Постанова

Іменем України

02 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 753/5458/19

провадження № 61-21335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Закрите акціонерне товариство «Планета-Буд» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року Закрите акціонерне товариство «Планета-Буд» (далі - ЗАТ «Планета-Буд» або Товариство) в особі ліквідатора Гусара І. О. звернулося до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації місця проживання та виселення.

Позов обґрунтовано тим, що між ЗАТ «Планета-Буд» та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого ЗАТ «Планета-Буд» передало останньому у безоплатне користування приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на строк існування трудових відносин між сторонами. Відповідно до пункту 2.10 договору у випадку розірвання сторонами трудового договору ОСОБА_1 протягом місяця звільняє надане житло і проводить розрахунки, передбачені пунктом 2.1 щодо його утримання. У пункті 5.1. договору сторонами погоджено, що договір припиняється достроково у випадку розірвання трудового договору укладеного між сторонами.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2014 року визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру щодо ЗАТ «Планета-Буд». Підприємницьку діяльність Товариства завершено та припинено повноваження органів його управління. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2015 року призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Звєздічева М. О. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 50/790-43/173 ліквідатором ЗАТ «Планета-Буд» призначено арбітражного керуючого Гусара І. О.

Листом від 07 серпня 2018 року № 16-9580/10-21/18 Київський міський центр зайнятості повідомив, що за даними бази Єдиного державного реєстру страхувальників інформація щодо трудових відносин громадянина ОСОБА_1 з ЗАТ «Планета-Буд» відсутня.

Таким чином, договір від 30 квітня 2008 року є припиненим з 11 лютого 2014 року, тобто з моменту винесення постанови Господарським судом міста Києва у справі № 50/790-43/173 про визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури щодо ЗАТ «Планета-Буд».

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та членів їх сім`ї такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , та усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття їх з реєстрації місця проживання та виселення.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2020 року позов задоволено частково. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 . Усунуто перешкоди ЗАТ «Планета-Буд» у здійсненні права власності на нерухоме майно шляхом зняття з реєстраційного обліку відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 3 842,00 грн судового збору в рівних частках з кожного.

Суд першої інстанції, врахувавши, що між ЗАТ «Планета-Буд» та ОСОБА_1 припинено трудові відносини, відповідачі в добровільному порядку відмовляються виселятися із спірної квартири, відсутність доказів на підтвердження виплати ОСОБА_1 позивачу повної вартості квартири або виконання умов пункту 2.5 Договору шляхом заміни способу виконання Договору, дійшов висновку про задоволення позову в частині виселення відповідачів зі спірної квартири, з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статей 317 321 ЦК України.

Також суд першої інстанції врахував доводи відповідача ОСОБА_1 щодо застосування позовної давності, зазначивши, що оскільки ЗАТ «Планета-Буд», як власник квартири, звернулося до суду з позовом про захист свого порушеного права власності, то позовна давність у таких правовідносинах не застосовується, оскільки правопорушення є триваючим.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації місця проживання скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року в частині розподілу судових витрат - змінено та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ЗАТ «Планета-Буд» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Гусара І. О. судовий збір в сумі 1 921,00 грн, по 960,50 грн з кожного. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про виселення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зокрема, у разі будь-яких обмежень власника у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, законодавець не вимагає окремого рішення суду про зняття осіб з реєстрації місця проживання, достатньо лише рішення про виселення таких осіб.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 24 грудня 2021 року через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що постановою Господарського суду м. Києва ЗАТ «Планета Буд» визнано банкрутом, тому в силу положень Кодексу України з процедур банкрутства справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, яка не врахована судами попередніх інстанцій.

Апеляційним судом неправильно застосовано положення частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки, на думку заявника, в силу зазначеної норми закону, договір оренди квартири не є припиненим з дня винесення постанови господарським судом про визнання позивача банкрутом. У цьому аспекті відсутня правова позиція Верховного Суду щодо застосування норми частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Також ОСОБА_1 посилається на те, що договір від 30 квітня 2008 року укладено з ним шляхом обману, зокрема ЗАТ «Планета Буд» не повідомило про наявність на момент його укладення спірне житлове приміщення передано в іпотеку, на забезпечення виконання зобов`язань ЗАТ «Планета Буд» за кредитним договором. Відтак, позивачем порушено принцип добросовісності цивільного судочинства.

Крім того, спірна квартира належить на праві власності ЗАТ «Планета Буд», включена до ліквідної маси та продана з прилюдних торгів, відповідач не створює перешкод у здійсненні повноважень ліквідатора. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 353/1096/16-ц) зробила висновок, що неможливість власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами не означає втрату володіння такою нерухомістю.

Суди не застосували положення статті 770 ЦК України, статі 170 ЖК Української РСР, якими визначено, що у разі зміни власника майна, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця, що суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц.

Судами протиправно не застосовано наслідки пропуску позовної давності, оскільки позов про усунення перешкод у здійснення права користування подано не власником майна, а ліквідатором.

Крім того, оскаржуваним судовим рішенням відповідачів не позбавлено права користування житловим приміщенням, згідно з положеннями статті 777 ЦК України відповідачі, як орендарі мають переважне право на укладення нового договору оренди.

Постановою Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17 сформовано правову позицію, відповідно до якої орендодавець повинен чітко зазначити причину розірвання договору оренди житла, оскільки відсутність такої причини порушує переважне право орендаря на продовження строку дії такого договору. Натомість, звернувшись із позовом, ЗАТ «Планета Буд» не зазначило причин, на підставі яких він припиняє з позивачами існуючі тривалий час правовідносини, а судом, як першої так і апеляційної інстанції не встановлено причину звернення позивача до суду з вимогою про виселення орендарів.

У касаційній скарзі заявник зазначив також клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

На момент розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема: надання доказів на підтвердження дати отримання копії постанови. Надано строк на усунення недоліків касаційної скарги тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 753/5458/19 з Дарницького районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу; у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення відмовлено.

У червні 2022 року матеріали справи № 753/5458/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ЗАТ «Планета-Буд», що підтверджується даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125373130 від 25 травня 2018 року.

30 квітня 2008 року між ЗАТ «Планета-Буд» та ОСОБА_1 укладено договір, згідно з умовами якого ЗАТ «Планета-Буд» передало ОСОБА_1 у безоплатне користування приміщення - квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.1. договору, строк проживання обмежений строком дії трудового договору між сторонами та/або припиненням цього договору відповідно до законодавства, у тому числі його виконанням і переходом вказаної квартири у власність працівника.

В пункті 2.5. договору сторони погодили, що ОСОБА_1 зобов`язується виплатити вартість квартири АДРЕСА_1 , протягом дванадцяти років відповідно до погодженого графіку виплат. У випадку відсутності графіка виплат - виплата вартості квартири здійснюється рівними пропорційними частками протягом усього періоду, або в іншому законному порядку за домовленістю сторін.

Пунктом 2.10 договору визначено, що у випадку розірвання сторонами трудового договору ОСОБА_1 протягом місяця звільняє надане житло і проводить розрахунки, передбачені пунктом 2.1 щодо його утримання.

У вищевказаній квартирі зареєстроване місце проживання наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 2006 року народження та ОСОБА_4 , 2011 року народження.

Згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_1 , останній з 30 червня 2009 року звільнений із ЗАТ «Планета-Буд», у зв`язку із переведенням на роботу до ТОВ «Укрспецбуд».

Судом також встановлено, що постановою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2014 року у справі № 50/790-43/173 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру щодо ЗАТ «Планета-Буд».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 квітня 2018 року у справі № 50/790-43/173 ліквідатором ЗАТ «Планета-Буд» призначено арбітражного керуючого Гусара І. О.

Нормативно-правове обґрунтування

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Договір найму житла укладається у письмовій формі (частина перша статті 811 ЦК України).

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому (частини перша та друга статті 812 ЦК України).

Частиною 1 статті 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд першої інстанції, в незмінній апеляційним судом частині, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для виселення відповідачів із квартири АДРЕСА_1 .

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що вимога про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації місця проживання є неналежним способом захисту, а наявність рішення суду про виселення є самостійною підставою для зняття осіб з реєстрації місця проживання уповноваженим на це органом.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, відповідно до якої захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

ЗАТ «Планета Буд», звертаючись з позовом до суду зазначало, що внаслідок розірвання ОСОБА_1 трудового договору, договір оренди слід вважати розірваним, натомість ОСОБА_1 та члени його сім`ї не звільнили орендоване приміщення, продовжують його безпідставно використовувати, порушуючи при цьому право позивача володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Встановивши, що ОСОБА_1 на момент розірвання трудового договору не виконав умови договору від 30 квітня 2008 року, передбачені пунктом 2.5. Розділу 2 договору, не звільнив у місячний строк надане житло, суди дійшли обґрунтованих висновків про порушення такими діями права ЗАТ «Планета Буд» користування і володіння квартирою.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами протиправно не застосовано положення статті 770 ЦК України, статі 170 ЖК Української РСР до спірних правовідносин та відповідну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, оскільки на момент розгляду справи судами не встановлено, що спірна квартира перейшла у власність до іншої особи, відмінної від ЗАТ «Планета-Буд».

Твердження ОСОБА_1 про те, що він та члени його сім`ї, як орендарі мають переважне право на укладення нового договору оренди житла у відповідності до положень статті 777 ЦК України є надуманими та зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником норм закону.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак, цивільний договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Як вже зазначалося раніше, в пункті 2.1. договору оренди сторони погодили, що строк проживання у спірному приміщенні обмежений строком дії трудового договору, пунктом 5.1. визначено, що договір розривається достроково, зокрема, у випадку розірвання трудового договору.

Таким чином, зважаючи на врегулювання сторонами договору оренди питання його припинення та враховуючи принципи свободи та обов`язковості договору, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди слід вважати розірваним з моменту припинення трудових відносин із ОСОБА_1 , відтак відсутні підстави вважати, що у останнього наявне переважне право оренди.

Доводи касаційної скарги про те, щопостановою Господарського суду міста Києва ЗАТ «Планета Буд» визнано банкрутом, тому, в силу положень Кодексу України з процедур банкрутства та з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства, Суд відхиляє.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц зроблено висновок, що з урахуванням положень Кодексу України з процедур банкрутства, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Разом із цим, у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/585/18 акцентувала увагу на тому, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ЗАТ «Планета Буд» про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації місця проживання та виселення,з тих підстав, що відповідачі без законних підстав продовжують проживати у квартирі, яка належить на праві власності позивачу.

Отже, характер правовідносин між учасниками справи свідчать про те, що у позивача відсутній спір з відповідачами з приводу права власності на квартиру, натомість виникнення спірних правовідносин обумовлено незаконним користування майном, що перебуває у власності позивача.

З огляду на викладене, та враховуючи той факт, що спірна квартира входила до складу ліквідаційної маси банкрута, тобто за наслідками розгляду цієї справи ліквідаційна маса ЗАТ «Планета Буд» не зміниться, суди правильно розглянули справу в порядку цивільного судочинства.

Крім цього, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду про правильне застосування положення частини першої статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки в силу зазначеної норми, договір оренди квартири не є припиненим з дня винесення постанови господарським судом про визнання позивача банкрутом.

Зміст підстави оскарження судового рішення апеляційного суду у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеної норми права, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19 та від 21 липня 2022 року у справі № 219/7768/19).

Натомість, стаття 59 Кодексу України з процедур банкрутства не була ні підставою позову ЗАТ «Планета Буд» в особі ліквідатора, ні правовою підставою для задоволення його позову судами попередніх інстанцій.

ОСОБА_1 не навів достатніх мотивів того, що до спірних правовідносин, з урахуванням підстав позову (фактичних), підлягає застосуванню стаття 59 Кодексу України з процедур банкрутства, що свідчить про непідтвердження скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

Загалом доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак