Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 753/5610/17

провадження № 61-1144св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2018 рокуу складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (далі - ВП «Южно-Українська АЕС») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з листопада 1982 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень. Наказом від 10 лютого 2017 року № 111-ос «Про розірвання трудового договору» його було звільнено з роботи у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої професійної кваліфікації згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідач не мав законних підстав перевіряти його кваліфікацію, тому наказ від 23 листопада 2016 року № 1272-к, яким йому оголошено догану та призначено позачергову перевірку знань правил радіаційної безпеки (далі - ПРБ) та правил технічної експлуатації (далі - ПТЕ) центральною екзаменаційною комісією, він також оскаржив в судовому порядку. Він не був ознайомлений з наказом про звільнення в день його винесення, а 14 лютого 2017 року отримав поштою направлене відповідачем 13 лютого 2017 року повідомлення від 10 лютого 2017 року № 0034.02/09-365 про необхідність отримання трудової книжки. Наказ про розірвання трудового договору та трудову книжку він отримав 22 лютого 2017 року, однак на прохання працівника кадрової служби відповідача зазначив дату ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки 10 лютого 2017 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив поновити йому строк для звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ в. о. генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Богатчука В. А. від 10 лютого 2017 року № 111-ос «Про розірвання трудового договору», поновити його на посаді заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень ВП «Южно-Українська АЕС» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В запереченні на позовну заяву ВП «Южно-Українська АЕС» просило відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що наказом від 23 листопада 2016 року № 1272-к ОСОБА_1 було оголошено догану та призначено йому позачергову перевірку знань з радіаційної безпеки. Перевіркою було встановлено, що позивач не має достатнього рівня знань з радіаційної безпеки, тому він не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків, забезпечити безпеку підлеглого йому персоналу та безпеку персоналу ВП «Южно-Українська АЕС». Позивачу було запропоновано продовжити трудову діяльність у ВП «Южно-Українська АЕС» на інших посадах, але він відмовився. Первинна профспілкова організація ВП «Южно-Українська АЕС» надала згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Копію наказу про розірвання трудового договору та трудову книжку позивач отримав 10 лютого 2017 року, що підтверджується його підписом в наказі та книзі обліку трудових книжок ВП «Южно-Українська АЕС», тому строк оскарження його звільнення, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, сплив 10 березня 2017 року.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року у складі судді Даниленко В. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у справі № 753/2668/17 за позовом ОСОБА_1 до ВП «Южно-Українська АЕС» про скасування наказу та відшкодування моральної шкоди було визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» від 23 листопада 2016 року № 1272-к про оголошення ОСОБА_1 догани та призначення йому позачергової перевірки знань з ПРБ, ПТЕ в центральній екзаменаційній комісії. Оскільки у відповідача не було законних підстав для проведення позачергової перевірки знань ОСОБА_1 , то результати такої перевірки не можуть бути підставою для його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України. За таких обставин вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу в. о. генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Богатчука В. А. від 10 лютого 2017 року № 111-ос «Про розірвання трудового договору» є обґрунтованими. 10 лютого 2017 року позивач був ознайомлений з наказом про розірвання трудового договору та отримав трудову книжку, тому саме з цієї дати розпочався перебіг строку оскарження незаконного звільнення. Посилання ОСОБА_1 на те, що він ознайомився з наказом про розірвання трудового договору та отримав трудову книжку лише 22 лютого 2017 року, однак зазначив дату 10 лютого 2017 року, є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Таким чином, подавши позов 22 березня 2017 року, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, що є підставою для відмови в задоволенні заявлених ним вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У січні 2019 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив змінити постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів і не дав належної оцінки його доводам про те, що 10 лютого 2017 року він захворів, з 13:20 год проходив медичне обстеження в медпункті ВП «Южно-Українська АЕС» та поліклініці міста Южноукраїнська, тобто був відсутній на роботі та не міг бути ознайомлений з наказом про розірвання трудового договору і отримати трудову книжку. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що 13 лютого 2017 року відповідач направив йому повідомлення від 10 лютого 2017 року № 0034.02/09-365 про необхідність отримання трудової книжки, що спростовує факт його ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки 10 лютого 2017 року. Оскільки зазначений наказ та трудову книжку він отримав лише 22 лютого 2017 року, а з позовом до суду звернувся 22 березня 2017 року, то суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

У лютому 2020 року ВП «Южно-Українська АЕС» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

31 січня 2019 року справа № 753/5610/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Апеляційним судом встановлено, що наказом директора Южно-Української АЕС від 02 листопада 1982 року №874/лс ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду інженера.

Наказом генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Лісніченка В. А. від 23 листопада 2016 року №1272-к ОСОБА_1 - заступнику начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень оголошено догану та призначено йому позачергову перевірку знань з ПРБ, ПТЕ в центральній екзаменаційній комісії. Застосування дисциплінарного стягнення стало наслідком невиконання позивачем пункту 3.2.11 Інструкції ИБ.0.0026.0091 «Радіаційна безпека у ВП «Южно-Українська АЕС», пунктів 5.2, 5.3.2, 5.3.6, 5.11 ИД.0.0025.0024 «Посадової інструкції заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень», пункту 5.1.1 ПЛ.0.3402.0069 «Правил внутрішнього трудового розпорядку», а також відсутність контролю за підлеглим персоналом.

Відповідно до пункту 1.7 Посадової інструкції заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень ИД.0.0025.0024, затвердженої в. о. головного інженера Бандурком В. В . 14 січня 2014 року, заступник начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень атестується згідно встановленого у ВП «Южно-Українська АЕС» порядку, з періодичністю раз на три роки. Атестація не звільняє заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень від планових та позапланових перевірок знань.

Згідно з пунктом 2.2.5 Посадової інструкції заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень ИД.0.0025.0024 позачергова перевірка знань у заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень проводиться у випадках, передбачених документом ПЛ.0.000.0016 «Положення по організації роботи з персоналом відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Підпунктом «в» пункту 4.7.12.1 Положення по організації роботи з персоналом відокремленого підрозділу «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ПЛ.0.000.0016 передбачено, що позачергова перевірка знань проводиться, зокрема при порушенні працівником правил, норм або інструкцій на вимогу посадових осіб державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», які виконують контрольні і наглядові функції і наділені відповідними повноваженнями.

Відповідно до протоколів комісії з перевірки знань радіаційної безпеки від 12 грудня 2016 року № 1923 та від 20 січня 2017 року № 1943 ОСОБА_1 - заступник начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень не знає правила радіаційної безпеки.

Наказом генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Богатчука В. А. від 10 лютого 2017 року № 111-ос «Про розірвання трудового договору» ОСОБА_1 - заступника начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень звільнено 10 лютого 2017 року у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як роз`яснено в пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв`язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

Враховуючи наведене, суд може визнати звільнення працівника правильним, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують, що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладених на нього трудових обов`язків, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2018 року у справі № 753/2668/17 за позовом ОСОБА_1 до ВП «Южно-Українська АЕС» про скасування наказу та відшкодування моральної шкоди було визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» від 23 листопада 2016 року № 1272-к про оголошення ОСОБА_1 , заступнику начальника цеху з дезактивації устаткування, приміщень, догани та призначення йому позачергової перевірки знань з ПРБ, ПТЕ в центральній екзаменаційній комісії.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у роботодавця не було законних підстав для проведення позачергової перевірки знань, а відтак результати такої перевірки не можуть бути підставою для звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), встановлені статтею 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Апеляційним судом встановлено, що 10 лютого 2017 року позивач особисто ознайомився з наказом генерального директора ВП «Южно-Українська АЕС» Богатчука В. А. від 10 лютого 2017 року № 111-ос «Про розірвання трудового договору», про що свідчить його особистий підпис в цьому наказі.

Крім того, за витягом з книги обліку руху трудових книжок ВП «Южно-Українська АЕС», 10 лютого 2017 року ОСОБА_1 особисто отримав трудову книжку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц (провадження № 61-17529св18), від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц (провадження № 61-34416св18), від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18 (провадження № 61-15450св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку тим обставинам, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено з порушенням вимог трудового законодавства. Встановивши, що позивач 10 лютого 2017 року був ознайомлений з наказом про розірвання трудового договору та в цей же день отримав трудову книжку, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що саме з цієї дати розпочав перебіг строк на оскарження незаконного звільнення. Оскільки позивач не навів обставин, які б слугували підставою для поновлення встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку звернення до суду, а також не надав доказів отримання трудової книжки саме 22 лютого 2017 року, то апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Аргументи заявника про те, що наказ про розірвання трудового договору та трудову книжку він отримав 22 лютого 2017 року, однак на прохання працівника кадрової служби відповідача зазначив дату ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки 10 лютого 2017 року, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують обставин, які були встановлені судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, за змістом позовної заяви ОСОБА_1 не заперечував, що 10 лютого 2017 року з початку робочого дня до 13:20 год він перебував на роботі і ввечері цього ж дня отримав на свою банківську картку розрахунок при звільненні, тобто був обізнаний про своє звільнення з роботи.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що 13 лютого 2017 року відповідач направив йому повідомлення від 10 лютого 2017 року № 0034.02/09-365 про необхідність отримання трудової книжки є неспроможними, оскільки позивач не довів наявності у нього будь-яких об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для звернення до суду з позовом в період з 10 лютого по 22 березня 2017 року.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_1 на час звільнення 10 лютого 2017 року на лікуванні та отримання ним листка непрацездатності, то його посилання на те, що 10 лютого 2017 року він захворів, був відсутній на роботі та не міг бути ознайомлений з наказом про розірвання трудового договору і отримати трудову книжку, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто апеляційний суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про розірвання трудового договору і поновлення на роботі, то відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов