Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

м. Київ

справа № 753/19347/21

провадження № 61-13306 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за користування грошовими коштами.

Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2016 року вона надала ОСОБА_2 у позику грошові кошти у розмірі 2 000 доларів США, а 18 липня 2017 року позику у розмірі 6 300 доларів. Отже, загальна сума отриманих відповідачкою у позику коштів становить 8 300 доларів США. Факт отримання грошових коштів підтверджується написаними ОСОБА_2 розписками.

31 серпня 2021 року вона направила відповідачці вимогу про повернення позики. Вказану вимогу було отримано ОСОБА_2 09 вересня 2021 року.

Відповідачка повинна була виконати свій обов`язок щодо повернення позики у семиденний термін з дня пред`явлення вимоги, тобто до 16 вересня 2021 року включно, проте вказана вимога була залишена нею без виконання.

Вважала, що зазначеними протиправними діями порушено її права, тому з відповідачки також підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг за договорами позики у сумі 221 610 грн, що становить еквівалент 8 300 доларів США, та проценти за користування грошовими коштами у сумі 128 501,05 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 03 березня 2016 року у розмірі 2 000 доларів США, за договором позики від 18 липня 2017 року у розмірі 6 300 доларів США, а усього 8 300 доларів США. У решті вимог позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 216,10 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 419 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом договору позики від 18 липня 2017 року є іноземна валюта, визначена в доларах, при встановлені країни походження валюти зобов`язання, суд виходив зі змісту розписки, яка містить позначення «$», який вказує на країну походження валюти - Сполучені Штати Америки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що країною походження валюти грошового зобов`язання, визначеної у розписці від 18 липня 2017 року, були саме долари США, які становили предмет договору позики, що не суперечить положенням статті 533 ЦК України.

Відповідачка не довела належними доказами іншу країну походження доларів, які були вказані у написаній нею розписці, та не спростувала надані позивачкою докази на підтвердження вимог позову.

Суд першої інстанції у судовому засіданні оглянув оригінали розписок від 03 березня 2016 року на суму 2 000 доларів США та від 18 липня 2017 року на суму 6 300 доларів, копії яких долучено до позову.

Представник відповідача, ставлячи під сумнів справжність її підпису у розписках, не заявляв клопотання про призначення відповідної судово-почеркознавчої експертизи, тому суд першої інстанції не взяв до уваги такі доводи, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання представника відповідачки на пропуск позивачкою строку позовної давності є безпідставними, оскільки у договорах позики не визначено строк її повернення, тому вона має бути повернута позичальником протягом семи днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

31 серпня 2021 року позивачкою було направлено вимогу відповідачці про повернення боргу у загальному розмірі 8 300 доларів США. Вказану вимогу ОСОБА_2 отримала 09 вересня 2021 року, тобто з цього моменту у відповідачки виник обов`язок щодо повернення позики протягом тридцяти днів від дня пред`явлення вимоги позикодавцем.

Позивачка звернулась до суду з цим позовом у вересні 2021 року, тобто у межах строку позовної давності.

Доводи відповідачки про те, що розписка від 18 липня 2017 року, в якій не ідентифіковано по батькові позикодавця, може бути повторно використана для неправомірного стягнення з неї суми боргу, суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки вони спростовуються положеннями статті 545 ЦК України, в якій визначено, що, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові.

Валютою договорів позики є долари США, тому заборгованість за цими договорами підлягає стягненню саме в іноземній валюті, яка визначена правочином.

Умовами договорів позики не передбачена сплата відсотків. Отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у договорі позики умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, свідчить про те, що положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формулювання) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України у національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивачки про стягнення з відповідачки процентів за користування грошовими коштами у сумі 128 501,05 грн є безпідставними.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачкою подано договір про надання правової допомоги від 30 серпня 2021 року № 11/08/2021, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Галай та партнери», додаткову угоду від 10 вересня 2021 року № 1 до договору про надання правової допомоги, в якій між сторонами досягнуто згоди щодо виплати гонорару у фіксованому розмірі 21 300 грн. На підставі рахунку від 15 вересня 2021 року № 7, позивачкою сплачено на рахунок адвокатського бюрю «Галай та партнери» кошти у розмірі 21 300 грн за надання професійної правової допомоги.

Отже, у зв`язку з вищевикладеним, суд першої інстанції при вирішенні питання про розподіл (відшкодування) судових витрат врахував, що вказані витрати пов`язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований, тому вони підлягають стягненню з відповідачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачкою на підтвердження позовних вимог було надано оригінали боргових розписок, які були досліджені судом першої інстанції. Написані відповідачкою розписки містять прізвище, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані позичальника і суму позики.

Вжиття у розписці від 18 липня 2017 року символу «S», який перекреслений двома рисками, не спростовує правову природу позики та валюти, в якій така позика була отримана відповідачкою.

ОСОБА_2 заперечуючи висновок суду першої інстанції про те, що валютою зобов`язань є саме долари США, протягом розгляду справи, як у районному суді, так і в суді апеляційної інстанції не підтвердила іншого тлумачення вказаних у борговій розписці «доларів».

Крім того, незазначення у розписці, якої саме іноземної держави бралася у борг валюта може вплинути на розмір боргу, що підлягає доказуванню в установленому законом порядку, а не бути правовою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення боргу.

У розписці від 03 березня 2016 року ОСОБА_2 зазначила, що позику вона бере у доларах США, а у розписці від 18 липня 2017 року вказала, що позику бере у доларах.

Ураховуючи викладене, а також те, що за звичаями ділового обороту, який склався в Україні, в боргових зобов`язаннях між громадянами у випадку укладення договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що предметом позики були саме долари США.

Відповідачкою належними та допустимими доказами не підтверджено доводи про те, що вона не підписувала спірні розписки. Клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи нею не заявлялося. Відповідачка та її представник були належним чином повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про стягнення заборгованості за договорами позики у валюті зобов`язання та посилався на відповідні постанови Великої Палати Верховного Суду.

У договорах позики в іноземній валюті сторонами не передбачено сплату відсотків, а отже, суд першої інстанції правильно відмовив у позові про стягнення процентів, оскільки без обумовлення такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування до іноземної валюти.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції було допущено порушення вимог процесуального права щодо об`єднання позовних вимог за борговими розписками, є безпідставними, так як позивачкою об`єднано вимоги, які мають одну підставу виникнення, а саме неналежне виконання відповідачкою умов договорів позики.

Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 є однорідними і такими, що випливають з тих самих правовідносин, вони пов`язані між собою підставою виникнення, поданими доказами, і регулюються одними нормами цивільного законодавства.

Отже, вирішення спору у такий спосіб по суті є процесуальною економією, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для роз`єднання вимог про стягнення заборгованості за договорами позики від 03 червня 2016 року та від 18 липня 2017 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивачкою судові рішення у касаційному порядку не оскаржено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/19347/21 з Дарницького районного суду м. Києва.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у спірних розписках, які були надані позивачем, відсутнє зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, тобто суди дійшли передчасного висновку про наявність між позивачем та відповідачем правовідносин щодо надання позики.

У розписці від 18 липня 2017 року не зазначено валюту позики, тобто не ідентифіковано предмет позики.

Суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивачка просила стягнути заборгованість за договорами позики у розмірі 221 610 грн, проте суди стягнули 8 300 доларів США, тобто суму зазначену у договорах позики.

Спірні розписки є підробленими, відповідачем неодноразово заявлялося клопотання про долучення їх оригіналів до матеріалів справи, проте позивачем таких дій вчинено не було, унаслідок чого ОСОБА_2 була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи, тому що вона проводиться виключно щодо оригіналів досліджуваних документів. Отже, позивач такими діями фактично підтвердив факт підробленості розписок, оскільки ухилився від надання їх оригіналів.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що 03 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику у розмірі 2 000 доларів США, що підтверджується розпискою останньої (а.с. 11).

18 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 позику у розмірі6 300 доларів, що підтверджується розпискою останньої (а.с. 12).

31 серпня 2021 року ОСОБА_1 направила відповідачці вимогу про повернення позики (а.с. 13-15), яку було отримано ОСОБА_2 09 вересня 2021 року (а.с. 16).

Позивачка вказувала про те, що відповідачкою належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами позики виконано не було, унаслідок чого утворилася заборгованість за цими договорами, яку у добровільному порядку вона відмовляється повернути.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48 цс 21).

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами вірно враховано, що ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог було надано оригінали боргових розписок, які завірені суддею (а.с. 11-12). Написані відповідачкою розписки містять прізвище, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, паспортні дані позичальника і суму позики.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання за договорами позики, укладеним 03 березня 2016 року та 18 липня 2017 року з ОСОБА_1 не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість за цими договорам, яка підлягає стягненню з відповідачки.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірних розписках відсутнє зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом розписок від 03 березня 2016 року та від 18 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти. Так, у розписках зазначено, що ОСОБА_2 отримав у борг у ОСОБА_1 кошти, а зі змісту статті 1046 ЦК України термін «отримав у борг» кореспондує зобов`язання повернути кошти. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 601/1473/19 (провадження № 61-6540 св 21).

Крім того, сам факт наявності у позивачки цих розписок підтверджує виникнення між сторонами правовідносин щодо отримання позики відповідачкою.

Посилання касаційної скарги на те, що у розписці від 18 липня 2017 року не зазначено валюту позики, тобто не ідентифіковано предмет позики, на увагу не заслуговують, оскільки суди дійшли вірного висновку про те, що предметом договору позики від 18 липня 2017 року є іноземна валюта, визначена у доларах, тому сюди правильно, при встановлені країни походження валюти зобов`язання, виходили зі змісту розписки, яка містить позначення «$», що вказує на країну походження валюти - Сполучені Штати Америки. Крім того, вищевказані обставини могли вплинути лише на розмір боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути правовою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договорами позики.

Доводи касаційної скарги про те, що спірні розписки є підробленими та відповідачем неодноразово заявлялося клопотання про долучення їх оригіналів до матеріалів справи, проте позивачем таких дій вчинено не було, є безпідставними, так як ОСОБА_1 надавала оригінали розписок для огляду суду, а значить і учасникам справи (стаття 235 ЦПК України). Крім того, згідно зі статтею 96 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Відповідачка, посилаючись на те, що не підписувала спірні розписки, не була позбавлена можливості заявити клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи та лише у разі ухилення позивачки від її проведення, шляхом неподання експерту оригіналів відповідних розписок, у спірних правовідносинах підлягали би застосуванню положення статті 109 ЦПК України про наслідки ухилення від участі в експертизі.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник