№ 753/9826/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 753/9826/17

провадження № 61-12067св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей та визначення способу участі у їх вихованні.

Позов обґрунтовувала тим, що з 13 вересня 2003 року до 14 грудня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у них народились двоє дітей, сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що з червня 2016 року вони з відповідачем проживають окремо, у зв`язку із чим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року шлюб між ними розірвано.

26 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про розподіл майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, відповідно до якого здійснили розподіл майна, набутого ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

Цього ж дня між сторонами укладений договір про сплату аліментів на дітей та їх утримання, відповідно до умов якого встановлено обов`язок батька сплачувати на утримання дітей аліменти у розмірі 20 000 грн щомісяця, що на день підписання договору становить 770 доларів США. У цьому договорі сторони погодили, що діти проживають разом з матір`ю.

Також зазначала, що ОСОБА_2 умисно, без будь-яких повідомлень, попереджень чи узгоджень 21 квітня 2017 року шляхом викрадення малолітнього сина ОСОБА_3 змінив його фактичне місце проживання.

За цим фактом Національною поліцією України у Дарницькому районі міста Києва зареєстровані кримінальні провадження № 12017100020008817 від 12 серпня 2017 року, № 12017100020011154 від 18 жовтня 2017 року.

Зазначала, що протиправне усунення її як матері від участі у житті дітей може призвести до погіршення емоційного та психологічного стану дітей, у зв`язку із чим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визначити місце проживання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з нею, визначити порядок побачень та участі батька у вихованні дітей, визначити місце проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей та визначення способу участі у їх вихованні. Просив встановити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні дітей таким чином: перший, третій тиждень місяця з 10 год. суботи до 16 год. неділі, в середу з 16 до 19 год., другий, четвертий тиждень місяця, вівторок, четвер з 16 до 19 год., половину осінніх, зимових, весінніх канікул, кожні перші 10 днів кожного місяця літніх канікул, зобов`язати сторін забезпечити стабільне відвідування дітьми гуртків, секцій, додаткових занять у разі якщо час відвідування таких гуртків, секцій, додаткових занять співпадає з часом участі у вихованні дітей в одного з батьків, встановити перехідний період: впродовж 3 місяців з дати набрання рішенням суду законної сили, зустрічі матері з синами проводити у присутності батька, без ночівлі дітей у житловому приміщенні матері, починаючи з четвертого місяця встановити спосіб виконання рішення суду відповідно до позовних вимог, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що з листопада 2016 року по теперішній час діти проживають з батьком та перебувають на повному його утриманні.

Зазначав, що коли діти проживали з матір`ю, він добровільно перераховував на утримання дітей 20 000 грн щомісячно, передав колишній дружині 300 000 грн та 260 000 грн для покращення умов забезпечення дітей.

Зазначав, що ОСОБА_1 систематично перешкоджала йому у спілкуванні з сином ОСОБА_4 .

Також вказував, що діти мають бажання проживати з ним у зв`язку із чим, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_2 , зобов`язати сторін укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, та визначення способу участі у їх вихованні за заявою представника позивача залишено без розгляду.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 у місті Києві за місцем фактичного проживання батька до досягнення сином десятирічного віку. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в день набрання рішенням законної сили, укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 640 грн судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в судовому засідання визнала позов.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в день набрання рішенням суду законної сили укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в день набрання рішенням суду законної сили укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей, апеляційний суд виходив з того, що укладення договору щодо визначення способу участі у вихованні дітей - це позасудовий спосіб вирішення спору, а при недосягненні згоди щодо вирішення такого питання спір вирішує суд відповідно до положень статті 159 СК України. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції задовольняючи такі вимоги вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 письмової заяви про зміну (уточнення) позовних вимог в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні дітей не подавав.

Ухвалою від 21 травня 2019 року у судовому засіданні апеляційний суд прийняв заяву ОСОБА_2 про відмову від позовних вимог в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні дітей, провадження в цій частині вимог закрив.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення спору. При ухваленні оскаржуваних рішень суди не розглянули усіх заявлених як нею, так і ОСОБА_2 вимог.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи відмову ОСОБА_2 від частини вимог та скасовуючи рішення суду першої інстанції лише в частині, порушив процесуальне право ОСОБА_1 щодо визнання позову саме в тому обсязі вимог (три вимоги), який було заявлено у суді першої інстанції, внаслідок чого заявник позбавлена можливості спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13 вересня 2003 року до 14 грудня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у них народились двоє дітей, сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Цього ж дня між вказаними сторонами укладений договір про сплату аліментів на дітей та їх утримання, відповідно до умов якого встановлено обов`язок батька сплачувати на утримання дітей аліменти у розмірі 20 000 грн щомісяця, що на день підписання договору становить 770 доларів США (т. 1, а. с. 25-27).

Пунктом 9.1 вказаного договору визначено, що прийняття рішення батьками про зміну місця реєстрації і фактичного проживання дітей здійснюється ними за взаємною згодою.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з частиною другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Відповідно до частин першої та другої статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо вирішення позову ОСОБА_2 в частині вимог про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у судовому засіданні визнала позов ОСОБА_2 , а тому такі вимоги підлягаю задоволенню.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Визнати позов може відповідач або його уповноважений представник.

Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд .

Таким чином, визнаючи позов, позивач була обізнана про наслідки своїх дій, погодилась з вимогами позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 в місті Києві за місцем фактичного проживання батька до досягнення сином десятирічного віку.

Разом з цим апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині зобов`язання сторін в день набрання рішенням законної сили, укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).

Укладання договору щодо визначення способу участі у вихованні дітей - це позасудовий спосіб вирішення питання, а при недосягненні згоди у цьому питанні, спір вирішує суд відповідно до положень статті 159 СК України.

У судовому засіданні 21 травня 2019 року представник ОСОБА_2 подав заяву про відмову в частині позовних вимог про визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні дітей.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року заява задоволена, судом прийнята відмова від частини позовних вимог та провадження в цій частині закрито.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, задовольнивши вимоги про зобов`язання сторін в день набрання рішенням законної сили укласти договір щодо визначення способу участі у вихованні дітей, вийшов за межі позовних вимог, оскільки відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, проте письмової заяви про зміну (уточнення) позовних вимог в частині визначення способу участі ОСОБА_1 у вихованні дітей, суду не подавав.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, з ними погоджується й Верховний Суд.

У касаційній скарзі заявник не заперечує, що вона визнавала позов ОСОБА_2 , в тому числі в частині вимог про визначення місця проживання дітей.

Заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не розглянули вимог ОСОБА_2 щодо її участі у вихованні дітей, а апеляційний суд безпідставно прийняв відмову ОСОБА_2 в особі його представника від цих вимог. Проте невирішення однієї з самостійних позовних вимог за загальним правилом є підставою для ухвалення додаткового рішення, а не для скасування судових рішень, якими вирішено інші самостійні вимоги.

Позов самого заявника про визначення її участі у вихованні дітей за заявою її представника залишено судом першої інстанції залишено без розгляду і ухвалу суду першої інстанції з цього питання заявник не оскаржила. Не є предметом касаційного оскарження і ухвала апеляційного суду про прийняття відмови від позову ОСОБА_2 у відповідній частині та закриття провадження у справі в цій частині.

Заявник посилається на те, що вона позбавлена можливості бачити своїх дітей, а ОСОБА_2 не виконує висновку органу опіки та піклування щодо запропонованого графіку побачень з дітьми.

Проте указане виходить за межі вирішеного судами предмета спору - визначення місця проживання дітей, а у разі спору щодо участі заявника у вихованні дітей та спілкуванні з ними ОСОБА_1 не позбавлена вирішити цей спір у судовому порядку шляхом пред`явлення відповідного позову.

Інші доводи касаційної скарги в основному зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до статті 410 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко