Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 754/15701/18

провадження № 61-17485св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та

в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Гліб Володимирович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв Олександр Олександрович, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Журавель Тетяна Сергіївна, на рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 14 лютого 2020 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:

Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 ,

яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Г. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сергеєв О. О., Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання правочинів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 30 липня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Г. В. посвідчив довіреність, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань підготовки усіх необхідних документів для подальшого продажу належних йому 27/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Крім того, 26 березня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Погребняк Г. В. посвідчив довіреність, відповідно до якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником

з питань підготовки усіх необхідних документів для подальшого відчуження квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з договором дарування від 28 квітня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Погребняк Г. В. 25 серпня 2011 року посвідчив довіреність, за змістом якої ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 продати належні йому

27/100 частин житлового будинку та відповідну частину земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., ОСОБА_2 , від імені якого діяла представник ОСОБА_3 на підставі довіреності від 25 серпня 2011 року, продав ОСОБА_5 27/100 частин житлового будинку та 27/100 частин земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Згідно з договорами купівлі-продажу від 03 листопада 2016 року, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком А. В., ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 27/100 частин земельної ділянки та 27/100 частин житлового будинку, які розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року у справі № 754/14483/15-ц, яке набрало законної сили, визнано

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним з 30 липня 2010 року. Встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 . Призначено ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2

ОСОБА_3 17 грудня 2015 року подарувала своїй дочці - ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_2 , про що було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В.

Вказувала, що на час підписання довіреностей та укладення договорів дарування квартири, договорів купівлі-продажу частини земельної ділянки та договорів купівлі-продажу частини будинку ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, про що ОСОБА_3 була обізнана, тому спірні правочини необхідно визнати недійсними. Зазначала, що діями відповідачів їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 150 000 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог просила: визнати недійсними:договір дарування квартири від 28 квітня 2011 року, договір купівлі-продажу 27/100 частин житлового будинку від 16 жовтня 2013 року, договір купівлі-продажу 27/100 частин земельної ділянки від 16 жовтня 2013 року, договір дарування квартири від 17 грудня 2015 року, договір купівлі-продажу 27/100 частин житлового будинку від 03 листопада

2016 року; стягнути солідарно на її користь як опікуна недієздатного ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого

2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки

від 05 березня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано договір дарування квартири

АДРЕСА_2 , посвідчений 28 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 3060, недійсним.

Визнано договір купівлі-продажу 27/100 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , посвідчений 16 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., зареєстрований у реєстрі за № 1195, недійсним.

Визнано договір купівлі-продажу 27/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , посвідчений 16 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., зареєстрований у реєстрі за № 1196, недійсним.

Визнано договір дарування квартири

АДРЕСА_2 , посвідчений 17 грудня 2015 року приватним

нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 3714, недійсним.

Визнано договір купівлі-продажу 27/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , посвідчений 03 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 3275, недійсним.

Визнано договір купівлі-продажу 27/100 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 , посвідчений 03 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., недійсним.

Відмовлено у задоволенні позовної вимоги в частині солідарного стягнення на користь опікуна недієздатного ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , моральної шкоди у розмірі 150 000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у розмірі 1 536,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати у розмірі 1 536,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час вчинення спірних

у цій справі правочинів ОСОБА_2 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, що підтверджено висновком експерта та іншими зібраними у справі доказами. Отже, на час укладення зазначених правочинів ОСОБА_2 не мав належної дієздатності для укладення таких правочинів та не усвідомлював, що такі правочини порушують його права. Правочинами, які укладено між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо належного ОСОБА_2 майна, порушено право останнього і це право може бути відновлене шляхом визнання таких правочинів недійсними. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували завдання їй моральної шкоди внаслідок переживань, пов`язаних саме з діями відповідачів, тому у задоволенні цієї позовної вимоги необхідно відмовити.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними: договору дарування квартири від 17 грудня 2015 року, договору купівлі-продажу 27/100 частин житловою будинку

від 03 листопада 2016 року, договору купівлі-продажу 27/100 частин земельної ділянки від 03 листопада 2016 року, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Змінено рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Стягнуто із ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення

28 квітня 2011 року договору дарування квартири, а також на час укладення 16 жовтня 2013 року договорів купівлі-продажу 27/100 частин житлового будинку та 27/100 частин земельної ділянки ОСОБА_2 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тому наявні правові підстави для визнання зазначених правочинів недійсними, оскільки відчуження спірного майна проведено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності.

Не може бути задоволена подана до апеляційного суду заява ОСОБА_3 про застосування позовної давності, оскільки така заява не була подана до ухвалення рішення судом першої інстанції, хоча остання брала участь

у розгляді справи у місцевому суді.

Права особи, яка вважає себе власником спірного майна, не

підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача цього майна з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215 216 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України). Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту права власника.

За таких підстав рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними: договору дарування квартири від 17 грудня 2015 року, договору купівлі-продажу 27/100 частин житловою будинку від 03 листопада

2016 року, договору купівлі-продажу 27/100 частин земельної ділянки

від 03 листопада 2016 року, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. При цьому особа не позбавлена можливості захистити своє порушене право у спосіб, визначений законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат

Журавель Т. С., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання недійсними: договору дарування від 28 квітня 2011 року квартири АДРЕСА_2 , договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року 27/100 частин земельної ділянки на АДРЕСА_1 , договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року 27/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 , ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними: договору дарування від 17 грудня

2015 року квартири АДРЕСА_2 , договору купівлі-продажу від 03 листопада 2016 року 27/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 , договору

купівлі-продажу від 03 листопада 2016 року 27/100 частин земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а також стягнення моральної шкоди не оскаржуються, тому відповідно до вимог частини першої

статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень

ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Журавель Т. С., посилається на

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3; Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15,

від 19 жовтня 2016 року у справі № 369/1788/14-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково вважали обставини, встановлені у справі № 754/14483/15-ц, преюдиційними фактами для вирішення цієї справи, оскільки у цій справі беруть участь нові особи.

У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати на час вчинення спірних у цій справі правочинів. Експертним висновком не підтверджено, що

ОСОБА_2 хворів стійким хронічним захворюванням, що позбавляло його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час вчинення зазначених правочинів.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кальна О. П., подала до суду відзив (пояснення) на касаційну скаргу, в якому вказувала, зокрема, що судове рішення, яким ОСОБА_2 визнано недієздатним, та висновок судово-психіатричної експертизи є належним доказом стану останнього на час вчинення спірних

у цій справі правочинів, внаслідок яких він залишився без житла, оскільки не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Вказані обставини підтверджені й іншими зібраними у справі доказами.

ОСОБА_3 було відомо про психічний стан ОСОБА_2 і вона навмисне позбавила його нерухомого майна.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на обліку органу опіки та піклування Деснянської районної

в місті Києві державної адміністрації як дитина-сирота, був зареєстрований на АДРЕСА_1 . Батько ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати - ОСОБА_9 , померла

ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_2 навчався в Спеціалізованому дитячому будинку-інтернаті

№ 12 міста Києва для дітей з проблемами розумового розвитку, перебував на обліку в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2.

Відповідно до розпорядження Ватутінської районної державної адміністрації міста Києва від 05 серпня 1996 року № 747 опікуном над дитиною-сиротою ОСОБА_2 було призначено двоюрідну бабу - ОСОБА_10 , на яку було покладено відповідальність за збереження житла та майна неповнолітнього ОСОБА_2

ОСОБА_3 16 липня 2010 року була знята з реєстраційного обліку за адресою місця проживання у селі Білоусівка Драбівського району Черкаської області та 27 липня 2010 року зареєстрована на АДРЕСА_1 .

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Погребняк Г. В. 30 липня 2010 року посвідчив довіреність, якою

ОСОБА_3 уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2

з питань підготовки документів для продажу 27/100 частин житлового будинку і земельної ділянки та їх розпорядженням, які розташовані на АДРЕСА_1 та які належали ОСОБА_2 , для відчуження.

ОСОБА_2 28 січня 2011 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 .

Відділ реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві 20 червня 2011 року розірвав шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за спільною заявою останніх

від 24 травня 2011 року.

Довіреністю від 26 березня 2011 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., уповноважено ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_2 з питань підготовки документів по квартирі АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 , для відчуження.

Відповідно до договору дарування від 28 квітня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., зареєстрованого у реєстрі за № 3060, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 квартиру

АДРЕСА_2 .

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Погребняк Г. В. 25 серпня 2011 року посвідчив довіреність, якою

ОСОБА_3 уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2

з питань підготовки документів для продажу 27/100 частин житлового будинку та 27/100 частин земельної ділянки на АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_2 , для відчуження.

ОСОБА_2 20 вересня 2013 року звернувся до правоохоронних органів із заявою, якою повідомив, що 28 лютого 2012 року ОСОБА_3 самовільно заволоділа його власними документами на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в місті Києві

від 26 вересня 2013 року ОСОБА_2 не міг пояснити при яких саме обставинах ОСОБА_3 заволоділа документами на будинок

АДРЕСА_1 . При опитуванні ОСОБА_3 , остання пояснила, що з 2006 року ОСОБА_2 проживав разом з нею в квартирі АДРЕСА_2 . У 2012 році, забравши всі свої речі, ОСОБА_2 залишив місце проживання та з`являвся лише за грошима. Повідомила, що вона може передати правовстановлюючі документи на будинок за умови, якщо ОСОБА_2 відшкодує витрати, пов`язані з утриманням будинку.

За змістом договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року

ОСОБА_2 , від імені якого діяла представник ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 25 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком А. В., передав

у власність ОСОБА_5 27/100 частин житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Договором купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року ОСОБА_2 ,

від імені якого діяла представник ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 25 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком А. В., відчужив на користь ОСОБА_5 27/100 частин земельної ділянки від площі 0,06 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 27 травня 2014 року подав заяву до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Палагути О. А., в якій просив відмінити (скасувати) довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В. 25 серпня

2011 року за реєстраційним № 5717.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Палагута О. А. повідомив ОСОБА_3 про відмову ОСОБА_2 від довіреності за реєстраційним № 5717.

ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник малолітньої дочки ОСОБА_4 , 27 листопада 2015 року звернулася до Служби у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо отримання дозволу на оформлення договору дарування належної їй квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 27 листопада 2015 року підписала заяву, в якій повідомила, що між батьками дитини або між одним з них та третіми особами не існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулася. ОСОБА_3 попереджена про особисту відповідальність за надання свідомо неправдивих даних.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 грудня 2015 року № 695 надано дозвіл ОСОБА_3 , яка діє від імені малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на прийняття у дар квартири АДРЕСА_2 , з метою покращення майнових прав дитини.

Згідно з договором дарування від 17 грудня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г. В., ОСОБА_3 подарувала своїй дочці ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , квартиру АДРЕСА_2 .

За договором купівлі-продажу від 03 листопада 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком А. В., ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 27/100 частин земельної ділянки від площі 0,06 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком А. В., ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 27/100 частин житлового будинку, який розташований на

АДРЕСА_1 .

У жовтні 2015 року Орган опіки та піклування Деснянської районної

в місті Києва державної адміністрації звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із заявою про визнання ОСОБА_2 недієздатним.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року у справі № 754/14483/15-ц, яке набрало законної сили, визнано

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним з 30 липня 2010 року. Встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 . Призначено ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 14 березня 2017 року ОСОБА_2 страждає на органічне ураження головного мозку, неуточненого ґенезу з вираженими когнітивними порушеннями та вираженими емоційно-вольовими порушеннями за нестійким типом. ОСОБА_2 за своїм психічним станом нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 за своїм психічним станом не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з часу вчинення ним правочинів - з 30 липня 2010 року. ОСОБА_2 за своїм психічним станом потребує встановлення над ним опіки.

Суди також встановили, що вказаним висновком судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи

від 14 березня 2017 року встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_2 на час вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до характеристики, яка була надана 24 листопада

2016 року першим проректором з науково-педагогічної роботи

Київського національного торговельно-економічного університету, ОСОБА_2 працював у відділі технічних засобів навчання інформаційно-обчислювального центру головного центру інформаційних технологій з 2010 до 2012 року на посаді техніка. Виконував нескладні роботи з монтажу слаботочних мереж і переміщення обладнання та інструменту під керівництвом інженера або керівника відділу. До самостійної роботи не допускався у зв`язку з тим, що погано знав особливості роботи з технічними пристроями та часто забував їх параметри. Персональних задач перед ним не ставили, бо він не міг їх зрозуміти. Виконував роботу сумлінно, але під наглядом.

Відповідно до характеристики, яка була надана 24 листопада 2016 року директором Товариства з обмеженою відповідальністю «СТС Голд», ОСОБА_2 , який працював з липня 2014 року на посаді

оператора-касира заправного пункту, за час роботи проявив себе як халатний, безвідповідальний, недисциплінований працівник. Неодноразово порушував правила внутрішнього розпорядку, ігнорував доручення керівництва. Результатом роботи на займаній посаді стало порушення відносно нього кримінального провадження за розтрату ввіреного майна, розгляд якого триває.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його

справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним

і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частиною першою статті 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун (частина друга статті 225 ЦК України).

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Подібний висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду

у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути

у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Так, під час розгляду справи № 754/14483/15-ц судом встановлено,

що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 14 березня 2017 року ОСОБА_2 за своїм психічним станом не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з часу вчинення ним правочинів -

з 30 липня 2010 року. Вказаним висновком судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 14 березня 2017 року встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_2 на час вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим, відповідачі у цій справі як особи, які не брали участі у справі

№ 754/14483/15-ц, не спростували вищевказані обставини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

На підставі викладеного, суди в оскаржуваній частині дійшли правильного висновку, що на час укладення 28 квітня 2011 року договору дарування квартири, а також на час укладення 16 жовтня 2013 року договорів

купівлі-продажу 27/100 частин житлового будинку та 27/100 частин земельної ділянки ОСОБА_2 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тому наявні правові підстави для визнання зазначених правочинів недійсними, оскільки відчуження спірного майна проведено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3; Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15, від 19 жовтня 2016 року

у справі № 369/1788/14-ц, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовний критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, предметом позовних вимог банку до приватного підприємства та закритого акціонерного товариства у справі № 921/730/13-г/3 є солідарне стягнення з останніх заборгованості за кредитними договорами. Предметом позовних вимог у справі № 921/730/13-г/3 не було визнання недійсним правочину, вчиненого особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, вказане питання не досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, відповідні висновки у постанові від 12 травня 2020 року відсутні.

У справі № 6-2801цс15 фізична особа звернулася до суду з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Предметом позовних вимог у справі

№ 6-2801цс15 не було визнання недійсним правочину особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. За результатом перегляду зазначеної справи Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування статті 149 Кодексу законів про працю України.

У справі № 369/1788/14-ц донька звернулася до суду із заявою про визнання свого батька недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховного Суду України у постанові від 19 жовтня 2016 року зазначив, що, визнаючи особу недієздатною лише на основі висновків акта амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку щодо наявності в особи саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Разом з тим, в цій справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди на підставі висновку судово-психіатричної експерти встановили, що

ОСОБА_2 за своїм психічним станом не був здатним усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з 30 липня 2010 року. Вказаним висновком судово-психіатричної експертизи встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_2 на час вчинення оспорюваних правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Отже, у справах № 921/730/13-г/3 та № 6-2801цс15 судами не встановлювалися обставини щодо вчинення правочину особою, яка

у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, не є подібними, відповідно, відсутні правові підстави вважати про неврахування вищевказаних висновків касаційного суду.

Також відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається,

не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 369/1788/14-ц, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про неправильне врахування судами встановлених у справі № 754/14483/15-ц обставин, оскільки

вказані обставини встановлені на підставі висновку судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_2 (вчинення спірних правочинів у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними),

а відповідачі у цій справі такі обставини не спростували у загальному порядку належними та допустимими доказами.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази, оскільки рішення суду першої інстанції у незміненій частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності

і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи

і заперечення сторін. При цьому у касаційній скарзі не зазначено, які саме докази, на думку відповідача, не були досліджені судами.

Разом з тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку

з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною

в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Беручи до уваги наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права та встановлені фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині є правильними по суті та законними.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Журавель Тетяна Сергіївна, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року

в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів: дарування квартири від 28 квітня 2011 року, купівлі-продажу 27/100 частин земельної ділянки від 16 жовтня 2013 року, купівлі-продажу 27/100 частин житлового будинку від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк