Постанова
Іменем України
16 січня 2023 року
м. Київ
справа № 753/23767/18
провадження № 61-9197св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цигарьова Олександра Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживачів та стягнення заборгованості.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що 27 грудня 2012 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір № SAMDN25000731815710 (Вклад «Стандарт, 24 міс.»), відповідно до пункту 1 якого вкладник передав, а банк отримав грошові кошти у сумі 60 000,00 доларів США на строк 24 місяці - до 27 грудня 2014 включно.
Позивач вказувала, що у 2015 році вона звернулась до відповідача із заявою про повернення вкладу та сплати процентів, яка ним не була виконана. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2016 року у справі № 753/23324/15-ц з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 на виконання договору від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731815710 стягнуто 74 786,30 доларів США, з яких: 60 000,00 доларів США - сума вкладу за договором; 14 786,30 доларів США - проценти нараховані на суму вкладу, 6 090,99 грн - витрати зі сплати судового збору.
Позивач зазначала, що 09 листопада 2018 року банк виконав рішення суду і перерахував їй грошові кошти у сумі 71 902,98 доларів США. Посилаючись на те, що судовим рішенням із відповідача стягнуто проценти за користування вкладом за період з 28 грудня 2012 року до 01 грудня 2015 року включно, а рішення суду виконано 09 листопада 2018 року, стягненню підлягають три проценти річних за несвоєчасне повернення депозиту та пеня за період з 02 грудня 2015 року по 08 листопада 2018 року.
ОСОБА_1 просила суд:
стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь за період з 02 грудня 2015 року по 08 листопада 2018 року:
- три відсотки річних за несвоєчасне повернення депозиту у сумі 149 076,12 грн;
- три відсотки річних за несвоєчасну виплату нарахованих процентів на вклад у сумі 22 850,70 грн;
- пеню за Законом України «Про захист прав споживачів» у сумі 1 690 362,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу № SAMDN25000731815710 проценти у розмірі 858,25 доларів США, три відсотки річних - 61 722,73 грн, пеню - 1 675 800,00 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 26 418,67 грн.
У решті вимог позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов у частині стягнення процентів, суд першої інстанції послався на положення статей 1060 1061 ЦК України та вказав, що закінчення строку дії договору у разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором або законом. Визначаючи розмір процентів, які підлягають нарахуванню, суд першої інстанції встановив, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов`язань за цим договором після закінчення терміну його дії. Суд визначив дату початку нарахування процентів за депозитом та процентну ставку за вкладами.
Ухвалюючи рішення у частині вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною пятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Врахувавши судову практику Верховного Суду, визначивши пеню у розмірі 657 000 доларів США та застосувавши принцип пропорційності у цивільному судочинстві, суд першої інстанції зменшив пеню до розміру депозитного вкладу - 60 000 доларів США, що становить 1 675 800 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» 821,83 грн судового збору на користь держави.
У решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення пені та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції врахував, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується у разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
Суд вказав, що позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з банку пеню, відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 02 грудня 2015 року по 08 листопада 2018 року, проте, договірні правовідносини між позивачем і банком припинені з 11 листопада 2015 року. Припинення договірних правовідносин між споживачем і банком виключає можливість стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішення суду першої інстанції у частині стягнення процентів у апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цигарьов О. О. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року (надійшла до суду 21 вересня 2022 року), в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення процентів за договором вкладу заявником не оскаржується, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
22 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Дарницького районного суду міста Києва.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14- 184цс20).
Вказує, що пославшись у постанові на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, суд апеляційної інстанції здійснив його довільне та розширене тлумачення, оскільки, як вказує заявник, депозитний договір у судовому порядку не розривався.
Вважає, що звернення ОСОБА_1 до банку із заявою про повернення коштів не свідчить про розірвання сторонами зазначених депозитних договорів ані вкладником, ані за згодою сторін, адже таке звернення є необхідною, однак недостатньою умовою розірвання договору з урахуванням положень пункту 2.2.1.23 Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які містяться на офіційному сайті банку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказало, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова Київського апеляційного суду 07 червня 2022 року прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі відділення Банку у місті Сімферополі (АР Крим), укладений договір № SAMDN25000731815710 (Вклад «Стандарт, 24 міс.»).
Відповідно до пункту 1 договору при його укладенні вкладник передає, а банк отримує грошові кошти у сумі 60 000,00 доларів США на строк 24 місяці до 27 грудня 2014 року включно. Для внесення суми вкладу банк відкриває вкладнику поточний рахунок № НОМЕР_1 . Процентна ставка за вкладом становить 10 % річних. Мінімальний строк вкладу становить 6 місяців.
На виконання умов договору, 27 грудня 2012 року позивач внесла на депозит грошові кошти у сумі 60 000,00 доларів США.
Після закінчення першого строку вкладу - 27 грудня 2014 року позивач не заявляв банку про його відмову від продовження строку, а відтак строк вкладу, у силу пункту 6 договору, був автоматично продовженим ще на один строк (24 місяці) - з 28 грудня 2014 року до 27 грудня 2016 року.
У червні 2015 року позивач на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» направила письмову претензію до договору вкладу № SAMDN25000731815710, згідно з якою, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з вимогою про розблокування відповідного рахунку, відкритого за договором.
У подальшому, позивач отримала від відповідача лист від 07 червня 2015 року № 20.1.0.0.0/7-20150604/3990, за змістом якого ПАТ КБ «ПриватБанк» констатувало, що банк припинив свою діяльність в АР Крим у зв`язку з анексією півострова.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2016 року у справі № 753/23324/15-ц з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , на виконання договору від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731815710, стягнуто 74 786,30 доларів США, з яких: 60 000,00 доларів США - сума вкладу за договором; 14 786,30 доларів США - проценти, нараховані на суму вкладу за період з 28 грудня 2012 року по 01 грудня 2015 року.
Це рішення суду першої інстанції 09 листопада 2018 року банк виконав та перерахував на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 71 902,98 доларів США.
Із мотивувальної частини ухвали колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 22 вересня 2016 року у справі № 753/23324/16-ц за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів встановлено, що пунктом 7 договору від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731815710 (Вклад «Стандарт, 24 міс.») між сторонами передбачено право вкладника вимагати розірвання договору до закінчення строку вкладу.
Суд апеляційної інстанції у зазначеній ухвалі вказав на те, що позивач 03 листопада 2015 року звернувся до відповідача із заявою про розірвання договору вкладу, отже, з урахуванням положень договору щодо повідомлення клієнтом банку про його розірвання за два дні, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання вимоги вкладника.
Із матеріалів справи встановлено, що вимогу про повернення вкладу банк отримав 09 листопада 2015 року, а отже договір вважається розірваним з 11 листопада 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Постанова суду апеляційної інстанції у оскаржуваній частині є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549 551 611 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець- це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.
Якщо вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
З урахуванням вимог статті 83 ЦПК України встановлено, що 03 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу, у якій просила повернути їй грошові кошти з депозитного рахунку.
Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
З урахуванням направленої ОСОБА_1 на адресу банку заяви про повернення їй суми вкладу, з 11 листопада 2015 року між сторонами припинилися договірні правовідносини за вказаним договором банківського вкладу.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв`язку з порушенням виконання банком зобов`язань за договором банківського вкладу від 27 грудня 2012 року № SAMDN25000731815710.
При вирішенні спору суд апеляційної інстанції правильно застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № справа № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), підстав від їх відступу колегія суддів не вбачає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) викладено правову позицію про те, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача, однак якщо між сторонами припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то з часу такого припинення частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини не поширюється.
Отже, висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник.
Таким чином, суд апеляційної інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не впливають.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цигарьова Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник