№ 753/9500/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 753/9500/18

провадження № 61-14498св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дарницький районний відділ державної виконавчої служби

міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білан Юлії Станіславівни на постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби

міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Дарницький РВ ДВС м. Києва), ОСОБА_2 , про скасування постанови та акта про передачу майна стягувачу.

Позовну заяву мотивовано тим, що він з дружиною ОСОБА_3 , перебуваючи у шлюбі, в січні 2008 року придбали будинок

АДРЕСА_1 , згідно

з договором купівлі-продажу будинку від 10 січня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Завадською Р. В., за реєстровим № 64, та зареєстрованим в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 31 січня 2008 року.

Надалі ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку, на якій споруджено будинок, загальною площею 0,25 га, цільове призначення земельної

ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 20 січня 2015 року.

Зазначав, що на примусовому виконанні у Дарницькому РВ ДВС м. Києва перебував виконавчий лист від 05 травня 2015 року № 460/863/15-ц, виданий за рішенням Яворівського районного суду Львівської області

про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі

1 003 854,89 грн.

У порядку примусового виконання рішення суду головним державним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок був переданий ОСОБА_2

в рахунок погашення боргу, про що винесено постанову та акт про передачу майна стягувачу.

Вважає, що державний виконавець порушив норми чинного законодавства України, що призвело до порушення його прав на 1/2 частини житлового будинку, який є спільною сумісною власністю.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними та скасувати постанову від 16 січня 2018 року ВП № 52731507 та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, винесені головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Білан Ю. С.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року у складі судді Комаревцевої Л. В.позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів, що кошти, отримані ОСОБА_3 за договором позики, не були використані в інтересах сім`ї, а використані виключно в особистих інтересах, подружжя є солідарними боржниками,тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним протоколу та акта про передачу нерухомого майна в рахунок погашення боргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залучено ОСОБА_3 доучасті у розгляді справи як третю особу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове, яким позов задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Білан Ю. С. ВП № 52731507 від 16 січня 2018 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Визнано незаконним та скасовано акт про передачу майна стягувачу, складений головним державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Білан Ю. С., затверджений 16 січня 2018 року начальником Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сувалом М. С.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірне нерухоме майно

є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові і дружині в рівних частках з моменту його придбання, а відчуження спірного нерухомого майна, частка якого належить позивачу без його участі

у виконавчому провадженні, в рахунок стягнення заборгованості із

ОСОБА_3 , порушує право чоловіка як співвласника цього майна на вільне володіння, користування і розпорядження ним. Державний виконавець залишила поза увагою, що передане на примусову реалізацію

а в подальшому передане стягувачу майно належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. В результаті проведення електронних торгів та нереалізації майна на третіх торгах, це майно, яке

є спільною сумісною власністю подружжя, в цілому передано стягувачу, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, головний державний виконавець Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білан Ю. С., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про визнання житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 ,

та земельної ділянки, кадастровий номер 4625888500:001:0015, площею

0,25 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 спільною сумісною власністю подружжя, не дослідивши, за рахунок яких активів було придбано зазначене майно, та не перевіривши, чи не є це майно особистою приватною власністю боржника.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що земельна ділянка, кадастровий номер 4625888500:001:0015, площею 0,25 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , була приватизована саме боржником ОСОБА_3 - не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Окрім цього, Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено обов`язок державного виконавця з`ясовувати сімейний стан боржника та встановлювати режим майна, власником якого є боржник, на підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23листопада 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб (а.с. 10, т. 1, а.с. 139, т. 2).

10 січня 2008 року відповідно до договору купівлі-продажу будинку

ОСОБА_3 придбала будинок АДРЕСА_1 (а.с. 11-15, т. 1).

ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку на якій розташований будинок, загальною площею 0,25 га, цільове призначення земельної

ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвом про право власності па нерухоме майно від 20 січня 2015 року (а.с. 15, т. 1).

На примусовому виконанні в Дарницькому районному відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебуває виконавчий лист від 05 травня 2016 року

№ 460/863/15-ц, виданий за рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 16 липня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 1 003 854,89 грн, згідно з договором позики, укладеним між ними.

В порядку примусового виконання рішення суду головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Білан Ю. С. описано та арештовано майно боржника ОСОБА_3 , зокрема і житловий будинок АДРЕСА_1 , проведена його оцінка та згодом майно передано на реалізацію, шляхом його продажу па електронних торгах відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерств юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (а.с. 9, 87-99, т. 2).

16 січня 2018 року головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Білан Ю. С. видано стягувачу ОСОБА_2 акт про передачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого спірного майна боржника ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу та постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу ВП № 52731507

від 16 січня 2018 року (а.с. 5-9, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга головного державного виконавця головний державний виконавець Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білан Ю. С. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями статей 15 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх добровільно, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених

у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно

і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний,серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб

та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається, і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (частина дев`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем

у майбутньому.

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна

є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 317 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника

з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність письмової згоди одного із подружжя на розпорядження цінним майном, тобто укладення договорів щодо цього майна, є підставою визнання їх недійсними.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), яка відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та

від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16, посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так

і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Об`єктом захисту виступає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність

у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб,

і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа № 922/3537/17 (провадження

№ 12-127гс19)).

Судом встановлено, що 23листопада 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб (а.с. 10, т. 1, а.с. 139, т. 2).

10 січня 2008 року відповідно до договору купівлі-продажу будинку

ОСОБА_3 придбала будинок АДРЕСА_1 (а.с. 11-15, т. 1).

У порядку примусового виконання рішення суду головним державним виконавцем Дарницького РВ ДВС м. Києва Білан Ю. С. описано та арештовано майно боржника ОСОБА_3 , зокрема і житловий будинок АДРЕСА_1 , проведена його оцінка та згодом майно передано на реалізацію, шляхом його продажу па електронних торгах відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерств юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (а.с. 9, 87-99, т. 2).

від 16 січня 2018 року (а.с. 5-9, т. 1).

Житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_3 під час перебування

у шлюбі із ОСОБА_1 .

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , встановивши, що передане на примусову реалізацію, а в подальшому стягувану - майно належить ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчуження спірного нерухомого майна, частка якого належить позивачу, без його участі у виконавчому провадженні, у рахунок стягнення заборгованості із ОСОБА_3 , порушує право позивача як співвласника цього майна на вільне володіння, користування і розпорядження ним.

Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Білан Юлії Станіславівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк