ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 березня 2021 року

м. Київ

справа № 754/4307/19

провадження № 61-14378св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 1 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Зотько Т. А., та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Сушко Л. П., Сержанюка А. С., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просила видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього протягом шести місяців такі обов`язки: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця роботи постраждалої особи - ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу - ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , а також переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заяву обґрунтовувала тим, що на праві спільної часткової власності у рівних частках їй, заінтересованій особі - ОСОБА_2 (колишній чоловік) та їхньому сину - ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 .

Вказує, що ОСОБА_2 систематично застосовує фізичне насильство відносно неї та морально принижує її, у зв`язку з цим вона неодноразово зверталася до поліції із заявами про відкриття кримінального провадження і наразі триває слідство.

Крім того, у зв`язку із систематичним застосуванням фізичного насильства вона змушена проживати у належній матері квартирі, яка потребує капітального ремонту, а син вимушений проживати у селі без належних умов. Вказані обставини зумовлені агресією заінтересованої особи - ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначене, заявник просила про задоволення заяви.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 1 квітня 2019 року заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього протягом шести місяців такі обов`язки: заборону особисто або через третіх осіб розшукувати постраждалу особу - ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідування її та спілкування в будь-який спосіб з нею, а також заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У іншій частині заяви ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказував на те, що надані заявником документи не дають підстав вважати, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення; внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення.

Задовольняючи заяву частково, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини та надавши оцінку доказам, поданими учасниками справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 та заборонив ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу - ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, а також заборонив ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Разом з цим, суд першої інстанції вважав, що вимоги про заборону ОСОБА_2 перебувати в місці проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 , та заборону ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання постраждалої особи, задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 є власником частки квартири АДРЕСА_1 , а тому відповідно до вимог цивільного законодавства не може бути позбавлений права користування та розпорядження своїм майном.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця роботи постраждалої особи - ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не є працевлаштованою особою, а відтак, правових підстав для задоволення цієї вимоги немає.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 1 квітня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 1 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні заяви скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заяви.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи справу, вважає заявник, суди попередніх інстанцій не врахували, що систематичне застосовування фізичного насильства відносно неї зі сторони колишнього чоловіка перешкоджає їй та сину користуватись належним майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Посилаючись на зазначене, заявник просила судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні заяви скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 , а саме в квартирі АДРЕСА_1 , протягом шести місяців та заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання постраждалої особи за вказаною адресою протягом шести місяців.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_2 .

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу від 16 березня 2000 року суди встановили, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 16 березня 2000 року, про що зроблено відповідний актовий запис за № 30.

ОСОБА_3 - є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація, про визначення порядку користування та володіння спільним майном відмовлено.

З листа начальника Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 4 січня 2019 року, адресованого ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій встановили, що згідно відомостей обліково-аналітичної системи відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 2017-2018 років працівниками Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві складено три протоколи про адміністративне правопорушення, а саме: протокол № АА 972792 від 14 березня 2018 року за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), протокол № ГП53663 від 12 квітня 2018 року за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та протокол № ГП54365 від 29 вересня 2018 року за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

З копії листа начальника Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 3 квітня 2018 року, адресованого ОСОБА_1 , суди встановили, що подані ОСОБА_1 звернення за період з 25 квітня 2017 року до 29 березня 2018 року зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинення кримінального правопорушення та інші події Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, а саме: № 54577 від 25 липня 2017 року, № 81561 від 3 листопада 2017 року, № 81579 від 3 листопада 2017 року, № 86459 від 24 листопада 2017 року, № 10208 від 14 лютого 2018 року, № 10566 від 15 лютого 2018 року, № 10572 від 15 лютого 2018 року, № 13790 від 1 березня 2018 року.

Деснянським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві зареєстровано такі звернення:

- у Журналі електронного обліку заяв, повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень (далі - ЖЕО) № 41082 від 14 червня 2016 року - заява ОСОБА_2 про нанесення тілесних ушкоджень сином - ОСОБА_3 . За результатами перевірки прийнято рішення про внесення вказаного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 12016100030007012 від 14 червня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України);

- у ЖЕО № 51055 від 17 липня 2016 року - заява ОСОБА_1 щодо втрати документів. За результатами перевірки складено висновок від 18 липня 2016 року;

- у ЖЕО № 52411 від 23 липня 2016 року - заява ОСОБА_1 щодо погроз фізичною розправою з боку колишнього чоловіка - ОСОБА_2 . За результатами перевірки складено висновок від 23 липня 2016 року;

- у ЖЕО № 59175 від 16 серпня 2016 року - заява ОСОБА_3 про вчинення крадіжки. За результатами перевірки складено висновок від 2 вересня 2016 року;

- у ЖЕО № 69464 від 23 вересня 2016 року - заява ОСОБА_3 про вчинення неправомірних дій зі сторони батька - ОСОБА_2 . За результатами перевірки складено висновок від 13 жовтня 2016 року;

- у ЖЕО № 88948 від 9 грудня 2016 року - заява ОСОБА_3 щодо неправомірних дій батька - ОСОБА_2 . За результатами перевірки прийнято рішення про внесення зазначеного звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 12016100030014518 від 10 грудня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК України;

- у ЖЕО № 1165 від 5 січня 2017 року - заява ОСОБА_1 стосовно пошкодження дверей у квартирі колишнім чоловіком. За результатами перевірки складено висновок від 20 січня 2017 року;

- у ЖЕО № 26350 від 14 квітня 2017 року - заява ОСОБА_1 про нанесення колишнім чоловіком тілесних ушкоджень. За результатами перевірки прийнято рішення про внесення звернення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження № 12017100030004815 від 14 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України.

Крім того, судами попередніх інстанцій з листа начальника Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 1 серпня 2016 року, адресованого ОСОБА_1 , встановлено, що Деснянським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві проведено перевірку за заявою ОСОБА_1 № Р-2326 від 19 липня 2016 року, під час якої встановлено, що до Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві неодноразово надходили виклики за адресою АДРЕСА_3 , а саме:

- 25 травня 2016 року - від ОСОБА_1 (зареєстрована у ЖЕО за № 35356) про те, що 24 травня 2016 року біля 23год00хв на АДРЕСА_3 колишній чоловік - ОСОБА_2 вчинив крадіжку її майна та коштів. Це повідомлення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016100030006104 від 25 травня 2016 року. Триває досудове розслідування.

- 5 квітня 2016 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_1 (зареєстрована у ЖЕО за № 22443) про те, що до квартири за вказаною адресою зайшла невідома особа. За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 22443 від 5 квітня 2016 року складено висновок від 13 квітня 2016 року.

- 14 червня 2016 року - від ОСОБА_2 надійшла заява (зареєстрована у ЖЕО за № 41082) про нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень. Вказане повідомлення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12016100030007012 від 14 червня 2016 року; прийняте рішення про закриття кримінального провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 284 Кримінально процесуального кодексу України (далі - КПК України) від 30 червня 2016 року.

- 16 жовтня 2013 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_2 (зареєстрована у ЖЕО за № 43502) щодо конфлікту з сином - ОСОБА_3 . За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 43502 від 16 жовтня 2013 року складено висновок від 25 жовтня 2013 року.

- 11 грудня 2013 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_2 (зареєстрована у ЖЕО за № 52514) про конфлікт з сином - ОСОБА_3 . За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 52514 від 11 грудня 2013 року складено висновок від 21 грудня 2013 року.

- 28 листопада 2013 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_2 (зареєстрована у ЖЕО за № 50552) про конфлікт з сином - ОСОБА_3 . За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 50552 від 28 листопада 2013 року складено висновок від 8 грудня 2013 року.

- 25 травня 2016 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_2 (зареєстрована у ЖЕО за № 35449) про конфлікт з колишньою дружиною - ОСОБА_1 та сином - ОСОБА_3 . За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 35449 від 25 травня 2016 року складено висновок від 7 червня 2016 року.

- 25 вересня 2014 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_2 (зареєстрована у ЖЕО за № 40306) про конфлікт з ОСОБА_3 . За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 40306 від 25 вересня 2014 року складено висновок від 30 вересня 2014 року.

- 26 листопада 2015 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_1 (зареєстрована у ЖЕО за № 85022) про конфлікт з колишнім чоловіком. За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 85022 від 26 листопада 2015 року складено висновок від 26 листопада 2015 року.

- 19 березня 2016 року - зі служби «102» надійшла заява від ОСОБА_4 (зареєстрована у ЖЕО за № 18327) про конфлікт з колишнім чоловіком. За результатами перевірки матеріалів ЖЕО № 18327 від 19 березня 2016 року складено висновок від 25 березня 2016 року.

Листом Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 15 березня 2018 року повідомило ОСОБА_1 про те, що з її колишнім чоловіком проведено профілактичну бесіду та складено адміністративний протокол за ознаками правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Листом Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 24 березня 2018 року повідомило ОСОБА_1 про проведення з її колишнім чоловіком профілактичної бесіди з приводу недопущення протиправних дій відносно неї.

Вбачається, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: забій переднього відділу правої стопи (довідка Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Київ від 24 липня 2016 року); рекомендовано лікування в поліклініці.

З копії довідки № 2241 від 14 квітня 2017 року Деснянського районного травматологічного пункту суди встановили, що у ОСОБА_1 наявна травма та проведено огляд черговим лікарем травматологом.

ОСОБА_3 встановлено діагноз - закрите пошкодження капсульно-зв`язкового апарата правового колінного суглобу (довідка № 1560 від 14 лютого 2018 року травмпункту Київської міської клінічної лікарні м. Київ); рекомендовано подальше лікування.

Показами свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_5 підтверджені конфлікті відносини між заявником і заінтересованою особою, в тому числі щодо користування квартирою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання та продидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Пунктом 6 цієї ж статті передбачено, що кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис стосовно кривдника, взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи, направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Частинами другою та третьою статті 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування як негативних, так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя (пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).

Статтею 16 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що Єдиний державний реєстр випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі (далі - Реєстр) - це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, адаптування, зміни, поновлення, використання, поширення (розповсюдження, реалізації, передачі), знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про випадки домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

До Реєстру вносяться відомості (окремо за кожним випадком насильства). Формування Реєстру здійснюється окремо за кожним випадком домашнього насильства, насильства за ознакою статі шляхом внесення до нього відповідної інформації. Персональні дані про особу, яка повідомила про вчинення насильства, зберігаються у Реєстрі протягом одного року з дня надходження відповідної інформації про вчинення насильства. Персональні дані про постраждалу особу зберігаються у Реєстрі протягом трьох років з дня вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій оцінили надані учасниками справи докази, за наслідками чого встановили, що між учасниками справи склалися конфлікті взаємовідносини, які можуть розцінюватися як домашнє насильство, є доведеним існування загрози вчинення ОСОБА_2 протиправних дій у майбутньому, що є підставою для часткового задоволення заяви.

У частині, у якій суд першої інстанції задовольнив заяву, судові рішення не оскаржуються і судом касаційної інстанції не переглядалися.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суди виходили з наступного.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно частини четвертої статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з вимогами статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 318 ЦК України визначено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

У статті 319 ЦК України зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 320 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Надавши оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суди дійшли висновку, що вимоги заявника про заборону ОСОБА_2 перебувати в місцях проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 , а саме в квартирі АДРЕСА_2 , та заборону ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 метрів до місця проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 - за вказаною адресою, не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 є власником частки цієї квартири в рівних долях з іншими співвласниками квартири, тому відповідно до вимог цивільного законодавства не може бути позбавлений права користування та розпорядження своїм майном, власником якого він є.

Встановивши, що ОСОБА_2 є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 і вказана квартира є його постійним місцем проживання, а ОСОБА_1 , звертаючись до суду з відповідною заявою, зазначала, що проживає в квартирі своєї матері, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви у цій частині.

Крім того, такий вид заходу тимчасового обмеження прав кривдника є фактично його виселенням із квартири, в якій частка належить йому і яка є його постійним місцем проживання, що не є пропорційним втручанням у мирне володіння майном і порушує право заінтересованої особи на житло.

Встановили суди і те, що ОСОБА_1 на момент розгляду справи не працевлаштована, тому дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви в частині заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця роботи постраждалої особи - ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви часткового задоволення заяви та результати оцінки доказів суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, відобразив у рішенні, законність та обґрунтованість якого перевірив апеляційний суд.

У касаційній скарзі заявник також вказувала на те, що колишній чоловік перешкоджає їх сину - ОСОБА_3 користуватись належним майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Касаційний суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. ОСОБА_3 за захистом порушеного права не звертався.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться виключно до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таких порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судових рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди ухвалили судові рішення у відповідних частинах з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400 410 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 1 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук