Постанова
Іменем України
24 березня 2021 року
м. Київ
справа №753/20159/17
провадження № 61-10894св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» про визнання дій та наказу про звільнення незаконними, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення компенсації відповідно до колективного договору, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів:
Нежури В. А., Коцюрби О. П., Сержанюка А. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс»,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (далі - КП «Київкомунсервіс») з позовом, у якому просив визнати дії КП «Київкомунсервіс» щодо його звільнення та наказ КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення незаконними, змінити формулювання причин звільнення, зазначене у наказі від 19 вересня 2017 року з «за статтею 38 КЗпП України» на «за частиною третьою статті 38 КЗпП України», визнати дату звільнення датою ухвалення рішення у справі, стягнути з КП «Київкомунсервіс» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 744,50 грн, 119 790 грн на рахунок компенсації шкоди згідно пункту 7.19 колективного договору за 2017-2018 рік, 48 020,25 грн вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України, відшкодувати
398 131,20 грн моральної шкоди.
2. Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2014 року він був прийнятий на посаду заступника начальника сектора юридичного забезпечення КП «Київкомунсервіс». У подальшому 20 січня 2015 року назву посади було змінено на заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення на підставі наказу від 31 грудня 2014 року.
3. 08 вересня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з вимогою дострокового розірвання трудового договору у визначений працівником строк на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а також положень Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори та угоди», тощо, а також здійснення на нього психологічного тиску.
4. Після написання 08 вересня 2017 року заяви про звільнення у період
з 11 по 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 у зв`язку з хворобою був на листку тимчасової непрацездатності і 20 вересня 2017 року приступив до роботи, як було зазначено у листку непрацездатності.
5. Наказом від 19 вересня 2017 року позивача звільнено з займаної посади заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення
КП «Київкомунсервіс» з 20 вересня 2017 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
6. Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18листопада
2019 року у складі судді Колесник О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії КП «Київкомунсервіс» щодо звільнення ОСОБА_1 та наказ про звільнення незаконними. Змінено формулювання причин звільнення, зазначених у наказі. Стягнуто
з КП «Київкомунсервіс» на користь ОСОБА_1 39 930 грн в рахунок компенсації шкоди згідно з колективним договором, 48 020,25 грн вихідної допомоги, 5 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього
92 950,25 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення на підставі частини третьої статі 38 КЗпП України, а тому роботодавець не мав права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу цієї статті КЗпП України. Крім того, в порушення частини четвертої статі 40 КЗпП України наказ про звільнення був винесений відповідачем в період тимчасової непрацездатності позивача. Місцевий суд послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу КП «Київкомунсервіс» задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2019 року скасовано та прийнято постанову про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактів порушення трудового законодавства з боку відповідача, які б могли стати причиною для звільнення позивача саме з цих підстав, тобто за частиною третьою статті 38 КЗпП України, не встановлено, а волевиявлення позивача спрямовано на припинення трудових відносин із відповідачем, і яке залишається незмінним протягом усього часу судового розгляду, позовні вимоги про визнання незаконним дій відповідача щодо звільнення позивача згідно наказу від 19 вересня 2017 року, а також зміни формулювання причин звільнення слід визнати необґрунтованими і відмовити у їх задоволенні.
11. Апеляційний суд вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про порушення відповідачем приписів пункту 4 статті 40 КЗпП України, яка забороняє звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці, оскільки зазначена заборона, стосується звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40 41 КЗпП). В даному випадку розірвання трудового договору відбулося з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП).
12. Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним дій відповідача щодо звільнення позивача згідно наказу від 19 вересня 2017 року, а також зміни формулювання причин звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України, позовні вимоги про стягнення 48 020,25 грн вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України не підлягають задоволенню, із скасуванням рішення суду першої інстанції в цій частині.
13. Не підлягають задоволенню вимоги про стягнення шкоди згідно пункту 7.19 колективного договору в сумі 39 930 грн, у зв`язку із недоведеністю фактів порушення відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, а також вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн, в силу статті 237-1 КЗпП України. Посилання позивача на факти неправомірних дій відповідача щодо протиправного формулювання його звільнення з роботи, неповної сплати належних при звільненні сум, внаслідок чого він втратив нормальні життєві зв`язки, і що відображене у рішенні суду, не може мати правового значення, враховуючи висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення в частині формулювання причини звільнення і дати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи особи, які подала касаційну скаргу
15. Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі №273/212/16-ц; від 13 червня 2018 року у справі
№ 741/1128/17; від 11 липня 2018 року у справі № 821/761/17;
від 07 березня 2018 року у справі №810/2728/16; від 20 травня 2020 року у справі №279/3334/17-ц, від 20 червня 2018 року у справі №161/10759/16-ц; від 09 вересня 2019 року у справі № 187/470/17, а також Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року у справі №6-157цс12; від 22 травня
2013 року у справі № 6-34цс13.
16. Касаційна скарга містить посилання на те, що розгляд справи апеляційним судом був здійснений не в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції керувався лише встановленими обставинами судом першої інстанції, визнавав лише обставини, встановлені судом першої інстанції, не визнавав обставин, які не були встановлені в рішенні, не перевіряв обставин, які були відкинуті судом першої інстанції і не надавав оцінки цьому, не забезпечив вирішення питань про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
17. Суд апеляційної інстанції ухилився від перегляду справи за наявними в ній і додатково поданими доказами та від дослідження доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
Доводи учасників справи на аргументи касаційної скарги
18. Доводи відзиву КП «Київкомунсервіс» на касаційну скаргу зводяться до того, що доводи скарги не обґрунтовані, оскаржена постанова прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права. КП «Київкомунсервіс» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
20. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. На підставі наказу від 08 вересня 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника начальника сектора юридичного забезпечення КП «Київкомунсервіс».
22. 20 січня 2015 року назву посади було змінено на заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення на підставі наказу
від 31 грудня 2014 року.
23. Пунктом 7.19 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом КП «Київкомунсервіс» на 2017-2018 рік, який набув чинності з 01 січня 2016 року, адміністрація у разі вчинення процесуальних дій правоохоронними органами та/або контролюючими органами, спрямованих на притягнення працівника, в тому числі з керівника підприємства, під час виконання своїх службових обов`язків, до кримінальної, адміністративної та інших форм відповідальності включно з передбаченими процесуальними формами досудових розслідувань і дій, та звільнення працівника від відповідальності за будь-яких умов, крім амністії, надає правову допомогу і захист інтересів працівника (у тому числі щодо соціально-побутових питань працівників - власними силами) або компенсує підтверджені витрати на фахову юридичну допомогу і консультацію включно з наданням адвокатських послуг, а також здійснює компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 посадових окладів працівника.
24. 08 вересня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з вимогою дострокового розірвання трудового договору у визначений працівником строк на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а також положень Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори та угоди», тощо, а також здійснення на нього психологічного тиску.
25. Після написання 08 вересня 2017 року заяви про звільнення,
ОСОБА_1 з 11 по 19 вересня 2017 року перебував на листку тимчасової непрацездатності, і 20 вересня 2017 року повинен був приступити до роботи.
26. Саме 20 вересня 2017 року ОСОБА_1 подав відповідачу листок тимчасової непрацездатності.
27. Наказом від 19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнений з займаної посади заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення КП «Київкомунсервіс» з 20 вересня 2017 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України: підстава - заява
ОСОБА_1 від 08 вересня 2017 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
28. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
29. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
31. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
32. Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
33. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
35. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
36. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
37. Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.
38. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалася на незаконність його звільнення з підстав частини першої статі 38 КЗпП України.
39. Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
40. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.
41. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
42. Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
43. За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
44. Таким чином, звільнення працівника за частиною першою статті 38 КЗпП України та частиною третьою статті 38 КЗпП України за своєю природою є різними.
45. За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
46. Відповідно до частини першої статті 81 КЗпП України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
48. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання наказу про звільнення позивача незаконним і зобов`язуючи відповідача змінити формулювання причин звільнення із «звільнений за власним бажанням з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням з займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України», суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12, виходив із того, що позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення саме на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а тому останній не мав права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу цієї статті КЗпП України, крім того, в порушення частини четвертої статті 40 КЗпП України наказ про звільнення був винесений відповідачем в період тимчасової непрацездатності позивача.
49. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зміни формулювання підстав звільнення та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог, апеляційний суд вказав, що підстави для звільнення позивача у працедавця за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні з огляду на те, що порушень адміністрацією КП «Київкомунсервіс» трудового законодавства і умов колективного договору не встановлено.
50. У справі, яка переглядається, роботодавець КП «Київкомунсервіс» видав оскаржений наказ у зв`язку із відсутністю порушень з боку адміністрації КП «Київкомунсервіс» трудового законодавства і умов колективного договору.
51. Апеляційний суд вдався до встановлення наявності порушень адміністрацією КП «Київкомунсервіс» трудового законодавства і умов колективного договору.
52. Разом із тим, апеляційний суд залишив поза увагою, що якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджені, або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
53. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постановах
від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12 та від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, і Верховний Суд у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18) та від 26 лютого 2020 року у справі № 523/13833/17 (провадження № 61-42045св18), від 20 січня 2021 року у справі 522/18387/17 (провадження №61-8273св19).
54. Посилання апеляційного суду на те, що наслідком скасування за рішенням суду наказу про звільнення буде фактичне поновлення позивача на посаді, яку він обіймав, всупереч тому, що позивач просив не поновлювати його на посаді, а лише змінити формулювання причини звільнення і дату не може бути підставою для відмови в скасуванні незаконного наказу.
55. Місцевий суд дійшов правильного висновку, що роботодавець
КП «Київкомунсервіс» не мало права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України.
56. Проте не врахував, що наслідком такого висновку є визнання незаконним і скасування оскарженого наказу.
57. Заявляючи позовні вимоги про заміну формулювання звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги незаконністю наказу КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року.
58. Разом з тим, враховуючи, що позивач не ставить перед судом питання про поновлення його на роботі, колегія суддів не вирішує зазначеного питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним і його скасуванням.
59. Проте, у зв?язку із скасуванням наказу КП «Київкомунсервіс»
від 19 вересня 2017 року про припинення трудового договору з
ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, останній не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов`язку по сплаті позивачу середнього заробітку, шкоди на підставі пункту 7.19 колективного договору, вихідної допомоги та моральної шкоди.
60. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 523/13833/17 (провадження № 61-42045св18),
від 20 січня 2021 року у справі № 522/18387/17 (провадження
№61-8273св19).
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
61. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
62. Зважаючи на те, що в у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
63. У відзиві на касаційну скаргу КП «Київкомунсервіс» просить стягнути з позивача витрати, понесені заявником на правничу допомогу.
64. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу подано договір про надання правової допомоги від 21 серпня 2020 року № 20/11, укладений між КП «Київкомунсервіс» та АБ «Юридичний Бутік Я. Олійника», повідомлення на сплату від 21 серпня 2020 року № 20/11-20-8-1 та платіжне доручення № 12492 від 21 серпня 2020 року про сплату КП «Київкомунсервіс» на користь АБ «Юридичнйи Бутік Я. Олійника» 31 500 грн на оплату за правові послуги згідно рахунку від 21 серпня 2020 року.
65. Позивач ОСОБА_1 заперечив проти наведеного клопотання, просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що суму значно та необґрунтовано завищено та вона не є співмірною зі складністю цієї справи.
66. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
67. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
68. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
69. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
70. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
71. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
72. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
73. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону
№ 5076-VI).
74. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
75. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
76. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
77. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
78. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
79. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
80. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом суду касаційної інстанції не надано.
81. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
82. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
83. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
84. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
85. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
86. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
87. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
88. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
89. Зі змісту статей 10 11 12 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
90. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
91. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
92. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
93. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
94. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
95. Колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд приймає до уваги конкретні обставини справи, а саме: договір про правничу допомогу було укладено на стадії касаційного перегляду, КП «Київкомунсервіс» до Верховного Суду подано лише відзив на касаційну скаргу, додане повідомлення про сплату від 21 серпня
2020 року не містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а лише містить відомості про погодинну оплату, та приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада
2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 25 червня
2020 року скасувати, у справі прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» про визнання дій та наказу про звільнення незаконними, зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу при звільненні, стягнення компенсації відповідно до колективного договору, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним і скасувати наказ комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відмовити комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
О. С. Ткачук