Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 753/5609/17

провадження № 61-992св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шумило Наталією Миколаївною, на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Болотова Є. В., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісних позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Позов обґрунтований тим, що 12 липня 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського району міста Києва, актовий запис № 345.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2016 року у справі № 362/2275/16-ц вказаний шлюб розірвано.

У шлюбі сторони придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).

Спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Після припинення сімейних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя.

Просила визнати за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спірної квартири особистою приватною власністю.

Позовні вимоги мотивував тим, що під час шлюбу сторони проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 був власником 1/2 частини вказаної квартири, а саме: 1/6 частину квартири набув шляхом спадкування (свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 квітня 1999 року), 1/3 частину квартири - шляхом приватизації (свідоцтво про право власності на житло від 31 березня 1994 року).

Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 була власником 1/2 частини вказаної квартири, з якої 1/6 частину квартири набула шляхом спадкування (свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 квітня 1999 року), 1/3 частину квартири - шляхом приватизації (свідоцтво про право власності на житло від 31 березня 1994 року).

21 листопада 2000 року ОСОБА_2 разом з матір`ю ОСОБА_3 продали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . За кошти, отримані від її продажу, придбано дві квартири: 30 листопада 2000 року - спірну квартиру, яка зареєстрована на ОСОБА_2 , 18 грудня 2000 року - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована на ОСОБА_3 .

Спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , які він отримав до шлюбу, а ОСОБА_1 під час шлюбу не працювала, внесок у придбання спірної квартири не робила.

Просив визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року у первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме спірної квартири, відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала суду доказів, що спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя.

У частині задоволення зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру придбано за кошти, отримані внаслідок продажу квартири, що належала матері ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду 17 грудня 2020 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме спірної квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини спірної квартири. У зустрічному позові ОСОБА_2 про визнання спірної квартири його особистою приватною власністю відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спірна квартира придбана за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Доказів чи пояснень, щодо походження всієї суми вартості спірної квартири ОСОБА_2 не надав.

Пояснення ОСОБА_2 , його представника, показання свідків, допитаних в суді першої інстанції, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , була продана за 20 000,00 доларів США, а її ціна в розмірі 6 000,00 грн значно занижена, з метою зменшення оподаткування, суд апеляційної інстанції оцінив критично, оскільки це спростовується матеріалами справи, а саме договором купівлі - продажу від 21 листопада 2000 року, серія АВН № 210306, посвідченим державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Горшковою О. Ф.

Інших доказів, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та придбана за його особисті кошти, матеріали справи на містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Шумило Н. М. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 червня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала доказів, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Доказами того, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , отримані від набутого до шлюбу майна, є показання свідків, допитаних в суді першої інстанції: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції, не встановивши, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи, що таких вимог позивач не заявляла, визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірної квартири, застосувавши статті 60, 70, 71 Сімейого кодексу України (далі - СК України).

Суд апеляційної інстанції не з`ясував джерело коштів на придбання спірної квартири як спільного майна подружжя.

Суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням апеляційної інстанції та небажанням ОСОБА_2 проводити поділ спільного майна подружжя.

Позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 3 000,00 грн (1/2 частина від 6 000,00 грн), витрачені на придбання спірної квартири.

Свідки в судовому засіданні в суді першої інстанції повідомляли лише те, що їм було відомо зі слів матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на що звертав увагу суду представник позивачки в судовому засіданні.

Позивачка на час придбання спірної квартири не працювала, оскільки перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також суд не дослідив докази у справі ( пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 липня 1997 року зареєстровано шлюб між сторонами. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2016 року у справі № 362/2275/16-ц вказаний шлюб розірвано.

Мати ОСОБА_2 ОСОБА_3 працювала двірником житлово-експлуатаційної контори і як її працівник отримала ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 54,4 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 квітня 1999 року, серія АВА № 176635 від 29 квітня 1999 року, виданого завідуючою Четвертої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 (далі - свідоцтво про право на спадщину), вказана квартира була приватизована в рівних частинах на трьох осіб - ОСОБА_2 та його батьків: ОСОБА_3 і ОСОБА_8 .

Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину спадкоємцями ОСОБА_8 є його син ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_3 , які отримали в спадщину по 1/6 частині квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

У період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 був власником 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , з якої 1/6 частину квартири він набув шляхом спадкування, 1/3 частину квартири - шляхом приватизації. Мати ОСОБА_2 ОСОБА_3 набула право власності на 1/2 частину вказаної квартири з аналогічних підстав.

Згідно з пунктом 3 договору купівлі - продажу квартири від 21 листопада 2000 року, серія АВН № 210306, посвідченого державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Горшковою О. Ф., ОСОБА_2 і ОСОБА_3 продали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за 6 000,00 грн.

Відповідно до договору купівлі - продажу від 30 листопада 2000 року, серія АВО № 289097, посвідченого державним нотаріусом Двадцять другої київської державної нотаріальної контори Тесленко Ю. П., зареєстрованого за № 2-5712, ОСОБА_2 придбав спірну квартиру.

18 грудня 2000 року мати ОСОБА_2 ОСОБА_3 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 14,80 кв. м.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до пункту 3 договору купівлі - продажу від 30 листопада 2000 року, серія АВО № 289097, посвідченого державним нотаріусом Двадцять другої київської державної нотаріальної контори Тесленко Ю. П., зареєстрованого за № 2-5712, ОСОБА_2 придбав спірну квартиру за 11 059,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суди встановили, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час шлюбу, що сторони не оспорюють.

На час набуття прав на спірну квартиру був чинним Кодекс про шлюб та сім`ю України від 20 червня 1969 року № 2006-VII (далі - КпШС України).

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Чинний СК України містить аналогічні норми щодо правового режиму майна подружжя, набутого у шлюбі.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України, частина третя статті 368 ЦК України щодо визначення правового режиму спільного майна подружжя).

Питання поділу спільного майна подружжя, а саме визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири вирішується судами згідно з чинним законодавством на момент звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Зазначені вище норми встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопад 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.

Враховуючи вказане, Верховний Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 не надала доказів, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки тягар спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно покладено на ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Глава ІІІ СК України закріплює правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка та його режим.

Згідно з частинами першою, сьомою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

У касаційній скарзі викладено доводи, що спірна квартира придбана за особисті кошти ОСОБА_2 , отримані від набутої до шлюбу квартири, яку продано за 20 000,00 доларів США, а її ціна, зазначена в договорі купівлі - продажу, в розмірі 6 000,00 грн значно занижена, з метою зменшення оподаткування, що підтверджено показаннями свідків і поясненнями самого заявника.

Суди встановили, що спірна квартири придбана за 11 059,00 грн, а вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 , належної позивачу за зустрічним позовом і його матері в рівних частинах, становила 6 000,00 грн.

Згідно з матеріалами справи час між продажом квартири за адресою: АДРЕСА_2 і придбанням спірної квартири становить дев`ять днів.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач надав докази часткової сплати за придбання спірної квартири особистими коштами, не встановив розмір особистих коштів, витрачених ОСОБА_2 , з огляду на те, що сума, отримана з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в розмірі 6 000,00 грн належала ОСОБА_2 у рівних частках з його матір`ю ОСОБА_3

Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, чи оцінені надані ОСОБА_2 докази, чи суд взяв їх до уваги чи відхилив.

Аргументація, викладена в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, щодо того, чи спірна квартира придбана за спільні кошти подружжя чи частково за особисті кошти ОСОБА_2 не є достатньою, що заважає Верховному Суду належно оцінити чи збалансовані інтереси сторін у цій справі, враховуючи докази, надані позивачем за зустрічним позовом, щодо оцінки яких суд не виклав мотиви.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи є рівними частки сторін у праві спільної сумісної власності.

Щодо доводів касаційної скарги, що позивачка за первісним позовом не заявляла вимог про поділ спільного майна подружжя, Верховний Суд зазначає таке.

Оскільки із змісту позовної заяви ОСОБА_1 та з огляду на матеріали справи, вимога про визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири випливає з того, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру за час шлюбу, а після його розірвання ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частини майна подружжя, що перебуває у спільній сумісній власності, відповідно до статей 60 70 71 СК України, тобто в порядку поділу спільного майна подружжя.

Верховний Суд зауважує, що некоректне формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18, провадження № 61-14185св20.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постановівід 23 вересня 2015 року у справі № 6-606цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що суд першої інстанції відповідно до статей 22, 25 КпШС України (аналогічні положення містять статті 60 62 СК України) дійшов висновку про статус спірного майна як спільно нажитого, оскільки його побудовано та введено в експлуатацію в період шлюбу.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 викладено висновок, що суди правомірно застосували презумпцію спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України, оскільки відповідач її не спростував та не довів обставин, викладених у зустрічному позові.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції викладено узагальнені висновки щодо спірних правовідносин, отже, підстави касаційного оскарження є обґрунтованими.

У постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15 зазначено, що підлягають задоволенню вимоги позивачки про визнання квартири особистою приватною власністю, враховуючи те, що факт отримання нею коштів за відчуження власної квартири, наявність розписки на підтвердження цього факту та одночасне придбання спірної квартири не заперечувалися відповідачем. Тому висновки Верховного Суду, сформульовані у цій справі, з огляду на інші фактичні обставини, не застосовні у справі, що переглядається.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги, сформулював висновки у справі без урахуванням конкретних фактичних обставин, на які посилається позивач за зустрічним позовом, не встановив обставини справи, не надав належної правової оцінки доказам у справі, зокрема доказам залучення ОСОБА_2 особистих коштів у придбання спірної квартири та їх частки, тобто порушив норми матеріального і процесуального права. Отже, рішення у справі не відповідає вимогам частин першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦК України, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлення обставин справи та оцінки доказів у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з березня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Шумило Наталією Миколаївною, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко