ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 754/253/18-ц

провадження № 61-5617св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою його представником - Криловою Оленою Леонідівною, на постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Сліпченка О. І., Мельника Я. С., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 12 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом.

У порушення умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим на 23 листопада 2017 року утворилась заборгованість в сумі 105 990 грн з яких: 5 621,24 грн - заборгованість за кредитом та 100 368,76 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом.

З урахуванням викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитом, а також судові витрати у розмірі 1 600 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року, ухваленим у складі судді Бабко В. В., позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 6 163,30 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції встановивши, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5 621,24 грн і заборгованості за процентами на поточну заборгованість у розмірі 542,06 грн, а всього 6 163,30 грн.

Разом з цим, суд першої інстанції вказував на те, що вимоги банку про стягнення з позичальника заборгованості за процентами на прострочену заборгованість задоволенню не підлягають, оскільки Умови і правила надання банківських послуг, якими передбачено такий обов`язок, не містять підпису ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що кредитний договір у розумінні вимог цивільного законодавства сторони не уклали, так як додані до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і примірник Умов та правил надання банківських послуг не підписані відповідачем. Також суд дійшов висновку про недоведеність відкриття ОСОБА_1 карткового рахунку, видачу кредитної карти і встановлення кредитного ліміту та його розмір, що свідчить про недоведеність позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредита.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним та необґрунтованим, постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Зазначало, що апеляційний суд не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, судом залишено поза увагою те, що позивач, звертаючись з відповідним позовом, подав до суду копію анкети-заяви від 12 листопада 2013 року, з якої чітко вбачається інформація про позичальника, а саме персональні дані, адреса проживання, а також інша інформація, необхідна для отримання кредитної картки. На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність відкриття відповідачу карткового рахунку, видачу кредитної карти і встановлення кредитного ліміту та його розмір, так як вказані обставини підтверджуються поданими позивачем доказами, зокрема, анкетою-заявою, Умовами та правилами надання банківських послуг, розрахунком заборгованості та ін.

Заявник вважає, що підписанням анкети-заяви відповідач засвідчив свою згоду на те, що ця анкета разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Також вказував на неврахування судом того, що відповідач укладення або неукладення кредитного договору не оспорював.

Крім того, апеляційний суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався кредитними коштами, частково виконував умови кредитного договору і сплачував заборгованість за ним, у тому числі, проценти, пеню і комісію, що фактично вказує на визнання існування кредитного договору між ним і банком.

На думку заявника, судом не враховано і судову практику Верховного Суду, зокрема, постанови Верховного Суду від 7 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 23 березня 2018 року у справі № 441/569/17 та від 9 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц.

Посилаючись на зазначене, заявник просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Встановлені судом апеляційної інстанцій обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, у якій виклав свою згоду на те, що ця анкета разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банка складає між ним і банком договір про надання банківських послуг.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до пунктів 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити чи збільшити) кредитний ліміт.

З позовної заяви суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до умов укладеного кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування.

З розрахунку заборгованості апеляційний суд встановив, що на 23 листопада 2017 року за вказаним кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 105 990 грн, з яких: 5 621,24 грн - заборгованість за тілом кредиту та 100 368,76 грн - заборгованості за процентами, які складаються з 542,06 грн - залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість і 99 826,70 грн - залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку до таких висновків.

Відповідно до статей 1054 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на дату складання відповідачем анкети-заяви, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частина четверта цієї статті у тій же редакції передбачала, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами першою і третьою статті 530 ЦК України передбачено, що у разі встановлення у зобов`язанні строку (терміну) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У випадку невстановлення строку (терміну) виконання боржником обов`язку, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610 611 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови таких договорів у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений.

АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, послалося на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» як на невід`ємні частини договору про надання банківських послуг.

Додані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг і витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» позичальником ОСОБА_1 не підписані.

Вирішуючи справу, апеляційний суд вказував на те, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не містить відомостей щодо розмірів кредитного ліміту та процентної ставки за користування кредитними коштами, а, відтак, дійшов висновку про недоведення отримання відповідачем кредитних коштів.

Суд апеляційної інстанції при вирішені питання щодо статусу Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» як невід`ємних частин договору про надання банківських послуг дійшов правильного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин частини першої статті 634 ЦК України щодо договору приєднання і обґрунтовано зазначив, що за відсутності доказів того, що саме додані до позову Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи банку розумів ОСОБА_1 при поданні анкети-заяви, ці Умови та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма укладеного з відповідачем договору про надання банківських послуг.

Такі висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм матеріального права, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Встановивши, що подані банком разом із позовною заявою примірник Умов та правил надання банківських послуг і витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підписані ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовідносини сторін цими документами не врегульовані і відмовив у задоволенні позовних вимог.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 81 84 89 228 229 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 78 81 ЦПК України).

Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не довело відкриття ОСОБА_1 банківського рахунку, видачу йому кредитної карти і встановлення кредитного ліміту та його розмір, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні заявленого позивачем тіла кредиту, так як фактичне використання відповідачем кредитних коштів і наявність у нього заборгованості у відповідному розмірі не доведені.

Доводи стосовно невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 12 листопада 2013 року, а також розрахунку заборгованості касаційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи і змістом оскаржуваного судового рішення, яке містить результати оцінки доказів, що подані сторонами.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Касаційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук