ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 754/14341/19

провадження № 61-15468св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Комерційний Індустріальний банк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коновал Олена Василівна, на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Комерційний Індустріальний банк» (далі - АТ «Комерційний Індустріальний банк»), про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 1 листопада 2003 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року розірвано. У цьому шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 1 листопада 2018 року стягнено з ОСОБА_2 на її користь аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 10 липня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.

Позивач вказує, що за час шлюбу та за спільні кошти ними набуте майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , автомобіль «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та грошові кошти, розміщені на рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк», у сумі 10 505,47 доларів США (рахунок № НОМЕР_2 ), 1 180 грн (рахунок № НОМЕР_3 ) та 106 003,60 грн (рахунок № НОМЕР_4 ).

З урахуванням змінених у листопаді 2020 року позовних вимог, ОСОБА_1 остаточно просила у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на автомобіль «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , стягнувши на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за вказаний автомобіль у сумі 53 106 грн, а також визнати за нею право власності на половину грошових коштів розміщених на рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк» стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у сумі 5 252 доларів США та 53 591 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 5 березня 2021 року, ухваленим у складі судді Зотько Т. А., позов задоволено частково.

Поділено майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, а саме квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з визнанням за кожним із подружжя права власності по Ѕ частці на це майно, а також стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину грошових коштів, розміщених на рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк», - 5 252 доларів США, що еквівалентно 146 845,92 грн, та 53 591 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «КІА», реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за кожним із подружжя права власності по Ѕ частці цього майна.

Обґрунтованими суд першої інстанції вважав і вимоги про визнання спільним майном подружжя грошових коштів, розміщених на рахунках ОСОБА_2 , оскільки з довідки АТ «Альфа-Банк» № 14659/БТ/-32-б/б від 18 червня 2020 року встановив, що на рахунках ОСОБА_2 розміщені кошти, які набуті за час перебування сторін у шлюбі.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 5 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача половини грошових коштів, розміщених на рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк»», скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами не довела розмір грошових коштів, які містилися на рахунках відповідача у АТ «Альфа-Банк» на час розірвання шлюбу - 9 липня 2018 року; також апеляційний суд вказував на те, що посилання позивача на довідку № 14659/БТ/-32-б/б від 18 червня 2020 року, надану АТ «Альфа-Банк», не підтверджує даний факт, оскільки містить інформацію про наявність у відповідача коштів на рахунках у цьому банку на час надання відповідної довідки, що підтверджується змістом довідки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коновал О. В., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила постанову Київського апеляційного суду від 5 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову скасувати та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, заявник вважає, що апеляційний суд ухвалив судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Деснянського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 754/14341/19.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 26 листопада 2021 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 1 листопада 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 9 липня 2018 року розірвано.

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 1 листопада 2018 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 10 липня 2018 року, до досягнення дитиною повноліття.

За час перебування у шлюбі подружжям придбано майно, яке зареєстроване на праві власності, зокрема, за ОСОБА_2 : квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «КІА CEED» (легковий хетчбек), реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

З відповіді АТ «Альфа-Банк» № 14659/БТ-32-б/б від 18 червня 2020 року, наданої на виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 є клієнтом банку і залишок коштів на його банківських рахунках складає: на рахунку № НОМЕР_2 - 10 505,47 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 1 180 грн та на рахунку № НОМЕР_4 - 106 003,60 грн.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Звертаючись до суду з відповідними вимогами, позивач посилалась на те, що грошові кошти, які містяться на банківських рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк», набуті за час перебування сторін у шлюбі, тому є спільним майном подружжя та підлягають поділу.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про витребування доказів.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено і витребувано від АТ «Альфа-Банк» інформацію про наявність та розмір коштів на банківських рахунках ОСОБА_2 , відкритих у АТ «Альфа-Банк» за період з 1 листопада 2003 року до 9 серпня 2018 року.

На виконання ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 28 травня 2020 року АТ «Альфа-Банк» 18 червня 2020 року направило відповідь, з якої суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 є клієнтом банку і залишок коштів на його банківських рахунках складає: на рахунку № НОМЕР_2 - 10 505,47 доларів США, на рахунку № НОМЕР_3 - 1 180 грн та на рахунку № НОМЕР_4 - 106 003,60 грн.

Стягуючи на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 5 252 доларів США та 53 591 грн, суд першої інстанції виходив з того, що інформація про наявність та розмір коштів на банківських рахунках ОСОБА_2 , відкритих у АТ «Альфа-Банк», витребувана судом саме за період з 1 листопада 2003 року до 9 серпня 2018 року, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що залишок грошових коштів, який міститься на банківських рахунках № НОМЕР_2 в розмірі 10 505,47 доларів США, № НОМЕР_3 в розмірі 1 180 грн та № НОМЕР_4 в розмірі 106 003,60 грн, набутий за час перебування сторін у шлюбі та знаходився на рахунках відповідача на час розірвання шлюбу - 9 липня 2018 року, у зв`язку з чим є спільним майном подружжя та підлягає поділу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначив наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом пункту 3 частини третьої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).

Частина перша статті 69 СК України встановлює, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Аналогічно врегульовано питання набуття подружжям майна у спільну сумісну власність та його поділ у ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Частина перша статті 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77 та частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд зазначав, що довідка № 14659/БТ/-32-б/б від 18 червня 2020 року, надана АТ «Альфа-Банк», містить інформацію про те, що ОСОБА_2 є клієнтом банку та йому належать відповідні рахунки: НОМЕР_5 (валюта Українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_6 (валюта українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_7 (валюта українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_8 (валюта українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_9 (валюта українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_10 (валюта українська гривня), залишок коштів відсутній; НОМЕР_2 (валюта долар США), залишок коштів на рахунку становить 10 505,47 доларів США; НОМЕР_11 (валюта долар США) залишок коштів на рахунку відсутній; НОМЕР_12 (валюта українська гривня) залишок коштів на цьому рахунку складає 1 180 грн; НОМЕР_14 (валюта українська гривня) залишок коштів на рахунку 106 003,60 грн та НОМЕР_13 (валюта українська гривня) залишок коштів відсутній.

Водночас, вказана довідка не містить інформацію про наявність у відповідача коштів в даному банку на час розірвання шлюбу - 9 липня 2018 року, оскільки надана без зазначення конкретизуючих відомостей щодо часу надходження коштів на вказані рахунки та розміру таких коштів на час розірвання шлюбу сторонами.

Крім того, заперечуючи проти вказаних вимог, відповідач надав довідку АТ «Альфа-Банк» № 93897-23.1 від 6 листопада 2020 року, з якої апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є клієнтом їх банку і 14 січня 2014 року йому відкрито відповідний рахунок у гривні; за період з 1 вересня 2018 року до 6 листопада 2020 року за вказаним рахунком проведено операцій зі зняття коштів на суму 457 481,84 грн та надходження - 435 035,66 грн.

З довідки АТ «Альфа-Банк» № 93900-23.1 від 6 листопада 2020 року апеляційний суд також встановив, що ОСОБА_2 є клієнтом банку і 30 березня 2018 року йому відкрито відповідний рахунок у доларах США; за період з 1 вересня 2018 року до 6 листопада 2020 року за вказаним рахунком проведено операцій зі зняттям коштів на суму 47 124,72 доларів США та надходження 54 039,32 доларів США.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 81 ЦПК України).

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача половини грошових коштів, які, як вказувала позивач, містяться на рахунках ОСОБА_2 у АТ «Альфа-Банк»», суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, що грошові кошти на рахунках ОСОБА_2 , відкритих у АТ «Альфа-Банк», набуті за час перебування сторін у шлюбі; не довела позивач і розмір коштів на рахунках відповідача на час розірвання цього шлюбу.

З такими висновками суду апеляційного інстанції погоджується і касаційний суд.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа №725/1776/18), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на постанову Чернівецького апеляційного суду від 5 березня 2019 року у справі про поділ спільного майна подружжя. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів належними доказами належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя, не підтвердив наявність грошових коштів на придбання спірної квартири та автомобіля. Сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вказані судові рішення скасовані судом касаційної інстанції з ухваленням нового про задоволення позову. Касаційний суд встановивши, що квартира та автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, здійснив поділ вказаного майна з урахуванням приписів статей 60 69 70 СК України, застосувавши принцип рівності часток кожного з подружжя у такому майні, і визнав за кожним право власності по Ѕ частці цього майна.

Постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа № 756/14404/15) прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 лютого 2017 року у справі про визнання грошових коштів спільним сумісним майном подружжя та стягнення Ѕ частки цих коштів. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти за договором банківського вкладу є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу між ними в рівних частках. Встановивши зазначене, суд першої інстанції визнав грошові кошти у розмірі 36 614,23 доларів США спільним сумісним майном подружжя і стягнув на користь позивача Ѕ їх частку у розмірі 18 307,11 доларів США. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача 18 307,11 доларів США та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за договором банківського вкладу у розмірі 146 328,77 грн, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини першої статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене грошовій одиниці України - гривні. Оскільки банківський рахунок закритий 10 жовтня 2012 року та еквівалент грошових коштів, що є спільною сумісною власністю на час закриття рахунку становив 292 657,54 грн, в порядку поділу майна підлягає стягненню сума у розмірі 146 328,77 грн. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, касаційний суд вказував на те, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідач не довів факту повернення йому банком вкладу саме у національній валюті України, тобто в гривні, а не в доларах США, такі доводи відповідача спростовується умовами договору банківського вкладу і випискою, у зв`язку з чим обґрунтовано стягнув на користь позивача Ѕ частка вказаних коштів у розмірі 18 307,11 доларів США.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа № 372/504/17) прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 грудня 2017 року, якою у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки та зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу виключити запис про обтяження нерухомого майна відмовлено. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що договір іпотеки від 5 вересня 2016 року укладений без нотаріально посвідченої згоди дружини іпотекодателя, яка є співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України, і така обставина не спростована, тому оскаржуваний договір відповідно до вимог статей 203 205 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.

Отже доводи заявника щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18, від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404/15-ц, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Твердження заявника стосовно невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду, в якій послідовно та обґрунтовано мотивовано висновки суду.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції у частині, яка оскаржена, оскільки апеляційний суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коновал Олена Василівна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду 18 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення половини грошових коштів, розміщених на рахунках ОСОБА_2 у Акціонерному товаристві «Альфа-Банк», залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук