ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 754/3142/21

провадження № 61-349св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Людмила Сергіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Криворучко Віктор Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Людмила Сергіївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказувала, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 8000000000:62:475:0012, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується доданою до позовної заяви копією державного акта, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 725/3559.

У січні 2021 року позивачу стало відомо про здійснення реєстраційних дій щодо зміни власника належної їй земельної ділянки. Так, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П., новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:475:0012 став ОСОБА_2 , який на підставі договору купівлі-продажу від 12 червня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С., продав цю земельну ділянку ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 у позовній заяві наголошує, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось поза її волею, внаслідок підробки її підпису на договорі купівлі-продажу від 16 травня 2020 року, із використанням підроблених документів, які посвідчують її особу.

Позивач зазначає, що здійснені приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П. та Мельник Л. С. дії щодо посвідчення правочинів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно призвели до грубого порушення її прав, як законного власника спірної земельної ділянки.

Посилаючись на викладене просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0012) за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П., зареєстрований в реєстрі за № 131.

Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку (цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:62:475:0012) за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-21/28546-ПЧ від 29 липня 2021 року, складеного старшим судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Юзишиною Т. В. на виконання постанови про призначення судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12021100020000355 від 03 лютого 2021 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Зазначене свідчить про відсутність внутрішньої волі ОСОБА_1 на укладення вказаного договору та, відповідно, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Задовольняючи позов в частині витребування спірної земельної ділянки

у ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волею, без укладення нею у встановленому законом порядку договору про розпорядження своєю власністю.

Суд першої інстанції застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, де вказано, що задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 січня 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі, витребувано її з Деснянського районного суду міста Києва.

24 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), а також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18).

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення у касаційному порядку, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_3 зазначає що обставина фальсифікації підпису позивача на договорі купівлі-продажу встановлена на підставі єдиного та недопустимого доказу - копії висновку експерта. Звертає увагу, що під час судового розгляду цієї справи судова почеркознавча експертиза не призначалась, а також не готувався висновок експерта на замовлення учасників справи з питань неналежності ОСОБА_1 підпису на спірному правочині.

Заявник наголошує, що вказаний висновок експерта, оформлений за результатом призначеної слідчим почеркознавчої експертизи під час здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, відомості про яке внесено 03 лютого 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12021100020000355, не може мати беззастережного доказового значення у цій справі, оскільки він не був досліджений та оцінений судом під час кримінального провадження, адже досудове розслідування на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не завершилось.

ОСОБА_3 також зазначає що задоволення позовних вимог про витребування у неї, як добросовісного набувача, спірної земельної ділянки призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки на неї у такому випадку буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ОСОБА_1 через свого представника подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У відзиві, зокрема, наголошується на правильності висновку судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для витребування на користь позивача спірної земельної ділянки, яка була незаконно відчужена у позивача внаслідок протиправних дій відповідачів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

27 серпня 2008 року Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) видало на ім`я ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 048122, площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:62:475:0012, що розташована

у АДРЕСА_1 .

16 травня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір

купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П. за № 131, за умовами якого ОСОБА_2 передано у власність зазначену земельну ділянку.

12 червня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір

купівлі-продажу земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л. С. № 1049, за яким ОСОБА_3 передано у власність вказану земельну ділянку.

03 лютого 2021 року Дарницьке управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021100020000355 за заявою ОСОБА_1 , з приводу зловживання своїми повноваженнями приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П. у вигляді підробки документів при незаконній перереєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована на АДРЕСА_1 .

Постановою Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 04 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано потерпілою

у вказаному кримінальному провадженні.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-21/28546-ПЧ від 29 липня 2021 року, складеного старшим судовим експертом Київського науково-дослідного

експертно-криміналістичного центру Юзишиною Т. В., на виконання постанови про призначення судової почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12021100020000355 від 03 лютого 2021 року, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Відповідно до рецензії на висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № СЕ-19/111-21/28546-ПЧ від 29 липня 2021 року, складеної 04 жовтня 2021 року рецензентом - експертом товариства з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «Альтернатива» Бондар М. Є., судово-почеркознавча експертиза у кримінальному провадженні проведена неповно та необ`єктивно, з порушенням певних методичних положень у галузі почеркознавчої експертизи. У спірних підписах від імені ОСОБА_1 спостерігаються діагностичні почеркові ознаки, а у порівнянні цих підписів зі зразками почерку ОСОБА_1 є розбіжні та збіжні почеркові ознаки. При проведенні судово-почеркознавчої експертизи слід було перевірити не тільки версію про несправжність досліджуваних підписів, але й версію про виконання спірних підписів самою ОСОБА_1 з навмисною зміною ознак власного підписного почерку. Водночас, у висновку № СЕ-19/111-21/28546-ПЧ відсутні відомості про те, що вказана версія відпрацьовувалась експертом при проведенні почеркознавчого дослідження. За результатами рецензування експерт вказала, що висновки про несправжність підписів ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року є необґрунтованими.

Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 19582/6-21 від 22 квітня 2021 року нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Криворучка В. П. зупинена з 14 листопада 2020 року до вирішення питання про анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю № 1732, виданого Міністерством юстиції від 22 червня 1995 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися

на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же самого по собі підпису на письмовому тексті правочину, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У справі, що переглядається, суди встановили, що підпис у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року не належить власнику земельної ділянки (продавцю) ОСОБА_1 , а виконаний іншою особою. Зазначена обставина вказує на відсутність у ОСОБА_1 , як власника нерухомого майна, волі на його відчуження.

Висновок про несправжність підпису ОСОБА_1 в оскаржуваному договорі купівлі-продажу земельної ділянки, місцевий суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, зробив на підставі дослідженого висновку експерта

Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19/111-21/28546-ПЧ від 29 липня 2021 року, що підготовлений на виконання постанови старшого слідчого СВ Дарницького УП ГУНП в м. Києві про призначення судової почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12021100020000355 від 03 лютого 2021 року.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи (аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі №567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21 та від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22).

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Частиною першою статті 7-1 вказаного Закону рішення органу рішення органу досудового розслідування визначено як одну з підстав для проведення судової експертизи.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, досліджуючи та надаючи оцінку даному експертному висновку суди врахували, що він підготовлений особою, яка є атестованим судовим експертом, має вищу юридичну освіту та стаж експертної роботи з 1998 року, отримала кваліфікацію експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів», 2.1. «Дослідження реквізитів документів».

Виходячи з наведеного та враховуючи при цьому, що судового експерта

Юзишину Т. В. попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384 385 КК України, висновок судів про належність та допустимість цього доказу у справі, що розглядається, є обґрунтованим.

У зв`язку із зазначеним, а також з огляду на те, що ОСОБА_3 не скористалась наданим їй процесуальним правом та не заявляла клопотань про проведення судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на недопустимість як доказу висновку експерта, оформленого за результатом призначеної слідчим почеркознавчої експертизи під час здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення.

Отже, встановивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2020 року укладений від імені позивача, проте підписаний не нею, а іншою невстановленою особою, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи, яким суди надали належну оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що такий відповідно до положень статей 203 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Щодо посилань заявника на незастосування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

У наведених постановах Великої Палати Верховного Суду міститься висновок щодо неукладеності договору оренди нерухомого майна, який, відповідно до встановлених у справі обставин, не був підписаний стороною, тобто за відсутності волевиявлення щодо цього правочину та недосягнення згоди щодо його істотних умов. У вказаних справах предметом спору були договір оренди земельної ділянки та договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення, укладені у простій письмовій формі, що, згідно вимог частини першої статті 638 ЦК України, вважаються укладеними з моменту досягнення їх сторонами згоди з усіх їх істотних умов.

Водночас, у справі, що переглядається, позивачем оскаржується дійсність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки, який, відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, є укладеним з дня його нотаріального посвідчення.

Подібні висновки щодо визнання судом недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, підпис в якому виконано не продавцем, а іншою особою, Верховний Суд зробив у постановах від 09 серпня 2023 року у справі № 404/5748/17 (провадження № 61-3013св23) та від 22 листопада 2023 року у справі № 346/4280/19 (провадження № 61-13389св23).

Враховуючи зазначене, відхиляючи аналогічний довід апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що такі висновки, на необхідності застосування яких наполягала ОСОБА_3 , зроблені у справі з іншим предметом доказування та регулюються іншими нормами права, та фактичні обставини в цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває

у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, він може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Так, встановивши, що ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку в особи, яка не мала права її відчужувати, та те, що майно вибуло із власності позивача не з її волі, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для витребування цієї земельної ділянки від ОСОБА_3 на користь позивача відповідно до положень статті 388 ЦК України.

Стосовно доводів заявника, що витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 покладає на неї надмірний тягар та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також посилань на незастосування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) колегія суддів зазначає таке.

У постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, міститься висновок про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу спірного нерухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, завданих таким відчуженням.

Разом із цим колегія суддів Верховного Суду наголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 166-168].

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом

і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно [див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine), заява № 43768/07].

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо

хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування

[див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18), пункт 100]. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову (стаття 338 ЦК України).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зроблено висновки про те, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження

№ 14-190цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком щодо наявності підстав для витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 , що, враховуючи обставини вказаної справи, не порушуватиме принцип пропорційного втручання у право мирного володіння майном, тому що приватний інтерес позивача у поверненні свого майна, яке вибуло з її власності поза її волею, переважатиме приватний інтерес кінцевого набувача у збереженні за нею права на спірне майно, а, при цьому, менш обтяжливого захисту та поновлення порушеного права позивача колегія суддів Верховного Суду не вбачає.

Водночас, відповідач, із володіння якої витребовується спірна земельна ділянка, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої було придбано це майно, про відшкодування збитків на підставі статті

661 ЦК України.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров