Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 754/14531/16-ц

провадження № 61-8054св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Духоту Віталія Володимировича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 рокуу складі судді Таран Н. Г.та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року роз`єднано в окремі провадження вимоги за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової І. О. (далі - ПАТ «КБ «Надра») до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання кредитного договору недійсним з моменту його укладення.

Звертаючись у серпні 2015 рокудо суду із зустрічним позовом, позивач вказувала на те, що 14 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладено кредитний договір № 93/П/04/2008-840, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 162560,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,69 %, строком до 08 квітня 2033 року із цільовим призначенням для проведення розрахунків за договоромкупівлі-продажу від 14 квітня 2008 року, відповідно до якого позичальник придбавав у власність двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

На забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договоромукладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договори поруки від 14 квітня 2008 року.

Згідно з договорами порук ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителі та ОСОБА_1 як позичальник зобов`язувалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники.

Кредитні кошти надані на споживчі цілі для придбання квартири, тому укладений правочин є договором споживчого кредиту і до цихправовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів» (далі - тут і далі Закон, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Усупереч пункту 2 частини першої статті 11 Закону та підпунктів 2.1, 2.4, 2.5, 3.8 Постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) № 168, перед укладенням кредитного договору банк не надав позичальнику інформацію, яка визначена як обов`язкова для цього виду договорів, а саме про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також не попередив, що валютні ризики під час виконання умов кредитного договору несе позивач. Внаслідок вказанихпорушень зі сторони банку позичальник була позбавлена можливості реально оцінити суму переплати за кредитом, доцільність його отримання, а також усвідомити, що всі валютні ризики, які виникли внаслідок знецінення національної валюти, несе позивач, яка свої доходи отримувала виключно в гривні та сплачувала заборгованість за кредитом, конвертуючи гривню в долари США. Крім того, банк, надавши позичальнику обов`язкову при укладенні кредитного договору інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, одночасно скориставшись тим, що у позичальника відсутні необхідні знання при виборі кредитної послуги, та запропонував йому ануїтетну схему погашення кредиту, яка є найбільш невигідною для позичальника та є максимально вигідною для банку з точку зору отримання несправедливого прибутку та порушує права та інтереси позичальника як споживача фінансової послуги в галузі споживчого кредитування. Банк у кредитному договорі не зазначив детальний розпис сукупної вартості кредиту із зазначенням реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, а також оспорюваний кредитний договір не містить графіків платежів, у зв`язку з чим позивач не могла оцінити його реальну вартість, а сплачуючи щомісячні платежі, була позбавлена можливості контролювати, яким чином банк розподіляє сплачені нею кошти. Банк в окремих випадках направляв кошти на сплату процентів, при цьому розмір заборгованості за тілом кредиту не зменшувався, у зв`язку з чим позивач не могла виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, тому що тіло кредиту банк умисно не погашав. Також банк не надав позивачу повної інформації щодо наданого кредиту перед укладанням договору між сторонами, що по суті є введенням в оману, а відповідно підставою недійсності правочину, при укладенні договору відповідач застосував нечесну підприємницьку практику, що призвело до обману позивача як споживача кредитних послуг.

Позивач просив суд визнати кредитний договір від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 недійсним з моменту його укладення.

Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підписуючи кредитний договір, в якому прописано всі умови видачі кредиту, забезпечення кредиту, сплати заборгованості, права та обов`язки сторін, відповідальність та звільнення від відповідальності, а також інші умови кредитного договору та здійснення позивачем погашення за кредитом та нарахованими процентами, ОСОБА_1 добровільно погодилася на ці умови договору та виконувала їх протягом певного часу. Крім того, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, що є наслідком визнання договору кредиту недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Духоту В. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не взяли до уваги її доводи, помилково встановили обставини справи та не належним чином оцінили докази, внаслідок чого дійшли неправомірного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.

Оспорюваний договір необхідно визнати недійсним з підстав визначених частиною першою статті 203 ЦК України, пункту 2 частини першої статті 11 Закону, оскільки банк не надав позичальнику ні в усній, ні у письмовій формі інформацію, яка визначена як обов`язкова, тобто є істотними умовами для цього виду договорів, а саме про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, а тому висновки судів, що перед підписанням кредитного договору позивачу надано повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності до вимог законодавства та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, не відповідає обставинам справи.

Кредитор свідомо спонукав споживача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов`язків на користь кредитора. Позивач не була попереджена про ризики, які вона несе у разі укладання такого договору, та про можливе обмеження її прав.

Скориставшись своєю професійною перевагою, кредитор ввів споживача в оману щодо законності укладання договору на таких умовах, порушивши частину першу статті 203 ЦК України.

Споживачу не надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, зокрема, не надано розрахунки загальної вартості кредиту, не зазначено вартість всіх супутніх послуг.

Банк не дотримавсястатей 11, 18, 21 Закону та пункту 3.8 Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/1308 (далі - Правила).

Суд першої інстанції протиправно відхилив висновок експерта з мотивів, що він не узгоджується з матеріалами справи, не є належним доказом у справі, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладено кредитний договір № 93/П/04/2008-840, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 162 560,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,69 %, строком до 08 квітня 2033 року із цільовим призначенням для проведення розрахунків за договоромкупівлі-продажу від 14 квітня 2008 року, відповідно до якого позичальник придбавала у власність двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з підпунктом 1.5 кредитного договору позивач відкрив відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності відновлювальну траншеву кредитну лінію з лімітом 1 107,20 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до підпункту 1.13 кредитного договору відсотки за користування коштами в рамках ліміту кредитної лінії розраховується банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 1,69 % відсотків.

Згідно з підпунктом 3.1. кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку у валюті - доларах.

Позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені підпунктами 1.3.1,1.3.2 кредитного договору платежі шляхом здійснення перерахування на рахунок № НОМЕР_1 , мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 1 825,00 дол. США.

14 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 14квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840.

Сторони не заперечували, що банк виконав свої зобов`язання за договором кредиту, надавши кредитні кошти.

На забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договоромукладено між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 договори поруки від 14 квітня 2008 року.

Відповідно до вказаних договорів порук ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителі та ОСОБА_1 як позичальник зобов`язувалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники (підпункт 1.2 договорів поруки).

ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами зазначених договорів та додаткою угодою, які узгоджені та підписані сторонами.

За клопотанням представника позивача ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2017 року призначено у справі судову економічну експертизу, проведену судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-дослідна служба України» (м. Київ, вул. Бульвар Лесі Українки, 26, офіс 1105), за результатами якої встановлено, що реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становить 13,60 %, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становить 379 668,09 дол. США. Реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року №93/П/04/2008-840 становить13,60 % та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/14/04/2008-840 становить 379 668,08 дол. США. За результатами судової економічної експертизи встановлено, що в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі, зокрема, за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами, згідно з умовами, зазначенимина момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становлять від 974,14 дол. США до 1 825,00 дол. США.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно зі статтями 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Кредитний договір № 93/П/04/2008-840 укладено 14 квітня 2008 року в письмовій формі підписано сторонами та скріплено печаткою банку, отже, він є чинним.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору суди встановили, що в ньому зазначені всі істотні умови для такого виду договору відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема статті 11 Закону. Позичальник при укладенні договору отримала екземпляр, з текстом якого ознайомилася та свою згоду з умовами договору скріпила особистим підписом.

У анкеті-заяві на отримання кредиту позивач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб і тарифами банку та зобов`язалася їх виконувати, що підтверджується її особистим підписом.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст кредитного договору свідчить, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу тощо).

Суди встановили, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на час укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та надалі виконувала його умови, а банк надав їй всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника і такі обставини ОСОБА_1 не спростувала.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону передбачено право споживача протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Однак ОСОБА_1 не скористалася своїм правом щодо відкликання згоди на укладення договору та, навпаки, прийняла виконання умов договору шляхом його підписання та виконання, з отриманням кредиту і з частковим виконанням умов кредитного договору.

Відповідно до частини першої, частини шостої статті 19 Закону забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно зі статтею 230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту статті 230 ЦК України, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17, провадження № 61-6502св19.

Згідно з абзацом 2 пункту 6 частини другої статті 19 Закону підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Конституційний Суд України у справі від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг у мотивувальній частині рішення зазначив, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 Закону.

Статтями 15 та 23 Закону визначена відповідальність суб`єкта господарювання, яка не передбачає наслідком їх порушення недійсність договору.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Згідно з пунктом 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808, на банки покладається обов`язок надання споживачу в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту та зобов`язано банк отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з цією інформацією, що відповідачем виконано.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та далі виконувала його умови, банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, зокрема щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди правильно застосували статті 11, 18, 19 Закону, статті 626-628 ЦК України, та дійшли обгрунтованого висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840, укладеного між банком та ОСОБА_1 недійсним.

Верховний Cуд відхиляє доводи касаційної скарги щодо введення ОСОБА_1 відповідачем в оману під час укладення договору, оскільки вона не довела умислу відповідача на введення її в оману.

Безпідставними є доводи касаційної скарги в частині не надання судом відповідної оцінки висновку експерта за результатами проведення судової економічної експертизи, оскільки суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення вказав, що відповідно до статті 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим, і не взяв його до уваги, оскільки він не узгоджується з наявними матеріалами.

Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, з урахуванням фактичних обставин справи, наявних у ній доказів та вимог закону, суд мотивовано відхилив висновок експертизи.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Духоту Віталія Володимировича, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко