№ 753/2166/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 753/2166/21

провадження № 61-1798св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічними позовами),

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач та третя особа за зустрічними позовами), ОСОБА_3 (позивач та відповідач за зустрічними позовами),

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними).

В обгрунтування позову зазначив, що 01 травня 2018 року ОСОБА_3 , під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , уклала з ОСОБА_2 договір комісії на купівлю квартири, а 25 червня 2018 року складено звіт про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири. Вказаний договір комісії на купівлю квартири укладено без відома та згоди ОСОБА_1 у цей же час, подружжя планувало придбання квартири та її пошуком займався позивач. У подальшому ОСОБА_3 виступила стороною інвестиційного договору № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», об`єктом якого є однокімнатна квартира, будівельний АДРЕСА_1 Набережна, 18) у Дарницькому районі м. Києва.

Вказаний договір укладено за згодою ОСОБА_1 , як другого із подружжя, та проінвестований за спільні кошти подружжя. Зазначив, що ОСОБА_3 не вчиняла жодних активних дій щодо виконання договору комісії, в договорі комісії не зазначено, що саме спірна квартира мала бути придбана з метою його виконання, пошуком квартири займався саме позивач та вона була придбана за кошти подружжя та в інтересах сім`ї, ОСОБА_3 не може надавати послуги комісії, згода другого з подружжя підтверджується відповідною заявою, що була подана Фонду від ОСОБА_1 в момент підписання інвестиційного договору, в якій ОСОБА_1 зазначено, що саме цей інвестиційний договір, який укладався ОСОБА_3 , відповідає інтересам сім`ї, а не третіх осіб, ОСОБА_3 запевняла Фонд про достовірність наданої інформації відносно свого сімейного стану, а оскільки вона перебувала в шлюбі, то майно придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_3 в офісі забудовника підписала опитувальний лист від 18 червня 2018 року в якому зазначила, наступне: у п. 13 (фінансовий стан) - власні заощадження в розмірі 1 115 464 грн 50 коп; у п. 16 (джерело надходження коштів) - власні заощадження. Кошти, які вони витратили на придбання майнових прав на квартиру були спільними коштами подружжя. ОСОБА_3 жодним чином не повідомляла про те, що вона отримувала у позику кошти, чи укладала будь-які договори комісії з третіми особами та в інтересах ОСОБА_2 . Вважає, що відповідачі підписали завідомо фіктивний договір комісії та звіт з метою позбавити його частки на майно у спільній сумісній власності подружжя. Посилаючись на наведенні обставини, просив визнати недійсним (фіктивним) договір комісії на купівлю квартири, укладений 01 травня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; визнати недійсним (фіктивним) звіт від 25 червня 2018 року про виконану роботу до договору комісії на купівлю квартири від 1 травня 2018 року.

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном, мотивований тим, що нею 18 червня 2018 року укладено інвестиційний договір № 14428/Б060-4, а також договір комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року. Відповідно до п. 3.1 договору комісії ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1 200 000,00 грн. Виконання зазначеного інвестиційного договору, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», здійснювалось нею виключно за рахунок грошових коштів, отриманих від третьої особи ОСОБА_2 за оспорюваним ОСОБА_1 договором комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року. Майновий стан подружжя ОСОБА_4 не дозволяв їм заощадити грошові кошти у сумі внеску за інвестиційним договором та згаданий внесок не має статусу спільного майна подружжя. Зазначила, що задоволення зустрічного позову виключає можливість задоволення первісного позову. Крім того, вирішення спору про визнання недійсними оскаржуваних правочинів, за яким ОСОБА_3 зобов`язувалася за дорученням та в інтересах ОСОБА_2 придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені, жодним чином не вплине та не може вплинути на захист чи відновлення нібито порушених оскаржуваним правочином охоронюваних законом прав та інтересів позивача за первісним позовом, який до того ж на відновлення свого права на спірну квартиру чи майнових прав на неї до суду не звертається. Просила визнати особистим майном інвестиційний внесок у розмірі 1 115 464,50 грн за інвестиційним договором від 18 червня 2018 року № 14428/Б060-4, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант».

