ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 754/1091/17

касаційне провадження № К/9901/38540/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 (суддя - Шевчук О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 (головуючий суддя - Грибан І.О., судді - Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі № 754/1091/17 за позовом ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_2 , позивач) до Волинської митниці ДФС (далі у тексті - Митниця, відповідач), третя особа - Київська міська митниця ДФС, про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення митних правил,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати винесену відносно нього Волинською митницею ДФС України постанову від 21.12.2016 про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил за ч. 3 ст. 479 Митного кодексу України та накладення штрафу у розмірі 8 500, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що автомобіль є транспортним засобом комерційного призначення та при ввезені автомобіля на митну територію України ним заявлено про митний режим «тимчасове ввезення транспортного засобу» на підставі міжнародної Конвенції «Про тимчасове ввезення» від 26.06.1990 терміном на 2 роки. Також, позивач зазначав, що митницею справа про адміністративне правопорушення розглядалась 21 день, чим порушено ст. 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті - КупАП) і відповідач при винесенні постанови про притягнення його до відповідальності за порушення митних правил не врахував обставини непереборної сили, що відповідно законодавства звільняють особу від відповідальності.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач допустив перевищення встановленого статтею 95 Митного кодексу України строку переміщення транспортних засобів, що є підставою для накладення штрафу, з огляду на те, що строк транзитного перевезення автомобіля марки «OPEL ZAFIRA», кузов № НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер Республіка Литва НОМЕР_2 більше ніж на 10 (десять) діб.

Позивач оскаржив рішення судів до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 08.11.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не прийняли до уваги, що надані до суду витяги ПІК «Інспектор-2006» Журнал пункту пропуску та ПІК «Інспектор-2006» функціонального модулю «Диспетчер» ЗМК не є в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами, позаяк не завірені належним чином, а також містять суперечності; митним органом не доведено того, що автомобіль марки «OPEL ZAFIRA», реєстраційний номер Республіка Литва НОМЕР_2 ввезений на митну територію України, як транспортний засіб особистого користування оформлений у митному режимі «транзит». Решта доводів касаційної скарги Інспекції зводиться до цитування норм Митного кодексу України та Конвенції.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій надано належну оцінку доказам Митниці, всебічно і повно з`ясовано обставини справи та рішення судів першої та апеляційної інстанції винесені у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Дану справу у порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017; далі у тексті - КАС України) передано до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.12.2021 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 21.12.2021.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Інспекції, та враховуючи межі касаційної скарги дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач стверджує, що транспортний засіб марки «OPEL ZAFIRA», реєстраційний номер Республіка Литва НОМЕР_2 ввезений на митну територію України в режимі «тимчасового ввезення», як транспортний засіб комерційного призначення.

Частиною першою статті 105 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу.

У свою чергу, згідно з частинами першою-третьою статті 189 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для переміщення товарів та/або пасажирів через митний кордон України, можуть тимчасово ввозитися на митну територію України без справляння митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тимчасово ввезені на митну територію України транспортні засоби комерційного призначення підлягають вивезенню без внесення в їх конструкцію будь-яких змін (без урахування природного зношення, витрати пально-мастильних матеріалів та необхідного ремонту).

Тимчасове ввезення транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України допускається за умови, що такі транспортні засоби не використовуватимуться для внутрішніх перевезень на митній території України.

Відповідно до статті першої Додатка С Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) «комерційне використання» означає: платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

При цьому, згідно частини першої статті 9 Додатка С цієї Конвенції, подальше вивезення транспортних засобів комерційного використання відбувається відразу ж після закінчення транспортних операцій, для яких вони були ввезені.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку, що у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік). При цьому, комерційне використання означає платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів.

Судами встановлено, що позивачем як до митного оформлення, так і до судового розгляду не було подано жодних документів, які б підтверджували комерційне використання автомобілю (зокрема, платне перевезення осіб або промислове чи комерційне платне або безоплатне перевезення вантажів). Зазначені висновки суду апеляційної інстанції доводами касаційної скарги не спростовані.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що згідно з відомостями з Витягу з ПІК «Інспектор-2006» та ЄАІС ДФС старшим державним інспектора ВМО № 1 м/п «Ягодин» Волинської митниці ДФС 30.11.2016 виявлено перевищення позивачем строку транзитного перевезення транспортного засобу, встановленого ст.94 МК України більше ніж на 10 днів, оскільки 09.10.2016 позивач ввіз на митну територію України в режимі «транзит» іноземний транспортний засіб марки «OPEL ZAFIRA», реєстраційний номер Республіка Литва НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , через митний пост «Ягодин» Волинської митниці ДФС; мета - транзит на митну територію України відповідно до ч. 1 ст. 381 МК України.

Згідно частини першої статті 90 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Частиною першою статті 381 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом.

Здійснивши системний аналіз положень пунктів 57, 59-60 частини першої статті 4 Митного кодексу України, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що транспортні засоби особистого користування, якими громадяни користуються для власних потреб, в розумінні митного законодавства є товарами.

За змістом статті 93 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту та бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу.

Частиною другою статті 200 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доставка товарів та документів на них повинна бути здійснена у строк, визначений статтею 95 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 379 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), строки тимчасового ввезення громадянами товарів на митну територію України (крім випадків, передбачених статтею 380 цього Кодексу) встановлюються відповідно до статті 108 цього Кодексу, а строки ввезення з метою транзиту - відповідно до статті 95 цього Кодексу.

Статтею 95 Митного кодексу України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що строк транзитних перевезень для автомобільного транспорту становить 10 діб (у разі переміщення діяльності одного митного органу - 5 діб).

Відповідно до частини третьої статті 470 МК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 491 МК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) підставами для порушення справи про порушення митних правил є: 1) безпосереднє виявлення посадовими особами органу доходів і зборів порушення митних правил; 2) офіційні письмові повідомлення про вчинення особою порушення митних правил, отримані від правоохоронних органів, а також органів, що здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу; 3) офіційні письмові повідомлення про вчинення порушення митних правил, отримані від митних та правоохоронних органів іноземних держав, а також від міжнародних організацій.

Відповідно до частини першої статті 522 МК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) справи про порушення митних правил, передбачені статтями 468-470, 474, 475, 477-481, 485 цього Кодексу, розглядаються органами доходів і зборів.

Передбачене у частині третій статті 470 МК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) порушення митних правил є триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що починаються з певної протиправної дії або бездіяльності та здійснюються в подальшому безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.

Орган доходів і зборів, здійснюючи з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи митні формальності, зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України, можуть у будь-який час виявити передбачене у частині третій статті 470 МК триваюче порушення митних правил та не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення порушення, накласти на суб`єкта адміністративної відповідальності адміністративне стягнення.

Установлені судами попередніх інстанцій на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставини свідчать, що позивач 09.10.2016 ввіз на митну територію України у митному режимі «транзит» транспортний засіб, який мав бути доставлений позивачем у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, тобто до закінчення 10 діб з дня ввезення, проте транспортний засіб не був доставлений у цей строк, унаслідок чого позивач перевищив строк доставки більш як на десять днів, що є порушенням митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 МК.

Щодо посилань позивача на лист від 18.10.2016, яким останній повідомив відповідача щодо того, що вказаний вище транспортний засіб не може бути вивезений за межі митної території України у зв`язку із проведенням ремонтних робіт та знаходиться на СТО за адресою: автостоянка №14 по вул. Бальзака, 3-А, м. Київ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 460 МК вчинення порушень митних правил, передбачених частиною третьою статті 469, статтею 470, частиною третьою статті 478, статтею 481 цього Кодексу, внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, що підтверджується відповідними документами, а також допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, якщо такі помилки не допускаються систематично (стаття 268 цього Кодексу), не тягне за собою адміністративної відповідальності, передбаченої цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку документам, на які посилається позивач, як на докази дії обставини непереборної сили, що завадила йому виконати обов`язок щодо своєчасного доставлення транспортного засобу, поміщеного в режим «транзит», до органу доходів і зборів, та дійшов висновку про їх неналежність. При цьому, суд виходив з того, що ці документи не містять фактів виникнення обставин непереборної сили, а допустимим доказом, що підтверджує факт аварії або наявність протиправних дій третіх осіб, які виникли незалежно від волі особи, можуть бути відповідні акти, протоколи та постанови, складання яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення або Кримінальним процесуальним кодексом України.

Проте позивач не надав таких доказів ні відповідачеві, ані під час судового розгляду, крім того, доказів, які б фіксували саме факт впливу обставини непереборної сили, що виникла незалежно від волі особи.

Зважаючи на викладене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Отже, зі змісту наведених вище норм права та обставин справи вбачається, що транспортний засіб ввезений позивачем на митну територію України у режимі «транзит» мав бути доставлений у орган доходів і зборів призначення у строк, визначений статтею 95 Митного кодексу України.

З огляду на те, що ввезений позивачем 09.10.2016 транспортний засіб з метою особистого користування у режимі «транзит» станом на 19.10.2016 не був доставлений у орган доходів і зборів призначення, суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про порушення позивачем строків перебування транспортного засобу на митній території України.

Наявності обставин, визначених статтею 192 Митного кодексу України, які звільняють особу від відповідальності за порушення митних правил позивачем не наведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено.

Частиною третьою статті 470 Митного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, застосоване до позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на суму 8 500, 00 грн є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судами першої та апеляційної інстанцій. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга позивача не містить.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 04.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2017 у справі № 754/1091/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова