Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 754/5554/16-ц

провадження № 61-5251св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги»,

треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», яка підписана представником Бойченком Олександром Вікторовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про визнання неукладеним договору купівлі-продажу.

Позов мотивований тим, що 09 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» (далі - ТОВ «Каса народної допомоги», товариство) укладений кредитний договір №0904001/000-КФІВ/13, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит на загальну суму 250 000 грн.

Для забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ «Каса народної допомоги» 09 квітня 2013 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., згідно якого в іпотеку передано належне позивачам нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору оформлено та видано іпотекодержателю ТОВ «Каса народної допомоги» заставну серія АА №000137 від 09 квітня 2013 року, що надає право кредитору в разі невиконання зобов`язання за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

В квітні 2016 року позивачам стало відомо, що квартиру АДРЕСА_1 продано ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 31 березня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. Позивачі зазначали, що при укладенні цього договору їх не було повідомлено про намір реалізувати предмет іпотеки, чим порушено їхні права.

У червні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про уточнення підстав позовних вимог, в якій зазначили, що при посвідченні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 приватним нотаріусом не враховано наявність постанови старшого державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Верхушевої Р. М. від 09 червня 2015 року про накладення арешту на все майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми боргу в розмірі 55 665,42 грн.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали заяву про зміну підстав та збільшення позовних вимог, яка мотивована тим, що при укладенні кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09 квітня 2013 року ТОВ «Каса народної допомоги» приховала повну інформацію про сукупну вартість кредиту для здійснення свідомого вибору схеми кредитування і не зазначило реальний відсоток по кредиту, чим ввело в оману щодо реальної процентної ставки, сукупної вартості кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту, інших складових частин істотної умови, кінцевої суми кредиту; встановило дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки із застосуванням формули зі змінними величинами; встановило дискримінаційні умови стосовно застосування коефіцієнта валютного ризику, поклавши всі валютні ризики на позивача. Кредитний договір був укладений з порушенням вимог статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що відповідно до частини першої статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Враховуючи, що для забезпечення виконання умов кредитного договору укладений договір іпотеки, цій договір відповідно до вимог частини другої статті 548 ЦК України також підлягає визнанню недійсним. Крім того, на час укладення договору іпотеки спірна квартира була і є єдиним місцем проживання дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок укладення договору іпотеки порушено її право на житло.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, просили:

визнати недійсним кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13 від 09 квітня 2013 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 з моменту його укладення;

визнати недійсним договір іпотеки від 09 квітня 2013 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з моменту його укладення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований за реєстровим № 3759;

виключити з реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка була предметом договору іпотеки від 09 квітня 2013 року;

визнати недійсним договір № 0904001/000-КФІВ/13-КЗ від 25 лютого 2016 року купівлі-продажу заставної, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 31 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований за реєстровим №417;

витребувати з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідачів судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстав недійсності оспорюваних правочинів, а саме недодержання в момент вчинення таких правочинів стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України позивачами суду не доведено. Оспорювані правочини відповідали на момент їх вчинення вільному волевиявленню сторін, які мали необхідний і достатній обсяг цивільної дієздатності на їх укладення.

Суд першої інстанції вказав, що квартира вибула із володіння позивачів на законних підставах. Позивачами суду не доведено, що іпотечне майно (квартира) вибуло з володіння власників не з їхньої волі. Відтак, підстави для витребування майна відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної, витребування квартири з чужого незаконного володіння скасовано та постановлено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 .

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частках, які були за ними зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 31 березня 2016 року.

В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити (погасити) заборгованість за кредитом в останній день строку користування кредитом. Повне та/або часткове погашення кредиту здійснюється позичальником з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього договору. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній день місяця. Проценти за користування кредитом нараховуються з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до умов цього договору.

Суд апеляційної інстанції вказав, що за відсутності визначеного у кредитному договорі грошового еквіваленту 250 000 грн в іноземній валюті, встановлення формул валютного ризику як для повернення кредиту, так і для сплати процентів за користування кредитом, ускладнило прочитання споживачем та визначення сукупної вартості кредиту. Доказів про те, що споживачу до укладення кредитного договору була надана інша письмова інформація про сукупну вартість кредиту, з відповідними прикладами розрахунків тощо, відповідач не надав. Пункт 3 (підпункти 3.1 - 3.10) та підпункти 4.1 та 4.5 пункту 4 кредитного договору в частині, що стосується застосування коефіцієнту валютного ризику, не відповідає вимогам частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ускладнює прочитання кредитного договору споживачем. З огляду на те, що кредитний договір укладений 09 квітня 2013 року, а позовні вимоги про недійсність його умов заявлено лише 08 листопада 2016 року, позовна давність за відповідними вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, а тому у задоволенні позову в частині вказаних позовних вимог необхідно було відмовити за пропуском строку позовної давності, а не у зв`язку з їх безпідставністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримувала кредитні кошти згідно кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09 квітня 2013 року, що на думку позивача може свідчити про його недійсність, необґрунтовані. Матеріали справи не містять доказів, що для вчинення нотаріальної дії при посвідченні договору іпотеки приватним нотаріусом Верповською О. В. прийнято документи, які не відповідали вимогам законодавства, а також доказів оскарження вказаної нотаріальної дії. Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні вказаного договору нотаріусом витребувано документи, необхідні для вчинення вказаної нотаріальної дії, які підтверджували належність ОСОБА_2 права власності на частку квартири, яка передавалась в іпотеку ТОВ «Каса народної допомоги».

Апеляційний суд зазначив, що розбіжності в написанні імені ОСОБА_2 в свідоцтві про право власності на житло ОСОБА_6 ) та в її паспорті ( ОСОБА_7 ) не давали підстав для висновку, що вказана особа не є співвласником майна, що передавалось нею в іпотеку. Крім цього, на запит самої ОСОБА_2 . Українське бюро лінгвістичних експертиз 08 квітня 2013 року надало експертний висновок про те, що особові імена ОСОБА_8 (паспорт, запис ОСОБА_2 ) та ОСОБА_9 (свідоцтво про право власності в орфографічній фіксації в документах, наданих для експертизи, а також і інших документах зазначеної особи є ідентичними. Розбіжності виникли внаслідок фіксації в офіційному документі розмовного варіанта особового імені ОСОБА_10 і зумовлені впливом ономастичної традиції білоруської або російської мови. Враховуючи те, що договір іпотеки носить похідний характер й виступає способом забезпечення вимог за кредитним договором, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки та виключення з реєстру іпотек і заборон відчуження запису про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд зазначив, що ТОВ «Каса народної допомоги» (первісний кредитор) уступило право грошової вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (боржники) в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є ознакою договору факторингу. Уклавши договір купівлі-продажу заставної, фінансова установа отримала фінансування у розмірі 411 000 грн, а ОСОБА_4 , в свою чергу, набув право на одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається (640 065,37 грн), і ціною вимоги, що передбачена умовами укладеного договору (411 000,00 грн). Наведене свідчить про те, що укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної за своєю правовою природою є договором факторингу. Внаслідок укладення договору, на підставі якого було здійснено передачу заставної, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, відповідно оспорюваний у цій справі договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України та є недійсним з моменту укладення.

Тому суд апеляційної інстанції зробив висновок, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: положення частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», та визнав недійсним договору № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року. А тому подальше звернення іпотекодержателем ОСОБА_4 стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу квартири від 31 березня 2016 року відбулося за відсутності волевиявлення іпотекодавців. Вказана обставина є підставою для висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частках, які були за ними зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 31 березня 2016 року, відповідно до вимог статті 388 ЦК України.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ТОВ «Каса народної допомоги» подало касаційну скаргу, що підписана представником Бойченком О. В., в якій просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині задоволених вимог та залишити рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції в порушення частини першої статті 194 195 ЦК України, статті 20, 25, 26 Закону України «Про іпотеку» зробив висновок, що укладення договору купівлі-продажу заставної є факторингом. Заставна є борговим цінним папером. Згідно статей 20, 25, 26 Закону України «Про іпотеку» заставна може передаватись будь-якій особі вчиненням індосаменту. Укладення договору купівлі-продажу заставної деталізує питання передачі заставної. ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_4 діяли на підставі статей 20, 25, 26 Закону України «Про іпотеку», статей 194 195 ЦК України, пункту 4 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми бланка заставної, яке затверджено рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 28 жовтня 2014 року № 1451. Підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної від 25 лютого 2016 року відсутні. Відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування статей 20, 25, 26 Закону України «Про іпотеку» для підтвердження законності укладення з фізичною особою договору купівлі-продажу заставної, за умовами якого продавець зобов`язується шляхом здійснення передавального напису (індосаменту) передати у власність покупця (продати), а покупець зобов`язується прийняти (купити) заставну (борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника від боржника виконання за основним договором) на умовах договору.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору та витребування квартири. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

У червні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ «Каса народної допомоги» без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 915/3/17 та у справі № 910/24257/16 зазначила, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та змін відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної прави. Такі ж висновки були викладені в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Велика Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 у спорах щодо відступлення кредитними спілками (саме такою установою є ТОВ «Каса народної допомоги») права вимоги за кредитними договорами, зробила висновок, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16. Купівля-продажу заставних не включено законодавцем до переліку фінансових послуг, передбачених частиною першою статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому ТОВ «Каса народної допомоги», як фінансовій компанії, заборонено надавати таку фінансову послугу.

У травні 2021 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. надійшли пояснення, у яких вона просить касаційну скаргу ТОВ «Каса народної допомоги» задовольнити, постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року скасувати, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року залишити без змін.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 754/554/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Каса народної допомоги» на постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року до 10 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням та за участю позивачів відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Каса народної допомоги», яке підписано представником БойченкомО. В., про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Каса народної допомоги», треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О. В., про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 квітня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» (фінансова установа) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір № 0904001/000-КФІВ/13, за умовами якого фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у національній валюті України на загальну суму 250 000 грн на поточні цілі позичальника, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит фінансовій установі з урахуванням прийнятого сторонами валютного ризику, обумовленого цим договором. Кредит надається строком з 09 квітня 2013 року по 09 квітня 2014 року зі сплатою 30 % річних.

Відповідно до змісту видаткового касового ордеру від 09 квітня 2013 року, ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Каса народної допомоги» згідно кредитного договору № 0904001/000-КФІВ/13 від 09 квітня 2013 року суму грошових коштів в розмірі 250 000,00 грн.

09 квітня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (іпотекодавці) укладений договір іпотеки від 09 квітня 2013 року на забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі вищевказаного кредитного договору.

Предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 . Дана квартира складається з 2 (двох) кімнат, загальною площею 46,5 кв. м. та належить іпотекодавцям в наступних частинах: 66/100 частин квартири належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частин квартири, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 лютого 2008 року, за реєстровим № 1283, зареєстровані Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 07 березня 2008 року в реєстрову книгу під № 1305-34 за номером запису 2599 та 34/100 частин квартири належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 липня 1995 року згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року за № 2113 відділом приватизації Державного житлофонду Ватутінської районної ради, зареєстрованих Бюро технічної інвентаризації м. Києва Київської міської ради народних депутатів 18 липня 1995 року на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності на підставі свідоцтва про право власності на житло і записаний у реєстрову книгу за № 2599 (пункт1.2. договору іпотеки).

Запис про іпотеку на підставі договору іпотеки, укладеного 09 квітня 2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , внесений до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 09 квітня 2013 року .

09 квітня 2013 року іпотекодавцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 видано іпотекодержателю ТОВ «Каса народної допомоги» заставну серія АА №000137 від 09 квітня 2013 року.

25 лютого 2016 року між ТОВ «Каса народної допомоги» (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладений договір №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної, за умовами якого продавець зобов`язується шляхом здійснення передавального напису (індосаменту) передати у власність покупця (продати), а покупець зобов`язується прийняти (купити) заставну (борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням) (надалі - «Заставна») на умовах цього договору.

У договорі №0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної вказано, що

заставна, що продається за умовами цього договору має наступні реквізити;

заставна серії АА №000137, видана 09 квітня 2013 року;

заставна видана за умовами договору іпотеки від 09 квітня 2013 року, укладеного між продавцем, з одного боку, та ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 , з іншого боку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. 09 квітня 2013 року за реєстр. № 3759, що укладений як забезпечення зобов`язань боржника перед продавцем за кредитним договором № 0904001/000-КФІВ/13 від 09 квітня 2013 року (кредитний договір);

заставна засвідчує безумовне право її власника на отримання від боржника виконання його зобов`язань за кредитним договором, а в разі невиконання таких зобов`язань - право звернути стягнення на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв.м, і яка належить боржнику та ОСОБА_2 на праві власності (пункт 1.3. договору).

після вчинення зазначеного індосаменту продавець передає покупцю за актом прийому-передачі оригінали заставної, договору іпотеки, кредитного договору та інші оригінали документів, що відносяться до відповідної кредитної справи боржника (пункт 2.2 договору);

після підписання цього договору продавець самостійно і за власний рахунок вчиняє дії щодо внесення інформації про зміну власника заставної до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 2.3 договору).

За домовленістю сторін продавець здійснює продаж заставної покупцю за ціною у розмірі 411 000 грн, які покупець повністю сплатив продавцеві під час підписання цього договору.

Відповідно до вчиненого передавального напису (індосаменту), заставна передана ОСОБА_4 ; умови передачі заставної - відчуження (продаж) заставної відповідно до договору № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної від 25 лютого 201 року. Стан заборгованості на дату передачі заставної: залишок боргу за основним зобов`язанням - 249 723,84 грн. Дата передачі заставної: 25 лютого 2016 року.

Відповідно до змісту повідомлення ОСОБА_4 від 26 лютого 2016 року (в порядку статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку») на адресу позивачів, первісний іпотекодержатель передав йому, як новому іпотекодержателю, всі права та обов`язки за договором іпотеки та кредитним договором. Станом на 16 лютого 2016 року заборгованість за кредитним договором становить суму у розмірі 640 065,37 грн, у тому числі: 249 723,84 грн - заборгованість за кредитом; 390 341, 53 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

31 березня 2016 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином: 66/100 часток у праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини кватири, посвідченого Ковальчуком С. П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14 лютого 2008 року за реєстром № 1283, зареєстровано Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації 07 березня 2008 року та записано в реєстрову книгу №1305-34 за реєстровим №2599. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано 08 квітня 2013 року, номер запису про право власності 593008;34/100 часток у праві власності на квартиру належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної ради у місті Києві 17 липня 1995 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 17 липня 1995 року №2113, зареєстровано Бюро технічної інвентаризації м. Києві 18 липня 1995 року у реєстрову книгу №2599. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 зареєстровано 08 квітня 2013 року, номер запису про право власності 593011, право власності ОСОБА_2 зареєстровано 08 квітня 2013 року, номер запису про право власності 593015.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору, вчинення передавального напису (індосаменту). При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від впливу підстави правочину на його дійсність, правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальними є правочини, для дійсності яких необхідна наявність певної підстави. Каузальними є більшість правочинів, урегульованих цивільним законодавством, зокрема купівлі-продажу, дарування, найму, комісії та ін. У випадку відсутності або незаконності підстави можливо визнання відповідного правочину недійсним. Абстрактними є правочини, дійсність яких не залежить від їх підстави. До абстрактних правочинів відноситься, зокрема, видача векселя, гарантії, вчинення передавального напису (індосаменту). Абстрактні правочини є досить «привабливими» для цивільного обороту, внаслідок незалежності дійсності правочинів від їх підстав. Цим правочинам не властивий правовий зв`язок поміж підставами їх вчинення та їх дійсністю, хоча не можливо стверджувати й про відсутність такого зв`язку взагалі. Втім він не має такого значення, як в каузальних правочинах. Фактично підстава абстрактного правочину залишається «прихованою» для того, щоб її вади не ускладнювали виконання такого правочину, оскільки це може вплинути на стабільність цивільного обороту через порушення тих функцій, які виконують в ньому абстрактні правочини.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність правочину чи договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а не застосовуватися з іншою метою.

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред`явника, іменні або ордерні. Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують у документарній формі, належать: 1) пред`явникові цінного папера (цінний папір на пред`явника); 2) особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); 3) особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір) (частина друга статті 197 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов`язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором. Після державної реєстрації іпотеки оригінал заставної передається іпотекодержателю, якщо інший порядок передачі заставної не встановлено іпотечним договором. Заставна не є емісійним цінним папером. Першим власником заставної є особа, яка на момент видачі заставної відповідно до умов іпотечного договору має статус іпотекодержателя. Якщо інше не передбачено іпотечним договором, оригінал заставної передається такому іпотекодержателю (частина перша статті 20 Закону України «Про іпотеку»).

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту.Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя (нового кредитора) за договором, яким обумовлене основне зобов`язання, та за іпотечним договором, на підставі якого була видана заставна, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя (первісного кредитора) припиняються. Попередній власник заставної на вимогу нового власника зобов`язаний передати новому власнику документи та інформацію, які є важливими для здійснення прав, що випливають із заставної (частина друга статті 20 Закону України «Про іпотеку»).

Відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов`язанням не допускається у разі видачі заставної. Після видачі заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов`язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної у встановленому цим Законом порядку (частина четверта статті 24 Закону України «Про іпотеку»).

Передача заставноїздійснюється шляхом виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосата) та передачі оригіналу заставної. Передача заставної не потребує згоди іпотекодавця або боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця (частина перша статті 25 Закону України «Про іпотеку»).

Передача заставної шляхом вчинення індосаменту надає індосату всі права іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов`язанням. Індосат набуває прав іпотекодержателя з моменту державної реєстрації відомостей про передачу заставної в установленому законом порядку (частина перша статті 26 Закону України «Про іпотеку»).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

заставна по своїй суті є ордерним цінним папером;

цивільний оборот заставної, як цінного паперу, відбувається тільки внаслідок передачі заставної шляхом виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосата) та передачі оригіналу заставної. При цьому індосатом може бути будь-який учасник цивільних відносин. Тобто вчинення індосаменту - це: безпосередньо підписання індосаменту в розумінні передавального напису; передання (вручення) ордерного цінного папера із вчиненим на ньому індосантом вказаній в індосаменті особі;

договір купівлі-продажу заставної, який по своїй сутності регулює внутрішні відносини між індосантом та індосатом, не може бути кваліфікований як договір факторингу, оскільки перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов`язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної;

недійсність договору купівлі-продажу заставної, з урахуванням того, що вчинення передавального напису (індосаменту) є одностороннім абстрактним правочином, не впливає на дійсність вчинення передавального напису (індосаменту).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У справі, що переглядається, з урахуванням меж касаційного перегляду:

апеляційний суд при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної недійсною, вважав, що договір № 0904001/000-КФІВ/13/КЗ купівлі-продажу заставної по своїй суті є договором факторингу. Внаслідок укладення договору, на підставі якого було здійснено передачу заставної, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, відповідно оспорюваний у цій справі договір суперечить положенням статті 1079 ЦК України та є недійсним з моменту укладення;

апеляційний суд не врахував, що цивільний оборот заставної, як цінного паперу, відбувається тільки внаслідок передачі заставної шляхом виконання на ній особою, якій належить заставна (індосантом), передавального напису (індосаменту) на користь іншої особи (індосата) та передачі оригіналу заставної. При цьому індосатом може бути будь-який учасник цивільних відносин. Тобто вчинення індосаменту - це: безпосередньо підписання індосаменту в розумінні передавального напису; передання (вручення) ордерного цінного папера із вчиненим на ньому індосантом вказаній в індосаменті особі;

апеляційний суд не звернув уваги, що договір купівлі-продажу заставної, який по своїй сутності регулює внутрішні відносини між індосантом та індосатом, не може бути кваліфікований як договір факторингу, оскільки перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов`язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної;

з урахуванням того, що договір купівлі-продажу заставної не може бути кваліфікований як договір факторингу, та відсутні підстави його недійсності, в задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги, але помилився в мотивах відмови. Як наслідок постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу заставної належить скасувати, а рішення суду в цій частині слід змінити, виклавши його в редакції постанови суду касаційної інстанції;

встановивши, що підстави для віндикації квартири відсутні, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні цієї вимоги. Тому постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про віндикацію квартири належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу заставної недійсним та витребування квартири з чужого незаконного володіння прийнята з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу заставної недійсним слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі касаційної скарги ТОВ «Каса народної допомоги» сплатило судовий збір у розмірі 19 292,00 грн, отже з позивачів слід стягнути на користь ТОВ «Каса народної допомоги» з кожної по 9 646,00 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», яка підписана представником Бойченком Олександром Вікторовичем, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу заставної недійсним та витребування квартири з чужого незаконного володіння скасувати.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу заставної недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» по 9 646,00 грн з кожної.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук