ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа 754/3261/17

провадження № 61-3618св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г.Шевченка»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Лісовської О. В., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася із позовом до Державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка» (далі - ДП «Національна опера України») про поновлення на роботі на посаді артиста допоміжного складу з 24 лютого 2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позову зазначала, що наказом № 222-к від 23 лютого 2017 року «Про припинення безстрокового трудового договору» з нею припинено безстроковий трудовий договір відповідно до пункту 9 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року, відповідно до якого внесено зміни, зокрема, до статті 20 Закону України «Про театри та театральну справу».

Відповідно до цих змін трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладення контрактів.

Вважає, що до неї вказана норма не може бути застосована, оскільки вона перебуває з відповідачем у трудових відносинах на підставі безстрокового трудового договору, тому будь-яке звуження її прав (переведення на контрактну форму) не відповідає положенням Конституції України. Крім того, статтею 58 Конституції України передбачено дію нормативно-правових актів у часі і зміни, внесені вказаним Законом, можуть застосовуватись лише до осіб, які будуть призначатися на відповідні посади після набрання ним чинності. Вона є членом виборного профспілкового органу, на неї розповсюджуються гарантії соціального захисту від можливих незаконних дій, проте відповідач до профспілки для узгодження наказу про припинення безстрокового трудового договору не звертався.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності порушення відповідачем чинного законодавства України при звільненні ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд встановив, що рішенням суду першої інстанції визнано доведеним законність підстав, у відповідності до яких з позивачем припинено трудовий договір. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, норми матеріального права судом застосовано правильно, рішення ухвалено з додержанням процесуальних норм.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року позивач звернулася з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року і постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленні з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги, що норми закону, на підставі яких її звільнено, суперечать Конституції України, оскільки погіршують її становище порівняно із тим, яке існувало до прийняття цього закону. Звільнення відбулося без попередньої згоди виборного профспілкового органу та з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки її не попередили про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Ухвалою Верховного Суду від 2 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Учасники справи відзив на касаційну скаргу не подавали.

Обставини справи, які встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Національна опера України» та працювала на посаді артиста допоміжного складу з 1 жовтня 2002 року до 11 жовтня 2014 року та з 18 жовтня 2014 року до 23 лютого 2017 року.

28 січня 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

ДП «Національна опера України» за своїм статусом є державним підприємством, яке створене та входить до сфери управління Міністерства культури України.

Указом Президента України «Про національні заклади культури» від 11 жовтня 1994 року № 587/94 відповідачу надано статус національного. Відповідно до пункту 2 вказаного Указу статус національних надається закладам культури, майно яких перебуває у загальнодержавній власності. Функції управління майном національних закладів культури здійснює Міністерство культури України, в тому числі затверджує Положення про національні заклади культури. Тому за зазначеним статусом на відповідача розповсюджується дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року.

2 грудня 2016 року ДП «Національна опера України» видано наказ № 899-к «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» про повідомлення працівників про зміну істотних умов праці, а саме зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «Національна опера України» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт.

Повідомленням про зміну істотних умов праці від 9 грудня 2016 року № 493 відповідач повідомив позивача про наступну зміну істотних умов праці з 16 лютого 2017 року, з яким позивач ознайомилася, але відмовилася отримувати, про що складено акт від 10 грудня 2016 року.

ДП «Національна опера України» наказом від 14 грудня 2016 року № 930-к частково змінило наказ від 2 грудня 2016 року № 899-к; пункт 2 вказаного наказу виклало у наступній редакції: «2. Начальнику відділу кадрів і зарубіжних зв`язків ОСОБА_2 : - у термін до 23 грудня 2016 року вручити працівникам художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» (відповідно до поіменних списків, викладених у додатках №№ 1-7 до цього наказу) персонально під підпис Повідомлення про зміну істотних умов праці (Додаток № 8 до цього наказу); у термін до 23 лютого 2017 року одержати письмове підтвердження працівників художнього та артистичного персоналу театру, згодних продовжувати роботу за контрактом».

ОСОБА_1 вказаний наказ отримала особисто через засоби поштового зв`язку 26 грудня 2016 року.

Відповідач листом від 17 лютого 2017 року № 135 запропонував позивачу до 23 лютого 2017 року здійснити своє волевиявлення та підписати або не підписати контракт з театром; позивач відмовилася від отримання вказаного листа-повідомлення, про що складено акт.

23 лютого 2017 року ДП «Національна опера України» винесено наказ № 222-к на виконання вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» № 955-VIII про припинення безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Національна опера України» визнано доведеним законність наказу № 899-к від 2 грудня 2016 року «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» в частині, яка стосується ОСОБА_1 .

Обставин, які б свідчили про те, що під час звільнення ОСОБА_1 відповідач порушив вимоги чинного законодавства України, судами попередніх інстанцій не встановлено.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходив суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460 IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Твердження заявника про те, що положення Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» розповсюджуються на працівників, які приймаються на роботу після набрання чинності вказаним Законом, зважаючи на його Прикінцеві положення, в яких безпосередньо зазначено коло працівників, які мають бути переведені на контрактну форму трудового договору, а отже, на позивача дія цього Закону не поширюється, касаційний суд визнає безпідставними, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Строк дії та умови контракту визначалися з врахуванням наказу Міністерства культури України від 2 серпня 2016 року № 624, яким затверджено форму Контракту з професійними працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури, Законів України «Про театри і театральну справу» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Відповідно до переліку посад професійних творчих працівників театрів та посад (спеціальностей) працівників інших специфічних театральних професій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2006 року № 208, посада, яку обіймала ОСОБА_1 (артист допоміжного складу), належить до посад професійних творчих працівників.

Згідно з пунктами 2, 3 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності вказаним Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів.

З працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватись лише законом.

Виходячи зі змісту частини третьої статті 21 КЗпП України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Норма Закону, якою запроваджено обов`язкове укладення строкового контракту з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, не визнавалась неконституційною, тому адміністрація відповідача діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Касаційний суд визнає безпідставними твердження заявника про порушення відповідачем вимог статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статті 252 КЗпП України під час її звільнення з роботи як члена виборного органу без попередньої згоди профспілкової організації, головою якої вона є.

Статтею 20 Закону України «Про театри і театральну справу» встановлено, що до професійних творчих працівників театру належать художній та артистичний персонал театру. Трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відмовилася від контрактної форми трудового договору.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Національна опера України» встановлено законність наказу від 2 грудня 2016 року № 899-к «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» в частині, яка стосується ОСОБА_1 .

За змістом частини третьої статті 61 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За обставин, коли припинення безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 відбулося з підстав, передбачених іншим законом, а саме пунктом 9 статті 36 КЗпП України, касаційний суд не вбачає в діях відповідача порушень норм трудового законодавства.

Безпідставними є твердження заявника про порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, зокрема, непопередження її про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 2 грудня 2016 року відповідач видав наказ № 899-к «Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» про повідомлення працівників про зміну істотних умов праці, а саме зміну форми трудового договору, укладеного між ДП «Національна опера України» і працівниками художнього та артистичного персоналу, на контракт до 15 грудня 2016 року.

Згідно з повідомленням відповідача від 9 грудня 2016 року № 493 позивача повідомлено про наступну зміну істотних умов праці з 16 лютого 2017 року, з яким позивач ознайомилася, але відмовилася отримувати, про що 10 грудня 2016 року складено акт.

Відповідач виніс наказ від 14 грудня 2016 року № 930-к про часткову зміну наказу від 2 грудня 2016 року № 899-к та виклав пункт 2 вказаного наказу у наступній редакції: «2. Начальнику відділу кадрів і зарубіжних зв`язків ОСОБА_2 : - у термін до 23 грудня 2016 року вручити працівникам художнього та артистичного персоналу ДП «Національна опера України» (відповідно до поіменних списків, викладених у додатках №№ 1-7 до цього наказу) персонально під підпис Повідомлення про зміну істотних умов праці (Додаток № 8 до цього наказу); - у термін до 23 лютого 2017 року одержати письмове підтвердження працівників художнього та артистичного персоналу театру, згодних продовжувати роботу за контрактом». Вказаний наказ отриманий позивачем через засоби поштового зв`язку 26 грудня 2016 року.

Відповідач листом запропонував позивачу до 23 лютого 2017 року здійснити своє волевиявлення щодо контрактної форми трудового договору, між тим, позивач від отримання вказаного листа-повідомлення відмовилася, про що складено акт.

23 лютого 2017 року ДП «Національна опера України» винесено наказ № 222-к на виконання вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» про припинення безстрокового трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до пункту 9 статті 36 КЗпП України.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що припинення трудових відносин з позивачем зумовлене виконанням відповідачем вимог чинного законодавства про запровадження контрактної форми трудового договору, від укладення якого позивач відмовилася, дійшли правильного висновку про додержання роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401 і 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов