Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

місто Київ

справа № 753/24507/18

провадження № 61-21783св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про негайне відібрання малолітньої дитини.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що у шлюбі з ОСОБА_2 у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період з 06 квітня 2017 року до 26 квітня 2018 року дитина проживала разом із матір`ю, яка займалася її розвитком, проте 26 квітня 2018 року ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 разом із двома невідомими чоловіками увірвалися до будинку батьків позивача, де перебував малолітній син ОСОБА_5 , та із застосуванням насильства і погроз, примусово, всупереч волі дитини, без попередження та згоди позивача, забрали дитину. З того часу вона не бачилася та не спілкувалася із дитиною, адже відповідач чинить перешкоди у спілкуванні та не допускає її до будинку, де, ймовірно, перебуває дитина.

Крім того, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у справі № 753/15274/16-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 разом із нею. Позивач вважала, що відповідач усупереч судовому рішенню, що набрало законної сили, утримує дитину, продовжує не допускати матір до дитини та будинку, де та, ймовірно, перебуває, а тому малолітню дитину ОСОБА_7 має бути негайно відібрано у відповідача як у особи, яка незаконно його утримує, чим грубо порушує права дитини та позивача.

Позивач просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 та повернути дитину матері ОСОБА_1 й допустити негайне виконання рішення суду.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, на обґрунтування заперечень зазначив, що він не дає дитині спілкуватись з матір`ю, оскільки, на його думку, матір забере дитину та він її не побачить. Зазначав, що дитина постійно проживала з ним після розлучення, матері дитина не потрібна та він неодноразово забирав сина з м. Конотопа від бабусі. Також зазначав, що 2018-2019 навчальний рік дитина вчилася у першому класі в приватній гімназії, матері він цю інформацію не надавав до кінця травня, бо вважав, що та забере дитину. Пояснив, що у сина вже інша сім`я, є вже молодший брат і подруга - дочка його теперішньої дружини і тому спілкування та проживання з матір`ю йому не потрібне. Також пояснив, що не знає, коли приїжджала до їхнього будинку ОСОБА_1 , щоб побачити сина, вона йому не телефонувала.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Суд ухвалив відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та негайно повернути дитину матері ОСОБА_1 . Допущено негайне виконання рішення в частині відібрання дитини та повернення її матері. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що батько дитини ОСОБА_2 діє не в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 та всіляко сприяє розлученню дитини з матір`ю ОСОБА_1 . Залишення семирічної дитини без материнської турботи з батьком є небезпечним для її психологічного здоров`я, повноцінного і гармонійного розвитку, а також морального виховання.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду обґрунтовано тим, що невиконання та ігнорування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у справі № 753/15274/16-ц про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з матір`ю свідчить про те, що ОСОБА_2 не є законослухняним членом суспільства та його неправомірна поведінка суперечить інтересам його дитини, позбавляє дитину права на материнську любов, турботу, виховання, піклування, догляд та духовний зв`язок із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер виходячи із віку дитини. Відповідно до постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 753/15274/16-ц рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року були залишені без змін. Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій виходили із засад диспозитивності цивільного судочинства, змагальності сторін, з урахуванням встановлених обставин справи, вимог закону та наданих сторонами доказів, а також того факту, що суд не встановив виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір`ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції виклав доводи відповідача упереджено та однобічно. Ухвалою суду до матеріалів справи приєднано великий перелік документів, які мають значення для всебічного та справедливого розгляду справи. В судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій ці документи не відображені, що також свідчить про упередженість та однобічність розгляду судом справи. За результатами судової психологічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 листопада 2018 року № 15974/18-61 передача дитини до матері з високим ступенем вірогідності може негативно вплинути на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини. Крім того, виявлено, що дитина бажає проживати з батьком. Суди першої та апеляційної інстанцій проігноровали той факт, що рішення про відібрання дитини ухвалене під час зупинення виконання рішення про визначення місця проживання дитини, що й було основною підставою для самого відбирання дитини. Заявник вважає, що його правова позиція у справі відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, судові рішення залишити без змін. Зазначає, що суд не зобов`язаний у судовому рішенні коментувати кожен аркуш справи декількох томів, оскільки є поняття однотипних груп доказів, як у цьому випадку. Батько приховував цілий рік від матері дитини місце навчання сина, не повідомляв його суду та іншим компетентним органам, лише в кінці травня 2019 року, коли вже знав, що син не буде більше ходити на навчання, надав відомості суду про те, де дитина навчалася. Це був приватний навчальний заклад, який не є в комунальній власності, тому місце навчання дитини не могли встановити матір, Служба у справах дітей, а також працівники поліції. Батько спрямовує усі свої дії лише на повну ізоляцію сина від матері.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 27 листопада 2003 року до 04 липня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився їхній син ОСОБА_6 .

Із січня 2014 року сторони фактично припинили шлюбні відносини, дитина залишилася проживати разом із ОСОБА_1 за її зареєстрованим місцем проживання у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині), а ОСОБА_2 переїхав проживати до будинку АДРЕСА_2 , який належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині).

ОСОБА_2 07 липня 2016 року без згоди ОСОБА_1 самовільно забрав малолітнього сина до свого місця проживання, де проживав з дитиною на АДРЕСА_2 .

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 23 вересня 2016 року, складеного завідувачем сектору опіки, піклування та усиновлення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, будинок на вул. Приозерній, 29 у смт Чабани Києво-Святошинського району, у якому мешкає батько з дитиною, просторий, має площу 140, 00 кв. м, у нього зроблений ремонт, для дитини є окреме ліжко для сну, куточок для навчання та відпочинку. В будинку є всі необхідні речі для дитини. Санітарний стан приміщення задовільний, досить охайний.

06 квітня 2017 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа № 753/20054/16, виданого 18 січня 2017 року Дарницьким районним судом міста Києва, складено акт, згідно з яким малолітню дитину ОСОБА_6 передано матері ОСОБА_1 .

У період із 07 липня 2016 року до 06 квітня 2017 року відповідач чинив перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною та участі у її вихованні. Крім того, після передачі дитини позивачу, відповідач чинив перешкоди позивачу у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/2 частині), у зв`язку з чим у травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , та вселення до житлового приміщення. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у справі № 753/9250/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року скасовано. Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 , задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 та її малолітньому сину ОСОБА_6 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 . Вселено ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_6 у зазначену квартиру.

Згідно з договором позички житлового приміщення від 15 листопада 2017 року ОСОБА_1 із дитиною винаймала квартиру АДРЕСА_4 . Квартира зі всіма зручностями для дитини, у гарному стані, матір з дитиною проводить вільний час активно, дитина займається з приватним педагогом. Ці обставини підтверджуються актом обстеження умов проживання від 01 лютого 2018 року, складеним за наслідками проведення обстеження головним спеціалістом Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

ОСОБА_2 26 квітня 2018 року вдруге забрав дитину у позивача без її згоди, відповідач не надає позивачу можливості бачити дитину та спілкуватися з нею, що підтверджується повідомленням про початок досудового розслідування Конотопського ВП ГУНП в Сумській області від 13 червня 2018 року, витягом із ЄРДР від 09 червня 2018 року, заявами ОСОБА_1 та її матері ОСОБА_8 за фактом викрадення ОСОБА_2 малолітнього ОСОБА_6 із застосуванням сили та газового балончика, а також незаконного проникнення до житла.

Згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 березня 2017 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

Матеріали справи містять висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 листопада 2018 року № 15974/18-61, складений судовим експертом відділу психологічних досліджень цього інституту Левчук Г. В., відповідно до якого передача дитини від батька ОСОБА_2 до матері ОСОБА_1 із високим ступенем вірогідності може негативно вплинути на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя дитини. Враховуючи результати психологічного дослідження, ОСОБА_6 доцільно проживати з батьком. Водночас дослідження взаємодії ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не відбулося у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України відповідно до клопотання експерта від 06 листопада 2018 року (інформування сторін про зміст клопотання покладалося на замовника експертизи).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у справі № 753/15274/16 позов ОСОБА_1 задоволено та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю. Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року залишено без змін.

Також матеріали справи містять висновок від 11 січня 2019 року, складений ОСОБА_9 , практичним психологом, кандидатом психологічних наук, провідним науковим співробітником лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені ОСОБА_10 , відповідно до якого ОСОБА_6 зазнав впливу травмівних обставин - ненадійна, непередбачувана поведінка матері у сім`ї, розлучення батьків, психологічне насильство у вигляді соціальної ізоляції дитини, брутального ставлення матері щодо батька, приниження та знецінення батька у очах дитини, перешкоджання вільному контакту дитини з батьком. Зазначено, що хлопчик повністю витісняє фігуру матері ( ОСОБА_1 ), жодного разу не відносячи її до сімейної системи, що свідчить про конфліктне, напружене сприйняття дитиною своєї матері. Вирізняється тісна, надійна прив`язаність до батька та уникаюча, ненадійна прив`язаність до матері. Також зазначено, що раптова розлука сина з батьком є особливо несприятливою для дитини, оскільки становить значний ризик повторного психологічного травмування ОСОБА_5 та може спричинити суттєвий негативний вплив на психоемоційний стан хлопчика та його особистісний розвиток.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «відповідно до статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього … було визначено судом саме з відповідачкою».

У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц (провадження № 61-23711св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що «колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду у частині задоволення позову про відібрання дитини. Відповідно до статті 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення і повернути її тому, з ким вона проживала. Задовольняючи позов про відібрання дитини, апеляційний суд у порушення вимог статей 212-214 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що місце проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6 було визначено судом або органом опіки і піклування, спір про визначення місця проживання дитини між батьками був вирішений у судовому порядку, а тому вимога про відібрання дитини є передчасною та задоволенню не підлягає. До того ж ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що син ОСОБА_13 вже проживає з нею».

Суди встановили, що до моменту звернення із цим позовом, місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом із матір`ю на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року у справі № 753/15274/16, яке набрало законної сили 12 грудня 2018 року. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, при задоволенні вимоги про відібрання дитини застосував частину другу статті 163 СК України за наявності достатніх правових підстав, оскільки ОСОБА_2 утримував дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. За таких обставин вимога про відібрання малолітньої дитини від батька ОСОБА_2 та передачу матері ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що проживання дитини з матір`ю суперечитиме її інтересам. Натомість судом встановлено, що ОСОБА_1 спроможна забезпечити належні умови для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку та матеріального забезпечення малолітнього ОСОБА_6 .

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність достатніх правових підстав для відібрання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у його батька ОСОБА_2 , який утримує дитину не на підставі закону або рішення суду. При цьому, по суті має місце невиконання відповідачем судового рішення, що набрало законної сили, про визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .

Висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29 листопада 2018 року № 15974/18-61 вже надавалася оцінка судами у справі № 753/15274/16 і такий висновок визнаний неналежним доказом у справі, оскільки його зроблено без психологічного обстеження матері ОСОБА_1 , її ставлення до дитини та дитини до неї.

Доводи заявника про те, що рішення про відібрання винесене під час зупинення виконання рішення про визначення місця проживання дитини, що й було основною підставою для самого відібрання дитини, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки зупинення виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року не може бути підставою для відмови у вирішенні спору в іншому провадженні щодо відібрання дитини у особи, яка утримує дитину не на підставі закону або рішення суду.

Касаційна скарга не містить посилань на помилкову/неправильну оцінку судами доказів, порушення правил щодо належності і допустимості доказів у контексті наведених роз`яснень, а тому відсутні підстави вважати, що висновки судів про доведеність позову є помилковими.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не є підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що, розглядаючи позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак