Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 753/537/19

провадження № 61-4529св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження про приватизацію квартири, припинення права власності, відновлення права на приватизацію.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі розпорядження (наказу) відділу приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 14 лютого 2002 року № 31730 видане свідоцтво про право власності на житло від 14 травня 2002 року про право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членів її сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач своєї згоди на приватизацію вказаної квартири не надавав, заяву до органу приватизації не подавав та бажає реалізувати своє право на отримання житлового приміщення для власної сім`ї за рахунок державного житлового фонду.

Просив суд:

визнати незаконним вказане розпорядження Дарницької районної

в м. Києві державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в частині надання йому дозволу на безоплатну передачу у спільну сумісну власність спірної квартири;

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 14 травня 2002 року, видане на підставі розпорядження органу приватизації Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року, про передачу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 у рівних долях, в частині належності її позивачу;

припинити право спільної сумісної власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 ;

відновити право позивача на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року позов задоволено.

Скасовано розпорядження органу приватизації Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Визнано свідоцтво про право власності на житло від 14 травня 2002 року, видане на підставі розпорядження органу приватизації Дарницької районної

в м. Києві державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року, про передачу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 у рівних долях.

Припинено право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , набуте на підставі свідоцтва про право власності на житло від 14 травня 2002 року, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації.

Відновлено право ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач як повнолітній член сім`ї, який постійно мешкав у квартирі

АДРЕСА_1 , своєї згоди на приватизацію та передачу квартири в спільну сумісну власність не надавав, тому суд дійшов висновку, що розпорядження органу приватизації Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, свідоцтво про право власності на житло від 14 травня 2002 року є недійсним, право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 підлягає припиненню, а право ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» підлягає поновленню.

Водночас ненадання позивачем згоди на передачу квартири в спільну сумісну власність та вчинення дій від імені позивача іншою особою є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації в цілому, оскільки при видачі такого розпорядження не були дотримані встановлені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» вимоги, а тому суд не вправі визнати незаконним рішення органу місцевого самоврядування частково.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Осадчої І. Ю. задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від

22 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації 4 228,80 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що як вбачається із заяви ОСОБА_2 до керівника органу приватизації (а. с. 17) у заяві вчинено підписи всіх членів сім`ї, які були прописані на час приватизації у квартирі, в тому числі і позивача. Доводи позивача, що він не підписував дану заяву жодним доказом не підтверджені. Пояснення третьої особи ОСОБА_2 про те, що син не підписував заяву, не може бути розцінено як належний доказ, оскільки в цьому випадку ОСОБА_2 не була допитана як свідок у справі, а тому її пояснення не можуть бути розцінені як доказ у цивільній справі.

Крім того, в приватизаційній справі міститься приватизаційне платіжне доручення № 31730\4 від 23 серпня 2002 року від імені ОСОБА_1 , в якому він доручив банківській установі переказати належну йому суму житлового чеку до органу приватизації Дарницького району , зазначені паспортні дані позивача та його особистий підпис (а. с. 25).

Тому колегія суддів вважала, що позивачем не доведено свої позовні вимоги.

Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив визнати незаконною приватизацію лише щодо нього та його частки у квартирі, а не щодо всіх членів сім`ї та всієї квартири, чим порушив частину другу статті 264 ЦПК України.

Оскільки суд задовольнив апеляційну скаргу, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4 228,80 грн.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутність його волевиявлення підтверджується поясненнями його матері, ОСОБА_2 . Вона підтвердила, що він з 2001 року фактично в квартирі

АДРЕСА_1 не проживав, за указаною адресою було зареєстроване лише місце його проживання. У 2002 році під час приватизації саме його мати підписала заяву на приватизацію та приватизаційне платіжне доручення від його імені, оскільки вважала, що діяла в інтересах сім`ї. Але він про це не знав. Аналогічні пояснення були надані його батьком, ОСОБА_3 , та сестрою,

ОСОБА_5 .

Київський апеляційний суд не врахував те, що представник Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації посилається на матеріали приватизаційної справи, де згідно тверджень стоїть його, ОСОБА_1 , підпис, але не надає доказів, які б підтверджували, що це саме його підпис.

Він має право на житло відповідно до Конституції України та інших нормативно- правових актів, звернувся до суду для поновлення свого права на приватизацію житла, але Київський апеляційний суд не застосовував норму Конституції для захисту його права на житло, тим самим позбавив його права на приватизацію житла.

Київський апеляційний суд, приймаючи рішення, не з`ясував, яким чином відновлений його права на безоплатну приватизацію порушить права держави.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, у якому зазначено, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення таким, що винесене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому просила залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.

Вказує, що ОСОБА_2 подала заяву від 24 квітня 2002 року до керівника органу приватизації 14 травня 2002 року (вх. № 31730) відповідно до Додатку 3 Положення. Заява містить підпис наймача та повнолітніх членів сім`ї (зокрема, підпис позивача), підписи яких засвідчені керівником підприємства по обслуговуванню житла, а саме ЖЕК 210 КП УЖГ Дарницького району м. Києва, що спростовує твердження позивача, викладені у позовній заяві.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; узадоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права).

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2022 рокувідмовлено Дарницькій районній в м. Києві державній адміністрації у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що розпорядженням Дарницької районної м. Києва державної адміністрації № 31730 від 14 травня 2002 року прохання наймача ОСОБА_2 на приватизацію квартири, в якій вона мешкає разом з членами своєї сім`ї, задоволено та передано квартиру АДРЕСА_1 в приватну спільну сумісну власність. Це розпорядження видане на підставі поданої ОСОБА_2 заяви про передачу у приватну спільну сумісну власність вказаної квартири, яку вона займає разом з членами своєї сім`ї на умовах найму. Вказана заява містить підписи повнолітніх членів сім`ї власника: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до приватизаційного платіжного доручення № 31730/4 від 23 серпня 2002 року ОСОБА_1 переказав належну йому суму житлового чеку у розмірі 3,15 грн одержувачу коштів - відділу приватизації житла Дарницького району м. Києва.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності у рівних частках належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 14 травня 2002 року. Це свідоцтво видане згідно з розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації

№ 31730 від 14 травня 2002 року.

Відповідно до довідки про склад cім?ї наймача квартири АДРЕСА_2 від 17 квітня

2002 року, виданої КП Управлінням житлового господарства Дарницького району м. Києва у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Треті особи у справі надали пояснення, що з 2001 року позивач у квартирі не проживає, за цією адресою лише зареєстроване місце його постійного проживання. У 2002 році під час приватизації матір позивача ОСОБА_2 готувала документи, заяву на приватизацію та приватизаційне платіжне доручення від імені сина та підписала його сама, оскільки вважала, що діє в інтересах сім`ї. Не повідомляла сина, що вчинила ці дії від його імені та

у 2019 році позивач сам дізнався про ці обставини.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 10, 11 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку). Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. (частина перша стаття 21 ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частини перша, друга статті 355 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі

№ 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що «спільна власність є різновидом права власності, що ускладнена множинністю суб`єктів. Крім того, специфіка правовідносин спільної власності полягає в єдності об`єкта права власності відносно зазначеної множинності суб`єктів такого права».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, зокрема про визнання незаконним розпорядження відповідача про приватизацію квартири на третіх осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 в частині; визнання недійсним свідоцтво про право власності на житло, виданого на підставі оспорюваного рішення відповідача, про передачу третім особам на праві спільної часткової власності квартири в частині; припинення права спільної сумісної власності позивача на квартиру. Позов мотивував, зокрема тим, що він своєї згоди на приватизацію вказаної квартири не надавав та заяву до органу приватизації не подавав, які підписанівід імені позивача третьою особою - ОСОБА_2 без його відома.

Отже, зміст позовних вимог і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір в зазначеній частині виник також між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ОСОБА_1 не пред`явив позовних вимог до зазначених осіб, указавши їх третіми особами, клопотання про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів не заявляв. У зв`язку з цим вказані позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав неналежного складу відповідачів.

Щодо позовних вимог про відновлення права на приватизацію

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Вимога про відновлення права позивача на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» фактично є вимогою про визнання такого права.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

У справі, що переглядається, вказаний спосіб захисту прав позивача у спорі, що виник при приватизації квартири, не є ефективним, оскільки фактично є наслідком задоволення позову за вимогами про визнання незаконним розпорядження відповідача, недійсним свідоцтва про право власності на житло та припинення права спільної сумісної власності позивача на квартиру, і не зумовлений порушенням (оспоренням або не визнанням) відповідачем права позивача на безоплатну приватизацію житла відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилився в мотивах такої відмови, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача (за неналежного складу відповідачів) та обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійними підставами для відмови у позові. У зв`язку з цим постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук