№ 753/21578/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 753/21578/18

провадження № 61-10891св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року в складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня

2020 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М.,

Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» (далі - ПАТ АКБ «Індустріалбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 12 вересня 2000 року Акціонерний комерційний банк «МТ-Банк» (далі - АКБ «МТ-Банк»), правонаступником якого є ПАТ АКБ «Індустріалбанк», придбав квартиру АДРЕСА_1 .

АКБ «МТ-Банк» та ОСОБА_1 09 листопада 2000 року уклали договір найму вищевказаної квартири. В силу вимог статті 821 ЦК України договір найму переукладався на 5 років, а його дія закінчилася 09 листопада 2015 року.

Листом від 07 серпня 2015 року банк повідомив відповідача про відмову від укладення договору найму на новий строк та запропонував мешканцям звільнити спірну квартиру до 23 листопада 2015 року. У подальшому банк неодноразово звертався до відповідача з аналогічними листами та вимогами, проте вони залишилися без належного реагування.

На підставі викладеного ПАТ АКБ «Індустріалбанк» просило виселити

ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із закінченням дії договору найму.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада

2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір найму є безстроковим, тому банк не вправі вимагати від ОСОБА_1 припинення користування квартирою та виселення. Крім того, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року у справі

№ 2-2029/2009, яке набрало законної сили, зобов`язано

ПАТ АКБ «Індустріалбанк» виконати зобов`язання, передбачені пунктами 1.5, 2.1.5 договору найму від 09 листопада 2000 року, щодо безкоштовної передачі ОСОБА_1 у власність квартири АДРЕСА_1 . Отже, відсутні правові підстави для виселення відповідача зі спірної квартири, яку судовим рішенням зобов`язано передати у власність останньому.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суттєвою умовою договору оренди є строк, на який встановлюється оренда. Строком є проміжок у часі, який має початок та кінець. Вживане у договорі поняття «безстроковість» не означає нескінченість правовідносин. Стаття 821 ЦК України визначає умови правозастосування у тих випадках, коли у договорі не вказано строку його дії. Проте помилкові висновки суду в цій частині не потягнули неправильного вирішення справи по суті, отже не є підставою для скасування рішення місцевого суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року

ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зобов`язано виконати зобов`язання, яке полягає у безкоштовній передачі у власність ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Отже, позивач зобов`язаний вчинити дії щодо передачі права власності на вищевказану квартиру безпосередньо відповідачу, цей обов`язок підтверджено рішенням суду, яке знаходиться на стадії виконання. Відтак вимоги про виселення відповідача з цієї квартири не кореспондуються з положеннями статті 391 ЦК України, оскільки проживання відповідача у цій квартирі не уважається перешкодою прав власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ АКБ «Індустріалбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач вселився до спірного приміщення на підставі договору найму від 09 листопада 2000 року, який закінчив свою дію 10 листопада 2015 року, тому він зобов`язаний виселитися зі спірного приміщення.

Разом з тим, апеляційний суд погодився з вищевказаними доводами щодо закінчення дії договору найму, проте неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 635 ЦК України, якою, зокрема, передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору. Примусове виконання зобов`язання в натурі суперечить принципу вільного волевиявлення учасника правочину та вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов`язання за попереднім договором.

Припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, визнання такого договору дійсним, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Примушення до виконання зобов`язання, що ґрунтується на попередньому договорі, законом не передбачено.

Встановлена апеляційним судом обставина щодо перебування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року на виконанні в органах державної виконавчої служби не може бути підставою для не застосування статті 391 ЦК України та відмови у позові.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

22 вересня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що АКБ «МТ-Банк», правонаступником якого

є ПАТ АКБ «Індустріалбанк», на підставі договору купівлі-продажу

від 12 вересня 2000 року набув право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

У подальшому, між АКБ «МТ-Банк» та ОСОБА_1 укладеного договір найму від 09 листопада 2000 року, відповідно до умов якого відповідачу та його сім`ї передано у безстрокове користування зазначену квартиру.

Пунктом 1.5 договору найму передбачено, що через 5 років квартира безкоштовно передається у власність ОСОБА_1 , податки за переоформлення квартири сплачуються за рахунок АКБ «МТ-Банк».

Згідно з пунктом 2.1.5 договору найму через 5 років відпрацювання

ОСОБА_1 у АКБ «МТ-Банк» квартира безкоштовно передається у власність ОСОБА_1 , податки за переоформлення квартири сплачуються за рахунок АКБ «МТ-Банк».

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада

2009 року у справі № 2-2029/2009, яке набрало законної сили, зобов`язано

АКБ «Індустріалбанк» виконати зобов`язання, передбачені пунктами 1.5, 2.1.5 договору найму від 09 листопада 2000 року, щодо безкоштовної передачі ОСОБА_1 у власність квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 101,1 кв. м, з покладенням на АКБ «Індустріалбанк» сплати податків та інших витрат пов`язаних з переоформленням квартири.

Вказаним рішенням у справі № 2-2029/2009 у задоволенні позову

АКБ «Індустріалбанк» до ОСОБА_1 про визнання недійсним пунктів 1.5 та 2.1.5 договору найму від 09 листопада 2000 року відмовлено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада

2009 року у справі № 2-2029/2009 знаходиться на виконанні, 22 травня

2018 року боржнику направлено вимогу, якою державний виконавець зобов`язав АКБ «Індустріалбанк» виконати зазначене рішення, зокрема щодо безкоштовної передачі ОСОБА_1 у власність квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 101,1 кв. м, з покладенням на АКБ «Індустріалбанк» сплати податків та інших витрат пов`язаних з переоформленням квартири

Разом з тим, ПАТ АКБ «Індустріалбанк» зверталося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання договору найму, стягнення боргу та виселення. ОСОБА_1 у свою чергу звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про зарахування взаємних вимог, стягнення збитків.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня

2014 року в справі № 753/2702/14-ц у задоволенні позовних вимог

ПАТ АКБ «Індустріалбанк» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року скасовано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 липня 2014 року

в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ АКБ «Індустріалбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості із сплати коштів за найм квартири, ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АКБ «Індустріалбанк» 240 грн у рахунок погашення заборгованості зі сплати за найм квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми

є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

ПАТ АКБ «Індустріалбанк» вказувало, що воно як власник спірного приміщення має право вимагати усунення порушень у користуванні своєю власністю.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 вказував, що він тривалий час (з 2000 року) проживає у спірній квартирі, а судовим рішенням, яке набрало законної сили та перебуває на виконані, позивача зобов`язано оформити право власності на цю квартиру на відповідача, проте він ухиляється від виконання зазначеного рішення суду, тому вимоги

ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у цій справі є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

Судами встановлено, що відповідач з 2000 рокупроживає у спірній квартирі на підставі договору найму, укладеному з АКБ «МТ-Банк», правонаступником якого єпозивач. Вказаним правочином передбачено обов`язок

АКБ «МТ-Банк» через 5 років безкоштовно передати у власність ОСОБА_1 вищевказану квартиру.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада

2009 року у справі № 2-2029/2009, яке набрало законної сили, зобов`язано

Вказане рішення суду перебуває на виконанні.

Принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи

з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним

у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути співмірним переслідуваній легітимній меті (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»).

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами особи, пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Встановивши, що відповідач тривалий час (з 2000 року) постійно проживає

у спірній квартирі, а судовим рішенням, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні, зобов`язано позивача передати безкоштовно

у власність позивача зазначене житло, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, який відповідає критеріям справедливої рівноваги (балансу) між інтересами сторін у цій справі.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач вселився до спірного приміщення на підставі договору найму від 09 листопада

2000 року, який припинив свою дію 10 листопада 2015 року, тому він зобов`язаний виселитися зі спірного приміщення, оскільки виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2

статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві. Разом з тим, як встановлено вище, судовим рішенням зобов`язано АКБ «Індустріалбанк» безкоштовно передати ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норми статті 635 ЦК України (попередній договір), оскільки вказана норма не була застосована судами. При цьому спірні правовідносини виникли саме із договору найму.

Доводи касаційної скарги про неправильне тлумачення судами умов договору найму щодо безкоштовної передачі у власність відповідача спірної квартири не заслуговують на увагу, оскільки вказані умови були оцінені судом під час розгляду справи № 2-2029/2009, за результатом якої було ухвалено рішення від 12 листопада 2009 року, яке набрало законної сили. При цьому, встановленні у справі № 2-2029/2009 обставини мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків місцевого суду та суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко