Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 753/8249/17
провадження № 61-37508св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в м. Києві,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 травня 2018 року у складі суддів: Рейнарт І. М., Болотова Є. В., Кирилюк Г. М.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи - регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у м. Києві, про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.
Позов мотивовано тим, що вона та ОСОБА_3 з 26 грудня 1997 року до 08 липня 2016 року перебували у шлюбі.
За час шлюбу ними як подружжям було набуто майно, серед якого автомобіль КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я відповідача.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 без її згоди, як співвласника майна, відчужив автомобіль.
Вважає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу, а розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою.
На підставі викладеного просила суд визнати договір купівлі-продажу автомобіля КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10 березня 2017 року, недійсним та стягнути на її користь із ОСОБА_3 судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , укладений 10 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у сервісному центрі 8045 РСЦ МВС у м. Києві за № 8045/2017/364111.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 640,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , вважається спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , був відчужений одним із співвласників без згоди іншого, а тому такий правочин на підставі частини другої статті 65 СК України, є недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 08 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні правові підстави передбачені частиною другою статті 65 СК України для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, оскільки на час укладення договору ОСОБА_4 не знала і не могла знати, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, і що ОСОБА_5 , як співвласник майна не надавала згоду на його відчуження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував при розгляді справи норми матеріального права; висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 1997 року, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року шлюб розірвано.
У період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , як подружжям, набуто майно, у тому числі автомобіль КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я відповідача.
10 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у сервісному центрі 8045 РСЦ МВС у м. Києві за № 8045/2017/364111 укладено договору купівлі-продажу автомобіля.
ОСОБА_5 , як співвласник автомобіля, не надавала згоду на його відчуження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нову постанову у справі про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції свій висновок мотивував тим, що відсутні правові підстави передбачені частиною другою статті 65 СК України для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, оскільки на час укладення договору ОСОБА_4 не знала і не могла знати, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, і що ОСОБА_1 , як співвласник майна не надавала згоду на його відчуження.
Однак із цим висновком неможливо погодитися з таких підстав.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Суди встановили, що спірний автомобіль КІА Sоrеnto, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я відповідача, набутий за час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, у справі - відсутні.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18)відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, і вважає, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції у цій справі не правильно застосував норми статті 65 СК України та безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга подана на постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 травня 2018 року є обґрунтованою, а висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 є помилковим.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
За таких обставин, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду міста Києва від 08 травня 2018 року скасувати.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2018 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик