№ 753/5657/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12лютого 2025 року

м. Київ

справа № 753/5657/23

провадження № 61-7798св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний науково-дослідній експертно-криміналістичний центр МВС України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, у складі судді Каліушка Ф. А.,

від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л. П., від 23 квітня

2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (далі - ДНДЕКЦ МВС) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він працював у відповідача на посаді завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.

3. 06 липня 2022 року позивача повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку з скорочення займаної ним посади та запропоновано переведення на посаду завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.

4. Він не погодився на цю пропозицію, оскільки вважав, що запропонована посада нижча за займану ним посаду.

5. 06 вересня 2022 року згідно з наказом ДНДЕКЦ МВС № 119 о/с

від 30 серпня 2022 року його було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

6. Вказує, що має високу кваліфікацію, чотирнадцять років стажу роботи на посадах керівних працівників та судових експертів, є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІІ групи. За час роботи у відповідача не мав дисциплінарних порушень, навпаки, заохочувався за сумлінну працю.

7. Вважає, що його обмежили у праві переважного працевлаштування, не пропонували посади, які з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення.

8. Крім того, його не було ознайомлено з наказом МВС України

від 14 червня 2022 року № 361 «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС», відповідно до якого його посаду було скорочено.

9. У зв`язку з чим наказ про звільнення є незаконним і порушує його трудові права.

10. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати протиправним наказ № 119 о/с від 06 вересня 2022 року про його звільнення;

- поновити його на посаді завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії;

- стягнути з відповідача компенсацію у вигляді середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул, починаючи з 06 вересня 2022 року до дня поновлення на роботі.

11. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про залишення без розгляду вимоги про поновлення на роботі.

12. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 в частині вимоги про поновлення на роботі залишено без розгляду.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

13. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня

2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 23 квітня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій вказали, що при звільненні позивача відповідачем дотримано законодавчий порядок вивільнення працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме: на підприємстві дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності та штату працівників; позивач був попереджений за два місяці про майбутнє звільнення; позивачу пропонувалась інша робота на підприємстві, від якої він відмовився, написавши заяву про звільнення із займаної ним посади.

15. Також суди звернули увагу, що ОСОБА_1 не займав посад, аналогічних посадам, які були вакантними у ДНДЕКЦ МВС, та не мав відповідної кваліфікації і досвіду роботи для їх зайняття. Займана позивачем посада, яка була скорочена, була єдиною, а тому у роботодавця був відсутній обов`язок обговорювати переважне право позивача на залишення на роботі.

16. Судами враховано, що законодавство не містить прямої заборони на звільнення у зв`язку зі скороченням працівників, яким встановлено інвалідність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. 22 травня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року.

19. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у червні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 07 серпня 2019 року у справі № 442/61/16-ц, від 11 липня 2018 року

у справі № 816/1232/17, від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а,

від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 09 квітня 2020 року

у справі № 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17,

від 14 лютого 2018 року у справі № 2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року

у справі № 816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі № П/811/2408/15,

від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, від 12 травня 2021 року

у справі № 561/1030/19, від 26 січня 2022 року у справі № 671/875/20,

від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року

у справі № 696/985/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19,

від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19,

від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. Вказує, що йому була запропонована посада завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії, проте у відповідача були й інші вакантні посади, які не було йому запропоновано. При цьому суди дійшли висновку, що він не мав відповідної кваліфікації та досвіду роботи для їх заняття за відсутності чітких кваліфікаційних вимог щодо таких посад.

22. Вважає, що відповідає всім кваліфікаційним вимогам вакантних посад, які були на підприємств на момент його звільнення.

23. Зауважує, що у ДНДЕКЦ МВС проводились призначення на посади без будь-яких кваліфікаційних вимог та без досвіду роботи експертом.

24. Стверджує, що відповідач не врахував його тривалий стаж роботи на підприємстві (безперервно понад 6 років), його високу кваліфікацію та продуктивність праці, наявність у нього переважного права на залишення на роботі у порівнянні із працівниками, що залишились. Також відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається переважне право на залишення на роботі при скороченні, а відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не допускається звільнення працівника без його згоди з мотивів інвалідності.

25. Наголошує, що запропонована йому посада була нижчою за ту, яку він займав до звільнення.

26. Посилається на те, що під тиском написав заяву про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Ця заява не відповідає його волевиявленню та написана на прохання працівника відділу кадрів. Закон не передбачає при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця подання заяви про звільнення.

27. Вказує, що під час судового засідання в апеляційному суді намагався надати короткі пояснення та доповнити свого представника, проте суд не дав такої можливості, чим фактично обмежив його право на доступ до правосуддя та порушив порядок розгляду справи, передбачений статтею 368 ЦПК України. Повний текст постанови апеляційного суду складений поспіхом зі значною кількістю помилок. Суд підійшов до розгляду справи однобічно та поверхнево.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

28. У липні 2024 року ДНДЕКЦ МВС подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказує, що відповідач виконав всі вимоги, передбачені законодавством при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням чисельності штату. ОСОБА_1 було повідомлено про наступне вивільнення у зв`язку з скороченням займаної ним посади, у двомісячний період з моменту попередження пропонувалось переведення на вакантну посаду, від чого позивач відмовився. ДНДЕКЦ МВС підтверджено відсутність інших вакантних посад, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 . Позивач не розглядав інших вакансій, окрім як завідувача відділом, проте у зв`язку з відсутністю у нього визначених кваліфікаційних вимог для зайняття керівної посади завідувача відділу за іншими напрямками експертної діяльності, він не міг зайняти одну з таких вакантних посад. Зауважує, що скорочення не стосувалося однорідних професій та посад, а тому посилання позивача на наявність у нього переважного права на залишення на роботі є помилковими. Матеріали справи не містять жодних доказів примушення до написання

ОСОБА_1 заяви про звільнення, як і доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було звільнено з мотивів інвалідності. Вказує на те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною вимогою від вимоги про поновлення на роботі, яка за ініціативою позивача залишена без розгляду.

Інші процесуальні заяви, подані до Верховного Суду

29. У липні 2024 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якому наполягав на задоволенні касаційної скарги. Вказує, що у відзиві ДНДЕКЦ МВС вказано не повний перелік посад, які були вакантними, зокрема не зазначено посаду начальника відділу експертиз військового майна, яка могла бути йому запропонованою.

30. У липні 2024 року ДНДЕКЦ МВС подав заперечення на відповідь на відзив, в якому, зокрема, зазначає, що твердження позивача щодо наявності вакантних посад, які відповідали б займаній ОСОБА_1 посаді, були повністю розглянуті судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження. ОСОБА_1 не мав відповідної кваліфікації, досвіду роботи та допуску для виконання роботи за посадою завідувача відділу іншого напрямку експертної діяльності, які були вакантними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. ОСОБА_1 у 2001 році закінчив Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України.

32. Із липня 2017 року ОСОБА_1 працював в ДНДЕКЦ МВС на різних посадах. Остання посада - завідувач відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії.

33. 06 липня 2022 року ОСОБА_1 було письмово попереджено про скорочення посади завідувача відділу вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії, згідно з наказом МВС України № 351 від 14 червня 2022 року «Про організаційно-штатні зміни в науково-дослідних установах МВС». У зв`язку з цим ОСОБА_1 було запропонована посада, яка відповідала його професії та кваліфікації - завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії. Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовився.

34. 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я директора ДНДЕКЦ МВС подав заяву з проханням звільнити його 06 вересня 2022 року із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

35. 06 вересня 2022 року згідно з наказом ДНДЕКЦ МВС № 119 о/с

від 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

36. Суди встановили, що у період із 06 липня по 06 вересня 2022 року в структурних підрозділах відповідача рівнозначних посад, посаді, яку займав ОСОБА_1 до його звільнення та які б відповідали його професії і кваліфікації, не було.

37. Натомість були наявні вакантні посади:

- завідувач відділу юридичного забезпечення (кваліфікаційні вимоги по посади, повна вища юридична освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 2-х років);

- завідувач відділу навчальної та наукової діяльності лабораторії навчальної та наукової роботи (кваліфікаційні вимоги до посади, повна вища освіта спеціаліст, магістр, стаж роботи за фахом не менше 4-х років, у тому числі досвід наукової роботи не менше 3-х років, а за наявності наукового ступеня доктора чи кандидата наук без вимог до стажу роботи);

- завідувач відділу дорожньо-технічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.16 «дорожньо-технічні дослідження»);

- завідувач відділу гемологічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 17.1 «дослідження дорогоцінного, напівдорогоцінного та декоративного каміння»);

- завідувач відділу екологічних досліджень лабораторії військових, транспортних, товарознавчих, гемологічних та екологічних досліджень (необхідна кваліфікація судового експерта 10.19 «дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля»);

- завідувач відділу досліджень у сфері інтелектуальної власності лабораторії економічних досліджень у сфері інтелектуальної власності (необхідна кваліфікація судового експерта 13.9 «економічні дослідження у сфері інтелектуальної власності»).

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

38. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

39. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

40. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

41. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

42. За змістом статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

43. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

44. Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

45. Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

46. Згідно з статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

47. За змістом статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

48. Надавши оцінку наданим сторонами доказам, встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а позивача за два місяця було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано вакантну посаду завідувача сектору вибухотехнічних обліків відділу вибухотехнічних досліджень та вибухотехнічних обліків вибухотехнічної лабораторії, яка відповідала його кваліфікаційному рівню, однак від якої він відмовився, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення

ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

49. З приводу інших вакантних посад, то судами встановлено, що позивач не мав відповідної кваліфікації та досвіду роботи для їх заняття.

50. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 мав переважне право на залишення на роботі підлягають відхиленню, оскільки аналогічних рівнозначних (однотипних) посад, посаді позивача на час скорочення не було.

51. Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій

статті 42 КЗпП України.

52. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 09 квітня 2020 року у справі

№ 760/21020/15-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 754/12401/21.

53. Наведене свідчить про об`єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та наявність підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

54. Щодо заяви позивача про звільнення з роботи, то колегія суддів зауважує, що вивільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є вимушеною дією роботодавця через неможливість збереження трудових правовідносин і не потребує написання заявником відповідної заяви про його звільнення, оскільки у даному випадку розірвання трудового договору відбувається з ініціативи роботодавця. Проте у разі написання працівником такої заяви посилання на неї у наказі про звільнення не свідчить про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40,

статті 492 КЗпП України.

55. У цьому випадку має значення чи вживав роботодавець заходи спрямовані на реальне працевлаштування працівника, запропонувавши йому у період між попередженням про наступне вивільнення та звільненням вакантні посади на підприємстві.

56. Посилання заявника на Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» є безпідставними, оскільки позивача було звільнено з роботи у зв`язку з наявними у ДНДЕКЦ МВСзмінами організації виробництва і праці, а не з мотивів інвалідності

ОСОБА_1 .

57. Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на порушення апеляційним судом його право на доступ до правосуддя, оскільки справа розглядалась судом першої інстанції із червня до грудня 2023 року і позивач мав достатньо часу для формування своїх доводів, які зокрема були викладені в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.

58. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постановах Верховного Суду