№ 754/5026/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 754/5026/16-ц

провадження № 61-6843св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Дундар І. О., (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 20 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № К2А3АУ00002305, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 доларів США строком до 20 грудня 2011 року зі сплатою за користування кредитом 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Того ж дня у забезпечення цього договору між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки № К2А3АУ00002305/1 та № К2А3АУ00002305/2 відповідно.

Пунктами 12 вказаних договорів поруки передбачено, що порука за цими договорами припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованість за кредитним договором № К2А3АУ00002305 від 20 грудня 2006 року станом на 25 січня 2016 року складає 40 549,55 доларів США, з яких 4 978,34 доларів США - заборгованість за кредитом, 8 186,79 доларів США -заборгованість за відсотками за користування кредитом, 856,07 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом та 26 528,35 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, що еквівалентно 1 005 223 грн. 34 коп.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на невиконання відповідачами умов кредитного договору просили стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованість у розмірі 40 549, 55 доларів США, що еквівалентно 1 005 223, 34 грн, з яких:

заборгованість за кредитом - 4 978, 34 доларів США,

заборгованість по процентам за користування кредитом - 8 186, 79 доларів США,

заборгованість по комісії за користування кредитом - 856, 07 доларів США,

пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 26 528, 35 доларів США.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що звертаючись до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника, ПАТ КБ «ПриватБанк» пропустив строк позовної давності щодо такої вимоги, і як наслідок, підстави для стягнення кредитної заборгованості з поручителів також відсутні, оскільки порука є похідною від основного зобов`язання.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості скасовано та направлено на новий апеляційний розгляд.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив доводів банку щодо строку дії поруки, передбаченого пунктом 12 договорів поруки, укладених із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання припиненою поруки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і як наслідок - висновку про відмову в задоволенні пред`явленого до них позову про стягнення кредитної заборгованості.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № К2А3АЕ00002305 від 20 грудня 2006 року в розмірі 4 978 доларів США 34 центи заборгованості по кредиту, 8186 доларів США 79 центів - заборгованості по процентам за користування кредитом, а також пеню в розмірі 2920 грн.

В задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» по 5 066,44 грн судового збору з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог до поручителів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності в частині пред`явлених вимог до поручителів. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписавши договори поруки, погодились з умовами Кредитного договору, які передбачають право банку на збільшення процентної ставки в односторонньому порядку. З урахуванням зазначених умов договору та керуючись положеннями частини 3 статті 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції зменшив суму пені за несвоєчасне виконання зобов`язань по кредитному договору, виходячи з розрахунку: 365 грн за кожен рік заборгованості до дня звернення до суду із даним позовом - 365*8=2920 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину четверту статті 267 ЦПК України, частину другу статті 555, частину другу та третю статті 556 ЦК України, пункт 7 абз. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення договору поруки), внаслідок чого прийняв постанову з порушенням вимог чинного законодавства України.

На підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, що була чинною на момент укладення спірного договору поруки) порука ОСОБА_3 за зобов`язанням ОСОБА_1 перед позивачем припинилася з 01 листопада 2008 року внаслідок збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_3 як поручителя без його згоди. Відтак, ОСОБА_3 не може нести відповідальності за невиконання своїх зобов`язань зі сторони ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції проігнорував висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 461/11160/15-ц щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України, внаслідок чого дійшов хибного висновку про відсутність підстав вважати поруку припиненою.

Кредитор пропустив строк позовної давності до основного боржника, то він пропустив її також до поручителя.

В основному зобов`язанні сторони не передбачили збільшення позовної давності, а відтак, оскільки у задоволенні позову про стягнення боргу за основним зобов`язанням відмовлено внаслідок спливу строків позовної давності, правильність чого підтверджено судом касаційної інстанції, у будь-якому разі строки позовної давності щодо зобов`язань поручителів також сплили.

Відповідно до умов спірного кредитного договору та положень ЦК України щодо застосування строків позовної давності очевидно, що у випадку неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов спірного кредитного договору визначено щомісячними періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року відмовлено.

У травні 2020 року матеріали цивільної справи № 754/5026/16-ц надійшли до Верховного Суду та 18 травня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О..

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 416/11160/15-ц; від 13 березня 2019 року у справі № 725/166/16-ц; від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 грудня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № К2А3АУ00002305, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 доларів США строком до 20 грудня 2011 року зі сплатою за користування кредитом 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованість за кредитним договором № К2А3АУ00002305 від 20 грудня 2006 року станом на 25 січня 2016 року складає 40 549,55 доларів США, з яких 4 978,34 доларів США - заборгованість за кредитом, 8 186,79 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 856,07 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом та 26 528,35 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань, що еквівалентно 1 005 223 грн 34 коп.

Згідно із пунктом 2.3.1 Кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні: кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні , встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний фонд) або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).

Зі змісту договорів поруки № К2А3АУ00002305/1 та № К2А3АУ00002305/2 вбачається, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи суму сплати кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (пункт 2 Договору).

Згідно з пунктом 3 Договору поруки, поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 0,84% на місяць, що складає 10,08 % річних.

За умовами договору поруки, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 , поручитель надав поруку за виконання ОСОБА_1 (Боржником) зобов`язань за кредитним договором від 20 грудня 2006 року, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 8000 доларів США, а Боржник повинен виконати зобов`язання з повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84% на місяць.

Із наданого банком розрахунку вбачається, що з 01 листопада 2008 року банком застосовувалася процентна ставка у розмірі 12,12% річних, що сторонами не заперечується.

Положення договору поруки не містять інформації про можливість збільшення процентної ставки без повідомлення поручителя.

Оскільки матеріали справи не містять доказів узгодження підвищення процентної ставки з 10,08% до 12,12% річних із поручителем, внаслідок якого збільшується обсяг його відповідальності відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України, що свідчить про припинення поруки, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення з поручителя ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором.

Крім того, є помилковим висновок судів про те, що банк мав право змінювати розмір процентної ставки без погодження із поручителем, оскільки зазначення в договорі поруки про ознайомлення з умовами основного договору, яким передбачена можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням не звільняє сторони основного зобов`язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові 14 листопада 2018 року у справі № 461/11160/15-ц (провадження № 61-11679св18), на яку посилався ОСОБА_3 в касаційній скарзі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 , а суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в цій частині, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в оскарженій частині застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 461/11160/15-ц (провадження № 61-11679св18). У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 , рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статями 400 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасувати в частині позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2017 року в частині позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. О. Дундар Судді: Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов