Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

місто Київ

справа № 753/22809/16-ц

провадження № 61-11355св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ракитянський Володимир Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року у складі судді Даниленко В. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ракитнянський В. А., про визнання договору дарування квартири удаваним та визнання права особистої приватної власності на квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що з 23 червня 2000 року до 13 лютого 2008 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . У жовтні 2006 року укладено попередню угоду щодо купівлі квартири з відповідачем, згідно з якою позивач взяла на себе зобов`язання сплатити повну вартість квартири, що за згодою з відповідачем становила 230 000, 00 грн, а відповідач зобов`язалася в термін до 01 листопада 2006 року укласти договір купівлі-продажу та передати у власність квартиру. На виконання цієї угоди позивачем сплачено повну вартість квартири у сумі 230 000, 00 грн, що підтверджується розпискою, виданою відповідачем 05 жовтня 2006 року. Зазначала, що вартість квартири позивач сплатила своїми власними коштами. Після розірвання шлюбу поділу майна не відбулося, а після смерті колишнього чоловіка позивачу стало відомо, що замість договору купівлі-продажу між ним та його матір`ю, відповідачем у справі, укладено договір дарування, що є порушенням прав позивача як власника майна, адже відповідно до статті 57 СК України майно, набуте дружиною або чоловіком за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, є особистою приватною власністю дружини або чоловіка. Позивач вважає, що її протиправно позбавлено права власності на квартиру.

За наведених обставин, позивач просила визнати договір дарування квартири від 12 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , удаваним правочином, який приховує договір купівлі-продажу. Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стислий виклад заперечень сторони відповідача

Відповідач надала суду заяву про визнання позову, просила ухвалити рішення про задоволення позову.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що під час укладення оспорюваного договору дарування сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов, відтак такий договір є укладеним.

Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що відповідач визнала позов, що відповідно до вимог частини четвертої статті 174 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) є підставою для задоволення позову, не заслуговують на увагу й не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення, оскільки апеляційним судом встановлено, що визнання позову у справі може призвести до порушення прав та інтересів третіх осіб, зокрема, у зв`язку з тим, що квартира є предметом іпотеки, а також входить до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_3

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2018 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки заяві ОСОБА_2 про визнання позову, а також не дослідили та не надали оцінку поясненням заявника щодо фактичних обставин справи, розписці про отримання грошових коштів за передання квартири позивачу. Стверджує, що визнання позову не порушує прав та інтересів третіх осіб, а рішення про відмову у задоволенні позову є підставою для повернення позивачу грошових коштів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у лютому 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири.

Відповідно до умов договору дарувальник, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, або внаслідок збігу будь-яких тяжких обставин, передав безоплатно у власність, а обдарований прийняв як дарунок квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 6 договору дарування визначено, що дарувальник гарантує, що квартира, яка є предметом цього договору, на момент його укладення іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, в ренту, іпотеку або як внесок до статутного фонду капіталу не передана, не надана в користування наймачам (орендарям), в судовому спорі, під забороною відчуження (арештом), а також під податковою заставою не перебуває, прав щодо неї у третіх осіб, як в межах, так і за межами України, немає.

Судами встановлено, що як доказ укладення попереднього договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надана розписка про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 230 000, 00 грн на виконання усної домовленості з ОСОБА_1 про передачу їй у власність квартири АДРЕСА_1 , де зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язувалася вчинити всі необхідні дії з переоформлення зазначеної квартири на пізніше 01 листопада 2006 року. Водночас, доказів того, що між сторонами укладений попередній договір відповідно до вимог частини першої статті 635, статті 657 ЦК України позивачем не надано.

Відповідно до наданих пояснень у суді апеляційної інстанції спірна квартира перебуває в іпотеці.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що відповідач у справі у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про визнання позову.

За правилами частин першої, другої та четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд має виходити з того, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованих висновків, що визнання відповідачем позову призведе до порушення прав та інтересів третіх осіб, зокрема іпотекодержателя квартири. Сторони не заперечували того, що спірна квартира є предметом іпотеки.

Верховний Суд врахував, що визнання відповідачем позову порушує права та інтереси іпотекодержателя, якому передано в іпотеку спірне майно, оскільки подібне рішення ставить під сумнів дійсність іпотечного договору, укладеного із заявником.

Згідно з правилом статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, за своєю правовою природою права іпотекодержателя на предмет іпотеки є речово-правовими, оскільки надають йому можливість задовольнити свої вимоги до боржника за основним зобов`язанням безпосередньо за рахунок такого предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

Встановивши, що визнання позову призведе до порушення прав та інтересів третіх осіб, суд першої інстанції здійснив розгляд справи по суті, з`ясувавши питання, чи дійсно між сторонами існує спір, чи порушені, невизнані або оспорені права позивача.

При цьому зазначення у рішенні суду першої інстанції про те, що відповідач заперечувала проти позову, Верховний Суд визнає помилковим, що спростовується матеріалами справи, звукозаписом судового засідання та не впливає на правильність вирішення спору по суті. Апеляційний суд, переглядаючи справу у апеляційному порядку, усунув такі недоліки, допущені судом першої інстанції, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для прийняття судом визнання відповідачем позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко