Постанова

Іменем України

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 754/14628/17

провадження № 61-10210св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району в м. Києві», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва, у складі судді Зотько Т. А., від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., від 01 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Деснянська РДА) про визнання права користування жилим приміщенням.

Позов мотивовано тим, що на підставі ордеру № 3678 від 17 квітня

1984 року на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , надано у постійне користування квартиру

АДРЕСА_1 . Зазначена квартира складається з двох кімнат площею 17,8 кв. м та 11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_4 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_5 (бабу позивача).

30 вересня 2019 року мати ОСОБА_1 - ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на кімнату, площею 11,5 кв. м,

у зазначеній квартирі, а друга кімната, площею 17,8 кв. м, залишилася

у комунальній власності територіальної громади м. Києва, наймачем якої була ОСОБА_5 .

Позивачка зазначала, що з народження проживала разом зі своєю матір`ю, але після народження сестри у 2006 році стала проживати у кімнаті своєї бабусі - ОСОБА_5 , з якою вела спільне господарство.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а 31 липня 2017 року позивач звернулась до Деснянської РДА із заявою про укладення договору найму на спірне житлове приміщення, проте їй було відмовлено.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати її членом сім`ї померлої ОСОБА_5 - наймача кімнати, площею 17,8 кв. м,

у квартирі АДРЕСА_1 , визнати за нею право користування та визнати її наймачем кімнати за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача.

Інформація про рух справи в судах

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї померлої ОСОБА_5 - наймача кімнати, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Визнано право користування ОСОБА_1 зазначеною кімнатою. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивачем доведено факт проживання однією сім`єю із померлим наймачем спірної кімнати ОСОБА_5 , ведення спільного господарства та набуття права користування спірним житлом. Водночас підстави для задоволення позову ОСОБА_1 участині визнання її наймачем спірної кімнати відсутні, оскільки визнання права користування кімнатою є підставою для укладення з нею в подальшому договору найму спірного житла.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року касаційну скаргу Деснянської РДА задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів виходила з того, що суди не перевірили та не встановили, чи надавала ОСОБА_5 згоду на вселення позивача, яка зареєстрована за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , і чи є докази, які у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про наявність такої згоди. Крім того, суди не звернули уваги на те, що спірна кімната має статус службового житла.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 01 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 членом сім`ї померлої ОСОБА_5 - наймача кімнати, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 . Визнано право користування ОСОБА_1 зазначеною кімнатою.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання її наймачем кімнати відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлені по справі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 була вселена до спірної кімнати з дозволу та за згодою наймача ОСОБА_5 , вони проживали разом, вели спільне господарство, позивач здійснювала необхідний догляд за своєю бабою, як особою з інвалідністю І групи, сплачувала та продовжує сплачувати плату за користування житлом та комунальні послуги, постійно проживає у спірній кімнаті.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що позивач проживала у спірному житлі як член сім`ї наймача ОСОБА_5 та користувалась спірним житловим приміщенням нарівні із квартиронаймачем.

Судами також враховано, що на час звернення позивача до суду

м. Севастополь, де вона зареєстрована за адресою належної її батьку квартирі, є тимчасово окупованою територією, а тому проживати за місцем своєї реєстрації ОСОБА_1 не має можливості. При цьому сам факт реєстрації позивача за іншою адресою не може бути підставою для відмови у позові.

Крім того, ОСОБА_1 доведено, що на час надання спірній кімнаті статусу службового житла у 2018 році вона вже проживала у спірному житлі.

Водночас суди попередніх інстанцій не вбачали підстав для задоволення позовних вимог про визнання позивача наймачем спірної кімнати, оскільки визнання права користування житлом є підставою для укладення з нею в подальшому договору найму.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Деснянська РДА, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 червня 2021 року Деснянська РДА подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з районного суду.

У серпні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 17 січня 2019 року у справі № 754/10461/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 755/12446/17-ц, у постановах Верховного Суду України

від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що акт про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 складений 09 серпня 2017 року, тобто через 48 днів після смерті останньої, а тому не може бути доказом їх спільного проживання.

Звертає увагу, що виходячи із висновків судів більшість часу ОСОБА_1 , 1996 року народження, будучи неповнолітньою, проживала з бабою у спірній кімнаті, в той час коли в сусідній кімнаті проживала її мати. При цьому відповідно до приписів статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками.

Матеріали справи не містять інформації про позбавлення матері

ОСОБА_1 батьківських прав та визначення місця проживання позивача з бабою у спірній кімнаті.

При цьому ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_3 .

Комунальні послуги за спірною квартирою нараховувались на одну особу та сплачувались ОСОБА_7 , як дочкою ОСОБА_5

ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , звертаючись із заявами щодо призначення житлової субсидії, у своїх деклараціях не зазначали

ОСОБА_1 як члена сім`ї.

Вважає, що матеріали справи не містять доказів щодо того, чи надавала померла ОСОБА_5 письмову згоду на вселення в спірну кімнату своєї онуки, а наявні докази свідчать, що ОСОБА_1 не втратила зв`язок з житлом за зареєстрованим місцем проживання.

Крім того, спірна кімната має статус службового житла, а місце проживання позивачки зареєстроване у м. Севастополь в трикімнатній квартирі із кращими умовами проживання.

Судами також не з`ясоване питання участі ОСОБА_1 у приватизації квартири у м. Севастополі, де вона зареєстрована з 1998 року.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сидорчук Ю. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зазначає, що відповідач видав розпорядження про передачу спірної кімнати третій особі під час розгляду в суді справи за позовом ОСОБА_1 та без врахування її прав.

Звертає увагу, що зміст касаційної скарги аналогічний апеляційній скарзі, доводам якої дав належну оцінку апеляційний суд.

Вважає надуманими посилання заявника на неналежність акту

від 09 серпня 2017 року про спільне проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , оскільки відомості в акті підтверджують спільне проживання вказаних осіб із 2002 року до дня смерті ОСОБА_5 , а не на дату складання акту.

Крім того, судами були досліджені й інші письмові докази та показання свідків, які підтвердили законність і обґрунтованість позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Подільської районної ради народних депутатів м. Києва від 30 грудня 1983 року та на підставі ордеру від 17 січня 1984 року № 3678 у постійне користування на сім`ю у складі трьох осіб: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Вказана квартира складається з двох кімнат: площею 17,8 кв. м та

11,5 кв. м. Особовий рахунок було відкрито на ОСОБА_4 , а після його смерті переоформлено на ОСОБА_5 , яка є бабою позивачки.

30 вересня 2002 року кімната, площею 11,5 кв. м, була приватизована матір`ю позивача - ОСОБА_7 .

Інша кімната, площею 17,8 кв. м, наймачем якої була ОСОБА_5 , перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_7 народилась дочка

ОСОБА_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька ОСОБА_9 .

ОСОБА_1 з моменту народження молодшої сестри (2006 року) проживала у квартирі АДРЕСА_1 разом із бабою.

ОСОБА_1 у період з 02 вересня 2002 року по 01 червня 2013 року включно навчалась у спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 250 з поглибленим вивченням математики в Деснянському районі м. Києва.

Після закінчення школи ОСОБА_1 вступила до Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка де закінчила навчання у 2017 році.

В медичній документації ОСОБА_1 зазначена адреса:

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою свого батька у

АДРЕСА_2 , де проживала до 2002 року.

Факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із бабою у кімнаті, площею 17,8 кв. м., також підтверджено актом, що був складений майстром дільниці ОСОБА_10 та мешканцями будинку, затвердженим 09 серпня

2017 року начальником ЖЕД-310.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

31 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянської РДА із заявою про визнання її наймачем спірної кімнати та укладення з нею договору найму.

Листом від 02 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в укладенні договору найму.

Актом прийому-передачі житлової площі від 22 березня 2018 року одну кімнату, площею 17,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 , як житло поточного звільнення, було передано від Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Деснянської РДА під службове житло.

Розпорядженням Деснянської РДА від 29 березня 2018 року № 160 «Про включення до числа службових жилих приміщень» спірну кімнату включено до числа службових жилих приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Розпорядженням Деснянської РДА від 24 квітня 2018 року № 208 «Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про надання службового житла» кімнату, площею 17 кв. м, у квартирі

АДРЕСА_1 надано у користування двірнику підприємства ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що надавала позивачці уроки малювання починаючи з часу, коли дівчина навчалась в 4 (четвертому) класі. Через рік народилась сестра позивачки - ОСОБА_12 . Свідок наполягала, що після народження сестри ОСОБА_1 проживала в одній кімнаті з бабою.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що є сусідкою позивачки і часто приходила в гості до ОСОБА_5 . Після народження молодшої сестри за пропозицією баби ОСОБА_1 переїхала проживати у кімнату до ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що працювала із матір`ю позивача та підтвердила, що позивач, її мати, сестра та баба проживали в одній квартирі, однак у різних кімнатах - позивач у більшій кімнаті разом з бабою, а її мати із молодшою дочкою в меншій кімнаті. Останнім часом за ОСОБА_15 доглядала ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

У статті 9 ЖК України (тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 статей 64 та 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 106 ЖК України передбачено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що статті 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача

(частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

При цьому під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

Статтею 107 ЖК України визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод закріплено право людини на повагу до свого житла.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 довела своє право на проживання у спірній кімнаті, в яку вселилася за згоди квартиронаймача (ОСОБА_5 ) та в якій постійно проживає із 2006 року. При цьому право ОСОБА_1 на користування спірним житлом не визнається відповідачем.

Відсутність письмової згоди квартиронаймача на вселення позивача у спірну кімнату сама по собі не свідчить про те, що ОСОБА_1 не набула права користування жилим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_5 визнавала ОСОБА_1 членом своєї сім`ї та не заперечувала проти постійного її проживання у спірній кімнаті.

Реєстрація місця проживання ОСОБА_1 із 1998 року у квартирі в

м. Севастополі, яке є тимчасово окупованим із 2014 року,

не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій.

За встановлених обставин, висновки судів узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 645/4988/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 335/9212/16-ц,

від 16 грудня 2019 року у справі № 750/8351/15-ц, та не суперечать висновкам, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 754/10461/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі

№ 755/12446/17-ц, у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна кімната має статус службового житла не впливають на правильність вирішення спору, оскільки спірні правовідносини виникли до включення спірної кімнати у службовий житловий фонд.

Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 листопада

2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у справі № 754/6921/18 за позовом ОСОБА_1 визнано недійсним розпорядження Деснянської РДА № 208 від 24 квітня 2018 року «Про затвердження спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про надання службового житла двірнику ОСОБА_2 та ордер № 000744

від 02 травня 2018 на право зайняття службового житлового приміщення на ім`я ОСОБА_2 .

Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність встановлення обставин, переоцінку доказів у справі підлягають відхиленню, як такі, що виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта