Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 753/20272/14
провадження № 61-8107св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шипілов Олександр Вікторович, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року у складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Іванової І. В., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовну заяву мотивувало тим, що 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») уклали кредитний договір на суму 97 000,00 дол. США зі строком повернення до 19 лютого 2018 року.
Позичальник взяла на себе зобов`язання у порядку та умовах, визначених у договорі, повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, сплатити комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком до нього - графіком погашення кредиту.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 лютого 2008 року ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали договір поруки, відповідно до умов якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання умов основного зобов`язання.
13 лютого 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором.
Станом на 01 грудня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей- Колект» за кредитним договором від 19 лютого 2008 року становить 125 340,16 дол. США, що за курсом НБУ на дату розрахунку становить - 1 623 280,41 грн, та складається з основної суми кредиту - 87 054,55 дол. США (1 127 443,48 грн) та заборгованості за відсотками - 38 285,61 дол. США (495 836,94 грн).
Враховуючи викладене, ТОВ «Кей-Колект» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 11300476000 заборгованість у розмірі 125 340,16 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 623 280,41 грн, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 87 054,55 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14 жовтня 2014 року становить - 1 127 443,48 грн; заборгованість за процентами - 38 285,61 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 14 жовтня 2014 року становить 495 836,94 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дарницький районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 лютого 2015 року позов задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» 1 623 280, 41 грн заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 11300476000 і 3 654,00 грн у відшкодування судового збору.
Рішення суд першої інстанції мотивував доведеністю існування кредитних зобов`язань та заборгованості за кредитним договором, не спростуванням відповідачем наведеного у позовній заяві розрахунку боргу, відсутністю будь-яких доказів щодо погашення нею боргу за кредитним договором.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На заочне рішення місцевого суду адвокат Шипілов О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд постановою від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Шипілова О. В. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивач довів існування кредитних зобов`язань та заборгованості за кредитним договором, натомість відповідач визначений у позовній заяві розрахунок не спростував, будь-яких доказів щодо погашення нею боргу за кредитним договором суду не надано.
Апеляційний суд вважав, що сама лише незгода ОСОБА_1 з наведеним розрахунком заборгованості не може свідчити про неналежність такого доказу. Окрім того, за правилом частини другої статті 78 ЦПК України ОСОБА_1 на спростування вказаного розрахунку ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції контррозрахунку надано не було.
Виходив з того, що факти укладення кредитного договору саме між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від банку є очевидними та підтверджуються матеріалами справи, доводи апеляційної скарги щодо не встановлення судом першої інстанції факту видачі ОСОБА_1 коштів саме банком, а не ТОВ «Кей-Колект», до уваги колегії суддів не були взяті до уваги.
На думку суду апеляційної інстанції, укладений 13 лютого 2012 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» договір факторингу № 2 є дійсним, ОСОБА_1 в рамках цього спору дійсність вказаного договору не оспорює, а тому у суду відсутні підстави вважати недоведеним факт переходу права вимоги за кредитним договором від 19 лютого 2008 року № 11300476000 від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей-Колект».
Апеляційний суд не прийняв доводи щодо застосування строків позовної давності за неподанням доказів її пропуску, оскільки представник відповідачки не навів та не довів будь-якої інформації щодо її пропуску: не зазначив періоду, з якого вона має обчислюватися, будь-яких відомостей про дату внесення останнього платежу чи інших обставин, за яких розпочинається перебіг позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року адвокат Шипілов О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 26 травня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у застосуванні позовної давності, передбаченої статтею 267 ЦПК України.
У заяві про перегляд заочного рішення суду та в апеляційній скарзі відповідач зазначала, що не була належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду, а тому не змогла реалізувати право на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судового рішення. При цьому ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила строк, з якого повинен обчислюватись перебіг позовної давності, на що апеляційний суд уваги не звернув.
Так, з урахуванням умов кредитного договору та розрахунків, наданих позивачем, було б можливим застосувати загальну позовну давність у три роки до основної суми боргу у строк з 19 лютого 2008 року до 30 листопада 2010 року і враховувати лише борг, який міг виникнути з 01 грудня 2010 року до 01 грудня 2013 року. Такі ж строки стосуються і відсотків за кредитним договором.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 19 лютого 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 11300476000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит в іноземній валюті 97 000,00 дол. США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Сума кредиту дорівнює еквіваленту 489 850 грн за курсом НБУ на день укладення цього договору (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору, надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у такий термін: 19 лютого 2008 року.
Банк виконав взяті на себе зобов`язання та надав ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 97 000,00 дол. США (а. с. 14).
У пункті 1.2.2 договору сторони визначили, що позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 19 лютого 2018 року.
За змістом пункту 1.3.1 договору сторони погодили, що процентна ставка за користування кредиту встановлюється у розмірі 13,40 % протягом перших 30 днів, рахуючи з дати видачі кредиту. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування розмір процентної ставки підлягає перегляду відповідно до умов договору.
19 лютого 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 180751, відповідно до якого поручитель зобов`язався солідарно з ОСОБА_1 відповідати за виконання нею зобов`язань за кредитним договором.
ОСОБА_1 скористалась кредитними ресурсами, проте свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка станом на 01 грудня 2013 року становила 125 340,16 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на 14 жовтня 2014 року - 1 623 280,41 грн, з яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 87 054,55 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на 14 жовтня 2014 року - 1 127 443,48 грн; заборгованість за процентами - 38 285,61 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на 14 жовтня 2014 року - 495 836,94 грн; заборгованість за нарахованою комісією - 0 грн.
13 лютого 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 2, свої права вимоги за зобов`язаннями відповідача за кредитним договором.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (відмова судами попередніх інстанцій у застосуванні статті 267 ЦК України (позовної давності) без урахування висновків викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12).
Оскільки рішення суду першої інстанції переглядалось в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , Верховний Суд переглядає оскаржені судові рішення лише в цій частині.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо незастосування позовної давності при стягненні боргу
Доводи касаційної скарги про відмову судами попередніх інстанцій у застосуванні статті 267 ЦК України (позовної давності) без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, не знайшли свого підтвердження.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
На підставі частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із справи вбачається, що кредитний договір від 19 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» уклали строком до 19 лютого 2018 року (а. с. 6-13).
Розрахунок боргу у справі позивач додав станом на 01 грудня 2013 року (а. с. 18).
Позовна заява про стягнення заборгованості надійшла до суду 06 листопада 2014 року до закінчення строку дії договору (а. с. 2).
За змістом частини четвертої статті 267 ЦК України підставою для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі є лише її сплив.
На порушення обов`язку, визначеного статтею 81 ЦПК України, будь-яких доказів протилежного, або про початок перебігу чи сплив позовної давності представник відповідачки ані місцевому суду, ані суду апеляційної інстанції не подав, клопотання про їх витребування у справі відсутні.
Отже у апеляційного суду були відсутні підстави для застосування позовної давності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про зазначення у апеляційній скарзі можливості застосувати позовну давність за період з 19 лютого 2008 року до 01 грудня 2010 року та можливість врахування заборгованості за кредитним договором лише за період з 01 грудня 2010 року до 01 грудня 2013 року є неприйнятними.
По перше, їх викладення у апеляційній скарзі має характер припущення можливості застосування.
По друге, на підтвердження такої можливості представник відповідачки ані до місцевого суду, ані до апеляційного суду будь яких фактичних відомостей або доказів на підтвердження початку перебігу або спливу позовної давності не надав.
За таких обставин суди попередніх інстанції правильно визначили зміст правовідносин між сторонами, надали належну оцінку доказам у справі, а висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування позовної давності відповідає вимогам статті 267 ЦК України і статті 81 ЦПК України.
На відміну від справ, на які посилається особа, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції розглянув доводи апеляційній скарги про застосування позовної давності та не прийняв їх за недоведеністю.
Отже, фактичні обставини у справі, що переглядається і у справах, на які посилається особа, що подала касаційну скаргу, як на приклад неоднакового застосування норми права, не є подібними.
З огляду на положення статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має процесуальних можливостей з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає касаційному суду ухвалити нове рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Шипілова Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук