Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 753/7478/18

провадження № 61-21042св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, відділ реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року у складі судді Копенюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у складі колегії суддів:

Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 , треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві), відділ реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві), про оспорювання батьківства.

Позовні вимоги мотивовано тим, що він з ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбу з 27 липня 2002 року. У шлюбі,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 народила дочку ОСОБА_7 , батьком якої, ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві згідно із актовим записом від 04 квітня 2003 року № 656 записаний він - ОСОБА_1 , оскільки дитина народилась у шлюбі.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 жовтня 2004 року шлюб між ним та ОСОБА_4 розірвано.

Позивач зазначав, що з моменту повідомлення ОСОБА_6 про вагітність у нього були сумніви, що він є біологічним батьком дитини, проте, після народження дитини, взяв на себе відповідальність і погодився на реєстрацію себе її батьком. Пізніше, зважаючи на фотознімки дочки ОСОБА_7 , він візуально встановив несхожість його зовнішності із зовнішністю ОСОБА_7. На його пропозицію провести генетичну експертизу для підтвердження або спростування батьківства ОСОБА_4 у категоричній формі відмовилась.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд виключити відомості про його батьківство з актового запису від 04 квітня 2003 року № 656 про народження ОСОБА_7 , зареєстрованого ВРАЦС Дарницького РУЮ у

м. Києві.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виключено відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису від 04 квітня 2003 року № 656 про її народження, зареєстрованого ВРАЦС Дарницького РУЮ

у м. Києві.

Зобов`язано ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві виключити відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

з актового запису від 04 квітня 2003 року № 656 про її народження, зареєстрованого ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, зважаючи на процесуальну поведінку сторони відповідача, який повторно ухилився від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, з метою забезпечення прав позивача, застосовав положення статті 109 ЦПК України, визнавши факт для з`ясування якого експертиза була призначена, а саме те, що позивач не є батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня

2021 року залучено до у часті у справі третьою особою

ОСОБА_8 .

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 січня 2021 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи що відповідач ухилилась від надання експертам необхідних матеріалів та проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, клопотань про проведення будь-яких інших експертиз для можливості встановлення кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не заявила, у зв`язку із чим провести експертизу з метою встановлення факту кровного споріднення між народженою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 не виявилось можливим, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі

№ 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц,

від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що в ухвалі про призначенні експертизи було зазначено прізвище « ОСОБА_9 », проте відповідач і її дочка мають інші прізвища, про що було повідомлено суд. Крім того, дитина категорично відмовилась від проведення ДНК тесту, а примусово змусити її здавати тест ніхто не може згідно із законодавством України. Заявник вважає, що позивачем було пропущено позовну давність для звернення до суду із вказаним позовом (стаття 56 КпШС України), про що було наголошено під час розгляду справи та заявлялось у відзиві на позов, адже він дізнався про порушення своїх прав після того, як відповідач повідомила про вагітність, тобто з липня 2002 року.

Крім того, суд зобов`язав третю особу ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві вчинити певні дії, хоча такі позовні вимоги не заявлялись позивачем, а крім того, як неодноразово вказував Верховний Суд у своїх рішеннях, що суд не може вирішувати питання про зобов`язання третьої особи у справі на вчинення тих чи інших дій, оскільки у такому випадку в разі задоволення позовних вимог існує певна процедура виконання рішення суду. Таким чином, суд вийшов за межі позовних вимог без будь-якого законодавчого обґрунтування.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ГТУЮ у м. Києві, ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві, ОСОБА_3 про оспорювання батьківства та виключення запису про батька з актового запису про народження дитини призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому він просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просить задовольнити зазначену касаційну скаргу та надає нотаріально засвідчену згоду на проходження судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи для встановлення батьківства ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2002 року (а. с. 6).

Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 народила дочку ОСОБА_7 . Батьком дитини ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві згідно із актовим записом від 04 квітня 2003 року № 656 записаний ОСОБА_1 , так як дитина народилась у шлюбі сторін (а. с. 7).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2004 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 8-11).

20 листопада 2012 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2-4561/2012 ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав щодо його дитини - дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2

(а. с. 14-16).

Ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року та від 14 травня 2020 року судом призначалась судово-біологічна

(судово-генетична) експертизи для підтвердження або спростування батьківства ОСОБА_1 , як батька, щодо неповнолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в яких експертам були поставлені питання: «Чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_10 » (а. с. 75-76, 99-100).

Оскільки відповідач повторно відмовилась від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, не забезпечивши явку дочки до експертної установи для відібрання біологічних зразків для проведення такої експертизи, в зв`язку з чим, експертом до суду було надіслано повідомлення про неможливість проведення експертизи (а. с. 83-84,

108-109).

Доказів поважності причин неявки відповідача і її дочки ОСОБА_7 до експертної установи на 30 серпня 2019 року і 13 серпня 2020 року відповідач в установленому законом порядку суду не надала.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у призначені дати явки відповідача з дитиною до експертної установи, а саме 30 серпня 2019 року і 13 серпня 2020 року, відповідач з дитиною не з`явилися до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру без поважних причин.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц (провадження № 61-29614св18) Верховний Суд зазначив про те, що враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатись об`єктивним за відсутності висновку судово-медичної

(молекулярно- генетичної) експертизи, навіть у випадку визнання позову про визнання батьківства відповідачем.

Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене, суди при розгляді цієї справи дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виключення відомостей про ОСОБА_1 , як батька дитини, з актового запису № 656, складеного 04 квітня 2003 року ВРАЦС Дарницького РУЮ у м. Києві про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини ОСОБА_7 , оскільки відповідач ОСОБА_4 ухилялась від присутності з дитиною для відбору біологічних зразків для проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, призначеної ухвалами суду для встановлення наявності кровного споріднення між ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано вважали, що відповідачем у справі не доведено належними та допустимими доказами поважність причин її неявки разом з дитиною 30 серпня 2019 року та

13 серпня 2020 року до експертної установи, що свідчить про ухилення відповідача від проведення судово-генетичної експертизи, призначеної ухвалою суду.

При цьому колегією суддів, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідачу та третій особі були роз`яснені положення статей 12,

81 ЦПК України, зокрема право на проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи спорідненості позивача ОСОБА_1 та

ОСОБА_7 .

Отже, враховуючи що відповідач ухилилась від надання експертам необхідних матеріалів та проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, клопотань про проведення будь-яких інших експертиз задля можливості встановлення кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 не заявила, у зв`язку із чим провести експертизу з метою встановлення факту кровного споріднення між ними не представилось можливим, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що судами в сукупності не надано належної оцінки всім доказам у справі є необґрунтованими.

Згідно із роз`ясненнями, що містяться в пунктах 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї, як батька, з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною чоловік може будь-якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз.

Щодо незастосування до спірних правовідносин статті 56 КпШС України суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року

№ 1-рп/99 у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (стаття 7).

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Оскільки

ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення

КпШС України, чинні на час їх виникнення.

Згідно зі статтею 52 КпШС України (чинного на час народження дитини, оспорення батьківства щодо якої пред`явлено позов) походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків.

Статтею 54 КпШС України визначено, що батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.

Відповідно до статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада 2005 року у справі «Shofman v. russia» справа № 74826/01, Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції у справах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження по оскарженню свого батьківства дитини, народженої в шлюбі, Європейський Суд раніше залишив відкритим питання, чи стосується провадження у спорах про батьківство «сімейного життя» того чи іншого заявника, встановивши, що в будь-якому випадку дозвіл питання про правові відносини батька з його можливим дитиною стосується «приватного життя» батька.

У вказаному рішенні ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але - з огляду на причин, що не мають відношення до закону - не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (див. акти Суду у справах «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria] і «Расмюссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]).

Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, воно не забезпечило в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.

У справі «Romanov v. russia» № 76594/11, рішення від 09 липня 2019 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що така негнучка тимчасова межа не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві», оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання зацікавлених сторін і тому не може забезпечити справедливий баланс між спільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і права зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржено в світлі біологічних доказів. Тому це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективну «повагу» до приватного і сімейного життя.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що відмова у позові ОСОБА_1 у зв?язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС України, не є пропорційною щодо переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в цьому випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що у світлі рішень ЄСПЛ щодо таких правовідносин є порушенням статті 8 Конвенції.

Застосування у цій справі норм СК України, а не КпШС України, не призвело до неправильного вирішення спору в цій справі.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права.

Щодо рішення судів в частині виключення відомостей з актового запису про народження дитини Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Процесуальне становище третьої особи ВРАЦС Дарницкього РУЮ є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17.

Зобов`язання ВРАЦС Дарницького РУЮ м. Києва виключити відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_7 з актового запису про її народження є безпідставними, оскільки не входять до повноважень суду. Крім того, таких позовних вимог позовна заява не містить.

Вищевказана вимога є зайвою, оскільки рішення суду про виключення відомостей про батька дитини з актового запису про її народження є підставою для внесення змін до актового запису про народження дитини.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року в частині зобов`язання відділу реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві виключити відомості про ОСОБА_1 , як батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з актового запису від 04 квітня 2003 року № 656 про її народження, зареєстрованого відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, скасувати.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта