№ 753/22115/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 753/22115/18

провадження № 61-4959св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Рейнарс Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рейнарс Україна» (далі - ТОВ «Рейнарс Україна») третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтований тим, що вона з 19 вересня до 06 листопада 2018 року працювала у відповідача на посаді фахівця по роботі з клієнтами. 31 жовтня 2018 року директором товариства їй видано документ «Повідомлення про звільнення на підставі частини другої статті 28 КЗпП України (не проходження випробувального терміну).

ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки вона має необхідний рівень освіти для займаної посади, а також у неї є великий досвід роботи у сфері зовнішньо-економічної діяльності та роботи з клієнтами. Також, посилалась на те, що при прийнятті на роботу їй не була видана посадова інструкція з переліком обов`язків, хоча в трудовому договорі зазначено, що вона має бути. Крім того, у повідомленні про звільнення зазначено про стандарти ТОВ «Рейнарс Україна», про які її не було проінформовано.

Посилаючись на протиправні дії відповідача щодо її звільнення, просила визнати звільнення незаконним, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, вважає, що діями відповідача, про неправомірне поширення інформації про її невідповідність займаній посаді, що принижує її гідність та ділову репутацію, їй завдано моральну шкоду, розмір 300 000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 17 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишені без розгляду.

Короткий зміст рішень суду першої апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив із того, що керівництво ТОВ «Рейнарс Україна» в період проходження ОСОБА_1 випробувального терміну дійшло до негативного висновку відповідності позивача роботі, яка їй доручалась, тому відповідач мав право розірвати з ОСОБА_1 трудовий договір з причини незадовільного результату випробування. Такий негативний висновок був документально підтверджений доповідними записками, листом ТОВ «Рейнарс Алюмініум РУС». За таких обставин звільнення позивача відбулось відповідно до закону, будь-яких порушень, зазначених позивачем, відповідачем допущено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, просила скасувати судові рішення та задовольнити позов.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , мотивуючи неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17, застосування статтей 26-28 147 149 КЗпП України; неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17 викладено правовий висновок про те, що на підставі статті 28 КЗпП України трудовий договір підлягає розірванню у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді протягом випробувального терміну, проте позивача звільнено за порушення трудової дисципліни, які відбулися до її призначення з випробувальним терміном.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц зазначено, що суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Відповідач звільнив ОСОБА_1 з посади за порушення трудової дисципліни, невідповідність посаді спеціаліста по роботі з клієнтами (професійні й ділові якості) під час випробувального терміну не встановлено, а тому звільнення на підставі статті 28 КЗпП України є незаконним. Її не ознайомлено із посадовою інструкцією та їй не запропоновано надати письмові пояснення щодо вчинення дисциплінарного проступку. Суди безпідставно взяли до уваги Довідник кваліфікаційних характеристик, що має рекомендаційний характер та не встановлює вимоги до її комунікативних навиків на посаді спеціаліста по роботі з клієнтами. Суд не дослідив зібрані у справі докази.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що посада фахівця по роботі з клієнтами передбачає такі ділові та професійні якості, як: вміння знаходити спільну мову з людьми, вміння конструктивно вирішувати спірні ситуації, не доводячи їх до конфлікту, вміння керувати своїми емоціями, тощо. Позивач наведеним вимогам не відповідає, має проблеми з умінням налагоджувати співпрацю з іншими людьми, була ініціатором неодноразових конфліктних ситуацій. У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17 встановлено, що працівник допустив порушення трудової дисципліни, які відбулися до його призначення з випробувальним терміном; у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц встанволено, що працівника звільнено за статтею 40, а не 28 КЗпП України, тобто правовідносини не є подібними.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Касаційне провадження відкрито з підстав, що суди не врахували висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17, застосування статтей 26-28 147 149 КЗпП України; неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 цього Кодексу).

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Рейнарс Україна» з заявою про прийняття її на посаду фахівця по роботі з клієнтами ТОВ «Рейнарс Україна» з 19 вересня 2018 року з випробувальним терміном на 3 місяці.

Відповідно до наказу від 18 вересня 2018 року № 12-к ОСОБА_1 прийнята на посаду фахівця по роботіз клієнтами ТОВ «Рейнарс Україна» з 19 вересня 2018 року з випробувальним терміном на 3 місяці.

Також, 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 і ТОВ «Рейнарс Україна» уклали трудовий договір, згідно з умовами якого, у пункті 1. 2 обумовили, що посада, строк договору та строк випробування визначається в наказі генерального директора про прийняття працівника на роботу.

31 жовтня 2018 року ТОВ «Рейнарс Україна» письмово повідомило ОСОБА_1 про звільнення з посади на підставі частини другої статті 28 КЗпП України з 06 листопада 2018 року.

06 листопада 2018 року згідно з наказом від 31 жовтня 2018 року № 14-К ОСОБА_1 звільнена з посади фахівця по роботі з клієнтами ТОВ «Рейнарс Україна» відповідно до частини другої статті 28 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю займаній посаді та виконуваній роботі.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження в частині відкриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, в іншій частині, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

За змістом статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.

Загальний строк випробування при прийнятті на роботу для працівника, встановлений статтею 27 КЗпП України, за виключенням окремих випадків, не може перевищувати трьох місяців.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення (стаття 28 КЗпП України).

У період випробувального терміну роботодавець з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки за трудовим договором. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право розірвати з працівником трудовий договір з причини незадовільного результату випробування. Прийняти таке рішення роботодавець має право в будь-який час протягом іспитового строку, в тому числі не чекаючи дня закінчення цього строку.

Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14.

Суди встановили, що уклавши трудовий договір, обумовили, що посада, строк договору та строк випробування визначається в наказі Генерального директора про прийняття працівника на роботу. Позивач прийнята на роботу з випробувальним терміном у три місяці.

Протягом випробувального терміну на поведінку позивача надходили скарги та доповідні записки від працівників товариства з вимогою вжити заходи.

Так, співробітник ОСОБА_3 звернулася до менеджера (управителя) з логістики ТОВ «Рейнарс Україна» ОСОБА_4 з доповідною запискою від 26 жовтня 2018 року про конфліктну ситуацію з ОСОБА_1 , яка сталась 25 жовтня 2018 року, в результаті якої позивач ображала її, необґрунтовано пред`являла звинувачення, погрожувала звернутись до ЗМІ, повідомила, що завдасть компанії великих неприємностей, тощо.

26 жовтня 2018 року до менеджера (управителя) з логістики ТОВ «Рейнарс Україна» ОСОБА_4 з доповідною запискою звернулась працівник ОСОБА_5 , зазначивши, що ОСОБА_1 безпідставно створила конфлікту ситуацію, безпричинно підвищувала на неї голос, погрожувала поставити її на місце і про несення нею особистої відповідальності.

29 жовтня 2018 року менеджер (управитель) з логістики ТОВ «Рейнарс Україна» ОСОБА_4 звернулась з доповідною запискою до генерального директора ОСОБА_2 про конфліктну ситуацію, що склалась у відділі логістики. Вона проінформувала керівника про створення позивачем недопустимих відносин між останньою і іншими працівниками, чисельні скарги працівників відділу на поведінку ОСОБА_1

03 жовтня 2018 року ТОВ «Рейнарс Алюмініум Рус» звернулося до ТОВ «Рейнарс Україна» з листом, в якому просило замінити ОСОБА_1 як менеджера по роботі з клієнтами, відповідальну за операції з ТОВ «Рейнарс Алюмініум Рус», оскільки вона допускає помилки у формуванні первинних документів і є складною у спілкуванні.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 письмово повідомлена керівництвом ТОВ «Рейнарс Україна» про звільнення її з посади на підставі частини другої статті 28 КЗпП України з 06 листопада 2018 року. У повідомленні позивачу детально роз`яснено причини її звільнення.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених цим Кодексом.

Однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання, зокрема на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17 та у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц(пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17 викладено правовий висновок про те, що на підставі статті 28 КЗпП України трудовий договір підлягає розірванню у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді протягом випробувального терміну. Верховний Суд переглядав справу за позовом про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, який мотивовано тим, що позивача звільнено із посади як такого, що не пройшов випробувальний термін, із порушенням статті 28 КЗпП України. Залишаючи без змін рішення судів про задоволення позову, Верховний Суд вказав, що порушення, за які звільнено позивача, відбувались 18 жовтня 2016 року, коли він перебував на посаді провідного спеціаліста-адміністратора територіального сервісного центру № 8046 регіонального сервісного центру в м. Києві МВС України, тобто до дати призначення позивача на посаду документознавця, з якої його було звільнено.

У справі, що переглядається, підстави звільнення позивача стосуються періоду випробувального терміну, а тому висновки у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якої відкрито касаційне провадження, стосуються відмінних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин та впливають на застосування норм матеріального права.

30 травня 2018 року Верховний Суд переглядав справу за позовом про визнання незаконним іскасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій працівника звільнено за пунктом 2 статті 40 КЗпП України.

Отже, висновки у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-цстосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, з огляду на предмет, правові підстави позову та встановлені обставини.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування висновків, викладених упостанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/13137/17 та у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду судових рішень за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з мотивів, наведених вище.

Щодо іншої підстави відкриття касаційного провадження у справі - встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), необхідно зазначити таке.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди безпідставно послалися на Довідник кваліфікаційних характеристик, що має рекомендаційний характер та не встановлює вимоги до її комунікативних навиків на посаді спеціаліста по роботі з клієнтами.

Проте при вирішенні справи суд не посилався на Довідник кваліфікаційних характеристик, тому Верховний Суд не перевіряє допустимість вказаного документа як доказу у справі.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення у зв`язку з тим, що вона не пройшла випробування через невідповідність роботі та посаді. Підставами для такого звільнення у повідомленні зазначено: виникнення у позивача за час роботи кілька гострих конфліктних ситуацій з працівниками відділу, в яких зі сторони позивача звучали погрози, мало місце підвищення голосу на колег, вживання образливих слів, що відповідно до стандартів ТОВ «Рейнарс Україна» є неприпустимим; колеги позивача відмічають складність взаємодії з позивачем з робочих питань, зокрема, складність розуміння позивачем поставлених завдань, що впливає на ефективність виконання (наприклад надання калькуляції по відвантаженню); посада позивача - фахівець по роботі з клієнтами - тісно пов`язана із взаємодією з третіми особами, є особою, що представляє товариство перед зовнішнім світом, тому високий рівень комунікативних навиків, в тому числі уміння неконфліктно вирішувати проблемні ситуації, є визначальною кваліфікаційною вимогою для посади, яку займала позивач.

На підставі дослідження доказів у сукупності суди встановили, що посада фахівця по роботі з клієнтами передбачає такі ділові та професійні якості, як: вміння знаходити спільну мову з людьми, вміння конструктивно вирішувати спірні ситуації, не доводячи їх до конфлікту, вміння керувати своїми емоціями.

Оцінивши комунікативні якості позивача як фахівця по роботі з клієнтами, роботодавець визнав їх рівень неприйнятним, тобто в період проходження ОСОБА_1 випробувального терміну відповідач дійшов негативного висновку відповідності позивача роботі, яка їй доручалась, тому мав право розірвати з працівником ОСОБА_1 трудовий договір з підстав незадовільного результату випробування. Такий негативний висновок документально підтверджений доказами, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Вирішуючи спір, суди, належним чином дослідили та дали оцінку поданим сторонами доказам, дійшли правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 28 КЗпП України є законним.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, та залишення без змін оскаржених судових рішень.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 396 400 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 , з підстав, передбачених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко