ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 754/15711/17

провадження № 61-15261св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самчук Марина Валеріївна, на постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М.,

Борисової О. В., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк), яке змінило назву на акціонерне товариств «Сенс Банк», про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, зобов?язання відмінитиобтяження напредмет іпотеки та стягнення з ПАТ «Укрсоцбанк» переплачених коштів в сумі 918 676,88 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що 06 листопада 2007 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 127 500,00 доларів США, зі сплатою 12,25% річних та кінцевим строком повернення заборгованості до 05 листопада 2032 року. Пунктом 1.2. договору встановлено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 68,40 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка взята в забезпечення із заставною вартістю

757 500,00 грн. Згідно з пунктом 3.1.1. договору порядок надання кредиту на цілі, визначені у пункті 1.2. договору, здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей з позичкового рахунку позичальника № НОМЕР_1 .

Зазначена квартира є предметом договору іпотеки, укладеного цього ж дня між ним та банком.

Зазначав, що при укладенні кредитного договору були допущені порушення умов чинного на той час законодавства.

Зміст та умови кредитного договору були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку, а тому позивач був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору і при його укладенні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки.

Банком навмисно не дотримано та грубо порушено встановлені вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України для укладення кредитного договору, які визначені законом як істотні та є необхідні, а саме банк не надав позичальнику повної, об`єктивної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою; навмисно приховав та невірно відобразив фактичні дані і відомості відносно значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що обумовлена між сторонами кредитного договору та того розміру абсолютного подорожчання кредиту, які узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах; у змісті кредитного договору не встановив умов надання кредиту, зокрема, про можливе настання валютних ризиків для позичальника; щодо основних економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі ще до укладання такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості відносно досягнутої домовленості, про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не визначено для позичальника умови договору щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки. Не надано у письмовому вигляді інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів, чим порушено Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.

Вважав, що відсутність в умовах правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим. А ненадання зазначеної інформації суб`єктом господарювання, який повинен її надати, останній несе відповідальність, встановлену статтями 15, 18 і 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, надаючи кредит в іноземній валюті на придбання нерухомого майна, банк не виконав функції агента валютного контролю, так як він відповідно до наданого дозволу про перелік операцій, які мав право здійснювати, мав право лише на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (без індивідуальної ліцензії). Таким чином, банк, порушуючи чинне валютне законодавство, не мав права надавати кредит в іноземній валюті, чим ввів позичальника (позивача у справі) в оману, що свідчить про недотримання банком статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.

До того ж, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, який визначається відповідно до графіку платежів і обов`язково з фіксацією платежів у національній валюті України, однак графіком до кредитного договору не визначено гривневий еквівалент та повний склад витрат, а тому такий графік, за обґрунтуванням вимог позивача, не відповідає нормам діючого законодавства і є нікчемним. Такі дії АКБ «Укрсоцбанк» містять ознаки нечесної підприємницької практики, яка суворо забороняється згідно з частиною 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивач вважав, що банк ввів його в оману відносно законності здійснення операції надання кредиту, а тому, в силу вимог закону - частини 1 статті 230 ЦК України такий правочин визнається судом недійсним з моменту його вчинення і кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину - стаття 216 ЦК України. Зазначена умова передбачена і частиною 9 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому забезпечувальні договори автоматично визнаються також недійсними відповідно до частини 2 статті 548 ЦК України.

Враховуючи те, що він сплатив банку за сім років виконання договору

1 103 213,44 грн, що на 459 338,44 грн більше від погодженої початкової суми позики на момент укладення договору, що дорівнювала 643 875,00 грн, посилаючись на частину 2 статті 230 ЦК України, яка визначає, що сторона, яка застосувала обман, повинна відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину, вважав, що банк зобов?язаний повернути йомупереплачену суму в подвійному розмірі, із розрахунку 459 338,44 грн х 2 = 918 676,88 грн.

Ураховуючи зазначене, позивач ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним кредитний договір № 40.29-48/557 від 06 листопада 2007 року; визнати недійсним договір іпотеки №013/641-І від 06 листопада 2007 року, укладений на забезпечення умов кредитного договору, зобов`язати банк відмінити обмеження обтяження на предмет іпотеки; стягнути з

ПАТ «Укрсоцбанк» на його користь переплачені кошти в сумі 918 676,88 грн.

Короткий зміст судових рішень першої інстанції

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2020 року замінено відповідача у справі з ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 грудня 2020 року зупинено провадження у справі до прийняття спадщини спадкоємцями, яка відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року залучено до участі у справі як правонаступника позивача - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року у складі судді Лісовської О. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсними з моменту укладення кредитний договір та договір іпотеки від 06 листопада 2007 року, укладені між ОСОБА_6 та АКБ «Укрсоцбанк».

Скасовано обтяження на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , накладені відповідно до договору іпотеки від 06 листопада 2007 року.

У задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів відмовлено.

Додатковим рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2022 року стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 13 750,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору кредиту від 06 листопада 2007 року банком не надано позичальнику, як споживачу фінансових послуг, достовірної інформації про умови кредитування, відомостей щодо реальної відсоткової ставки, за якою буде сплачуватися кредит, дійсної сукупної вартості кредиту та дійсної суми абсолютного значення подорожчання кредиту. Крім того, стороною відповідача не надано суду доказів про належне виконання вимог кредитного договору в частині повідомлення позичальника щодо збільшення з 17 листопада 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 14,00 % річних. Зазначені обставини, на думку суду, дають підстави для визнання недійсним кредитного договору.

Посилаючись на положення статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанцій вважав, що у зв`язку з припиненням основного зобов`язання, зобов`язання позивача за іпотечним договором, які є похідними від основного зобов`язання, також є припиненим.

Оскільки за встановлених судом першої інстанції обставин справи оскаржувані договори мають бути визнані недійсними, то, як наслідок, підлягає скасуванню обтяження на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_2 , накладене відповідно до договору іпотеки від 06 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та АКБ «Укрсоцбанк».

Відмовляючи в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення переплачених коштів у розмірі 918 676,88 грн, суд першої інстанцій керувався тим, що позивачем не надано суду доказів того, що вказані кошти ним сплачені у подвійному розмірі, що була здійснена переплата, не надано відповідний розрахунок, з якого можна зробити переконливий висновок про переплату.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що процедура укладення кредитного договору від 06 листопада 2007 року дотримана банком.

Виконуючи приписи статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк ознайомив позичальника з діючими умовами кредитування. Позичальник ОСОБА_6 під підпис отримав інформацію про умови кредитуваня фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку та детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які містять відомості про суму кредиту та мету кредитування, строк кредитування, реальну проценту ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту, метод розрахунку процентів, розмір платежів на користь третіх осіб за надані супутні послуги, умови дострокового погашення, суми платежів за розрахунковими періодами протягом всього строку кредитування із зазначенням розподілу коштів щомісячного платежу на погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, з чим позичальник погодився під час укладення оспорюваного кредитного договору.

Підписавши кредитний договір та умови кредитування банку, ОСОБА_6 погодився зі встановленими умовами, у подальшому сплачував кредитну заборгованість протягом тривалого періоду часу та не звертався до банку із приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації щодо виконання зобов`язань, не пред`являв претензій з приводу того, що йому є незрозумілими умови кредитного договору.

Отже, кредитний договір, що підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали потрібний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення оспорюваного договору позичальник не пред`являв додаткових вимог про надання додаткової інформації щодо умов договору та у подальшому виконував їх, спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд зазначив, що обставини, які б свідчили про здійснення банком нечесної підприємницької практики та про введення позичальника в оману, є недоведеними, зокрема, самий факт обману, наявність умислу в діях банку, спрямованого на введення позичальника в оману щодо умов кредитування.

Укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. При цьому банк мав право надавати кредит у іноземній валюті, оскільки у нього була наявна відповідна ліцензія.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, а також похідного від нього договору іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

До Верховного Суду 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 28 вересня 2023 року, у якій просила її скасувати та залишити в силі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 липня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17, тощо.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що при укладенні оспорюваного договору банком не була виконана переддоговірна робота з позичальником, не надано в письмовій формі повної та достовірної інформації, яку повинен був надати до підписання договору. Зокрема, банк не надав позичальникові інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не надав детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості усіх супутніх послуг, графік платежів; банк не попередив позичальника про валютні ризики під час виконання умов кредитного договору, які несе споживач. Вважає несправедливими та дискримінаційними умови кредитного договору щодо погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, оскільки усі валютні ризики знецінення національної валюти у такому випадку банк покладає на позичальника. Зазначає, що банк не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, отже не мав права надавати кредит у доларах США.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Встановлені судами фактичні обставини справи

У жовтні 2007 році ОСОБА_6 звернувся до

АКБ «Укрсоцбанк» з метою отримання банківських послуг - кредиту у розмірі

127 500,00 доларів США на строк 300 місяців на купівлю житла.

До укладення та підписання кредитного договору з банківською установої, споживачем послуг банку ОСОБА_6 вчинені наступні дії:

26 жовтня 2007 року підписано попередню інформацію про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку, де зазначено, що він, ОСОБА_6 , ознайомлений з інформацією щодо наявних в установі АКБ «Укрсоцбанк» схем кредитування, їх умов, відмінностей між ними, в тому числі, стосовно його зобов?язань, їхперевагами танедоліками, а також щодоорієнтовної сукупноївартості кредитуза кожною з них, та отримав всі необхідні роз?яснення.

06 листопада 2007 року ОСОБА_6 ознайомився та підписав детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

06 листопада 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (після зміни назви АТ «Сенс Банк»), та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 127 500,00 доларів США, зі сплатою 12,25% річних, та кінцевим строком повернення заборгованості по кредиту до 05 листопада

2032 року.

Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. кредитного договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом сплати позичальником щомісячних платежів до 10 числа кожного місяця, протягом усього часу дії договору в розмірі 425,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 05 листопада 2032 року.

У пункті 2.4. договору сторони визначили порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого дня та послідуючих неробочих днів місяця, проценти нараховуються з розрахунку факт/360, сплата яких здійснюється позичальником щомісячно у валюті кредиту не до 10 числа місяця наступного за тим, в якому нараховані проценти.

Кредит надається позичальнику на наступні цілі - придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири, загальною площею 68,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.2. кредитного договору).

06 листопада 2007 року між ОСОБА_7 , як продавцем, та ОСОБА_6 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 3 цього договору продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін провадиться за 757 500,00 грн, що згідно курсу НБУ на день укладення цього договору еквівалентно 150 000,00 доларів США. Покупець купує квартиру, у тому числі, і за кошти, одержані за кредитним договором, укладеним між покупцем та АКБ «Укрсоцбанк».

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_6 06 листопада 2007 року укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_6 передав банку в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .

За встановлених судом обставин справи вбачається, що банк виконав свої зобов?язання, надавши позичальнику ОСОБА_6 кредитні кошти в повному обсязі, які прийняті останнім від банку й використані за призначенням.

Видача банком позичальнику ОСОБА_6 позики на купівлю квартири на вторинному ринку, відповідно до кредитного договору

від 06 листопада 2007 року у сумі 127 500,00 доларів США, що еквівалентно

643 875,00 грн, та оприбуткування позичальником ОСОБА_6 готівки-суми вартості застави за договором від 06 листопада 2007 року підтверджується оформленою позичальником ОСОБА_6 заявою на видачу готівки № 06 від 06 листопада 2007 року та меморіальним валютним ордером № ав/4234131 від 06 листопада 2007 року.

На час укладення кредитного договору АКБ «Укрсоцбанк» мало видані Національним банком України банківські ліцензії на зайняття відповідною банківською діяльністю, у тому числі, на проведення операцій з іноземною валютою.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний банком та ОСОБА_6 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 626-628 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору від 06 листопада 2007 року та похідного від нього іпотечного договору від цього ж числа, укладених між банком та ОСОБА_6 .

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивачем не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту він діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримав кредитні кошти і протягом певного часу виконував умови кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом та під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК Українипозивачем належним чином не обґрунтовані.

Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК Українизазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позичальника з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки виконуючи приписи статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк ознайомив позичальника з діючими умовами кредитування. Позичальник ОСОБА_6 під підпис отримав інформацію про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку та детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які містять відомості про суму кредиту та мету кредитування, строк кредитування, реальну проценту ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту, метод розрахунку процентів, розмір платежів на користь третіх осіб за надані супутні послуги, умови дострокового погашення, суми платежів за розрахунковими періодами протягом всього строку кредитування із зазначенням розподілу коштів щомісячного платежу на погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, з чим позичальник погодився під час укладення оспорюваного кредитного договору (а. с. 15-17, 100-103, т. 1).

Колегія суддів вважає помилковими доводи касаційної скарги на неправомірність надання банком кредиту в іноземнійвалюті з огляду на таке.

На час виникнення укладення між сторонами кредитного договору, нормативним актом, який регулював правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, був, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України

від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 вказаного Декрету КМУ, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на час укладення кредитного договору) операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик визначались як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що на час укладення оспорюваного кредитного договору від 06 листопада 2007 року, банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до вимог підпункту «в» пункту четвертого статті 5 Декрету КМУ індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, які законодавством не встановлені.

Отже, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ була наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Тобто надання кредитів у іноземній валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечило вимогам законодавства України чинного на час укладення оспорюваного кредитного договору.

АКБ «Укрсоцбанк» на момент укладення кредитного договору мало банківську ліцензію Національного банку України від 29 грудня 2001 року № 5 і всі до неї додатки, у тому числі на операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, а тому мало право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17,

від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 752/4256/17, є помилковими.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 373/2054/16 предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики.

У справах № № 342/180/17, 539/1582/16 предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором.

У справі № № 753/12729/15 предметом позову є усунення перешкод в користуванні приватною власністю шляхом виселення.

У справі № 752/4256/17 предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення у власність нерухомого майна.

Отже, у зазначених справах, порівняно зі справою, яка переглядається, є різні предмети та підстави позову та, відповідно, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самчук Марина Валеріївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара