№ 754/10468/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 754/10468/19

провадження № 61-982св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Порхуна Сергія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київської апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про встановлення факту батьківства.

Позов мотивувала тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві. Згідно з свідоцтвом про народження її батьками записані: батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_5 . На момент її народження мати ОСОБА_5 не перебувала в шлюбі, а проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , від якого вона народилась. Оскільки батьки не перебували в шлюбі, запис про батька зроблено на підставі частини другої статті 55 КпШС України (в редакції, яка діяла на момент народження).

ОСОБА_6 визнавав, що вона є його донькою, заяву про визнання батьківства не подавав, аргументуючи це тим, що ОСОБА_5 , як матір-одиначка, зможе отримувати допомогу на дитину. У 1988 року ОСОБА_6 звільнився з роботи та переїхав з м. Києва в рідне с. Містечко Брусилівського району Житомирської області.

Із того часу ОСОБА_6 приїздив до неї та її матері періодично, деякий час жив разом з ними. Вона також приїздила в гості до ОСОБА_6 та бабусі ОСОБА_7 - матері ОСОБА_6 , що підтверджується фотокартками. У 2012 року вона народила дитину і через необхідність догляду за дитиною вже не приїздила до ОСОБА_6 , а він до неї.

У 2013 року зв`язок з ОСОБА_6 відновлено через брата ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі. Позивач знову почала приїздити до ОСОБА_6 разом з чоловіком, допомагала йому фінансово, продуктами та одягом.

ОСОБА_6 неодноразово жалкував, що не оформив батьківство, однак через вік, необхідність догляду за своєю старенькою матір`ю не вчинював дій для оформлення батьківства.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко Олег Іванович 14 квітня 2018 року завів спадкову справу № 62283054, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 51580301 від 14 квітня 2018 року.

Із поваги до батька за життя ОСОБА_6 позивач не подавала заяву про визнання батьківства. Однак після смерті батька для позивача має принципове значення юридичне визначення сімейного зв`язку з ним та внесення змін до актового запису про реєстрацію народження.

Крім того, позивач вважає, що як донька ОСОБА_6 належить до родичів першого ступеня споріднення, а тому встановлення батьківства має юридичне значення для здійснення позивачем права на спадкування.

Таким чином, позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням від 08 жовтня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва позов задовольнив, встановив факт, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався вимогами статті 125 СК України, про те, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду; статтею 128 СК України, якою визначено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України; пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, за яким при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини; статтею 53 КпШС України, яка визначає, що при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства; пункт 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12 червня 1998 року № 16, згідно з яким підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Факт визнання батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_1 підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , стверджуючи про проживання її батьків однією сім`єю та спільне виховання і утримання ними дитини.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 21 грудня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Бабаєвої О. О. в інтересах ОСОБА_3 задовольнив, рішення суду першої скасував, у позові відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користьОСОБА_3 1 152,60 грн.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що зібрані у справі докази в їх сукупності, а саме - лише показання свідків, не містять достовірного підтвердження визнання ОСОБА_6 себе батьком ОСОБА_1 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю позивача як до її народження, так і після, спільного виховання або утримання ними дитини. Рішення суду першої інстанції ґрунтується тільки на поясненнях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які між собою мають неприязні відносини та є зацікавленими особами, водночас у ОСОБА_1 за 32 роки з моменту її народження питання щодо батьківства не ставила, а фактично між сторонами наявний спір щодо спадкового майна померлого.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року адвокат Порхун С. В. звернувся до Верховного Суду в інтересах ОСОБА_1 з касаційною скаргою на постанову Київської апеляційного суду від 21 грудня 2020 року.

Посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, особа, яка подала касаційну скаргу, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 25 січня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставами касаційного оскарження адвокат Порхун С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає застосування судом апеляційної інстанції статей 53, 128 КпШС України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодозастосування цих норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц.

Крім того,особа, яка подала касаційну скаргу, оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частини третьої статті 411 ЦПК України.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Адвокат Порхун С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , мотивував касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність в матеріалах справи лише показань свідків та не надав оцінки іншим доказам, які наявні в матеріалах справи

У березні 2021 року адвокат Бабаєва О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського РВК м. Києва, актовий запис № 1630.

Батьками ОСОБА_1 записані: батько - ОСОБА_4 та мати - ОСОБА_5 , відомості про батька записані за вказівкою матері.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 264.

Відповідно до заяви ОСОБА_5 , посвідченої 08 травня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляхар О. М., зареєстрованою в реєстрі за № 395, зазначено, що в 1980 році вона познайомилась з ОСОБА_6 , проживали разом, ставились один до одного як чоловік та дружина, разом вели домашній побут, відвідували друзів, приймали гостей, відмічали свята, жили як сім`я. У 1987 році вона завагітніла від ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась донька, яку вони назвали ОСОБА_1 . Обговоривши питання офіційної реєстрації, вирішили, що статус одинокої матері допоможе отримувати від держави соціальні пільги. При реєстрації дитини вона написала заяву і ім`я по батькові дитини були зазначені з її слів - ОСОБА_13 . Приблизно в 1988 році ОСОБА_6 звільнився з роботи та поїхав проживати до матері в с. Містечко Брусилівського району Житомирської області. Поки дочка була маленькою їздила до батька та бабусі. Батько завжди приймав участь у її вихованні, приїжджаючи до Києва, проживав разом з ними.

Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Також встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою покійного ОСОБА_6 .

Згідно з довідкою, виданою Брусилівською селищною радою Брусилівського району Житомирської області, ОСОБА_6 постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

14 квітня 2018 року приватний нотаріус Брусилівського районного нотаріального округу Отрищенко О. І. завів спадкову справу № 62283054 після смерті ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 14 квітня 2018 року № 51580301.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_6 від народження дочки визнавав себе її батьком, брав участь у вихованні та утриманні разом з матір`ю дитини, з якою проживав однією сім`єю та вів спільне господарство до народження позивача та станом на дату її народження, підтверджують факт батьківства ОСОБА_6 щодо позивача.

Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо).

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18).

Частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.

Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Тобто при вирішені спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зібрані у цій справі докази в їх сукупності, а саме - лише показання свідків, не містять достовірного підтвердження визнання ОСОБА_6 себе батьком ОСОБА_1 , спільного проживання й ведення спільного господарства померлим та матір`ю позивача як до її народження так і після, спільного виховання або утримання ними дитини.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на поясненнях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які між собою мають неприязні відносини та є зацікавленими особами, водночас ОСОБА_1 за 32 роки з моменту її народження питання щодо батьківства не ставила, а фактично між сторонами наявний спір щодо спадкового майна померлого.

Підставою касаційного оскарження адвокат Порхун С. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , зазначає застосування судом апеляційної інстанції статей 53, 128 КпШС України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених статтею 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. 01 січня 2004 року набрав чинності СК України, у зв`язку із чим, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ про встановлення батьківства, слід виходити з дати народження дитини, тому якщо дитина, батьківство щодо якої оспорюється, народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми КпШС України. Привирішенні спору про встановлення батьківства суд апеляційної інстанції враховував усі докази в сукупності, як це передбачено статтею 53 КпШС України, а тому дійшов висновку про доведення факту батьківства відповідача на підставі показань свідків, фотографій, а також висновку експерта про беззаперечне біологічне батьківство відповідача.

Постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у зазначеній особою, яка подала касаційну скаргу, постанові.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування судом апеляційної інстанції статей 53, 128 КпШС України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 754/3558/16-ц не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Порхуна Сергія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська