Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 753/6432/16-ц

провадження № 61-8294св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша, А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А. у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2014 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила визнати недійсним іпотечний договір від 18 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 58, укладений між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Ерде Банк» (далі - ВАТ «Ерде Банк»).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18 січня 2008 року між ВАТ «Ерде Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк» (далі - ПАТ «Ерде Банк») та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним з ВАТ «Ерде Банк». Посилаючись на те, що на момент укладення вищевказаного договору вона проживала разом зі своїм малолітнім сином у спірній квартирі, який набув таким чином право користування цим житлом, а також на відсутність згоди служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на вчинення цього правочину та позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням, просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 18 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Ерде Банк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року у складі судді Лужецької О. Р. в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд встановив, що перебіг позовної давності почався з 18 січня 2008 року, однак позов пред`явлено до суду лише 02 червня 2014 року, тобто з пропуском позовної давності. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що нею пропущено з поважних причин строк для звернення до суду з позовом. За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ПАТ «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А. В., Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки задоволено. Визнати недійсним іпотечний договір від 18 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 58, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Ерде Банк».

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, та вважав, що договір іпотеки, що вчинений власником стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним оскільки оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Разом із тим апеляційний суд не погодився із судом першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Посилаючись на частину четверту статті 261 ЦК України, якою передбачено, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття та встановивши, що 14 березня 2017 року ПАТ «Ерде Банк» звернулося до суду із заявою про застосування позовної давності, та виходячи із того, що порушені права ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є малолітньою особою, суд апеляційної інстанції вважав, що позовна давність у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат Марченко Т. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що сам факт відсутності дозволу органу опіки та піклування не тягне за собою автоматичну недійсність договору іпотеки, адже в цьому випадку суд повинен встановити порушення прав дитини, і чи має вона окрім квартири інше місце проживання та чи призвів такий договір до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права дитини на користування житлом.

Разом із тим вказував, що власник майна, який є законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. На час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 не мав права користуватися житлом, адже був зареєстрований у спірному приміщенні лише 30 грудня 2008 року.

Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин позовну давність.

Представник заявника зазначав, що позивач знала про укладення ОСОБА_3 іпотечного договору в момент його укладення, отже позовна давність повинна обчислюватися з 18 липня 2008 року, а сплив позовної давності, про яку заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 в якій позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити посилаючись на її необґрунтованість.

Позивач вказує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів, які були встановлені судами обох попередніх інстанцій. Вважає, що задовольняючи її позов апеляційний суд ухвалив рішення із отриманням норм як матеріального так і процесуального права.

Разом із подачею відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 подала клопотання про закриття касаційного провадження з тих підстав, що заявником подано касаційну скаргу повторно, а ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року касаційну скаргу вже було повернуто, заявник достеменно знав про існування оскаржуваного судового рішення, тобто в цьому випадку має місце зловживання ним своїми процесуальними правами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Дарницького районного суду м. Києва.

07 вересня 2018 року справа № 753/6432/16-ц надійшла до Верховного Суду.

На підставі підпункту 2.3.49 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

23 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 25 лютого 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Висоцька В. С., Грушицький А. І., Калараш А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюк В. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що 18 січня 2008 року між ВАТ «Ерде Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором, укладеним з ВАТ «Ерде Банк». Вказана квартира належала на праві власності відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 01 жовтня 1998 року.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ «Ерде Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом набуття ПАТ «Ерде Банк» права власності на зазначену квартиру.

Згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анапенко М. А., власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки ЖЕД № 202 від 23 липня 2014 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 з 26 жовтня 1999 року; син позивача ОСОБА_2 з 30 грудня 2008 року; донька позивача ОСОБА_6 з 22 лютого 2011 року.

Факт проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 з моменту його народження було також підтверджено поясненнями свідків, заслуханих в судовому засіданні.

Верховним Судом України в постанові від 10 лютого 2016 року встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 , яка на момент укладення договору іпотеки проживала та була зареєстрована у спірній квартирі, що є постійним місцем її проживання. ОСОБА_2 є малолітнім сином ОСОБА_1 і онуком ОСОБА_3 та проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що перебіг позовної давності почався з 18 січня 2008 року, однак позов пред`явлено до суду лише 02 червня 2014 року тобто з пропуском цього строку, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що нею пропущено з поважних причин строк для звернення до суду з цим позовом.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення представник відповідача - ПАТ «Ерде Банк» подав заяву про застосування позовної давності (а. с. 2, том 3).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ВАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки без згоди органу опіки та піклування, чим порушили права та інтереси малолітньої дитини. Але, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом про визнання спірного договору недійсним поза межами позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідне клопотання відповідачем, що в силу вимог частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Отже доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 про те, що апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 6 СК України).

Встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 82, том 1), а договір іпотеки між ВАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено 18 січня 2008 року. На момент укладення оспореного договору ОСОБА_2 було 1 рік. Тобто на час укладення спірного договору ОСОБА_2 був малолітнім, а позов пред`явлено до суду лише 02 червня 2014 року, тобто з пропуском позовної давності.

Отже, правило частини четвертої статті 261 ЦК України застосовується до позовів, з якими звертаються особи, які у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самі вчинили правочин, у тому числі і з належного дозволу, якщо правочин порушує їх права або інтереси. Це ж правило застосовується, якщо інші особи вчинили правочин, що порушував права або інтереси неповнолітньої особи, саме на час вчинення такого правочину.

Оскільки оспорений правочин вчинено тоді, коли дитина була малолітня, а не неповнолітня, їхні інтереси захищають батьки (частина перша статті 39 ЦПК України (2004 року), частина перша статті 59 ЦПК України (у редакції з 15 грудня 2017 року), які і звертаються до суду, то положення частини четвертої статті 261 ЦПК України, на яку посилався суд апеляційної інстанції у своєму рішенні, у цій ситуації застосуванню не підлягає.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 363/2894/17-ц (провадження № 61-5337св19).

Апеляційний суд не врахував наведеного та дійшов неправильного висновків про задоволення позову.

Таким чином, встановивши, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що нею пропущено з поважних причин строк для звернення до суду, а перебіг позовної давності почався з 18 січня 2008 року, однак позов пред`явлено лише 02 червня 2014 року, тобто з пропуском цього строку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

ОСОБА_1 подала клопотання про закриття касаційного провадження з тих підстав, що заявником подано касаційну скаргу повторно, а ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року його касаційну скаргу вже було повернуто, ОСОБА_4 достеменно знав про існування оскаржуваного судового рішення, тобто в цьому випадку, на думку позивача, має місце зловживання третьою особою своїми процесуальними правами.

Колегія суддів відхиляє клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року у цій справі повернуто з підстав невиконання вимог ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року та роз`яснено, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження на рішення апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року та відкрито касаційне провадження у цій справі.

Підстави для закриття касаційного провадження є вичерпними та визначені статтею 396 ЦПК України.

Повернення касаційної скарги не є перешкодою для повторного звернення, і такої підстави для закриття касаційного провадження як повторне звернення з касаційною скаргою норми статті 396 ЦПК не містять, а тому клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу задоволено, рішення апеляційної інстанції скасовано та рішення суду першої інстанції залишено в силі, то сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 487,20 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 141 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору іпотеки відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 вересня 2017 року скасувати.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 487 гривень 20 копійок судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко В. В. Сердюк