У квітні 2021 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог зазначено, що у травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 із метою надання їй завдання, що полягало у пошуку квартири для нього у об`єктах первинного будівництва на території міста Києва у Дарницькому районні, в районі станції метро «Осокорки» та «Позняки», оскільки не мав час для цього, після досягнення домовленості між ними було укладено договір комісії на купівлю квартири. На виконання п. 3.1. та 3.2. договору комісії, у день підписання цього договору, ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 грошові кошти на придбання квартири у розмірі 1 200 000,00 грн, на підтвердження чого ОСОБА_3 видала ОСОБА_2 розписку про отримання грошових коштів, а також передав ОСОБА_3 усі необхідні для виконання договору документи. 25 червня 2018 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 звіт про виконання договору комісії, згідно з яким ОСОБА_3 було знайдено квартиру площею 46,77 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_2 , що розташована на 10-му поверсі будинку, кількість кімнат одна. Також у звіті було зазначено, що з метою придбання вказаної квартири ОСОБА_3 від власного імені було укладено інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року із ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант». Також ОСОБА_3 було зазначено, що право власності на квартиру згідно зазначеного інвестиційного договору виникає в інвестора на підставі договору купівлі-продажу квартири, який укладається не пізніше трьох місяців із дати прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації Фондом свого права власності на будинок та квартиру. Із звіту ОСОБА_3 вбачається, що вартість квартири становить 1 115 464,50 грн із розрахунку 23 850,00 грн за 1 кв м площі квартири. Сума повністю оплачена ОСОБА_3 за рахунок отриманої від ОСОБА_2 суми коштів. Крім того, у звіті було зазначено, що у випадку виявлення бажання замінити сторону у інвестиційному договорі на ОСОБА_2 , то така можливість передбачена п. 5.5. інвестиційного договору, за умови доплати 10 000,00 гривень до вартості квартири.

Незважаючи на письмові попередження, ОСОБА_3 не виконала умови договору комісії на купівлю квартири в частині заміни сторони у інвестиційному договорі, не вчинила для цього жодних дій, передбачених договором комісії, інвестиційним договором. Вважає, що ОСОБА_3 ввела його в оману щодо обставин укладення договору комісії, оскільки не повідомила, що перебуває на час укладення цього договору у шлюбі, що вона надає компанії-забудовнику письмову згоду свого чоловіка ОСОБА_1 , що існує ризик спору між нею та ОСОБА_1 відносно належності майнових прав на цю квартиру та спільної сумісної власності подружжя, що існує ризик непогодження компанії-забудовника із вимогою про заміну сторони в інвестиційному договорі з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 . Вказує, що він втратив інтерес до зобов`язання, що виникло на підставі правочину, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як солідарних боржників, на його користь заборгованість у зв`язку з невиконанням договору комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року в розмірі 1 178 964,50 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 липня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними). Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційним договором.

Відмовляючи у задоволенні поданого ОСОБА_3 позову про визнання інвестиційного внеску особистим майном суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не довела суду належними та допустими доказами, що вона отримала кошти для укладення інвестиційного договору від ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. У стягненні витрат на правову допомогу із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 33 000,00 грн витрачених на правову допомогу адвоката Масловського І. А. відмовлено.

Вирішуючи питання про відшкодування ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, враховуючи заперечення ОСОБА_1 , суд вирішив зменшити розмір витрат на правову допомогу та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

При цьому аналізуючи надані адвокатом Новак Н. Ю. докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд вказав, що до таких витрат включено витрати, понесені за подачу зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання інвестиційного внеску особистим майном, та які не співвідносяться із орієнтовним розрахунком витрат на правову допомогу, визначеного ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду в м. Києва від 20 липня 2023 року в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог за її зустрічним позовом та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року в частині вирішення питання про стягнення на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши, що однокімнатна квартира, будівельний АДРЕСА_1 набережна, 18) у Дарницькому районні міста Києва, придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за інвестиційним договором у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання інвестиційного внеску, внесеного подружжям на виконання вимог інвестиційного договору, особистим майном ОСОБА_3 , оскільки такі грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_3 не спростовано, нею не доведено суду належними та допустимими доказами факту придбання об`єкту інвестиції (квартири) за її особисті кошти (інвестиційний внесок).

З огляду на встановлені під час розгляду справи в суді першої інстанції обставини, ураховуючи принцип співмірності та розумності у порівнянні зі складністю справи, заперечення ОСОБА_1 проти зявленого ОСОБА_3 розміру витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції у тому, що розмір витрат, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_3 за представництво її інтересів адвокатом Новак Н. Ю. в судових засіданнях, як представника відповідача в частині відмови у позові ОСОБА_1 становить 5 000,00 грн, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеним.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Шмаровим О. В., про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що беручи до уваги ту обставину, що постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва 20 липня 2023 року в частині відмови ОСОБА_3 у задоволенні позову та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року в частині його оскарження залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд дійшов висновку, що існують підстави для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції.

З огляду на наявність заперечення ОСОБА_3 на заяву про ухвалення додаткового рішення, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом заявнику послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обгрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, виходячи із засад розумності та справедливості, апеляційний суд вважав, що заявлена ОСОБА_1 сума в розмірі 11 000,00 грн є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих ним послуг та виконаних робіт. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3 , з урахуванням її заперечень та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, необхідно зменшити до 2 000,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Новак Н. Ю. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні її зустрічних позовних вимог та стягнення з неї судових витрат за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 вересня 2019 року в справі № 369/3325/16-ц, від 24 квітня 2019 року в справі № 640/14686/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справах № 487/10128/14-ц, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 та постанові Верховного Суду України від 16 січня 2019 року в справах № 373/2054/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що договір комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року є чинним, у задоволенні позову про визнання його недійсним (фіктивним) - відмовлено, в цій частині рішення набрало законної сили. Правочин у вигляді розписки про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 200 000 грн за договором комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року в судовому порядку не оскаржувався, також є чинним. При цьому представник ОСОБА_3 - адвокат Новак Н. Ю. посилався на пункт 3 частини першої статті 57 СК України, що внесені кошти в період шлюбу на виконання інвестиційного договору № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, який було укладено ОСОБА_3 з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес Гарант», здійснювалось нею виключно за рахунок грошових коштів, отриманих від ОСОБА_2 за договором комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року.

Зазначає, що судові рішення в частині зменшення розміру витрат на правову допомогу належним чином не мотивовані.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», про визнання договору комісії та звіту недійсними (фіктивними) та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес Гарант», про стягнення грошових коштів сплачених за інвестиційними договорами, та в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до суду касаційної інстанції не оскаржуються та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шмаров О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що укладений договір комісії не стосується спільного майна подружжя, у вказаному договорі лише ОСОБА_3 є учасником зобов`язальних правовідносин і лише у неї виник обов`язок виконувати умови вказаного спірного договору комісії при доведеності дійсних намірів його укладення, дій по його виконанню та досягнутих намірів і наслідків такої угоди. Тому дані правовідносини, які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають зобов`язальний характер і ніяк не відносяться до шлюбно-сімейних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В судах попередніх інстанцій ОСОБА_3 не доведено, що спірну квартиру за інвестиційним договором було придбано за власні кошти ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 753/2166/21 з Дарницького районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з 31 жовтня 1998 року по 01 липня 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням суду.

У період шлюбу 18 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» було укладено інвестиційний договір №14428/Б060-4.

Згідно п 2.1 вказаного договору предметом договору є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку, внаслідок здійснення якої інвестор має право отримати у власність об`єкт, в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.1.2 договору сторони встановили, що об`єктом цього договору визначено житлову квартиру у будинку, будівельний номер Б060, поверх 10, кількість кімнат 1, загальна площа 46,77 кв. м.

Заявою від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 надав згоду на укладення та підписання його дружиною ОСОБА_3 договорів, пов`язаних з придбанням однокімнатної квартири, будівельний АДРЕСА_1 набережна, 18) у Дарницькому районні міста Києва. Зокрема, але не виключно, дав згоду на укладення інвестиційного договору з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЮКОН», а також додатків та додаткових угод до вказаного договору на умовах на її розсуд. Стверджував, що такі правочини відповідають інтересам їх сім`ї.

В опитувальнику для фізичних осіб перед укладанням договору інвестування 18 червня 2018 року, який підписала ОСОБА_3 , у графі майновий стан остання зазначила власні заощадження у розмірі 1 115 464,50 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 18 червня 2023 року № 1 ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «КУА «БІЗНЕС-ГАРАНТ» сплачено 999 454,60 грн за об`єкт згідно з інвестиційним договором від 18 червня 2018 року №14428/ЮБ060-4.

Згідно з платіжним дорученням від 18 червня 2023 року № 2 ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «КУА «БІЗНЕС-ГАРАНТ» сплачено 116 000,00 грн за об`єкт згідно з інвестиційним договором від 18 червня 2018 року № 14428/ЮБ060-4.

Також судом встановлено, що 01 травня 2018 року між ОСОБА_2 , як комітентом, та ОСОБА_3 , як комісіонером, укладено договір комісії на купівлю квартири.

За умовами вказаного договору ОСОБА_3 зобов`язувалась за дорученням, за рахунок та в інтересах ОСОБА_2 придбати квартиру шляхом укладення договору купівлі-продажу від свого імені.

01 травня 2018 року ОСОБА_3 складено розписку про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 200 000,00 грн за договором комісії на купівлю квартири, укладеного між ними 01 травня 2018 року на виконання п. 3.1 даного Договору.

25 червня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 складено та підписано звіт про виконання договору комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 заперечує належність інвестиційного внеску до спільної сумісної власності подружжя. Стверджує, що виконання інвестиційного договору № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант», здійснювалось нею виключно за рахунок грошових коштів, отриманих нею від третьої особи ОСОБА_2 за договором комісії на купівлю квартири від 01 травня 2018 року.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положення статті 60 СК України визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їхньою спільною сумісною власністю.

Судом встановлено, що інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року був укладений ОСОБА_3 у присутності ОСОБА_1 в інтересах подружжя з метою придбання квартири для сім`ї.

При цьому інвестиційний внесок, сплачений на виконання інвестиційного договору був здійснений за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується платіжними дорученнями від 18 червня 2023 року № 1 та №2, згідно яких ОСОБА_3 за об`єкт згідно з інвестиційним договором від 18 червня 2018 року №14428/ЮБ060-4 внесено на рахунок ТОВ «КУА «Бізнес - Гарант» 999 454,60 грн 60 коп, а ОСОБА_1 внесено 116 000,00 грн.

Будь-яких належних а допустимих доказів того, що інвестиційний внесок був сплачений за рахунок коштів отриманих ОСОБА_3 від ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Так, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання договору комісії недійсним, суд виходив з того, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_4 за спільні сумісні кошти, а тому оспорюваний ОСОБА_1 договір комісії не порушує будь-яким чином його права щодо спірної квартири. Рішення суду в цій частині набрало законної сили, воно учасниками справи не оспорюється.

Установивши, що однокімнатна квартира, будівельний АДРЕСА_1 набережна, 18) у Дарницькому районні міста Києва, придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за інвестиційним договором у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання інвестиційного внеску, внесеного подружжям на виконання вимог інвестиційного договору, особистим майном ОСОБА_3 , оскільки такі грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на інвестиційний внесок за інвестиційним договором від 18 червня 2018 року №14428/ЮБ060-4, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «КУА «Бізнес - Гарант». ОСОБА_3 посилалася лише на те, що грошові кошти на інвестиційний внесок було отримано нею від ОСОБА_2 порядку виконання нею договору комісії. ОСОБА_1 категорично заперечував цей факт, наполягаючи на тому, що квартиру за інвестиційним договором було придбано подружжям під час шлюбу в інтересах сім`ї за спільні кошти подружжя.

Отже, врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, та відсутність достатніх, належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_3 стосовно її спростування, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що укладаючи інвестиційний договір № 14428/Б060-4 від 18 червня 2018 року, виступаючи його стороною, ОСОБА_3 перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_1 , укладала його в інтересах сім`ї та за спільні кошти подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що спірну квартиру за інвестиційним договором було придбано за власні кошти ОСОБА_3 , а тому інвестиційний внесок сплачений за умовами інвестиційного договору є особистим майном ОСОБА_3 , не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Жодних доказів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій в цій частині матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо витрат на правову допомогу

Згідно із частиною першою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як передбачено четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 в суді першої та апеляційної інстанцій проти заявленого ОСОБА_3 розміру витрат на правничу допомогу заперечував.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг у категорії справи відносно якої усталена судова практика, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що час витрачений адвокатом на представництво інтересів ОСОБА_6 в суді першої та апеляційної інстанцій є надто завищеним, а отже стягненню підлягають витрати на правову професійну допомогу за представництво інтересів в суді першої інстанції у розмірі 5 000, 00 грн., та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування зазначених оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 260 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 липня 2023 року, додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року в частині в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес-Гарант» про визнання інвестиційного внеску особистим майном вимог та стягнення з ОСОБА_3 витрат на правову допомогу за представництво інтересів в суді першої інстанції у розмірі 5 000, 00 грн., та в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000,00 грн - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун