№ 753/8945/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

05 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 753/8945/19

провадження № 61-8829сво21

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири),

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2014 року приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири).

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 лютого 1997 року між закритим акціонерним товариством «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»), правонаступником якого є ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У пунктах 4, 5 зазначеного договору передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на той час складало 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України, які покупці зобов`язалися виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.

Однак відповідачі сплатили кошти за договором не в повному обсязі, оскільки вартість квартири мала бути визначена за офіційним курсом національної валюти до долара США, встановленим Національним банком України на день платежу, а не на день укладення договору.

З урахуванням викладеного, ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» просило стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 126 482,55 грн заборгованості за вказаним договором з урахуванням трьох процентів річних, нарахованих відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року позов ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» заборгованість у розмірі 126 482,55 грн, з яких: 117 223,46 грн - заборгованість за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 лютого 1997 року; 9 259,09 грн - три відсотки річних за користування грошовими коштами за період із 06 лютого 2012 року до 24 вересня 2014 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі повинні були сплатити вартість квартири в національній валюті, виходячи з курсу долара США станом на день здійснення платежу, а не на час укладення договору, тому вони мають доплатити позивачу залишок заборгованості, а також три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 квітня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що, встановивши узгодження сторонами у спірному договорі купівлі-продажу грошового еквівалента в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції, місцевий суд не звернув уваги на те, що в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. За таких обставин вартість придбаної квартири сплачена покупцями у повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував частину третю статті 61 ЦПК України 2004 року, у зв`язку з чим встановив обставини, необхідні для вирішення спору у цій справі, на підставі судових рішень, які не мають преюдиціального значення (зокрема, звільнив позивача від доказування обставин стосовно тлумачення змісту пункту 4 договору купівлі-продажу квартири та наявності факту порушення відповідачами їх обов`язків за цим договором щодо повної сплати вартості квартири).

Натомість суд апеляційної інстанції, не давши правової оцінки наведеним вище доводам місцевого суду, дійшов висновку про те, що застосування еквіваленту гривні до іноземної валюти на час укладення договору купівлі-продажу не було передбачене нормами ЦК Української РСР. Крім цього, сторони не довели, яка саме іноземна валюта малася на увазі.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2020 року відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України ОСОБА_1 залучений до участі у справі як правонаступник ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року позов ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» 9 059,00 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року 117 223,46 грн, та 715,54 дол. США, що еквівалентно до офіційного курсу валют Національного банку України станом на 25 вересня 2014 року 9 259,09 грн, 1 164,83 грн судового збору, що разом становить 127 647,38 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем щодо оплати вартості квартири у розмірі 9 059,00 дол. США, що встановлено під час розгляду цивільної справи за позовом власників квартир до ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити дії (рішення Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/2658/2013).

Суд першої інстанції вказав, що при укладенні договору купівлі-продажу сторони визначили еквівалент національної грошової одиниці в іноземній валюті - умовна одиниця, та мали на увазі долар США. Іншого порядку проведення розрахунку за квартиру умови договору не містять, тому суд зробив висновок про те, що з відповідача належить стягнути суму заборгованості у гривнях, визначену за офіційним курсом до долара США на день платежу.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року виправлено описки, допущені у повному тексті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця». Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що у мотивувальній частині рішення від 13 лютого 2013 року апеляційний суд відобразив зміст довідки ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» від 07 вересня 2012 року, згідно з якою наявна заборгованість у сумі 9 059,00 дол. США. При цьому суд не давав оцінку розміру заборгованості, вказаній у довідці, а лише вказав, що позивачі не надали доказів на спростування довідок ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» від 07 вересня 2012 року про заборгованість з оплати за договорами купівлі-продажу квартир.

Безпідставними є доводи ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про необхідність визначення вартості квартири в еквіваленті іноземної валюти станом на момент виконання договору, оскільки норма, яка б передбачала, що зазначення у договорі грошового еквівалента в іноземній валюті, є підставою для сплати суми у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, в актах цивільного законодавства України, чинних на момент укладення договору, була відсутня.

При цьому будь-яких доказів, які б підтверджували взаємний намір сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом саме долара США до гривні на день здійснення платежів, матеріали справи не містять.

Договір не містить посилання на визначення обов`язку зі сплати вартості квартири залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Також у договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинен був виконувати відповідач залежно від курсу іноземної валюти, і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу Національного банку України до іноземної валюти.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи інших доказів взаємного наміру сторін здійснювати розрахунки за продану квартиру за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів, колегія суддів апеляційного суду вважала, що у даному випадку цілком обґрунтованим є застосування правила contra proferentem.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду,ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (№ 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на те, що поведінка сторін договору купівлі-продажу квартири до та після його укладення свідчить про наявність у сторін намірів щодо визначення ціни договору та його виконання з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Крім того, сторони домовилися про 15-річний строк розстрочки платежу. Зазначене відповідач розумів та тривалий час погашав заборгованість відповідно до умов договору.

Апеляційний суд неправильно застосував норми статей 213 637 ЦК України, при цьому заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Також всупереч вимогам статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод апеляційний суд не врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, сформульовану у рішенні від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» за подібних правовідносин щодо захисту права власності та законного сподівання отримати прибуток.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у липні 2021 року, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Павлов І. Г., заперечує проти доводів ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», а постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року просить залишити без змін.

Також у липні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано із Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу № 753/8945/19.

При відкритті касаційного провадження у малозначній справі Верховний Суд вказав, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова І. Г. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволено. Передано справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 грудня 2021 року справу № 753/8945/19 повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у разі виникнення суперечностей при застосуванні конкретних норм права в подібних правовідносинах лише у Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існують інші механізми подолання цих розбіжностей, аніж передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу передано

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року прийнято до розгляду справу № 753/8945/19 за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) за касаційною скаргою ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» на постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року.

Призначено справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що предметом спору у цій справі є вимога ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 06 лютого 1997 року.

Підставою звернення ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до суду з цим позовом визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а саме неповну сплату вартості квартири - суми, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеного у договорі в умовних одиницях, перерахованого у гривні за курсом долара США на день платежу.

Між сторонами спору існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору, які покупці зобов`язалися виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладення договору.

Отже, для вирішення цього спору визначальним є питання застосування положень частин першої і другої статті 533 ЦК України та статті 169 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, щодо можливості виконання грошового зобов`язання у гривнях за офіційним курсом іноземної валюти станом на дату кожного платежу, чи на дату укладення договору купівлі-продажу, виходячи із можливості/неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку шляхом тлумачення правочину.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18) за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишив касаційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» без задоволення, а рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року - без змін. Цим рішенням Апеляційний суд м. Києва встановив, що відповідачі надали докази, які підтверджують, що вартість квартири, яка була обумовлена в договорі та на сплату якої вони висловлювали свою письмову згоду, сплачена в указаний договором термін та заборгованості вони не мають.

Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду щодо належного виконання відповідачами зобов`язання, та вважав, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України, саме на день укладення договору купівлі-продажу.

У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також залишив без задоволення касаційну скаргу ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та погодився з позицією Апеляційного суду м. Києва щодо необхідності відмови у позові з огляду на те, що у спірному договорі купівлі-продажу квартири сторони погодили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної у національній валюті операції, при цьому в пункті 4 цього договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору, тобто на 06 лютого 1997 року. Сторони не погоджували, що у разі зміни курсу валют, покупці будуть зобов`язані вносити кошти з урахуванням перерахунку, який буде проводитися за зміненим курсом валют. Норма статті 533 ЦК України набрала чинності лише з 01 січня 2004 року, тому у момент укладення договору покупці не могли знати, що законодавець передбачить порядок розрахунку, який суттєво обтяжить їх відповідальність.

Водночас, у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про необхідність задоволення позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

У цій справі Верховний Суд вважав, що погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є «умовні одиниці», а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.

Верховний Суд виходив з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а чинним законодавством України не заперечується її правомірність. З моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася «законодавча реабілітація» умови про визначення валюти боргу у зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.

З урахуванням положень частин першої, другої статті 533 ЦК України, Верховний Суд у справі № 753/11009/19 виходив з того, що воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою у національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземної валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).

Таким чином, у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що зміст договору купівлі-продажу, соціально-економічні умови, що існували в державі в момент його укладення, усталена практика цивільного обороту, в якому було запроваджено і широко застосовано різні правові механізми, спрямовані на захист та врахування інтересів кредитора у грошовому зобов`язанні в умовах надмірної інфляції.

При цьому, у пункті 4 договору встановлено умову, за змістом якої застосовано еквівалент валюти платежу до іноземної валюти - долара США, сума якої визначена у період укладення договору.

В інших подібних справах: № 753/21774/14 (провадження № 61-16106св18), № 753/21770/14 (провадження № 61-16108св18), № 753/9828/14 (провадження № 61-24673св18), № 753/9539/19 (провадження № 61-1722св20), № 753/10443/14 (провадження № 61-16107св18), № 753/21002/15 (провадження № 61-14304св18) за аналогічних фактичних обставин та відповідних їм правовідносин Касаційний цивільний суд у складі колегій з різних судових палат дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень попередніх судових інстанцій з передачею справи на новий судовий розгляд для врахування правових висновків та виконання постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14 (провадження № 14-211цс18).

Отже, наведені приклади постанов Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду свідчать про застосування судом касаційної інстанції у різних складах різних судових палат принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду вважала необхідним передати справу

на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справах № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) та № 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

06 лютого 1997 року між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», правонаступником якого є ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 6, 7).

Пунктом 4 вказаного договору вартість квартири визначена в розмірі 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення цього договору.

У пункті 5 договору купівлі-продажу встановлено, що покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 06 лютого 2012 року.

Також сторони уклали додаткову угоду про порядок здійснення розрахунків за вищевказаним договором, якою погоджено розмір щомісячної виплати, виходячи з еквіваленту умовних одиниць в національній валюті України за курсом Національного банку України на момент виплати.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, вказана додаткова угода визнана недійсною з підстав недотримання нотаріальної форми.

На виконання умов договору відповідачем було сплачено позивачу 31 721,00 грн (т. 1 а. с. 120-128).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що матеріалами справи повністю встановлено та підтверджено сплату відповідачем вартості квартири за укладеним договором купівлі-продажу. Також суд вказав, що умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу визначають, що продаж здійснено за 31 721,00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору.

Пунктом 5 договору визначено обов`язок покупців сплатити вартість квартири протягом 15 років. Проте договір не містить посилання на визначення обов`язку по оплаті вартості квартири залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Також, в договорі відсутній графік платежів, який повинні були виконувати покупці залежно від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу Національного банку України до іноземної валюти.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується із висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до положень цивільного законодавства, чинного на час укладення сторонами спірного договору, грошові зобов`язання повинні були бути виражені й підлягали оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускалося лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 169 ЦК Української РСР).

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК Української РСР).

Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що: на час укладення договору купівлі-продажу передбачалося правило про оплату грошових зобов`язань в національній валюті; невідповідність договору вимогам закону була підставою для визнання його недійсним на підставі рішення суду (див. пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»), а не для нікчемності договору.

У Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України передбачено, що:

- ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4);

- до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення (пункт 9).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18).

Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення (постанови Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 126/3476/16-ц (провадження № 61-24371св18).

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 рокусвідчить, що встановлені статтею 213 ЦК України правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунків, тому потрібно застосовувати правило тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)].

Висновок щодо необхідності застосування принципу contra proferentem при тлумаченні пунктів 4, 5 договорів купівлі-продажу квартир в будинку АДРЕСА_2 , укладених із ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», було висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

При з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, слід зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України, саме на день укладення договору купівлі-продажу.

Аналогічний висновок за подібних фактичних обставинах зроблено Верховним Судом у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 11 вересня 2019 року у справах № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) та № 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18).

Встановивши, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 06 лютого 1997 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 сплатили повну вартість квартири в національній валюті України, апеляційний суд зробив правильний висновок про належне виконання покупцями умов договору купівлі-продажу, фактично застосувавши висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17). Відповідний висновок щодо застосування норм права є збалансованим, ефективним й таким, що не втратив своєї правової актуальності.

Посилання ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» в касаційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі договір містив пункт, який встановлював, що у випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США. Відповідач (покупець) не заперечував зміст цього пункту. Між сторонами не існувало розбіжностей у його тлумаченні, що саме виплачена сума не повинна бути меншою за відповідний еквівалент доларів США. Проте цей пункт договору покупець не виконав, оскільки вважав, що його представник при укладенні договору діяв з перевищенням повноважень, погоджуючись на таке положення, що робить договір недійсним.

Разом із тим, у цій справі між сторонами існує розбіжність у тлумаченні пунктів 4 та 5 договору купівлі-продажу, якими передбачено, що продаж квартири здійснено за 31 721,00 грн,що на момент здійснення операції складає 16 750,00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору, які покупці зобов`язалися виплатити продавцю протягом 15 років з моменту укладення договору. Зобов`язання, визначене цими пунктами покупці виконали.

Об`єднана палата також враховує презумпцію, що позивач є стороною, яка підготувала як проект договору, так і спірних умов договору. Така презумпція позивачем під час розгляду справи не спростована, а тому тлумачення повинно здійснюватися на користь відповідача.

Розуміючи інтереси кредитора, який укладав договори купівлі-продажу квартир за умов надмірної інфляції, Верховний Суд, разом з тим, враховує, що будівництво житлового будинку було розпочато навесні 1991 року забудовником - ДО КВХФО «Дарниця» за рахунок державних централізованих капіталовкладень. Будівництво за рахунок коштів Державного бюджету України продовжувалося до травня 1993 року, а потім було призупинено у зв`язку з відсутністю фінансування. Влітку 1995 року, після укладення правонаступником ДО КВХФО «Дарниця» - ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» із своїми працівниками, які перебували на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, договорів на часткову участь у будівництві будинку, будівництво його було поновлено і завершено в грудні 1996 року (див. ухвалу Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-59830вов10, т. 1 а. с. 11).

За таких умов позивач, при відчуженні квартир був не просто кредитором, а виконував важливу соціальну функцію щодо забезпечення громадян житлом, сприяючи в реалізації їх права, гарантованого статтею 47 Конституції України. Система забезпечення житлом, яка існувала в 90-х роках, в тому числі можливість безоплатної приватизації житла, отримання його в користування від держави чи роботодавця, не передбачала залежність вартості такого житла від курсу іноземної валюти.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Щодо відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду

При передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в ухвалі від 26 квітня 2022 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказувала на необхідності відступити від правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справах № 753/9563/14 (провадження № 61-16578св18) та № 753/9564/14 (провадження № 61-16575св18).

У справах № 753/9563/14 та № 753/9564/14 за позовами ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» про стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу квартир при подібних фактичних обставинах Верховний Суд у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду застосував тлумачення contra proferentem до умов правочинів.

Задля гарантування юридичної визначеності Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

З огляду на висновки, зроблені за результатами касаційного перегляду цієї справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зроблених у зазначених постановах Верховного Суду.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річнихвідповідно до положень статті 625 ЦК України зробила висновок про необхідність задоволення позову ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», вважаючи, що розмір зобов`язання підлягає визначенню в українській гривні за відповідним курсом до долара США станом на день здійснення кожного платежу.

При цьому колегія суддів указала, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 753/11000/14-ц викладено правовий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України у разі, якщо буквальне розуміння умов договору не дає можливості визначити дійсний зміст домовленості сторін. Проте у цій постанові не зроблено висновок про застосування правил статті 169 ЦК Української РСР. Постанова об`єднаної палати ґрунтується на тому, що неможливо визначити зміст умов укладеного між сторонами договору, а не на тому, що така умова, на суті якої наполягав позивач, не відповідає правилам статті 169 ЦК Української РСР та статті 533 ЦК України.

Незважаючи на подібність обставин у цих справах колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за можливе здійснити тлумачення умов договору виходячи з буквального розуміння його умов з урахуванням соціально-економічних умов, а також усталеної практики цивільного обороту, що склалася в Україні станом на момент укладення договору купівлі-продажу.

У зв`язку із висновками, зробленими в цій справі, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (провадження № 61-1903св20) за позовом ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних щодо незастосування у справі з подібними фактичними обставинами до умов укладеного правочину правила тлумачення contra proferentem. Такий відступ відповідає принципам верховенства права та єдності судової практики.

Висновки щодо застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)

Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо у договорі передбачено інший порядок визначення «валютного застереження», то суду при вирішенні спору із застосуванням правил тлумачення правочину необхідно з`ясувати сутність такого визначення.

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. ГрушицькийСудді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська М. Є. Червинська