної квартири від 06 серпня 2015 року, затверджений в. о. начальника відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва Клименком Р. В. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 та витребувано квартиру від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 не підписував довіреності, не уповноважував будь-кого на розпорядження спірною квартирою, позивач є єдиним спадкоємцем першої черги та в установленому законом порядку звернувся із заявою про прийняття спадщини, нерухоме майно вибуло з володіння спадкодавця не з його волі, квартира реалізована на електронних торгах не належала боржнику.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та, відхиляючи доводи заявника, зазначив, що суд першої інстанції в порушення вимог ЦПК України прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, проте фактично зазначена заява є заявою про зміну предмета позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)прийняли до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, проте ця заява фактично є заявою про зміну предмета позову. Позивачем було подано до суду першої інстанції клопотання про залучення ОСОБА_5 як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та за наслідками розгляду вказаного клопотання 01 грудня 2015 року суд постановив ухвалу про його задоволення. 03 липня 2017 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій без заявлення клопотання фактично замінив процесуальний статус ОСОБА_5 з третьої особи на відповідача, проте ухвали про залучення до справи співвідповідача суд не постановив.

Судами залишено поза увагою відповідь Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24 березня 2015 року № 2310/5.5, в якій зазначено що арешт на квартиру не було накладено, тому фактично станом на 06 серпня 2015 року жодних обтяжень на квартиру в рамках цивільної справи не було. Квартира в нього не може бути витребувана, оскільки він є добросовісним набувачем.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19.

У червні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 рокусправу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 12).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року ОСОБА_6 визнано безвісно відсутнім з травня 2002 року (т. 1, а. с. 9).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року ОСОБА_6 оголошено померлим (т. 1, а. с. 10).

Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м. Києві 11 листопада 2014 року складено актовий запис про смерть ОСОБА_6 за № 2 та видано свідоцтво про його смерть (т. 1, а. с. 8).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 13).

Після оголошення ОСОБА_6 померлим, відкрилась спадщина, що складається зі спірної квартири.

14 листопада 2014 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. із заявою про прийняття спадщини, про що у спадковому реєстрі здійснено реєстрацію спадкової справи за № 56776941 та видано відповідний Витяг (т. 1, а. с. 11).

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. від 22 січня 2015 року позивачу відмовлено у видачі про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 21).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 2013 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М. (т. 1, а. с. 5).

13 лютого 2015 року Дарницьким районним судом міста Києва за заявою позивача вжито заходів забезпечення позову та винесено ухвалу про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 30).

03 квітня 2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості в сумі 30 300,00 грн з боржника ОСОБА_2 10 квітня 2015 року державним виконавцем Торбинською О. М. складено акт опису та арешту майна та згідно з цим актом майно передане на відповідальне зберігання ОСОБА_5

14 травня 2015 року квартиру АДРЕСА_1 передано на реалізацію арештованого майна на аукціоні. 30 липня 2015 року проведено електронні торги з реалізації арештованого майна, квартири АДРЕСА_1 , переможцем яких згідно з протоколом № 104340 визнано ОСОБА_5

06 серпня 2015 року державним виконавцем Торбинською О. М. було складено акт про реалізацію арештованого майна, що стало підставою для реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року витребувано з Глухівської державної нотаріальної контори належним чином посвідчені копії документів: копію довіреності, виданої від імені ОСОБА_6 від 06 серпня 2009 року за реєстровим № 1801, копію підпису в книзі реєстрації нотаріальних дій, копію ідентифікаційного коду та паспорта ОСОБА_6 . З Глухівської районної державної нотаріальної контори Сумської області 03 липня 2015 року на адресу суду надійшли копія довіреності, витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей, копія підпису з книги реєстрації нотаріальних дій від імені ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 150-154).

З наданих матеріалів відомо, що в довіреності, виданій 06 серпня 2009 року від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , за реєстровим № 1801, зазначено певний обсяг повноважень, в тому числі на укладання та підписання договору оренди квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 154).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року у цій справі призначено почеркознавчу експертизу підпису, виконаного на довіреності, виданої від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , що посвідчена державним нотаріусом Глухівської державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В. 06 серпня 2009 року за реєстровим № 1801. На вирішення експертизи були поставлені такі питання: чи виконаний підпис на довіреності від 06 серпня 2009 року за реєстровим № 1801 самим ОСОБА_6 чи іншою особою; чи виконано підпис на довіреності від 06 серпня 2009 року іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6 .

Клопотанням від 24 жовтня 2016 року експертною установою був витребуваний оригінал досліджуваного документа або надання згоди суду на проведення дослідження за наявною у матеріалах справи належним чином посвідченою копією довіреності (т. 2, а. с. 132).

Листом від 10 листопада 2016 року судом було надано згоду на проведення експертизи за електрофотокопією документа, який міститься в матеріалах справи (т. 2, а. с. 135).

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 14 грудня 2016 року № 2057, проведеної в рамках судової справи, підпис від імені ОСОБА_6 , зображення якого міститься в графі «підпис» наданої на експертизу завіреній електрофотокопії довіреності, укладеної від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , виданої 06 серпня 2009 року державним нотаріусом Глухівської районної державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В., зареєстрованої в реєстрі за № 1801, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_6 .

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що правом на звернення до суду за захистом, наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Частиною першою статті 245 ЦК України визначено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до законодавства має вчинятися правочин.

Статтею 240 ЦК України встановлено, що представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно з частиною другою статті 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

Пунктом 5 глави 4 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) визначено, що довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність.

Згідно з пунктом 5.4 глави 4 розділу 2 Порядку визначено, що довіреність, видана в порядку передоручення, не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю.

Відповідно до пункту 5.6 глави 4 розділу 2 Порядку визначено, що у довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані дата і місце посвідчення основної довіреності, та реєстровий номер, найменування нотаріального округу, прізвище, ім`я та по батькові нотаріуса, який її посвідчив, прізвище, ім`я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис на довіреності від 06 серпня 2009 року, укладеної від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , виконаний не ОСОБА_6 .

Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що довіреність від 06 серпня 2009 року підлягає визнанню недійсною.

Встановивши, що довіреності від 06 серпня 2009 року ОСОБА_6 не підписував, повноваження щодо укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не надавав, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що довіреність видана 23 жовтня 2013 року в порядку передоручення Шарковим А. А., що діяв від імені ОСОБА_6 , на підставі довіреності, виданої державним нотаріусом Глухівської районної державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д.В. (зареєстровано в реєстрі за № 1801) на ім`я ОСОБА_7 та посвідчена приватним нотаріусом Ульяновського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р. В., зареєстрована в реєстрі за № 217, також підлягає визнанню недійсною.

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину, та визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Момент недійсності правочину визначений статтею 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, оскільки ОСОБА_6 довіреність не підписував та нікого не уповноважував на розпорядження належним йому майном, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бахмут І. М. за реєстровим № 451, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (стаття 1220 ЦК України).

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Оскільки за матеріалами справи спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_6 поза його волею, то позивач має право на відновлення свого права на неї як спадкоємця.

Прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття, набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру.

Враховуючи, що позивач є спадкоємцем першої черги, в установлений законом строк звернувся з заявою про прийняття спадщини, а спірна квартира, що входить до складу спадкового майна вибула з володіння спадкодавця не з його волі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за позивачем ОСОБА_1 .

Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин урегульованих Законом України «Про виконавче провадження» ЦК України та іншими нормативно-правовими актами, що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Частиною четвертою статті 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203 215 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 16, статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_6 , зображення якого міститься в графі «підпис», наданій на експертизу завіреній електрофотокопії довіреності, укладеної від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 , виданої 06 серпня 2009 року державним нотаріусом Глухівської районної державної нотаріальної контори Сумської області Міхно Д. В., зареєстрованої в реєстрі за № 1801, виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_6 .

Відповідно суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що результати проведення електронних торгів з продажу нерухомого майна, оформлені протоколом від 30 липня 2015 року № 104340, підлягають визнанню недійсними, а акт державного виконавця з реалізації арештованого нерухомого майна - скасуванню, тому що квартира АДРЕСА_1 , реалізована на електронних торгах 30 липня 2015 року, не належала боржнику ОСОБА_2 , оскільки її власником є ОСОБА_1 з моменту відкриття спадщини.

Верховний Суд наголошує, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника не з його волі, державний виконавець передав на реалізацію майно, що не належало боржнику, визнано недійсними електронні торги та скасовано акт про реалізацію квартири, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що спірна квартира має бути витребувана від ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене, судові рішення у цій справі, результатом яких є захист права власності ОСОБА_1 , відповідають нормам матеріального права та по своїй суті є справедливими.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 зазначено, що «під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, що заява позивача про збільшення позовних вимог є заявою про доповнення предмета позову новими вимогами до ще одного відповідача, а не заявою про збільшення позовних вимог, як вважає заявник, або заявою про зміну предмета позову, як вважав апеляційний суд. Проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору, оскільки ОСОБА_5 мав можливість заперечувати проти позову як відповідач, до якого пред`явлена вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, фактично користуватися процесуальними правами відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач без заявлення клопотання фактично замінив процесуальний статус ОСОБА_5 з третьої особи на відповідача, не постановивши про це ухвали, є необґрунтованими.

Так, позивач подав заяву про доповнення предмета позову із зазначеннямОСОБА_5 як відповідача, який брав участь у справі фактично у статусі відповідача, мав можливість заперечувати проти пред`явлених до нього вимог, користувався процесуальними правами відповідача.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, підстав для задоволення касаційної скарги заявника в межах зазначених доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, немає.

У касаційній скарзі заявник також посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо набуття спадкодавцем права власності на спірну квартиру, зазначає про його (заявника) добросовісність набуття квартири, неправильне застосування статті 388 ЦК України, неврахування змістувідповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24 березня 2015 року № 2310/5.5, в якій зазначено, що арешт на спірну квартиру не було накладено.

Водночас зазначені доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній частині викладення мотивів непогодження із судовими рішеннями заявник не зазначав відповідні підстави касаційного оскарження.

Отже, ці доводи не були підставою для відкриття касаційного провадження, а відповідно, з огляду на правила частини першої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не має підстав для перегляду оскаржуваних рішень у межах цих доводів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням суті порушених у касаційній скарзі ОСОБА_5 питань, підстав касаційного оскарження та положень частини третьої статті 440 ЦПК України Верховний Суд вважає, що підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги немає.

Зважаючи на наведені вище мотиви, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко