№ 753/2649/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 753/2649/21

провадження № 61-2746св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава російська федерація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року у складі судді Шаповалової К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави російська федерація (далі - рф)про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Наприкінці травня 2014 року - на початку червня 2014 року розпочалися активні бойові дії в районі аеропорту міста Донецька. Саме в цей період на території вказаного міста перебувала велика кількість військовослужбовців рф, які займалися мародерством та неприховано грабували майно фізичних та юридичних осіб, награбоване майно направлялося на територію рф налагодженими каналами.

В результаті бойових дій м. Донецькспіткала гуманітарна катастрофа. Припинили працювати органи влади, комунальні служби, були перебої з водою, електропостачанням, закривались магазини, що призвело до дефіциту продуктів харчування та продуктів першої необхідності. Була припинена виплата заробітних плат, пенсій та інших соціальних виплат. З метою створення негативного уявлення про мешканців західних регіонів України російська окупаційна влада вимкнула українські засоби масової інформації та замінила їх на пропагандистські російські.

Позивач зазначав, що вказані обставини призвели до неможливості проживання у власній домівці.Побоюючись за своє життя, 14 червня 2014 року він прийняв рішення виїхати з міста Донецька. Переміщення з постійного місця проживання підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20 червня 2014 № 316174683, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради.На даний час він проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 лютого 2019 року № 3002-5000040931, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

Вказував, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року (справа №753/17586/19) встановлено юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в червні 2014 року з окупованої території Донецької області України внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області України.

Стверджував, що в м. Донецьку йому на праві власності належало майно, якого він наразі позбавлений:

- приватний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 295 кв. м., вартістю 7 389 148,00 грн;

- земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,150 га, вартістю 1 408 725,00 грн;

- самохідна машина, марка, модель ВОВС АТ S590 HIGH FLOW, вартістю 35 000 євро, по курсу НБУ - 332 500,00 грн;

- самохідна машина, марка, модель ВОВС АТ S6540 HIGH FLOW, вартістю 36 000 євро, по курсу НБУ - 342 500,00 грн;

- самохідна машина, марка, модель KOMATSU W380-6, вартістю 32 000 євро, по курсу НБУ 357 000,00 грн;

- промислове обладнання, вартістю 285 00 євро, по курсу НБУ - 2 650 500 грн;

- самохідна машина, марка, модель VOLVO EC 290 B NC, вартістю 125 000 євро, по курсу НБУ 1 672 000,00 грн;

- самохідна машина, марка, модель JCB JS.290 LC, вартістю 120 000 євро, по курсу НБУ 1 575 000,00 грн.

Загальна вартість втраченого майна становить 30 045 836,00 грн, що становить 890 247,00 євро.

Оскільки він позбавлений можливості користуватись належним йому майном та вилучати його корисні властивості для задоволення власних потреб, зокрема шляхом передачі іншим особам в оренду належного йому будинку АДРЕСА_1 , упущена вигода, завдана рф за період з червня 2014 року по січень 2021 року, становить 246 000,00 грн.

Також вважає, що вказаними вище діями російської федерації йому спричинена моральна шкода. Враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотність порушень його конституційних прав, умисного характеру дій рф, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками, вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду в сумі 3 375 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимогвід 08 червня 2023 року, ОСОБА_1 просив суд:

- відшкодувати завдану моральну шкоду шляхом стягнення з рф на його користь 10 000 000,00 грн, що є еквівалентом 250 000,00 євро за офіційним курсом НБУ на день підписання позову;

- відшкодувати завдану матеріальну шкоду шляхом стягнення з рф на його користь 35 787 929,00 грн, що становить 890 247,00 євро за офіційним курсом НБУ на день підписання позову;

- відшкодувати завдану матеріальну шкоду (упущену вигоду), шляхом стягнення з рф на його користь 3 330 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до рф про відшкодування шкоди в частині вимог про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 753/15058/19, в якій ОСОБА_1 , серед іншого, просить суд стягнути з російської федерації на свою користь моральну шкоду, провадження у справі було відкрито 28 жовтня 2019 року. Оскільки з тексту позовних заяв та з пояснень, наданих позивачем, вбачається, що підстави для стягнення моральної шкоди у цій справі та у справі № 753/15058/19 є ідентичними, заявлені до одного й того ж відповідача, одним й тим же позивачем,зважаючи на те, що провадження у справі № 753/15058/19 було відкрито раніше, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у справі № 753/2649/21.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до рф про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження знищення або пошкодження належного йому майна. Матеріали справи також не містять відомостей про те, що позивач, маючи у власності будинок та земельну ділянку в м. Донецьку, ранішездавав цей будинок в оренду та отримував відповідний дохід, а у зв`язку із тимчасовою окупацією м. Донецька втратив таку можливість (здавати в оренду та отримувати кошти). Гіпотетичне припущення позивача щодо можливості передання майна в оренду не може свідчити про наявність збитків у вигляді упущеної вигоди.

Суд зазначив, що позивачем не наданоналежних доказівтого, що зазначена у позові техніка (самохідні машини, обладнання) була у нього викрадена та що ним з приводу цього подано відповідну заяву до органу досудового розслідування. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями суду першої інстанції, позивач оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 02 лютого 2024 року залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року задоволено.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року скасовано.

Справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги у справі № 753/15058/19 та у справі, що переглядається, не є тотожними, оскільки виникли з різних підстав, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позову в частині відшкодування завданої моральної шкоди без розгляду.

Разом із тим, апеляційний суд погодився з висновками, викладеними судом першої інстанції в рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у вказаній справі, сформованою 03 березня 2025 року його представником - адвокатом Парсентьєвою О. М. в системі «Електронний суд».

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без задоволення апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 02 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення в частині вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, яким вказані вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

13 травня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із довідкою від 20 червня 2014 року № 316174683 позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки від 16 лютого 2015 року № 509621874 позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно із довідкою від 18 листопада 2016 року № 0000037301 позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_5 .

На час звернення до суду з позовом позивач проживав за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25 лютого 2019 року № 3002-5000040931.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року у справі № 753/17586/19 встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області Україна відбулося внаслідок збройної агресії рф проти України та окупації рф частини території Донецької області України. Вказане рішення суду набрало чинності.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 24 вересня 2009 року та державного акту на право приватної власності на землю від 28 лютого 2009 року ОСОБА_1 на праві власності належить будинок загальною площею 295 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,150 га, розташована за цією ж адресою.

Згідно із звітами про оцінку майна від 2019 року, ринкова вартість житлового будинку із господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 складає 7 389 148,00 грн, а вартість земельної ділянки 0,150 га під вказаним будинком - 1 408 725,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу самохідної машини № 21 від 01 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Донспецтех» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність самохідну машину - міні навантажувач, марка, модель ВОВС АТ S590HIGH FLOW, 2013 року випуску, вартість якої оцінюється сторонами в розмірі 35 000,00 євро по курсу НБУ 332 500,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини за позивачем.

Відповідно до договору купівлі-продажу самохідної машини № 22 від 1 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Донспецтех» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність самохідну машину - міні навантажувач, марка, модель ВОВСАТ S650 HIGH FLOW, 2013 року випуску, вартість якої оцінюється сторонами в розмірі 36 000 євро по курсу НБУ 342 500,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини за позивачем.

Відповідно до договору купівлі-продажу самохідної машини № 24 від 1 березня 2013 року, укладеного між ТОВ «Донспецтех» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність самохідну машину - фронтальний навантажувач, марка, модель KOMATSU W380-6, 2013 року випуску, вартість якої оцінюється сторонами в розмірі 32 000 євро по курсу НБУ 357 000,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 10 березня 2013 року та свідоцтво про реєстрацію машини за позивачем.

Відповідно до договору купівлі-продажу обладнання № 25 від 11 квітня 2013 року, укладеного між ПП «Анаконда» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власністьпромислове обладнення по виробництву газоблока, залізобетонних виробів, шлакоблоку, плит парканних. Вартість обладнання складає суму, еквівалентну 285 000 євро по курсу НБУ 2 650 500,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 02червня 2013 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу самохідної машини № 31 від 21 травня 2013 року, укладеного між ТОВ «Донспецтех» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність самохідну машину - екскаватор гусеничний, марка, модель VOLVO EC 290 В NC, 2012 року випуску, вартість якої оцінюється сторонами в розмірі 125 000 євро по курсу НБУ 1 672 000,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 25 травня 2012 року та свідоцтво про реєстрацію машини за позивачем.

Відповідно до договору купівлі-продажу самохідної машини № 32 від 21 травня 2013 року, укладеного між ТОВ «Донспецтех» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає, а покупець приймає у власність самохідну машину - екскаватор гусеничний, марка, модель JCB JS 290LC, 2012 року випуску, вартість якої оцінюється сторонами в розмірі 125 000,00 євро по курсу НБУ 1 575 000,00 грн. Позивачем надано акт приймання-передачі до вказаного договору від 25 травня 2012 року та свідоцтво про реєстрацію машини за позивачем.

Відповідно до довідки слідчого СВ ВП № 1 Деснянського УП ГУ Національної поліції у м. Києві Гаврилюк О. А. від 19грудня 2017 року, досудовим розслідуванням встановлено, що 27 липня 2014 року, приблизно об 11.00 год., невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_6 , шахрайським шляхом заволоділа ремонтною технікою, чим завдала гр. ОСОБА_1 матеріальної шкоди. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12017100030015453 від 25листопада 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті190 КК України (шахрайство), проводиться досудове розслідування та пошук осіб, причетних до даного кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині скасування ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року та направлення справи за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди до суду першої інстанції для продовження розгляду в касаційному порядку не оскаржена, тому, в силу положень статті 400 ЦПК України, у вказаній частині не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми прав

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 02 квітня 2025 року у справі № 757/25274/23-ц (провадження № 61-13909св24).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд, зокрема, відшкодувати завдану йому внаслідок збройної агресії відповідача матеріальну шкоду шляхом стягнення з рф на його користь відповідних грошових сум.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Частинами першою, другою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 у справі № 910/15865/14, від 30 вересня 2021 у справі № 922/3928/20).

Слід зазначити, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21).

У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не надано достатніх належних доказів на підтвердження того, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Донецької області України йому була спричинена матеріальна шкода як у вигляді реальних збитків, так і упущеної вигоди.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Ураховуючи, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у позові в частині стягнення матеріальної шкоди.

При цьому суди вірно зазначили, що неможливість позивача користуватись власним майном внаслідок непроживання в тимчасово окупованому місті Донецьку не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов